Професійно-прикладна фізична підготовка

Лекція № 5

ОРГАНІЗАЦІЯ спортивно- оздоровчої РОБОТИ

В РІЗНИХ СФЕРАХ СУСПІЛЬСТВА

План

Вступ

1. Організація СОР у виробничій сфері.

1.1. Завдання та напрями виробничої фізичної культури.

1.2. Форми післяробочого відновлення та профілактики професійних захворювань.

1.3. Професійно-прикладна фізична підготовка

2. Організація СОР у соціально-побутовій сфері.

2.1. Форми організації СОР.

2.2. Типи фізкультурно-оздоровчих груп (ФОГ) та їх характеристика.

Література

1. Баранов В.М. Производственная гимнастика: вопросы и ответы. − К.: Здоров’я, 1988. − 176с.

2. Вилькин Я.С., Каневец Т.М. Организация работы по массовой физичес-кой культуре и спорту. − М.: Физкульт. и спорт, 1985.

3. Дударев И. Культурно-спортивні комплекси. − К.: Здоров’я, 1989

4. Краснов В.П. Физическое воспитание трудящихся агропрома. − К.: Здоров’я, 1990. − 118с.

5. Фурманов А.Л., Юспа М.Ф. Физкультура трудящихся. − Минск: Полым’я, 1988.

ВСТУП

У законодавчих документах України з питань ФК містяться положення про необхідність покращення організації оздоровчої фізичної культури (ОФК) у сферах суспільства.

ОФК у виробничій сфері впливає на економічні показники виробництва: покращує стан здоров’я працівників, нормалізує функції організму, підвищує працездатність, попереджує травматизм, скорочує час відновлення.

Фізкультурно-оздоровча діяльність у соціально-побутовій сфері − важлива умова повсякденних фізкультурних занять населення, організації відпочинку та дозвілля. Саме тому названі аспекти впровадження ОФК потребують ґрунтовних теоретичних знань.

1. Організація СОР у виробничій сфері

1.1. Завдання та напрями виробничої фізичної культури (ВФК)

ВФК − раціонально визначена та методично обґрунтована система оздоровчих, професійно-прикладних фізкультурних заходів, скерованих на збереження та підвищення здатності людини до трудової діяльності на виробництві. ВФК має два аспекти впровадження:

* загально-оздоровчий, що реалізується шляхом організації фізкультурної роботи в рамках фізкультурних осередків (колективів фізкультури) за місцем проживання;

* спеціальний, що включає систему фізкультурно-оздоровчих заходів, фор-ми та зміст яких визначаються особливостями впливу на людину умов, характеру й організації праці. Проводяться вони, як правило, на території підприємств, організацій, установ у робочий та позаробочий час.

ВФК трактується як один із елементів наукової організації праці, що дає можливість покращити умови праці та відпочинку робітників і службовців, підвищити культуру праці на виробництві в цілому.

ВФК розв’язує такі завдання:

* зміцнення здоров’я;

* створення найбільш сприятливих умов для оволодіння професією, підвищення і збереження кваліфікації та професійної працездатності;

* сприяння швидкому відновленню працездатності та зниженню втоми, як у процесі праці, так і після роботи;

* поєднання фізичних вправ з гігієнічними та фізіотерапевтичними процедурами для профілактики несприятливих впливів.

Впровадження ВФК дає значний економічний ефект, що забезпечується підвищенням професійної працездатності завдяки зниженню втоми й підвищенню продуктивності праці, збільшення обсягу продукції, зниженням втрат від браку і т.д.;

* зниженням загальної та професійної захворюваності, виробничого травматизму завдяки загальному зміцненню організму робітників і цілеспрямованій дії фізичних вправ, які враховують характер трудової діяльності.

ВФК як система має такі самостійні напрями:

1) виробнича гімнастика (ВГ), основними завданнями якої є підвищення працездатності під час роботи за рахунок зниження втоми, прискорення відновлювальних процесів;

2) післяробоче відновлення, яке сприяє прискоренню відновлювальних процесів після закінчення робочого дня;

3) профілактичні заходи щодо несприятливих факторів праці, підвищення стійкості організму до їх дії;

4) професійно-прикладна фізична підготовка (ППФП), яка передбачає розвиток або підтримку визначеного рівня фізичних і психічних якостей, умінь і навиків.

Зміст цих різновидів ВФК залежить від специфіки праці. Усі професії поділяються на чотири групи за характером праці:

1-а група − професії легкої праці, робота пов’язана з виконанням простих операцій кистями та пальцями рук. Напруження уваги й зору при обмеженій рухливості та робоча поза стомлюють людину своєю одноманітністю. Прикладом можуть бути працівники конвеєрів.

