Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 16. Форми суспільного продукту в процесі відтворення






Вивчаючи цю тему, студент насамперед повинен зрозуміти сутність економічного відтворення. Будь-який процес виробни­цтва незалежно від його суспільної форми має бути безперерв­ним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі стадії. Так само як суспільство не може припинити споживати, так само не може воно й припинити виробляти. Тому будь-який процес суспільного виробництва, що розглядається в постійному зв'язку і безперервному потоці свого відновлення, в той же час є проце­сом відтворення. Політична економія досліджує суспільне відт­ворення як економічне. Останнє включає такі стадії: виробницт­во, розподіл, обмін і споживання товарів і послуг.

Економічне відтворення відбувається як у рамках окремих підприємств і домогосподарств, галузей і регіонів, так і в масш­табі всього суспільства. Основою суспільного відтворення є відт­ворення на окремих підприємствах і домогосподарствах.

Економічне відтворення суспільства включає в себе такі най­важливіші моменти:

1) відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;

2) відтворення людського ресурсу як особистого чинника ви­робництва та його зайнятості;

3) відтворення основного і оборотного капіталу суспільства,
тобто засобів виробництва, як необхідних умов суспільного про­цесу відтворення;

4) відтворення національного багатства;

5) відтворення споживання;

6) відтворення економічних відносин.

Розрізняють просте і розширене відтворення економічної системи.

Просте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. Просте суспільне відтворення було типовим для докапіталістичних економічних формацій, для так званої традиційної економіки.

Розширене відтворення економіки — це відтворення суспільного виробництва в зростаючих розмірах.

Наступним кроком вивчення є суспільний продукт. Він є ре­зультатом продуктивного функціонування всієї економіки суспільства, всіх його ланок і сторін. У процесі виробництва суспільний продукт безперервно відтворюється. Для кращого розуміння сутності суспільного продукту необхідно вивчити його конкретної форми та методи обчислення.

Теорія і практика розробили два методи обчислення су-1 спільного продукту — систему національних рахунків (СНР)і і систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз май-1 же всі країни світу використовують систему національних! рахунків.

Система національних рахунків — це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємо-І зв'язки в національному господарстві.

Баланс народного господарства являє собою систему взаємо-1 пов'язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі,! найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту —• сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства.

Система балансів — це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

БНГ обчислює результати тільки матеріального виробництва і економіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробництва і предметів споживання. Результати нематеріального виробництва не обчислюються. Концепція СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине ціле без принципового розмежування матеріального і нематеріального виробництва.

За системою балансу народного господарства обчислюється! валовий суспільний продукт (ВСП), який являє собою суму всіх! благ, включаючи проміжні, створені в суспільному виробництві! за певний період (зазвичай рік). Він також може бути визначений; як сума продукції окремих виробників (підприємств, об'єднань) ] за цей самий проміжок часу. Валовий суспільний продукт вклю-1 чає повторний рахунок, тому він не є об'єктивним показником р езультатів суспільного виробництва; він перевищує їх, бо по­двійний рахунок не виключається.

Головними і вихідними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національ­ний продукт (ВНП). У статистиці України форма національного продукту (ВВП) була визнана не так давно — з 1987 р.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вар­тість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності під­приємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільний метод).

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростання цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв'язку з цим розрізняються поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, обчислений за ді­ючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує ре­зультати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП — це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річ­ного зростання цін.

Близьким до ВВП за змістом є показник валового національ­ного продукту (ВНП). Валовий національний продукт характери­зує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за пев­ний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. Валовий національний продукт підраховується за національним принципом. ВНП обчислюється як валовий внутрішній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розра­хунків із зарубіжними країнами. У закритій економіці за відсут­ності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні. Але в дійсності певна частина створених у країні факторних доходів (від капіталу, робочої сили і землі) може являти собою власність іноземців, тому в складі ВНП такі доходи не враховуються, але вони включаються у ВВП. Разом з тим доходи, отримані грома­дянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять до обсягу ВВП.

