Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Дієслово в діловому мовленні
|
|
Дієслово – це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан і виражає це значення в граматичних категоріях виду, стану, способу, часу, особи (роду), числа.
Дієслово як частина мови являє собою систему п’ятьох граматичних форм:
1. Інфінітив.
2. Власне дієслово (особово-родові форми).
3. Дієприкметник.
4. Дієприслівник.
5. Предикативні форми на -но (-ено), -то.
1. Інфінітив – це початкова форма дієслова, яка називає дію безвідносно до діючої особи, часу, способу та стану.
Формальною ознакою інфінітива є фіналь -ти (- ть), напр.: писати (писать), читати (читать), знати (знать). У системі ділового мовлення вживають звичайно неозначену форму дієслова із формантом - ти (паралельна форма на - ть поширена в розмовному та художньому стилях).
Маючи дієслівну лексичну семантику, інфінітив функціонує у позиціях двох протиставлених одна одній частин мови – іменника та дієслова.
Особливість вживання інфінітива в позиції дієслова (присудок односкладного чи двоскладного речення) полягає в аналітичності синтаксичних одиниць – інфінітив виконує роль лексичної частини дієслівного складеного присудка, а допоміжні слова (фазисні, модальні дієслова; модальні прикметники, прислівники) вказують на фази перебігу дій або їх перебування в станах, можливість чи неможливість, доцільність чи недоцільність їхнього здійснення, напр.: Економіка починає працювати стабільно; Працівники готові (повинні) докласти максимум зусиль для покращення діяльності банку; Треба ліквідувати безробіття.
Часто в ролі головного члена речення інфінітив виступає самостійно або в складі стійкого словосполучення, часто виражаючи модальне значення повинності, напр.: Провести конференцію 5 травня; Ввести в дію з часу прийняття.
Форму інфінітива доконаного виду використовують в ухвальній частині ряду документів, зокрема протоколу, наказу, розпорядження тощо, для вираження наказовості. напр.: затвердити на посаді; взяти інформацію до вдома; допустити до участі в конкурсі; позбавити пільг; встановити доплату в розмірі...; вважати увалу зборів трудового колективу недійсною; запропонувати ректорові кандидатуру... для...; вважати таким, що обраний за конкурсом.
Іменну функцію інфінітив реалізує, виконуючи функцію означення, додатка чи присудка двоскладного речення, напр.: Самоповага, впевненість в собі, здатність повірити в свої сили пов’язані з бажанням досягти мети; Вміння працювати в команді є однією з вимог до банківського працівника; Звітність дає змогу оцінити результати діяльності, прогнозувати напрямки підвищення ефективності; У конкурентів завжди є чому повчитися; Головне завдання – всією діяльністю заслужити та виправдати довіру клієнтів.
2. Власне дієслова – це дієвідмінювані, або особово-часові та особово-способові, форми, які є основними і типовими формами дієслова і найповніше подають його граматичні ознаки.
Дієвідмінювання – це тип словозміни дієслів за особами в теперішньому, майбутньому часі дійсного способу (І, ІІ дієвідміна), особова парадигма дієслів наказового способу та зміна дієслів за родами в минулому часі та умовному способі.
Парадигма теперішнього – майбутнього часів будується на основі протиставлень 1, 2, 3-ої особи в однині та множині. Розрізняють дві парадигми особових закінчень у теперішньому та простій формі майбутнього часу: -у (-ю), -еш (-єш), -е (-є), -емо (-ємо), -ете (-єте), -уть (-ють) – І дієвідміна; -у (-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять) – ІІ дієвідміна.
Особова парадигма дієслів наказового способу має спеціалізовані особові флексії тільки в трьох формах – 2-ої особи однини та 1, 2-ої особи множини, які систематизують у два типи: -и, -ім (-імо), -іть (-іте) та нульове закінчення, -мо, -те. Аналітична форма утворюється за допомогою частки хай (нехай), яка додається до дієсловних особових форм, омонімних формам теперішнього – майбутнього часу.
Дієслівна парадигма минулого часу дійсного способу та умовного способу має морфологічний показник роду – закінчення та суфікси у формах однини, напр.:
О д н и н а М н о ж и н а
чол. рід чита-в, біг
жін. рід чита -л(а), біг-л(а) чита-л(и), біг-л(и)
середн. рід чита-л(о), біг-л(о)
У мові існують дієслова, що позначають дію, яку не може виконувати мовець чи співрозмовник, а тільки той, хто не бере участі в розмові (третя особа). Відповідно вони не мають форм 1, 2-ої особи, тобто їх особова парадигма є неповна, пор.: боліти – болить, болять (зуб, голова, серце), цвісти – цвіте, цвітуть (сад, вишня, дерево).
