Тема 21. Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи

З погляду формаційного підходу та відносин власності на за­соби виробництва виокремлюється п'ять способів виробницт­ва — первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіта- І лістичний і соціалістичний (комуністичний). Капіталістичний " і спосіб виробництва виник ще на початку XVI ст. і залишається провідною економічною формацією в XXI ст.

Перша стадія розвитку цього способу виробництва отримала в політичній економії назву капіталізм вільної конкуренції. У літера­турі цьому капіталізму іноді дають й інші назви: класичний капіта­лізм, домонополістичний капіталізм, капіталізм вільного підприєм- ^! ництва, дикий капіталізм. Проте всі економісти згодні з тим, що певний історичний період існував капіталізм вільної конкуренції.

Починаючи вивчення теми, студент передусім повинен засвої­ти, що являє собою капіталізм вільної конкуренції як економіч- Ц

ний лад. Це така економічна система, яка характеризується при­ватною капіталістичною власністю на речові ресурси, викорис­танням найманої праці та системи ринків чистої конкуренції. Конкурентний капіталізм, пише П. Самуельсон, — це складний механізм мимовільної координації, що діє через систему цін і ринків, механізм зв'язку, який слугує для об'єднання знань і дій мільйонів різних індивідів [14, с. 53—54; 3, с. 47]. Зауважте, що радянські економісти вважали, що «капіталізм — остання експ­луататорська формація, яка зародилась у надрах феодалізму...» (Зкономическая знциклопедия: Политическая зкономия: В 4 т. / Под ред. А. М. Румянцева. — М.: Зкономика, \919. — Т. 2. — С. 103). Далі слід вивчити такі ознаки капіталізму вільної конкуренції:

• приватна власність на засоби виробництва;

• система найманої праці;

• свобода підприємництва і вибору;

• ринкова система та вільна конкуренція;

• важлива роль прибутку;

• обмежена роль держави [1, с. 372—374].

Після вивчення сутності капіталізму необхідно звернути увагу на з'ясування об'єктивних засад та шляхів виникнення і розвитку капіталізму. Капіталістичний спосіб виробництва почав зароджу­ватися у надрах феодалізму. Зростання продуктивних сил і роз­виток суспільного поділу праці розширювали сферу товарного виробництва і підривали основи натурального господарства, на якому ґрунтувався феодальний спосіб виробництва. Розвивались міста, місцеві, а потім і національні ринки. Тим самим створюва­лися певні умови капіталістичного господарського укладу. Роз­клад феодальної системи господарства і початок капіталістичної ери наука відносить до XVI ст.

Капіталізм виник і розвинувся на базі простого товарного ви­робництва, проте насамперед на базі міського ремісництва. По­глиблення майнової диференціації серед ремісників і розорення все більшої кількості господарств розширювали сферу застосу­вання найманої праці. Важливу роль у виникненні капіталізму виконав купецький капітал. Важливо усвідомити й те, що проце­си становлення капіталістичного виробництва прискорювались первісним нагромадженням капіталу. Ґрунтовий виклад сутності та історичної ролі первісного нагромадження капіталу зроблено К. Марксом (див.: Маркс К. Капітал: Т. 1 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори: Пер. з 2-го рос. вид. — К.: Держполітвидав УРСР, 1963. — Т. 23. — Гл. 24. — С. 154). Про особливості первісного нагрома­дження капіталу в постсоціалістичній Україні можна дізнатися з

праці: Мендрул О. Стан і перспектива первісного нагромадження капіталу // Економіка України. — 2001. — № 7.

Остаточно капіталістичний лад закріпив себе як нову суспіль­но-економічну формацію, що вийшла на історичну арену замість феодалізму, під час переможних буржуазних революцій: у Нідер­ландах — наприкінці XVI ст., в Англії — у XVII ст. у Німеччи­ні — в середині XIX ст.

