Тема 7. Витрати виробництва і прибуток.

Виробництво матеріальних благ та надання послуг пов'язані з використанням сировинних, паливно-енергетичних, трудових ре­сурсів, а також машин, устаткування. Ці ресурси обліковуються у грошовій формі. Виражені у грошовій формі витрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності називають витратами виробництва.

За будь-якої форми підприємницької діяльності, орієнтованої на одержання прибутку, останній буде тим більший при заданому обсязі виробництва, чим менші витрати виробництва. Таким чи­ном, витрати виробництва тісно пов'язані з прибутком.

Слід зазначити, що в економічній літературі немає єдності у Поглядах при з'ясуванні сутності витрат виробництва і прибутку. Класична, особливо марксистська, економічна теорія джерелої суспільного багатства вважають працю, тобто стоять на засада трудової теорії вартості. Доводиться, що витрати виробництв являють собою витрати живої та уречевленої праці, вираженої грошовій формі. К. Маркс обґрунтував наявність двох видів ви трат виробництва: суспільні витрати і витрати виробничих оди ниць (підприємств). Між ними є кількісні і якісні відмінності.

Суспільні витрати визначаються витратами суспільної праці становлять вартість продукту для суспільства. Витрати товаровиробника, або капіталіста, визначаються витратами капіталу на залучення ресурсів, трудових і матеріальних, для створення продук ту або послуги з метою отримання прибутку. За Марксом, «те чого коштує товар капіталістам, вимірюється витратою капіталу і ті чого товар дійсно коштує, — затратою праці» (Маркс К. Капитаі Т. З // Маркс К., Знгельс Ф. Соч. 2-е изд. — Т. 25. — Ч. 1. — С. ЗО).

Витрати виробництва та їх види у трактуванні неокласикі помітно відрізняються від класичної економічної теорії. Вони ви ходять з факту обмеженості ресурсів та припущення про най більш ефективний варіант їх використання у процесі виробниці ва певного товару або послуги.

З цих позицій обґрунтовується й обсяг витрат на окремом підприємстві.

Витрати мають свою класифікацію за видами. Це явні, або зо внішні, витрати підприємства щодо залучення ресурсів у своК власність. Ці витрати відображаються у бухгалтерському баланс і називаються бухгалтерськими. Проте фірма використовує ре сурси, що належать фірмі, і вона могла б одержати від них дохід у разі їх альтернативного використання. Зовнішні і внутрішні ви трати в єдності становлять економічні витрати.

Поділ витрат на зовнішні і внутрішні має значення під час фор мування та обчислення прибутку.

Витрати розрізняють також за їх залежністю від зміни обсягії виробництва у короткостроковому періоді. І за цим критерієм ви трати поділяються на постійні, розміри яких не залежать від об сягів виробництва, і змінні, які збільшуються або зменшуютьа залежно від обсягів виробництва. Постійні і змінні витрати єдності становлять валові витрати. Поділ витрат на постійні змінні має значення для аналізу економічного стану підприємства.

Крім того, розрізняють середні, середні постійні та середні змінні витрати, а також граничні. Для з'ясування видів витраї рекомендуємо звернутись до відповідної навчальної літературі [1, тема 7; 2, тема 7].

В органічному і діалектичному зв'язку з витратами виробниц­тва перебуває така економічна категорія, як прибуток. Це досить складна, неоднозначна в трактуванні економістів категорія. У най-загальнішому вигляді за кількісного підходу до його аналізу при­буток — Це надлишок над витратами виробництва, або загальний дохід (виручка) підприємства за вирахуванням витрат виробниц­тва. Відповідно до виду витрат розрізняють бухгалтерський при­буток — це валова виручка за мінусом зовнішніх (бухгалтерсь­ких) витрат, і економічний прибуток — це виручка за мінусом зовнішніх і внутрішніх (економічних) витрат.

З'ясування сутності прибутку передбачає визначення його джерел. Варто запам'ятати, що існують теорії, які по-різному трактують якісний зміст категорії прибутку.

Першою теорією прибутку була теорія меркантилістів, які стверджували, що прибуток виникає в зовнішній торгівлі в ре­зультаті різниці між зовнішніми і внутрішніми цінами.

Класична політекономія в особі А. Сміта і Д. Рікардо джерелом прибутку вважала працю. Рікардо розкрив залежність між прибут­ком і заробітною платою, тим самим він обґрунтував економічні за­сади суперечностей між капіталістами і найманими робітниками.