Крім них, виділяють дієслова, що означають дію поза зв’язком з виконавцем (діячем, особою) – це безособові дієслова. Історично вони споріднені з 3-ою особою однини та формою середнього роду минулого часу і виражають значення ”стан людини, природи, міра наявності”, напр.: світати – світає, світало; нудити – нудить, нудило; не спиться, не сидиться, вистачає, бракує. Безособового значення можуть набувати особові дієслова у формі 3-ої особи однини, вжиті в безособовому реченні, напр.: Пахне морем; Віє свіжістю. Безособові дієслова не змінюються ні за особами, ні за родами, ні за числами. Використання дієслів цієї групи у діловому мовленні допомагає звернути увагу на дію, яка формує структурно-граматичне і змістове ціле, напр.: Вам бракує досвіду; Нам не вистачає спеціалістів у цій галузі.
У текстах ділового спрямування (інструкції, статути тощо) часто використовують безособові дієслова, утворені від особових за допомогою постфікса -ся, з метою констатації факту, напр.: не дозволяється, (категорично) забороняється; не допускається.
Отже, зміна більшості дієслів сучасної української літературної мови стосовно особи та числа або роду та числа органічно пов’язана з граматичними категоріями часу та способу.
Час – це дієслівна граматична категорія, яка виражає відношення дії до моменту мовлення. В сучасній українській літературній мові розрізняють теперішній, майбутній, минулий і давноминулий час.
У діловому мовленні поширені дієслова теперішнього часу із значенням позачасовості – теперішній постійний, виражені формами 1-ої особи множини, 3-ої особи однини та множини, напр.: вважаємо за доцільне звернутися до ректора університету з пропозицією відкликати...; рівень інфляції становить; банк впроваджує нові форми роботи з клієнтами; допускають до участі в конкурсі осіб....
Теперішній час може вживатися в значенні майбутнього, якщо треба підкреслити обов’язковість виконання дії, напр.: Нарада розпочинається об 11 годині!
Майбутній час представляють дієслова недоконаного виду (складена форма), напр.: На засіданні вченої ради буде доповідати завідувач кафедри.
Спосіб – це дієслівна граматична категорія, яка виражає відношення дії до дійсності. Категорія способу об’єднує три граматичні значення – дійсного, умовного, наказового способу. Дійсний спосіб репрезентують часові форми дієслів, про особливість вживання яких зазначалося. Окрім них, можливе використання форм дієслів наказового способу, здебільшого в усному мовленні, напр.: виконайте, допоможіть, прочитайте, ознайомтесь, вимагайте; хай попрацює, нехай запросять. У творенні форм наказового способу українського дієслова не бере участі допоміжне слово давайте. Отже, вирази типу давайте проголосуємо, давайте привітаємо не є нормативні! Вживаючи форми наказового способу, варто враховувати ситуацію спілкування, зважати на норми мовленнєвого етикету: паралельно із дієсловами наказового способу можна вживати варіантні описові звороти або слова, що пом’якшують категоричність наказу, напр.: пробачте (пробачте, будь ласка; прошу пробачення); заходьте (прошу заходити).
Стан – це дієслівна граматична категорія, яка виражає відношення дії до суб’єкта та об’єкта одночасно. Логічні відношення дії до безпосереднього виконавця та об’єкта, на який спрямована ця дія. граматично виражається формами дієслів пасивного, пасивно та зворотного стану.
Дієслова активного стану позначають дію суб’єкта, спрямовану на об’єкт, виражений формою знахідного відмінка без прийменника (у випадку вживання дієслова з часткою не об’єкт названий формою родового відмінка) або родового із значенням частина від цілого, напр.: Банк проводить валютні операції (Банк не проводить валютних операцій); Банк встановлює нормативи; Залік дозволяє скоротити заборгованість і прискорити розрахунки.
У більшості випадків надають перевагу активній конструкції. Це відбувається навіть тоді, коли реальний суб’єкт мислиться неозначено, напр.: Грошові доходи (витрати) оцінюють за такими статтями; Розрізняють такі нормативи питомих капітальних вкладень.
Використання дієслів пасивного стану пов’язані з потребою акцентувати увагу на об’єкті, а не на дії, напр.: Нормативи встановлюються банком. Однак зловживати такими структурами не варто.