На початку останньої третини XIX ст. завершилась стадія ка­піталізму вільної конкуренції. Друга — монополістична — стадія розвитку капіталізму почалася на межі XIX і XX ст. і, на нашу дум­ку, завершилася у середині 30-х рр. XX ст. Третя, сучасна, стадія розвитку капіталізму почала формуватися у середині 30-х рр. XX ст. і триває нині. Третя стадія розвитку капіталістичної фор­мації розглядається в темі 22.

Марксистська політична економія відносить капіталізм до ек­сплуататорської формації: «Капіталістичний спосіб виробництва — суспільний спосіб виробництва матеріальних благ, заснований на приватній капіталістичній власності на засоби виробництва і екс­плуатації найманої праці» (Политическая зкономия: Словарь / Под ред. М. И. Волкова и др. — М.: Политиздат, 1983. — С. 159). Теорію експлуатації найманої праці за капіталізму розробив К. Маркс (див.: Маркс К. Капітал: Т. 1 // Маркс К., Енгельс Ф. — Твори: Пер. з 2-го рос. вид. — К.: Держполітвидав УРСР, 1963.— Т. 23. — Гл. 7. — С. 154). Навпаки, неокласична полі­тична економія, як правило, принципово заперечує наявність елементів експлуатації найманої праці за капіталізму, особливо в період першої та другої фаз його розвитку.

У навчальному посібнику [1, § 21.2] експлуатація найманої праці розглядається через призму економічної ренти, яка виникає тоді, коли капіталіст, користуючись владою на ринку праці, за­стосовує монопсонію, тобто нараховує робітникові заробітну плату нижче конкурентного рівня [див.: 1, рис. 21.1]. Економічна рента — це різниця між конкурентною заробітною платою, екві­валентною альтернативній вартості робочої сили, і заробітною платою, яка формується на монопсонічному ринку праці. Зверта­ємо увагу на те, що такий характер на ринку праці був визначаль­ним для всієї епохи капіталізму вільної конкуренції та монополіс­тичного капіталізму (до середини 30-х рр. XX ст.). Фактично та­кої позиції дотримується П. Самуельсон [14, гл. 8]. Проте слід сказати, що заробітна плата і в умовах цього капіталізму посту­пово зростала, але як правило таким чином, щоб вона не досягала (більшою чи меншою мірою — це залежить від конкурентних обставин у кожній капіталістичній країні) рівня конкурентної заро­бітної плати. Так, з даних табл. 21.1 випливає, що середньорічний заробіток фабричного робітника США зріс за період 1851— 1900 рр. на 77, 1 %.

Таблиця 21.1

ДИНАМІКА РІЧНОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ФАБРИЧНОГО РОБІТНИКА В США*

* Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний. — К.: Наук, дум­ка, 1994. — С. 145.

Завершуючи розгляд капіталізму вільної конкуренції, можемо зробити висновок, що на практиці його економічний лад побудо­ваний на приватній власності на речові ресурси виробництва, ви­користанні найманої праці, системи конкурентних ринків, монопсонії на ринку праці та мотивуючого стимулу — прибутку.

У цій же темі вивчається економічна система монополістич­ного капіталізму, яка скоріше є теоретичною гіпотезою в тому розумінні, що чистого монополістичного капіталізму ні в якій країні капіталістичного світу не було. Проте очевидно, що була тенденція до створення такої специфічної економічної системи капіталістичної формації на рубежі XIX—XX ст.; це дає підстави спеціально розглядати і вивчати даний етап у розвитку капіталіз­му в розвинутих країнах.

Монополістичний капіталізм — це економічний лад із систе­мою великих і надвеликих підприємств, що уклали одне з одним різного роду угоди чи союзи, і як монополії посідають панівне становище в економіці та на ринках недосконалої конкуренції; стадія у розвитку капіталізму.