Марксистська економічна теорія визначає прибуток як пере­творену форму додаткової вартості, яка являє собою неоплачену працю найманих робітників.

Неокласична теорія стверджує, що прибуток є результатом взаємодії всіх чинників виробництва. Більш повно про сучасні проблеми прибутку можна довідатись, прочитавши статтю: Ни-китин С, Глазева Е., Ништин А. Прибьшь: теоретические и пра-ктические подходьі // Мировая зкономика и международньїе от-ношения. — 2002. — № 5.

Сутність прибутку виявляється через функції, які він виконує. Це:

1) показник оцінки діяльності підприємства;

2)регулювання розподілу ресурсів між суб'єктами підприєм­
ництва, галузями і сферами виробництва;

3) стимулювання розвитку галузей.

Кожного підприємця цікавить не тільки абсолютний розмір при­бутку, а й віддача кожної одиниці витрат. Для її визначення викорис­товують показник норми прибутку як відношення суми прибутку до суми авансованих у виробництво коштів, виражених у відсотках.

Норму прибутку називають показником доцільності капіта­ловкладень. Норма прибутку залежить від таких чинників:

1) рівень витрат виробництва за незмінного рівня цін;

2)рівень цін на продукцію;

3)швидкість обороту капіталу;

3) ціни на виробничі ресурси.

Існують різні методи обчислення норми прибутку, головниа з яких є: відношення маси прибутку — до обсягу продажів; акціонерного капіталу; до активів компанії; до відтворюваної! капіталу. Кожен з них має власне змістове навантаження і роз криває взаємозв'язок між розміром капіталу і масою прибутку.

Слід зрозуміти, що прибуток — це власність товаровиробника, а тому він є формою реалізації власності на капітал. Власність капіталу визначає і напрям використання прибутку. Прибуток використовується за такими напрямами:

1) для розрахунків з бюджетом;

2)для створення резервного фонду;

3)для створення фонду нагромадження;

4)для формування фонду споживання.

Ці напрями використання прибутку регулюються законодав¹; і визначаються статутом підприємства.

Тема 8. Ринок: сутність, функції та умови формування

Починаючи вивчення даної теми, слід запам'ятати, що її предметом є ринкова система, яку розуміють як систему ринків, цін, конкуренції. Вона забезпечує координуючі й організаційні механізми, що виключають хаос у ринковій економіці, який породжують свобода підприємництва і вибору. Ринкова система являє собою механізм, що виконує одночасно дві корисні функції 1) сповіщає споживачів, виробників і постачальників ресурсів про рішення, які кожен з них прийняв; 2) синхронізує ці рішень що забезпечує узгодження виробничих цілей.

Суспільною формою ринкової системи є ринкові відносини — зв'язки і відносини, які складаються між продавцями і покупцями та їх посередниками в процесі купівлі-продажу товарів Суб'єктами ринкових відносин є споживачі як покупці, виробник товарів і постачальники ресурсів. Крім того, при аналізі ринкових відносин прийнято також вирізняти два таких основних суб'єкти домогосподарства і підприємства. Особливості цих двох суб'єктів ринкових відносин вивчаються відповідно в темах 11 і 12.

Об'єктами ринкових відносин, тобто купівлі і продажу та конкуренції, є: 1) товари й послуги, у тому числі і засоби виробництва; 2) робоча сила, або праця; 3) земля та інші природні ресурс» 4) нерухомість: будівлі, споруди, житло; 5) такі економічні ре­сурси, як гроші, фінанси, кредит, цінні папери.

Далі в цій темі вивчаються такі категорії ринкових відносин, _як ринок, попит, пропонування, ринкова ціна. їм належить цент­ральне місце у розгалуженій системі ринкових зв'язків.

Усвідомивши зміст ринкових відносин, потрібно перейти до з'ясування сутності ринку, попиту і пропонування. Ринок — еко­номічна категорія, яка протягом останніх 300 років є централь­ною в економічній науці. В науковій і навчальній літературі на­водиться чимало визначень категорії «ринок», що виражають ті чи інші сторони ринкових відносин. Так, у підручнику «Економікс» ринок розглядається як «...інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачаль­ників) окремих товарів і послуг» [4, с. 61].