Суб’єктно-об’єктні відношення не властиві безособовим, неперехідним дієсловам, оскільки вони позначають дію безвідносно до суб’єкта або замкнену в самому суб’єкті, напр.: Гранична кількість матеріальних витрат на виробництво одиниці продукції служить для розрахування потреби в матеріальних ресурсах та для контролю за її використанням; Під час золотого і грошового стандартів поняття валютний паритет збіглося з поняттям золотого паритету.
Особливої уваги потребують неперехідні дієслова з постфіксом -ся, утворені від перехідних дієслів. Виділяють похідні постфіксальні дієслова із зміненою семантикою, використання яких у структурі українського речення не викликає заперечень, напр.: дивувати – дивуватися, утверджувати – утверджуватися, оглядати – оглядатися. Однак ті дієслова, семантичні відтінки яких майже непомітні, оскільки виражають значення пасивного стану, варто замінити дієсловами без -ся, напр.: Протиріччя пояснюються теорією корисності → Протиріччя пояснюють теорією корисності; При цьому до розрахунку береться половина залишків на початок і кінець року → При цьому до розрахунку беруть половину залишків на початок і кінець року; Виплата проводиться у визначеному законом порядку → Виплату проводять у визначеному законом порядку.
3. Дієприкметник – це особлива форма дієслова, що виражає динамічну ознаку предмета за дією, яку він сам виконує (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники).
Активні дієприкметники бувають теперішнього та минулого часу, утворюються відповідно від основ теперішнього часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч- /-юч- або -ач- / -яч та від основи інфінітива дієслів доконаного виду неперехідних за дпомогою суфікса -л-, напр.: контролюючий, терплячий; збанкрутілий.
У сучасній українській діловій мові вживання активних дієприкметників теперішнього часу обмежене. Ущербною є навіть твірна база цих дієслівних форм. Наприклад, вони зовсім не утворюються від дієслів з постфіксом - ся. У такому разі використовують перифрастичний вираз, напр.: вчитися → той, хто вчиться.
Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива перехідних дієслів, як правило, доконаного, рідше недоконаного виду за допомогою суфіксів -н-, -ен- (-єн-), -т-, напр.: прочита-ти → причита-н(ий), запроси-ти → запрош-ен(ий), приклеї-ти → прикле-єн(ий), висуну-ти → висуну-т(ий), висун-ен(ий), писа-ти → писа-н(ий).
Пасивні дієприкметники відзначаються вищою частотою вживання в науковому та діловому стилях мови порівняно з активними (їх співвідношення у тексті складає 5: 1[120]). Їх використовують для лаконічного вираження думки (часто вони замінюють ціле підрядне речення). Виступаючи у ролі означення (поширеного означення, тобто дієприкметниковий зворот), пасивні дієприкметники уточнюють, конкретизують зміст означуваного ними слова, напр.: Витрати на придбання будівель і споруд, призначених для виробничих потреб, не належать до кошторисної документації будов; Витрати на будівлі та об’єкти, споруджувані на час будівництва за рахунок накладних витрат будівельної організації, не належать до вартості основних фондів. Функціонуючи як присудки, вони набувають здатності виражати різні часові значення за допомогою допоміжних слів (бути, ставати, здаватися тощо), напр.: Робота буде завершена вчасно (майбутній час); Робота була завершена вчасно (минулий час). Відсутність допоміжного дієслова свідчить проминулийчас, напр.: Робота завершена вчасно. Аналогічно може бути виражене часове значення активних дієприкметників з суфіксом -л-, напр.: Тоді банк не вважатимуть збанкрутілим (майбутній час).
Щоб уникнути помилок при вживанні дієприкметників, варто пам’ятати про різні засоби української мови, якими можна передати відповідні граматичні форми та конструкції, а саме: підрядні речення, прикметники, дієприслівники, іменники, іменниково-прикметникові словосполучення тощо, напр.: інформуючий – той, що інформує; слідуючий – наступний, подальший, такий; діючий (закон) – чинний; існуючі (недоліки) – наявні; вражаючий (ефект) – могутній; галопуюча (інфляція) – обвальна, нестримна; пануюча (тенденція) – панівна; існуюча (категорія) – наявна; обнадіюючи (показники) – обнадійливі; знеболюючий (засіб) – знеболювальний або засіб від знеболення; контролюючі (органи) – органи контролю; підслуховуючий (пристрій) – пристрій для підслуховування; зростаюча (інфляція) – щораз більша інфляція; керуючий (банком) – керівник, завідуючий (відділом)– завідувач (відділу).
