Предмет, методы, принципы и источники хозяйственного права

Хозяйственное право по содержанию общественных отношений, которые регулируются его нормами, определяется как система правовых норм, которые регулируют отношения по поводу непосредственного осуществления и управления хозяйственной деяльностью с применением разных методов правового регулирования.

Сфера хозяйствования есть очень сложной со стороны разносторонних отношений, которые возникают между ее субъектами и другими участниками хозяйственной жизни. Предметом хозяйственного права считаются хозяйственные правоотношения.

Хозяйственные правоотношения - это урегулированные нормами права общественные отношения, которые возникают в сфере хозяйствования которые непосредственно осуществляют хозяйственную деятельность и/или организации/руководства такой деяльностью, характеризуются особенным субъектным составом, а также объединением организационных и имущественных элементов.

В Хозяйственном кодексе Украины (далее ХК Украины) находим более лаконичное определение хозяйственных отношений, поскольку идется о предмете правового регулирования этого кодекса. Согласно с ч. 1 ст. 1 ХК Украины хозяйственными являютсяотношения, которые возникают в процессе организации и осуществления хозяйственной деяльности между субъектами хозяйствования, а также между этими субъектами и другими участниками отношений в сфере хозяйствования.

Разнообразие хозяйственных отношений обусловлено необходимостью их классификации (разделение на виды по разным критериям).

Различают доктринальную и легальную классификации, которые осуществляются по разным признакам. Так, соответственно ч. 4 ст. 3 ХК Украины хозяйственные отношения могут быть хозяйственно-производственными, организационно-хозяйственными и внутри- хозяйственными.

Деление хозяйственных отношений на хозяйственно-производственныеи организационно-хозяйственныеосуществляется по критерию характера правоотношений. При этом хозяйственно-производственные отношения соответственно ч. 5 ст. 3 ХК Украины определяются как имущественные и другие отношения, которые возникают между субъектами хозяйствования в процессе непосредственного осуществления хозяйственной деятельности (производство и реализация товаров, работ, услуг), а организационно-хозяйственнымиесть отношения, которые складываются между субъектами хозяйствования и субъектами организационно-хозяйственных полномочийв процессе управления хозяйственной деятельностью (ч. 6 ст. 3 ХК Украины), в т.ч. относительно государственной регистрации субъектов хозяйствования, лицензирования их деятельности, контроля за соблюдением такими субъектами правил в сфере хозяйствования и др.

Выделение в отдельную категорию внутрихозяйственных отношений (ч. 7 ст. 3 ХК Украины) осуществляется по критерию сферы возникновения и действия –в середине хозяйственной организации (это отношения, которые складываются между структурными подразделениями субъекта хозяйствования, и отношения субъекта хозяйствования, с его структурными подразделениями).

По взаимному состоянию сторон различают такие виды хозяйственных отношений:

– горизонтальные (участники правоотношений равноправные);

– вертикальные (одним из участников правоотношений выступает орган хозяйственного руководства, в т. ч. собственник имущества другого участника).

По отраслям экономики и сферам управления, в которых они возникают, выделяют хозяйственные отношения в промышленности, в сельскохозяйственном комплексе, в отрасли транспорта, в капитальном строительстве, в сфере приватизации государственного и коммунального имущества, в сфере экономической конкуренции и антимонопольного регулирования.

Двойственность природы хозяйственных правоотношений (соединение в них организационных и имущественных элементов) рождает множественные методы правового регулирования, которые есть особенностью хозяйственного права как отрасли права.

Методы правового регулирования хозяйственных отношений – это применяемые законодателем способы правового оформления хозяйственных отношений относительно их особенностей и целей правового регулирования, которые отображают взаимное положение сторон, порядок принятия ими юридически значимых решений, характер юридической ответственности в случае нарушения и способы юридической защиты прав и законных интересов сторон.