Відмінності між ВВП і ВНП незначні.

Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнарод­не зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, а й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

системі національних рахунків існує також низка інших взаємопов'язаних макроекономічних показників, які можуть 6} розраховані на основі ВВП (а також ВНП).

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — це ВВП, зменшений на! величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП - Амортизаційні відрахування.

Національний дохід (НД) можна отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.):

НД = ЧВП - Непрямі податки на бізнес, або

НД = ВВП - Амортизаційні відрахування -- Непрямі податки на бізнес.

Національний дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники чинників виробництва: праці, капіталу, лі, підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.

Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.

До останнього часу в економічній літературі вважалося, національний дохід — це новостворена вартість, яка створюється тільки у сфері матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі і громадському харчуванні (частково), у сфері зв'язку (частково)). Це звужений підхід до національного доходу, який не враховує внесок працівників сфери нематеріального виробництва.

Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвий) країнах більше половини працюючих зайнято у сфері послуг, том) в них основну частину доходів заробляють шляхом надання послуг. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національне го доходу залишається за матеріальним виробництвом. Головнр напрямом розвитку останнього є перехід від екстенсивного до тенсивного типу виробництва.

Для розуміння національного доходу велике значення ма* процеси його виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого споживання.

На основі національного доходу визначають особисті доході (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податок на доходи підприємству а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств), і додати транс­фертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безро­біттю, різноманітні виплати неімущим і непрацездатним тощо {трансфертні виплати — виплати, які не пов'язані з трудовою діяльністю, тобто не зароблені, а одержані), то отримаємо суму так званого особистого доходу. Особистий дохід — це одержа­ний дохід, а національний дохід — це зароблений дохід.

Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особис­тому розпорядженні домогосподарств — кінцевий показник си­стеми національного рахівництва. Він використовується на спо­живання та заощадження.

Кожна людина зацікавлена у зростанні національного доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтво­рення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни.

Продовжуючи вивчення теми, необхідно звернути увагу на деякі проблеми, пов'язані з існуванням тіньової економіки, яка заявила про себе в Україні на повну силу. Тому необхідно також розкрити сутність тіньової економіки.

Тіньова економіка — приховані господарськими та інституціональними одиницями види діяльності, що офіційно не облікову­ються державними органами.

Якими ж є сьогодні масштаби тіньової економіки в Україні?

Об'єктивні труднощі обліку в цій сфері зумовлюють значне розходження даних. За розрахунками Світового банку, в 1994 р. частка неофіційної (тіньової) економіки досягла в Україні 48, 1 % сукупного обсягу ВВП, а в 1995 р. — 42, 4 %, нині на неофіційний сектор української економіки припадає 60—65 % ВВП.

Критичний рівень, який за західними оцінками становить 30—35 % ВВП, у нашій країні вже перевершено. За таких масш­табів вплив аналізованого феномена на всі сторони суспільного життя є винятково високим, а негативну роль його в економіці важко переоцінити.

В основі глобалізації тіньової економіки України лежить три­ваюча системна криза. Маючи у своїй основі об'єктивні причини, системна криза зачепила всі сфери суспільного життя — еконо­міку і політику, ідеологію і культуру, національні та міждержавні відносини.

Щорічний відплив капіталу за межі України становить багато мільярдів доларів. Без прямої участі державних чиновників усіх рівнів такі операції неможливі, як і приватизація державного майна за безцінь.

Складовою суспільного виробництва є національне багатство. Воно являє собою сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національні багатство — це все те, чим володіє країна сьогодні — все матеріальне багатство суспільства. Таке тлумачення національного багатства дається в сучасній економічній літературі та статистиці. Але дискусії щодо визначення національного багатства і його структури тривають.

