Основні ознаки літературної мови

Літературна мова характеризується такими найголовнішими ознаками:

· унормованість;

· стандартність;

· наддіалектність;

· поліфункціональність;

· стилістична диференціація;

· наявність усної і писемної форм вираження.

Унормованість літературної мови передбачає наявність у ній чітких, обов’язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо.

В українській літературній мові виробились стабільні мовні норми, які встановлюють найтиповіше і найхарактерніше в мовному вжитку.

Мовна норма – це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець.

Літературна норма виконує важливі суспільні функції – вона забезпечує взаєморозуміння членів суспільства, полегшує процес спілкування. Норми літературної мови створює весь народ в особі найвидатніших майстрів слова і турботливо охороняються суспільством як його велика культурна скарбниця.

Мовна норма – категорія історична: будучи певною мірою стійкою, стабільною, що забезпечує її функціонування, норма водночас зазнає змін. Це випливає з природи мови як явища соціального, яке перебуває в постійному розвитку з творцем і носієм мови – суспільством. З погляду сучасної мовної свідомості для розвиненої мови засадою встановлення літературного стандарту є підхід, за яким „реалізація мовлення, що не визначається нормою, – випадкові або під упливом білінгвізму та інші – відповідно залишаються за її межами, незважаючи на ступінь їх поширення”[31]. Основною ознакою норми є, власне, її прагнення до стабільності, незмінності.

Наявність норм літературної мови, однак, не заперечує паралельного існування мовних варіантів, тобто в межах норми можуть існувати варіанти, які не порушують системних відношень мовної одиниці. Серед варіантів розрізняють:

- нейтральні, тобто які не обмежені вживанням лише в певному функціональному стилі. Наприклад, форми давального відмінка іменників директорові – директору, товаришеві – товаришу; особові та безособові синтаксичні звороти, напр.: робота закінчена – роботу закінчено тощо;

- стилістично забарвлені, тобто які співвідносні з певними стилями мови. Наприклад, лексичні варіанти типу говорити – балакати, мовити; граматичні варіанти дієслів, які у формі інфінітива закінчуються на -ти (- ть) типу робити, просити – робить, просить вживаються відповідно перші в усіх стилях мови, а другі в розмовному чи художньому стилях.

Українська літературна мова має розвинену систему орфоепічних, акцентуаційних, орфографічних, пунктуаційних, лексичних, словотвірних, граматичних, стилістичних норм.