Некоторые авторы (член-корреспондент Академии правовых наук Украины Г.Л. Знаменский) считают, что хозяйственные отношения регулюються за допомогою одного комплексного методу. Це – метод рівного підпорядкування усіх учасників хозяйственных отношений господарських відносин суспільному господарському порядку, що забезпечує оптимальне поєднання приватних та публічних інтересів та створює партнерські та добропорядні відносини у сфері господарювання. Інші вчені-господарники розрізняють три основних методи правового регулювання хозяйственных отношений господарських відносин. До них належать:

Метод владних предписаний, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного фонду/капіталу окремих видів господарських товариств, комерційних банків, корпоративних інвестиційних фондів та ін.). джерел формування їх майна, обов'язковості певних фондів чи резервів (або навпаки – забороні їх створювати, як це передбачено ст. 12 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Метод владних приписів передбачає насамперед врахування публічних інтересів (якщо застосовується державою чи територіальною громадою в особі уповноважених органів) власника майна щодо створеного ним підприємства (у формі статуту, що визначає межі використання підприємством майна власника та обов'язки щодо власника).

Метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення, і обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік).

Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Це – примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у т. ч. відкритих акціонерних товариств.

Деякі називають ще один метод – це метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається на основі компромісу (укладення господарського договору).

Будь-яка господарська діяльність здійснюється на певних засадах, що враховують, з одного боку, ринкову орієнтацію вітчизняної економіки і відповідно передбачають значну свободу для суб'єктів такої діяльності (насамперед, підприємців), а з іншого – соціальне спрямування господарської сфери, що зумовлює встановлення певних обмежень для суб'єктів господарювання з метою врахування публічних інтересів (суспільства, держави, територіальної громади/громад, типових приватних інтересів громадян та організацій) в дотриманні встановленого державою суспільного господарського порядку, що передбачає дотримання суб'єктами господарювання різноманітних вимог щодо: якості продукції, робіт, послуг, їх безпечності для життя і здоров'я споживачів; екологічної безпеки виробництва; добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції; цивілізованого використання найманої праці (тобто з дотриманням вимог трудового законодавства) та ін.

Це знайшло відбиття в ГК України, ст. 6 якого закріплює загальні принципи господарювання. До них відносяться:

– забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

– свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

– вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

– обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

– захист національного товаровиробника;

– заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, який ґрунтується на згаданих положеннях Конституції України та визначається господарським законодавством.

Джерела господарського права — це зовнішня форма виразу пра­вил поведінки в сфері господарювання, загальнообов'язковість, що забезпечує їх, і регулятивна дія.

До джерел господарського права України належать: господарське законодавство; нормативні договори; судова практика; ділові звичаї; юридична доктрина.

Господарське законодавство становить нормативну основу господарського правопорядку - правил організації, безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю.

Господарське законодавство — це сукупність нормативно-правових актів та правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва (в т. ч. організації) такою діяльністю.

Господарське законодавство складається з великого масиву взаємопов'язаних нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. У своїй сукупності ці нормативно-правові акти і складають систему господарського законодавства.

Отже, господарське законодавство включає не тільки закони у власно­му сенсі, але і підзаконні нормативно-правові акти в межах, що не суперечать законам. Зокрема, згідно зі ст. 7 ГК України відносини в сфері господарювання регулюються Конституцією України, Гос­подарським кодексом України, законами України, нормативно- правовими актами Президента України і Кабінету Міністрів Укра­їни, нормативно-правовими актами інших органів державної влади і органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативно - правовими актами.

У цьому сенсі слід розрізняти поняття «акти законодавства» та «законодавчі акти». Перше поняття ширше, включає будь-які нормативно-правові акти в господарській сфері. Друге поняття — вужче, передбачає лише закони. Таке розмежування має практичну цінність. Наприклад, в ч. 4 ст. 10 ГК України джерела правового регулювання господарських відносин обмежуються законодавчими актами (тобто законами), а в ч. З ст. 175 ГК України правовідносини за участю громадян співставлені з ширшим поняттям акта законо­давства. У ряді випадків обсяг поняття «законодавство» спеціально визначений. Наприклад, у ст. 41 ГК України склад антимонопольно-конкурентного законодавства обмежений законами.

Серед законів у сфері господарського законодавства найвищу юридичну силу має Конституція України. Наступними в ієрархії нормативно-правових актів, які регулю­ють господарську діяльність, виступають закони. Особливе місце тут відводиться Господарському кодексу (ГК) України, прийнятому 16.01.2003 р., набрав чинності з 01.01.2004р.

Чимало актів господарського законодавства буде розглянуто при характеристиці окремих розділів цього курсу.