Тема 17. Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження

Вивчаючи цю тему, важливо звернути увагу на те, що в системі суспільного відтворення фаза розподілу названа друг після виробництва. Ця фаза має систему «власних» економічт законів. Д. Рікардо писав: «Визначити закони, які управляь цим розподілом, — головне завдання політичної економії» Рикардо Д. Начала политической зкономии // Классика зконом* ческой теории. — М: ЗКСМО-ПРЕСС, 2000. — С. 403). Вивче* ню цих законів і присвячується дана тема [1, тема 17; 2, тема 17]і|

В економічній літературі розподільні відносини розглядаю! ся в основному через призму розподілу національного доходу| Видатний американський економіст Дж. Б. Кларк стверджує, розподіл національного доходу регулюється суспільним законе згідно з яким кожному чиннику належить та частина багате яку цей чинник створює [9, с. 17]. У більш широкому аспекті пс літична економія вивчає також закони розподілу чинників вироб ництва, суспільного продукту в його конкретних формах, шей, кредитних ресурсів, цінних паперів тощо, а також закої мірності взаємозв'язку фази розподілу з фазами виробництв споживання і обміну.

Важливо пам'ятати, що розподілу доходів передує розподіл чинників виробництва, який утверджується у формі власносі Розподіл національного доходу між населенням та домогоспе дарствами залежить не тільки від рівня продуктивності кожног чинника виробництва (праці, капіталу, землі і підприємництва), і й розподілу цих чинників виробництва між населенням та домеподарствами. З погляду відносин власності на чинники вироб­ництва сучасне суспільство є класовим. У капіталістичному су­спільстві виокремлюють насамперед клас капіталістів, які є влас­никами підприємств, великих ресурсів грошового та фіктивного капіталу (цінних паперів), значних земельних ресурсів, у тому числі корисних копалин. У найманих працівників основним чин­ником виробництва є здібності до праці. Праця є для них вирі­шальним, а часто і єдиним, джерелом доходів.

За висловом Ж.-Б. Сея, у сфері виробництва є три класи вироб­ництва: клас підприємців (включаючи й дрібних товаровиробни­ків), клас робітників (включаючи вчених, менеджерів, інженерно-технічний персонал і т. д.) та клас землевласників [13, с. 59]. Первісний розподіл національного доходу здійснюється саме між ними. Деякі вітчизняні політекономи рекомендують розглядати шестифакторну модель розподілу, яка включає, крім названих, інформацію і державу (див.: Малий І. Й. Теорія розподілу суспіль­ного продукту. — К.: КНЕУ, 2000. — С. 48). Оскільки більшість економістів вважає, що основними чинниками виробництва є зем­ля, праця, капітал і підприємництво, то ми будемо зосереджувати свою увагу на чотирифакторній моделі первинного розподілу. Вважається, що держава прямо нічого не вкладає у виробництво в обмін на непрямі податки, тобто вона не розцінюється як постачальник ресурсів [5, тема 2, с. 142].

Теорія розподілу, яка застосовується у нашому посібнику [1], грунтується на концепції граничної продуктивності чинників ви­робництва. Окремі проблеми розподілу розглядались у темах 7, 8, 9, 13 та 16. Тепер застосуємо цю теорію для розв'язання загадки, як розподіляється продукт у конкурентній ринковій економіці між двома і більше чинниками виробництва.

Нехай існує лише два чинники виробництва: праця (Ь) і земля (3). Продуктом нехай буде пшениця, позначимо його £). Крім то­го, запровадивши ціну, що дорівнює одиниці, можна виконати весь аналіз у реальному вираженні з вартістю обсягу продукції, Що становить £?, і ставкою заробітної плати, що є реальною заро­бітною платою та виражена в одиницях товару або О.. У цій ситу­ації виробнича функція вказує, скільки < 2 виробляють для кожної кількості годин праці Ь і для кожної кількості акрів однорідної землі 3. Отже, оскільки за досконалої конкуренції Р = 1, то МЯРі = МКі • Р = МКі • 1 = МКі для кожного з названих чинників ^виробництва.

Використовуємо такий аргумент. Перший робітник забезпечує великий граничний продукт, бо існує багато землі, яку можна ви користати. Другий робітник забезпечує дещо менший граничнк продукт і т. д.

Якщо конкуренція досконала і власники землі можуть наймаї ти стільки робітників, скільки захочуть, то очевидно, що вони ні| коли не наймуть додаткового робітника, якщо його ринкова зц бітна плата, яку вони повинні заплатити, перевищує його ф ний продукт. Тому крива попиту на працю гарантує, що всі робіт ники отримають ставку заробітної плати, що дорівнює граничне му продукту останнього робітника.