Потрібно розглянути економічні закономірності виникнення монополій. У цьому зв'язку слід вивчити такі явища, як процеси концентрації і централізації капіталу, які особливо швидко про­гресували, починаючи з останньої третини XIX ст. [1, с. 379—384]. Саме у цей період почали формуватися такі великі монополістич­ні об'єднання, які одержали назви трести, картелі, концерни, синди­кати. У США перші трести почали виникати на початку 70-х рр. XIX ст., а в 1889 р. в обробній промисловості їх налічувалося 185. У Німеччині вже в 1896 р. налічувалось близько 250 картелів та ряд синдикатів. У Росії формувалися синдикати: «Продамет», частка якого становила 70—80 % загальноімперського збуту лис­тового і універсального заліза, балок і швелерів; синдикат «Гвоздь», що охоплював 32 заводи, синдикати «Кровля», «Продвагон» тощо.

У США 1904 р. налічувалось 78 трестів, кожний з яких конт­ролював не менше 50 % того чи іншого товару, у тому числі 26 трестів — не менше 80% продукції (див.: Мендельсон Л. А. Теория и история зкономических кризисов и циклов: Т. 2. — М.: СОЦЗКГИЗ, 1959. — С. 505—510).

Важливу роль у концентрації капіталу і формуванні монополі­стичного капіталізму виконало бурхливе акціонування капіталу і створення акціонерних товариств. Трести і синдикати, які з'яви­лись ще на початку останньої третини XIX ст., являли собою ве­ликі акціонерні підприємства монополістичного і олігополістичного типу. Так, наприклад, нафтовий трест «Стандарт ойл оф Нью-Джерсі» концентрував у своїх руках контрольні пакети акцій понад 400 акціонерних підприємств, на частку котрих у 1904 р. припадало 84 % перегонки нафти, 86 % виробництва гасу, 9/10 транспортування нафти по трубопроводах і т. д. [Мендель­сон Л. А. Там же. — С. 508].

Вважається, що на рубежі XIX—XX ст. капіталізм вільної конкуренції поступився капіталізму недосконалої конкуренції. В економіці панівне місце посіли олігополії і монополії. Це озна­чало, що на початку XX ст. у розвинутих капіталістичних країнах утвердився монополістичний капіталізм.

Завершується тема вивченням сутності фінансово-монополіс­тичного капіталу та фінансової олігархії.

Зміни, які відбувалися у сфері виробництва під впливом кон­центрації і централізації капіталу, сприяли виникненню таких са­мих процесів і в банківській сфері. Почала зростати концентрація банківського капіталу. На рубежі XIX—XX ст. на зміну звичайним спеціалізованим банкам прийшли великі банківські корпорації.

Концентрація грошового капіталу в банках докорінно змінила їх становище і вплив. Це сприяло виникненню нових форм зв'язків між банками і не фінансовими корпораціями. Крім власне кредиту ці форми зв'язків включають систему участі в капіталі, особисту унію, управління капіталом за довіреністю і т. д. При цьому вирішальне значення має система участі в капіталі — вза­ємне володіння не фінансовими і банківськими корпораціями част­ками акціонерного капіталу. Створюється багатоступенева система володіння великими пакетами акцій, яка дозволяє обплута­ти мережею фінансової залежності цілі сфери економіки. Вини­кає фінансово-монополістичний капітал, тобто банківський моно­полістичний капітал, що зрісся з монополістичним капіталом не фінансових галузей економіки.

Основною формою фінансово-монополістичного капіталу є фінансові групи. Прикладом фінансової групи на початку XX ст. може бути фінансово-монополістична група Моргана (США). Морган був господарем стального треста, тримав у своїх руках велику мережу залізниць довжиною 75 тис. км, контролював ба­гато компаній і ряд трестів у різних сферах господарства, у тому числі й ряд великих банків [Мендельсон Л. А. Там же. — С. 508].

Панування фінансово-монополістичного капіталу в капіталіс­тичній економіці уособлює фінансова олігархія — капіталістична еліта, до якої належать верхівка монополістичної буржуазії, а та­кож провідні менеджери найбільших корпорацій. Представники фінансової олігархії є найбагатшими людьми капіталістичної краї­ни, вони справляють великий вплив на економіку, що дозволяє через систему участі управляти гігантськими капіталами та роз­подільними відносинами. Сучасні аспекти фінансово-монополіс­тичного капіталу вивчаються у темі 22.