Сучасна економічна теорія все частіше критикує тезу про ма теріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення доповнення новими елементами. Це пов'язано з тим, що в нан§ час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичні тенденцій у теорії і практиці господарювання. Розвиток суспіл^ ства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних^ культурних цінностей. Тому особливої актуальності в сучасний умовах набувають дослідження, формування і розвиток нематері| альних форм багатства, пов'язаних з людиною.

Нематеріальне багатство суспільства — це ті його елемеї ти, що перш за все визначають якість робочої сили, — науков технічний, освітній, культурний потенціал.

Таким чином, у широкому розумінні національне багатсі включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країниЦ

Основними елементами матеріальної форми національног багатства насамперед є: виробничий капітал, у структурі яког вирізняють основний і оборотний капітал; основний капітал с< | ри нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освії і спортивні об'єкти, житлові будинки); резерви капітальних бла (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх сподарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети трив лого використання — автомобілі, меблі, побутова техніка тощо, а також запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного багатства відносять і природні ресурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного багатства не входять.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.). якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних учених і спеціалістів, як це нині спостерігає­ться і в Україні, і в інших країнах СНД, вона безповоротно втра­чає певну частину ВВП, а отже, і можливості в нагромадженні біль­шого національного багатства. Те саме спостерігатиметься і при зниженні інтелектуального рівня нації, а саме: у разі погіршення якості навчання, скорочення асигнувань на науку та освіту тощо.

Національне багатство включає в себе також ті елементи, які перебувають в інших країнах, але належать уряду, організаціям та окремим особам.

Величина національного багатства, як правило, зростає в нор­мальних мирних умовах і зменшується під час війн, смут, потря­сінь. Так, під час другої світової війни СРСР втратив третину на­ціонального багатства. Національне багатство також втрачається і в умовах глибоких економічних криз, як, наприклад, в Україні протягом 90-х рр. XX ст. Статистика національного багатства по­требує його спеціального аналізу, а саме аналізу обсягу, структу­ри, динаміки. Але, на жаль, статистичні щорічники не дають поки що належної інформації.

Національне багатство є важливим показником економічної мо­гутності країни та джерелом її соціально-економічного прогресу.

Далі слід вивчити механізм кругообігу ВВП, ресурсів і доходів, розглядаючи його в контексті економічного відтворення. У ринковій економіці все виробляється для продажу на ринку. У масштабі суспіль­ства ринок складається з двох протилежних, але взаємопов'язаних між собою підсистем сукупного попиту і сукупного пропонування.

Сукупний попит — це реальний обсяг національного вироб­ництва, який споживачі — домогосподарства, підприємства і держава — готові купити за будь-якого можливого рівня ціни. За інших рівних умов чим нижчий рівень цін, тим більшу частину реального обсягу національного виробництва захочуть придбати внутрішні споживачі та зарубіжні покупці. І навпаки, чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони по­бажають купити. Таким чином, і на рівні суспільного ринку існує зворотна залежність між рівнем цін і реальним обсягом національ­ного виробництва, на який пред'являється попит.

Сукупне пропонування характеризує рівень реального обсягу національного виробництва за кожного можливого рівня ціни. Більш високі рівні цін створюють стимули для виробництва до­даткової кількості товарів і пропонування їх для продажу. Тому залежність між рівнем цін і обсягом національного виробництва є прямою, або позитивною. Проблемами сукупного пропонування і купного попиту можна ознайомитися за відомим підручником Р. Макконнелла та С. Брю «Економікс: Принципи, проблеми політика» [4, гл. 11].

Для того щоб весь річний суспільний продукт був реалізований, необхідна повна рівновага між суспільним попитом і суспільною пропозицією.

В аспекті процесу відтворення в політекономії нині прийнято говорити також про економічний кругообіг ВВП, ресурсів і доходів.

Для більш глибокого розуміння сутності кругообігу ВВП, ресурсів, доходів рекомендуємо звернутися до теми 12 [1], в якій досліджуються проблеми кругообігу капіталу і продукції підприємств.

 

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал