Тема 10. Інфраструктура ринку і капітал сфери обігу

У темах 8 та 9 розглядаються основні закономірності функціо­нування ринку. Ця тема присвячується вивченню інфраструктури ринку та капіталу, що функціонує у сфері ринкової інфраструк­тури та обігу. Отже, починаючи вивчення змісту теми, студент має з'ясувати сутність та місце у сфері обігу ринкової інфрастру­ктури, її існування є однією із важливих умов функціонування ринку. Від того, наскільки добре вона розвинута, залежить ефек­тивність функціонування ринкової економіки. У свою чергу, за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про рі­вень розвитку ринкових відносин у тій чи іншій країні.

Інфраструктура ринку — це система підприємств та органі­зацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних папе­рів, робочої сили. Як буде показано нижче, ринкову структуру обслуговує капітал обігу.

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції: здійснює економічне та правове консульту­вання підприємців і захист їх інтересів у державних і приват­них структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитуван­ня, аудит, страхування; сприяє матеріально-технічному забез­печенню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робо­чої сили; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування тощо. Реалізація цих функцій дає можливість забезпечити більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача.

У ринковій інфраструктурі виокремлюють елементи, через які реалізуються її функції. їх можна згрупувати у три блоки: органі­заційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокер­ські компанії, ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспек­ції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку; фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій; організаційно-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, аудиторські організації.

Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг рин­кових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забез­печує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капі­талів, праці та ін.

У сфері ринкової інфраструктури задіяна значна частина су­спільного капіталу. Це — капітал підприємств і організацій сфе­ри торгівлі, фінансово-кредитної сфери, установ організаційно-дослідної сфери тощо. Значна роль у функціонуванні ринку на­лежить позичковому капіталу та установам, що здійснюють його функціонування.

Позичковий капітал сфери обміну — це грошовий капітал, що надається в позичку його власником іншому власнику-підприємцю на певний час, на умовах повернення за плату у вигляді відсотка.

Вивчаючи сутність позичкового капіталу, студентові з самого початку слід зрозуміти таке: на ринку позичковий капітал як ка­пітал є товар [12, с. 361], який продається на певний термін.

На відміну від лихварської позички грошовий капітал є позичковим у руках кредитора (власника грошей) і промисловим та тор­говельним у руках промисловця і торговця. Позичковий капітал у формі грошового обслуговує промисловий і торговельний капітал, поповнюючи їх грошові ресурси, яких не вистачає. Збільшення маси капіталу за рахунок капіталізації прибутку відбувається у сфері виробництва товарів і послуг. Підприємець сфери] виробництва «ділиться» часткою прибутку, що називається від сотком, з кредитором, використовуючи його грошові кошти як] виробничий ресурс — капітал.

У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу] він виступає як капітал — власність і капітал — функція, що] приносить доходи у формі відповідно позичкового відсотка і підприємницького прибутку.

Отже, прибуток на позичковий капітал, який створюється у І сфері виробництва, розпадається на дві частини: на відсоток, що! виступає у формі ціни капіталу як ресурсу, цю частину отримує] капіталіст-власник; на підприємницький прибуток, який отримує капіталіст-функціонер за виробниче використання цього ресурсу.

Головною установою, яка обслуговує рух грошового позичкового капіталу, є банк. Банк — '- це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту (позики), виступає посеред­ником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у| країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.

Усі банки як фінансові установи організаційно впорядковані в| банківську систему — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють в межах грошово-кредитного] механізму.

Банківська система країни включає:

1) центральний банк;

2) комерційні банки, в тому числі: ощадні, інвестиційні, іпоте­чні та інші спеціалізовані банки.

Основне призначення банків — посередництво в переміщенні грошових коштів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів.

Крім банків до інфраструктурних ланок функціонування позич­кового капіталу входять страхові компанії і пенсійні фонди, інвес­тиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди, тобто всі ті, хто бере участь у формуванні і функціонуванні позичкового капіталу. Усі фінансово-кредитні інститути мають комерційний ха­рактер, тобто здійснюють діяльність з метою одержання прибутку.

Далі слід більш детально з'ясувати сутність позичкового від­сотка. Позичковий відсоток — це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику у вигляді надання йому за плату пев­ної суми грошей на обумовлений строк. Обчислюється він у від­сотках до суми кредиту, причому умовно, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень відсотка залежить від розміру позичок, строків, їх забезпечення, форми кредитування.

Норма відсотка являє собою відношення річної суми відсотка до вартості позичкового капіталу. Відсоток як плата за користу­вання позичковим капіталом є його ціною, і тому залежить від по­питу і пропонування на позичковий капітал. Тут слід звернути увагу на те, що відсоток як ціна грошового капіталу є ірраціональ­ною формою ціни, цілком суперечною поняттю ціни товару. Так, ціна товару відповідає його вартості (тобто економічним витра­там). Ціна позичкового капіталу виражає не його вартість, а вар­тість послуги, яка забезпечується позичковим капіталом у момент його участі у виробничому процесі як його тимчасового чинника.

У господарській практиці позичковий капітал рухається у фор­мі кредиту. Отже, кредит — форма руху позичкового капіталу. За сутністю він є позичкою в грошовій або в товарній формі на умовах повернення із сплатою відсотка.

У процесі кредитування відбувається рух тимчасово вільних коштів до господарських суб'єктів, які їх потребують.

Кредит виконує такі функції: акумулює і мобілізує грошовий капітал; перерозподіляє грошовий капітал; сприяє скороченню витрат обігу; прискорює концентрацію і централізацію капіталу; є інструментом регулювання економіки.

Організація кредитних відносин будується на додержанні таких ключових принципів: повернення, строковості, матеріального забезпечення, платності. Кредит існує в конкретних формах: комерційний, ] банківський, споживчий, іпотечний, державний, міжнародний.

Далі слід розглянути особливості банківського прибутку. Діяльність комерційних банків спрямована на отримання прибутку.) Банківський прибуток являє собою різницю між відсотками на] вкладений капітал і виплатою відсотків за позичками. Крім того, банк може отримувати прибуток й за інші види діяльності. Ре­зультативність роботи комерційного банку визначається нормою банківського прибутку — відношенням чистого прибутку до влас­них коштів (власного капіталу) банку.

Наводимо приклад прибуткової діяльності банку на прикладі] банку «Схід»