Найбільш узагальнюючим визначенням сутності ринку, на наш погляд, є таке: ринок — це обмін, що здійснюється відповідно до законів товарного виробництва і обміну. Дане визначення вказує на те, що: 1) ринок функціонує в тій фазі суспільного виробницт­ва і відтворення, яка називається фазою обміну; 2) його регулю­ють такі закони, як загальний закон вартості [1, с. 103—104], за­кон попиту, закон пропонування, закон конкуренції, закон граничної корисності, закон грошового обігу тощо.

У даній темі акцентується увага на вивченні таких категорій сфери обміну і ринку, як попит і пропонування. Попит — сукуп­на потреба в товарах і послугах, яка зумовлена платоспроможніс­тю і виражена в грошовій формі. Він показує кількість продукту, що може бути куплений за різних можливих цін, якщо всі інші умови обміну залишаються незмінними. Виокремлюють індиві­дуальний, ринковий та сукупний попит. Сутність попиту рекомен­дується вивчати на прикладі графіка попиту [1, рис. 8.1]. За­пам'ятайте: обернена залежність між ціною і обсягом попиту на­зивається законом попиту.

Пропонування — це кількість продукту, що може бути до­ставлена на ринок для продажу за кожної можливої ціни протя­гом визначеного проміжку часу. Пропонування означає не тільки кількість товарів для продажу, а й відповідний рівень цін цих то­варів [1, рис. 8.2]. Прямий зв'язок між пропонуванням і ціною на­зивається законом пропонування.

Варто також мати на увазі, що величина пропонування зале­жить ще від таких чинників: ціни на ресурси; технології та орга­нізації виробництва; податків і субсидій; кількості продавців на ринку.

У ринковій системі особливе значення належить ціні. Ціна може бути рівноважною, монопольною, плановою. У цій темі слід зосередити свою увагу на розумінні рівноважної ціни. Ціна на конкурентному ринку, за якої немає ні дефіциту, ні надлишку варів і послуг, називається рівноважною ціною.

Результатом діяльності ринку є встановлення рівноваги мії покупцями і продавцями. Ринкова рівновага досягається за умов» збігу величини попиту та величини пропонування. Зі зміною цінї величини попиту чи пропонування змінюються. Отже, ринкові механізм — це механізм координації діяльності суб'єктів через систему цін.

Вище було дано визначення законів попиту і пропонування. Так, було доведено, що величина попиту змінюється обернено де зміни ціни. Але цей закон модифікується щодо попиту на окремі товари. У зв'язку з цим визначають цінову еластичність попиту! Цінова еластичність показує, наскільки змінюється величина попиту на певний товар зі зміною його ціни.

Еластичність означає реакцію, або реагування. Отже, еластичність Еа¹ — це відношення відсотка зміни величини попиту до відсотка зміни ціни. Коефіцієнт еластичності можна обчисли­ти за формулою

Відсоток зміни величини попиту

Еа¹ = -------------------------------------------.

Відсоток зміни ціни

Різні товари мають різну еластичність. Попит на речі першої необхідності слабо реагує на зміну ціни, тоді як попит на обіди в І ресторані чи на подорож літаком дуже чутливий. У зв'язку з цим] їх поділяють на товари еластичного, нееластичного і одиничного еластичного попиту.

У господарській діяльності підприємств еластичність попиту і впливає на його валовий дохід. Валовий дохід — це здобуток ці-І ни на кількість продукції: (Р • О^). Існує три випадки еластичності ] і три взаємозв'язки між валовим доходом і змінами цін:

• якщо попит нееластичний, то зниження ціни зменшує валовий дохід виробника;

• якщо попит еластичний, то зменшення ціни збільшує валовий дохід;

- якщо попит одинично-еластичний, то зниження ціни не викликає жодних змін у валовому доході.

На рис. 8.2 показано три основні випадки еластичності пропо­нування: горизонтальна лінія — безмежно еластичне пропону­вання; пряма, що проходить через початок координат, — одинич­на еластичність; вертикальна лінія — абсолютно нееластичне пропонування.

Рис. 8.2. Залежність еластичності пропонування від реакції виробника на зміну ціни

Основним чинником, що впливає на еластичність пропону­вання, є ступінь можливого збільшення виробництва. Іншим важ­ливим чинником є час. Так, вплив зміни ціни на величину пропо­нування зростає зі збільшенням часу реагування постачальників. У дуже короткі проміжки часу пропонування стає виключно не-еластичним, оскільки за даний проміжок підприємства неспро­можні збільшити чинники виробництва.