2-а група − професії фізичної праці середньої напруженості. Робота виконується в позі стоячи, включає елементи розумової та фізичної праці, вимагає напруження уваги, зору, великої точності. Рухи різноманітні, динамічні, з помірними фізичними зусиллями. Прикладом є робітники-верстатники.

3-я група − професії важкої фізичної праці. Їх робота пов’язана із застосуванням значних фізичних зусиль. В основному виконується стоячи, за участю практично всіх м’язових груп, викликає значну фізичну втому. Прикладом можуть бути вантажники, монтажники-висотники, маляри.

4-а група − професії розумової праці. Робота вимагає значного інтелекту-ального, нервового, емоційного напруження, але малорухома, без фізичних зу-силь. Прикладом можуть бути бухгалтери, вчителі, науковці.

ВГ включає чотири форми занять:

* ввідна гімнастика;

* фізкультпаузи;

* фізкультурні хвилинки;

* мікропаузи.

Ввідна гімнастика − це комплекс фізичних вправ, які готують людину до роботи.

Фізкультпаузи, що вводяться в режим робочого дня для активізації віднов-лення працездатності, базуються на принципі активного відпочинку. Під час фізкультпаузи виконуються декілька вправ (5-7), які здатні забезпечити ефект відновлення в результаті “переключення” − зміни характеру діяльності або чергування роботи різних ланок рухового апарату. Ефект активного відпочинку, відкритий І.М.Сєченовим, проявляється відразу та зберігається 1, 5-2 год.

Фізкультурні хвилинки (ФХ) належать до малих форм активного відпочинку. Вони проводяться впродовж 1-2 хв і включають 2-3 вправи.

ФХ можуть бути загальної або локальної дії. Позитивний ефект досягається лише за умови багаторазового виконання різних за змістом ФХ упродовж робочого дня. В основному, через 1, 5-2 год. роботи виникає потреба у відпочинку. Її можна задовольнити за допомогою відповідного комплексу фізичних вправ.

Мікропауза − ще одна мала форма активного відпочинку. У ній використовується, як правило, одна вправа, окремий рух або прийом, які повторюються 4-6 разів упродовж 20-30с. Позитивний ефект досягається за рахунок багаторазового виконання − 5-8 разів упродовж робочого дня.

Мікропаузи сприяють зниженню збудливості ЦНС та аналізаторних систем (м’язове розслаблення, пасивний відпочинок із заплющеними очима, що в поєднанні з простими формулами аутотренінгу, глибоким ритмічним диханням, подовженим видихом).

Мікропаузи сприяють також нормалізації мозкового та периферійного кровообігу. Вони включають різні рухи головою, дихальні вправи, елементи і прийоми самомасажу окремих частин та ділянок тіла.

1.2. Форми післяробочого відновлення та профілактики професійних захворювань

Правильно побудований режим роботи, ефективна її організація не гарантують повного вирішення питання ліквідації фізичної втоми або нервового напруження. Саме тому після закінчення робочого дня людина здебільшого відчуває втому.

Дослідження свідчать, що близько 80% осіб, які працюють, потребують післяробочого відновлення. Одним із засобів, що дає змогу прискорити процес відновлення, є спеціально підібрані фізичні вправи, дія яких базується на ефекті рухових переключень.

Заняття на підприємствах з метою відновлення працездатності можуть проводитись у цеху, у спеціально обладнаних відновлювальних центрах, кімнатах психологічного розвантаження, на спортивних спорудах поблизу підприємств.

Для відновлення сил використовуються різні засоби ФК як самостійно, так і в комплексі з гігієнічними та фізіотерапевтичними процедурами, психорегулюючим тренуванням. Вибір цих засобів залежить від характеру локалізації та ступеня втоми після закінчення праці.

Відновлювальна гімнастика проводиться відразу після закінчення робочого дня. Якщо належні санітарно-гігієнічні умови, вона може проводитися безпосередньо на робочих місцях. Під відновлювальною гімнастикою розуміють комплекс фізичних вправ, іноді разом із самомасажем, який виконується 7-10 хв і включає 7-9 вправ.

Заняття у відновлювальних центрах різного типу − комплексних або однофункціональних. Вони можуть бути обладнані різними технічними засобами: психорегуляції, пасивної дії, гідротеплодії.

У центрах комплексного типу використовуються різні засоби відновлення, в однофункціональних − переважає один засіб. Так, у центрі гідровідновлення основним засобом є басейн, ванни, бані тощо. У центрах психорегуляції основ-ним засобом є аутогенне тренування.

Заняття в центрах проходять 3 рази на тиждень безпосередньо після роботи впродовж 25-30 хв. Вони проводяться у формі уроку і складаються з трьох частин: підготовчої, основної та заключної. Використання різних технічних засобів для виконання вправ дає змогу значно скоротити час занять. У ході занять слід проводити самоконтроль за ЧСС.

