Тема 16.Соціальна філософія в ірраціоналістичній традиції

«Аполлонівський початок» у філософії Ніцше – термін, що означує розум, який впорядковує світ і пристосовує до потреб людини.

«Верблюд» – метафоричний образ соціальної філософії Ніцше, що виражає перше перетворення духу в становленні нової людини (надлюдини), який символізує терпіння і вміння людини нести хрест життя.

«Воля до життя» у філософії Ніцше – прояв інстинкту життя, що є діонісійським початком, у людині і знаходить вираз як «воля до влади».

«Воля до влади» – поняття соціальної філософії Ніцше, що означає дві форми боротьби в суспільстві: в «аристократів духу» – творча сила, а в слабких людей («рабів») – це прояв руйнівних, деструктивних інстинктів.

«Дитина» – метафоричний образ соціальної філософії Ніцше, що виражає перше перетворення духу в становленні нової людини (надлюдини) і є символом невинності, доброти не обтяженої розрахунком.

«Діонісійський початок», за Ніцше – природна стихія будь-якого існування, внутрішня радість життя, невгамовна жага ствердження життя.

«Життя» – основоположна категорія соціософської концепції Ніцше, що вказує на первісну цілісність існування людини в світі, яка виражена гармонією діонісійського й аполлонівського первнів.

Ієрархізована спільнота – поняття соціально філософської концепції Д. Донцова, яке означає що традиційно, починаючи від Княжої доби, основу українського суспільства складали дві верстви: еліта та маси, а рушієм його розвитку була творча енергія провідної верстви суспільств.

Ірраціоналісстичний напрям соціальної філософії – низка концепцій соціальної філософії некласичного періоду. Основний мотив: неминучість кризи традиційних цінностей і невідворотне саморуйнування сучасної цивілізації. Важливий елемент концепцій – акцент на природньому розшаруванні людей у суспільстві на дві верстви – еліту (виробників ідей) і маси. Це, насамперед, концепції таких речників «філософії життя» як Ф.Ніцше, О.Шпенґлер, Х. Ортеґа–і–Ґасет.

Концепція кризи сучасної культури Х. Ортеґи-і-Ґасета – концепція стверджує, що суспільство перестало бути апаратом самовдосконалення, позаяк людина-маса взяла на себе не властиві її природі функції. Суть кризи він передає терміном «бунт мас».

«Добірні люди» – прошарок людей у суспільстві, нації, що здатний взяти на себе працю, труднощі і обов’язки з облаштування суспільного життя й відповідальний за взяте.

«Лев» – метафоричний образ соціальної філософії Ніцше, що виражає друге перетворення духу в становленні нової людини (надлюдини) і символізує вміння людини бути сильною духом.

«Людина-маса» в соціальній концепції Х. Ортеґи-і-Ґасета – це така як усі примітивна, пересічна людина, що вважає себе взірцевою, переконана, що життя легке й багате і що в майбутньому буде ще кращим. Її самовпевненість породжена надмірними можливостями цивілізації ХХ ст. порівняно з примітивними потребами людини-маси.

Надлюдина у філософії Ф. Ніцше – ідеал людини як творця самого себе, що виражає боротьбу людини за людяність у собі.

Нігілізм – 1) світовідчуття і принцип поведінки, що виходить із заперечення певних соціокультурних основин; 2) у філософії Ніцше втрата значущості всіх традиційних цінностей, показник кризи європейської культури.

«Осьовий час» – центральне поняття соціальної філософії К. Ясперса, яке означає кінець міфологічної доби, вказує на пробудження духу й свідчить про настання епохи справжньої світової історії.

Сутність кризи європейської культури, за Ф.Ніцше – поширення у суспільстві протиприродної моральності, що призвело до панування стадних інстинктів, породило безвідповідальність і нігілізм. Криза є наслідком порушення рівноваги двох початків в людині: діонісійського та аполлонівського. Воно призвело до панування аполлонівського первня, до нівелювання високого й ницого і, відповідно, до падіння моральних устоїв.

Циклічна концепція розвитку культур О. Шпенґлера – концепція стверджує, що історія не має єдиної векторної спрямованості для всіх народів. Кожна культура як і народ своєрідні. Кожна культура має свою долю, свою «душу» і прагне себе реалізувати. Світ культури – це і мистецтво, і поезія, і музика, і мова, і література народу тощо. Кінцева точка розвитку кожної культури – перехід у стан цивілізації.

Цивілізація, за О. Шпенґлером – заключний етап розвитку культури, що посутньо означає її смерть. Для цивілізації характерний технологічний аспект поступу суспільного життя, занепад, мистецтва, поезії, музики тощо, скупчення великих мас людей у містах, перетворення людей у безлику масу, іррелігійність.