Завершується підготовка студента до семінарського заняття вивченням конкуренції і моделі ринків. Конкуренція — це еко­номічне змагання за досягнення кращих результатів у сфері будь-якої діяльності, боротьба товаровиробників за найбільш вигідні умови господарювання, одержання максимального прибутку. Зміст конкуренції полягає в широкому розсіюванні економічної влади всередині двох головних сукупностей, які становлять економіку, — підприємств і домогосподарств. Широке розосередження еконо­мічної влади, що становить існування конкуренції, регулює вико­ристання цієї влади та обмежує можливості зловживання нею.

Конкуренція встановлює також межі для реалізації покупцями і продавцями особистого інтересу.

Слід вивчити основні функції конкуренції, до яких відносять такі: 1) стимулювання технічного прогресу; 2) створення тотож­ності приватних і суспільних інтересів; 3) регулювання; 4) конт­роль і обмеження сили кожного підприємства.

за формами конкуренції економічна теорія виокремлює чоти­ри моделі ринку: 1) чиста конкуренція; 2) монополістична конку­ренція; 3) олігополія і 4) чиста монополія [1, табл. 8.1].

Звертаємо увагу на те, що у теперішній економіці панує недо­сконала конкуренція. У недосконалого конкурента є певна сво­бода дій стосовно його цінових рішень. Прикладом є наявність олігополії, монополістичної конкуренції та чистої монополії.

Тема 9. Класифікація ринків

Найголовніше положення, яке спочатку треба усвідомити сту­дентам, є те, що сучасний ринок є складним, полісистемним утво­ренням. Пізнати ринок неможливо без аналізу його структури, тобто його елементів. Ринок розмежовують на різні елементи за різними критеріями (ці різні критерії необхідно студентам знати). Найчастіше ринок розмежовують на елементи за економічним призначенням об'єктів ринкових відносин. За цим критерієм ви­різняють такі ринки: 1) ринок предметів споживання; 2) ринок виробничих ресурсів — землі, робочої сили і засобів виробницт­ва; 3) ринок капіталів (капітальних благ); 4) ринок фінансово-кре­дитних ресурсів; 5) фондовий ринок; 6) ринок науково-технічних розробок та інформації.

Один із найважливіших компонентів суспільного ринку — ринок предметів споживання, призначений для задоволення різ­номанітних особистих потреб людей.

На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага і послуги. Ринок предметів споживання безпосередньо харак­теризує взаємозв'язок виробництва і особистого споживання. Виро­бництво взаємодіє з особистим споживанням людей через такі клю­чові категорії, як пропонування (на обсяг пропонування впливає чинник часу), продуктивність праці, витрати виробництва, якість продукції, уподобання споживачів та їх платоспроможний попит.

Виробництво споживчих благ має бути адекватним плато­спроможному попиту населення. Якщо рівновага відсутня, то в суспільстві виникає диспропорція: не вистачає певної кількості товарів однієї групи і виникає перевиробництво товарів іншої. Ринок через конкуренцію, ціни, взаємодію попиту і пропонуван­ня та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує ринкову нерівновагу і забезпечує збалансова­не функціонування виробництва і особистого споживання.

Оскільки місткість ринку споживчих благ залежить від вироб­ничих можливостей кожної окремої галузі, то для збільшення об­сягів виробництва і пропонування галузі необхідно: піднімати продуктивність праці, знижувати вартість продукції та її ціну, підвищувати рівень оплати праці (грошові доходи працюючих).

У функціонуванні виробництва велика роль належить ринкам виробничих ресурсів. У ринковій економіці підприємства понад 90 % виробничих ресурсів придбавають на ринку, тобто за гроші. Ринки основних виробничих ресурсів — це ринки землі, праці і засобів виробництва (капітальних благ), що використовуються для задоволення виробничих потреб. Кожен з названих чинників виробництва є продуктивним, але в тому разі, якщо підприємство одержує дохід від граничного продукту. Студенту слід уважно вивчити економічний зміст цього доходу [1, § 9.2].