Основним завданням занять ВФК профілактичного спрямування є підвищення стійкості організму до несприятливих дій різних факторів праці. Якщо, у 30-ті роки основним несприятливим фактором був значний відсоток важкої праці, то нині несприятливий вплив на організм має гіпокінезія. Одночасно зі зменшенням частки важкої фізичної праці різко збільшилася кількість видів діяльності, пов’язаних з простими та одноманітними операціями, які розвивають особливий функціональний стан − монотонію.

Встановлено, що незначні, постійні фізичні навантаження впродовж тривалого часу можуть призвести до перенапруження та розвитку захворювань нервово-м’язового апарату.

Основними формами занять фізичними вправами профілактичної спрямованості є профільовані групи здоров’я, самостійні заняття, заняття у фізкультурно-оздоровчих центрах (ФОЦ) підприємств, ін. Кожна з названих форм має свої особливості.

Профільовані групи здоров’я організуються для працівників, які мають однотипні умови чи характер роботи або однотипні захворювання.

У профільованих самостійних заняттях також використовуються різні види вправ з урахуванням специфіки праці та професійних захворювань.

Профільні заняття у ФОЦ підприємств − одна з найбільш ефективних форм профілактичних дій. Заняття проводяться урочною формою до та після роботи, в обідню перерву.

Зміст занять фізичними вправами профілактичної спрямованості визнача-ється методистами разом із лікарями. Заняття супроводжуються лікарським та педагогічним контролем.

Професійно-прикладна фізична підготовка

Професійно-прикладна фізична підготовка (ППФП) − процес розвитку та підтримки на оптимальному рівні фізичних та психічних якостей, рухових здібностей та навиків, які необхідні при виконанні трудових операцій визначеного характеру, змісту та умов.

Основними завданнями ППФП є:

* розвиток важливих для конкретної професії рухових якостей;

* виховання професійно важливих вольових та інших психічних якостей;

* формування та вдосконалення прикладних рухових здібностей та навиків, пов’язаних з особливостями умов праці;

* оволодіння фізкультурними знаннями про індивідуальне використання засобів фізичної культури для підвищення працездатності.

ППФП проводиться у спеціальних групах, а також у секціях з прикладних видів спорту.

Вищевикладена організація СОР у виробничій сфері стосується, в першу чергу, міського виробництва. Сільськогосподарське виробництво має свою специфіку, суттєво відрізняється від інших сфер виробництва. Для нього характерні: сезонність і терміновість робіт, праця просто неба з ранньої весни до пізньої осені, віддаленість місця роботи від житла, контакт зі шкідливими для здоров’я хімічними речовинами. Все це обумовлює особливості СОР, її відмінність від занять мешканців міст. У сільській місцевості фізкультурні заняття повинні забезпечувати відпочинок, профілактику захворювань, спілкування.

Фізкультурно-оздоровча робота на селі проводиться за такими напрямами:

1. Фізкультурно-гігієнічним - передбачає використання засобів ОФК в домашньому побуті, дотримання режиму гігієни життя.

2. Оздоровчо-рекреаційним - використання засобів ОФК для активного відпочинку з метою відновлення сил, задоволення емоційних запитів (туризм, полювання, рибальство тощо).

3. Загально підготовчим - заняття у групах загальної фізичної підготовки або самостійні заняття з метою підвищення фізичних кондицій.

4. Професійно-прикладним - формування прикладних знань, спеціальних фізичних якостей, умінь і навиків для підвищення кваліфікації та професійної майстерності.

5. Лікувальним, фізкультурно-реабілітаційним - передбачає використа-ння засобів ОФК для відновлення здоров’я або окремих функцій організму, порушених унаслідок захворювань чи травм.

6. Виробничим - використання засобів ОФК в режимі робочого дня або після його закінчення з метою підвищення працездатності та продуктивності праці, зниження втоми (виробнича гімнастика, відновлювально-профілактичні заняття).

Наведена класифікація є умовною, названі напрями, а також засоби, які вони передбачають, тісно пов’язані між собою.

Фахівці, які працюють у сільськогосподарському виробництві, умовно поділяються на чотири професійні групи:

1. Тваринники: ветлікарі, зооінженери, зоотехніки, скотарі, доярки.

2. Хлібороби, рільники, працівники лісового господарства.

3. Механізатори: трактористи, комбайнери, інженери-механіки, інженери-електрики.

4. Працівники адміністративно-управлінського апарату: керівники, бухгалтери, контролери, обліковці та ін.

Наведені групи професій відрізняються умовами праці, її змістом та не-сприятливими факторами впливу на організм. Заняття оздоровчою фізичною культурою мають за мету протистояти професійним захворюванням або впливу шкідливих факторів виробництва, зміцнювати здоров’я, продовжувати активне довголіття.

Логічним продовженням та доповненням СОР у виробничій сфері повинна бути відповідна діяльність у соціально-побутовій сфері.