Активні дієприкметники минулого часу та пасивні дієприкметники відзначаються вищою частотою вживання, напр.: збіднілий, збанкрутілий; підтверджений, покритий (акредитив); опротестований, преюдиційований (вексель), втрачена (вигода), вироблений (дохід).
Входячи до складу термінологічних сполук, дієприкметники часто послаблюють значення дії і вступають у синонімічні чи антонімічні відношення подібно до прикметників, напр.: фіксовані (витрати) – постійні, рентні; передавальні (платежі) – трансферні.
Дієприкметники можуть втрачати ознаки дієслова і прикметника та переходити в іменники, напр.: Береженого Бог береже!
4. Дієприслівник – це незмінна форма дієслова, яка виражає супровідну до основної дію (завершену або незавершену).
Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -учи / -ючи (від дієслів І дієвідміни) або -ачи / -ячи (від дієслів ІІ дієвідміни), напр.: тонути (тон-уть) → тонучи, купувати (купу-ють) → купуючи, просити (прос-ять) → просячи, кричати (крич-ать) → кричачи. У зіставленні з основним дієсловом-присудком конкретизується їх часова співвіднесеность: а) одночасності, напр.: Шумлять, з’їжджаючись на свято, люди; б) попередності, напр.: Дивуючись зі спритності виконавців, керівник, однак, похвалив їх роботу; в)наступності, напр.: Готуючи бланків, він забув попередньо узгодити їх структуру з керівником.
Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи інфінітива за допомогою суфіксів -ши або -вши, вибір яких зумовлений характером кінцевого звука основи (приголосний або голосний), напр .: прибіг-ти → прибігши, сказа-ти → сказа-вши. Виражають, як правило, додаткову дію, яка відбувається перед основною, напр.: Заслухавши та обговоривши звітну доповідь керівника відділу, працівники одноголосно ухвалили....
Особливістю вживання дієприслівників є їх неодмінний зв’язок із суб’єктом – виконавцем основної дії. Порушення такої співвіднесеності призводить до логіко-синтаксичних помилок, напр.: Перевірка пройшла, не виявивши ніяких порушень; Зважаючи на подвійну функцію, їх кількість коливається від двох до п’яти..
Дієприслівники можуть відноситись також до предикативних прислівників, інфінітивів, безособових дієслів і виступати в еліптичних конструкціях, напр.: Важко стає, таке згадуючи; Треба заспокоїтися, забувши про неприємності; Перебираючи факти, не віриться у непричетність їх до справи.
5. Предикативні форми на -но (-ено), -то – це незмінні форми дієслова, що виступають головним членом (присудком) в безособових реченнях.
За своєю семантикою та використанням форми на -но, -то становлять специфіку української мови, яка вирізняє її з-поміж інших слов’янських мов[121].
Утворюються від основи пасивних дієприкметників за допомогою суфікса -о, напр.: завершен(ий) → завершен-о, написан(ий) → написан-о, здобут(ий) → здобут-о. Саме ці форми вживають замість пасивних дієприкметників, якщо хочуть наголосити на дії, а не на ознаці, пор.: Запрошення розіслано вчасно замість Запрошення розіслані вчасно.
Особливого звучання набувають предикативні форми на -но, -то в текстах художньої літератури, напр.:
Все розтрачено, розгублено,
Бо воно було людьми
Не шановано, не люблено (Олександр Олесь).
Виражаючи значення результативного стану, що є наслідком виконаної дії, такі форми дієслова зосереджують в собі „усю силу вислову”. Їх використовують на останньому етапі пасивізації[122] суб’єкта дії двоскладних речень, пор.: Адміністрація виплатила заборгованість → Заборгованість виплачена (адміністрацією) → Заборгованість виплачено.
За характером своєї семантики виражають дію перехідну. минулу, пасивну. Однак можуть передавати значення майбутньої дії за допомогою допоміжного дієслова бути, напр.: Роботу буде завершено вчасно.
Як правило, безособові дієслівні форми на -но, -то вживають у значенні „хтось щось зробив”, напр.: Роботу завершено (хтось завершив); Лист відправлено (хтось відправив). Рідко їх використовують стосовно явищ природи, напр.: Поля затоплено (дощ, вода затопила).
Слід пам’ятати, що форми на -но, -то в українській мові є суто безособовими і не можуть мати при собі пасивного суб’єкта, вираженого формою орудного відмінка, типу Нами проаналізовано, а треба У роботі проаналізовано.