Потім слід перейти до вивчення особливостей попиту підпри­ємств на виробничі ресурси. Потрібно запам'ятати, що попит підприємства на виробничий ресурс є похідним від попиту спо­живача на його кінцеву продукцію. Цей попит залежить від: 1) продуктивності ресурсу в процесі створення блага; 2) ринкової вартості, або ціни блага, виробленого за допомогою цього ресур­су. Перший аспект попиту вказує на те, що попит на будь-який чинник випливає з доходу від граничного продукту даного ресур­су. Підприємство не купує ресурси, які не оплачують самі себе. Тим самим підприємство максимізує прибуток, збільшуючи за­стосування того чи іншого ресурсу (праці, капітальних благ, зем­лі) доти, доки дохід від граничного продукту (МК) певного ре­сурсу перевищує додаткові витрати (МС) на цей ресурс [1, § 9.2].

Разом з попитом на ресурси на ринку функціонує пропону­вання їх. Пропонування чинників виробництва — це готовність їх власників постачати виробничі ресурси на ринок за ціни відпо­відного рівня та з урахуванням інших моментів (коефіцієнтів ела­стичності, попередніх інвестицій, демографічних процесів, відсот­кових ставок тощо).

Рівноважна ціна чинника виробництва на конкурентному ринку зупиниться на тому рівні, де величина пропонування та попиту перетинаються в одній точці. За цієї і тільки цієї ціни кількість чинника виробництва, що його пропонують власники, саме від­повідатиме тій кількості, яку покупці готові купити.

Важливим аспектом цієї теми є ринок капіталів [1, § 9.3]. Тут розглядається ринок капіталів у вузькому значенні і в межах та­кого виробничого ресурсу, яким є засоби виробництва (капіталь­ні блага). Вище ми розглядали той ринок засобів виробництва, на якому вони продаються і змінюють свого власника. Виробник капітальних благ після їх продажу на ринку одержує грошовий виторг як еквівалент їх у ринковій вартості. З іншого боку, як уже зазначалось у темі 2, у західній економічній літературі часто під терміном капітал розуміють будь-який засіб виробництва (верстат, чавунний злиток, інструмент тощо). В реальній дійсності засоби ви­робництва виступають як капітал лише за певних умов [1, тема 13].

Ринок капіталів на відміну від ринку капітальних благ, тобто засобів виробництва, слід розглядати з погляду їх оренди або та­кого її різновиду, як лізинг. У цих економічних відносинах влас­ники капітальних благ чи їх комплексів (фабрик, споруд, верста­тів тощо) передають (відчужують) їх у тимчасове використання іншим фізичним чи юридичним особам за відповідну плату. У даному разі ринок капіталів є категорією позичкових відносин і віддзеркалює у собі їх особливості. На відміну від звичайного ринку ресурсів на ринку капіталів ресурси продаються лише для тимчасового їх використання іншими суб'єктами; права власнос­ті на ці об'єкти не відчужуються.

Яким чином визначається ставка відсотка на орендований ка­пітал? Класичну теорію визначення відсоткової ставки і доходу на капітал можна проілюструвати за допомогою простого випад­ку, в якому всі реальні капітальні блага однакові. Крім того, при­пускається, що економіка перебуває в стаціонарному стані, тобто відсутнє зростання населення і науково-технічного прогресу.

Закон спадної віддачі можна зрозуміти з того факту, що крива попиту на капітал має низхідну траєкторію. Перші одиниці капітальних благ більш продуктивні, дають більший при­буток, і на них є попит. Наступні одиниці капіталу менш продук­тивні: вони користуються попитом за нижчої ставки відсотка.

Отже, у без кризовому економічному середовищі норма при­бутку на капітал дорівнює ринковий відсотковій ставці. Залишає­ться додати, що цими самими чинниками регулюється як попит, так і пропонування на інвестиції та нагромадження капіталу.

Варто пам'ятати таке: ринкова відсоткова ставка виконує дві функції: вона скеровує обмежене пропонування капітальних благ суспільства в ті сфери, що забезпечують найвищу норму прибут­ку, та спонукає людей жертвувати поточним споживанням, щоб; збільшити розмір капіталу.

Складовою ринку виробничих ресурсів і споживчих благ є ри­нок нерухомості. Під нерухомістю розуміють земельні ділянки, об'єкти, збудовані на ній, у тому числі житлові будинки, офіси ї тощо. У ринковій економіці на них існує попит, а платою висту­пає орендна плата. У темі 14 детально розглядатиметься ринок; такого виду нерухомості, як земельні ділянки.

У наступній темі ми продовжимо вивчати сутність відсоткової; ставки на прикладі позичкового капіталу сфери обігу, а ринків предметів споживання і засобів виробництва — за допомогою, роздрібної та оптової торгівлі. Ринок праці вивчатиметься у те­мах 13 та 19.