З рис. 17.1 бачимо, що крива граничного продукту праці криву попиту £)£) усіх винаймачів у термінах реальної заробіт* плати. Робітники поставляють робочу силу або працю (крива 5 і рівноважна заробітна плата настає в точці Е. Сума заробітної плати дорівнює OSEN, що показано темною площею прямокутник оренду? Тому що кожний землевласник є учасником на конкурент­ному ринку землі, і він здає в оренду землю за ринковою ціною. Попит же на землю, як і на будь-який інший чинник виробництва, випливає з доходу від граничного продукту землі. Світліша частина, тобто трикутник ІУЕ£) на рис. 17.1, показує весь надлишок доходу, не оплачений у формі заробітної плати. Він являє собою ренту.

Чи справедливо те, що земля дає ренту? Справедливо чи ні, але в ринковій економіці всі землі є приватною власністю небага­тьох і всі землевласники є вільними учасниками конкурентної _гри, вони можуть наймати стільки робочої сили, скільки хочуть, а здавати землю в оренду за найвищу плату. За конкуренції неми­нуче всі робітники однакової кваліфікації отримують оплату в розмірі МКі останнього робітника. Надлишкова сума ренти зали­шається землевласникам.

Рис. 17.1 побудовано таким чином, що оплата праці приблизно втричі більша від доходів на власність. Це відношення між тру­довим і нетрудовим доходом відображає той факт, що заробітна плата становить близько трьох четвертих національного доходу.

Тепер припустимо, що замість праці і землі чинниками вироб­ництва є праця і капітал. У цьому разі можна переробити графік на рис. 17.1 і отримати картину розподілу національного доходу між працею і капіталом. Таку ж операцію можна виконати для трьох, чотирьох або будь-якої кількості чинників виробництва.

Отже, якщо всі чинники виробництва ми зведемо до чоти­рьох — праця, земля, капітал і підприємництво, — то в конкурент­ній економіці отримаємо:

• заробітна плата = граничному продукту праці;
•рента = граничному продукту землі;

• відсоток = граничному продукту капіталу;
•підприємницький прибуток = граничному продукту підпри­
ємницького хисту (і так далі для кожного чинника).

Таким чином розподіляються всі 100 відсотків обсягу націо­нального доходу між усіма чинниками виробництва.

Далі слід мати на увазі, що від факторіальних доходів слід відрізняти особисті доходи та їх джерела. Цей аспект розподілу рекомендуємо вивчити за навчальним посібником [1, с. 307].

Розподіл національного доходу веде до визначення частки всіх Учасників його виробництва: заробітної плати, ренти, відсотка, при­бутку, дивіденду. Ці доходи, як зазначалося, називаються пер­винними, або основними. Водночас їх називають факторіальними. ^ привласненні тієї чи іншої основної форми доходу і відбувається Реалізація власності на даний чинник виробництва. Дослідження показують, що основні доходи, які одержує населення від реалі: власності на чинники виробництва, породжують значну нерівніс суспільстві. Так, існує величезна різниця між доходом капіталіс який є водночас власником великого підприємства чи пакета кількох тисяч гектарів родючих сільськогосподарських угідь, новитим підприємцем і робітником середньої кваліфікації, що цює на його підприємстві. Крім того, значна частка населення з • чи інших причин (за віком, за станом здоров'я тощо) взагалі не; же брати участі в суспільному процесі виробництва.

Отже, нерівність у первинних доходах є не тільки насліди неоднакової ефективності та продуктивності чинників виробі тва, а також результатом нерівності розподілу приватної власї ті на засоби виробництва та впливу соціальних відносин у суспн| стві. Необхідність перерозподілу національного доходу, а кок ніше — основних доходів зумовлена тим, що це веде до р зання гострих суперечностей між багатими і бідними, підносу рівень життя незахищених верств населення, сприяє підвищеі¹ стимулів до праці та виконує ряд інших соціальних функцій.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через дерм ний бюджет, ціноутворення, внески до різноманітних фондів також протизаконними видами діяльності (ухиляння від сплати датків, приховування доходів, хабарництво тощо) [1, с. 308—309;.'

Результати перерозподілу можуть виявлятись у формі тикального перерозподілу (між багатими і бідними за рахунок ] зного роду податків) та горизонтального перерозподілу (за нок трансферту, субвенцій, субсидій тощо). При цьому слід пам'ятати, економічна доцільність перерозподілу забезпечуєте за допомогою органічного поєднання реалізації двох принципе принципу ефективності та принципу соціальної справедлин А кінцевою метою перерозподілу є відносне вирівнювання сг живання кожним громадянином.

Споживання є найважливішим компонентом національного ходу, що становить від 75 до 80 % сукупних видатків. Слід зверь увагу на те, що зв'язок між споживанням та доходом називає функцією споживання. Графічно цей зв'язок показано на рис. навчального посібника [1, с. 311]. Слід також вивчити такий асг споживання, як гранична схильність до споживання.

Споживання становить головну, але не всю частину наї нального доходу. Інша його частина заощаджується, оскільки споживається. Отже заощадження — це частина доходу, що споживається. Далі, використовуючи літературу [1, § 17.4], вчіть функції заощадження та норму національного заощаджень