Введення мита

· Світові ціни та пропозиція не змінюються

· Зростає внутрішня ціна

· G - Нова точка рівноваги

· Q 1- Q 2 – зростання внутрішнього виробництва завдяки миту

· Q 4- Q 5 – падіння внутрішнього попиту завдяки миту

· Імпорт скорочується з Q 1 Q 5 до Q 2 Q 4

· a+b+c+d+e+f+g – надлишок споживання до введення мита

· e+f+g – надлишок споживання після введення мита

· a+b+c+d – втрата надлишку споживання після введення мита

2) за типами ставок:

· постійні – митний тариф, ставка якого встановлена органами державної влади і не може змінюватися;

· змінні – митний тариф, що змінюється при зміні рівня ставок або рівня внутрішньої ціни, або рівня державних субсидій (наприклад, використовує ЄС на с/г продукцію);

· Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

І. Кількісні обмеження (quantative restrictions) – адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обігу, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту чи імпорту.

ІІ. Пряме обмеження імпорту, експорту:

1.Квотування – це обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період. Квоти поділяються:

1) За напрямком їх дії:

1.1) експортні;

1.2.) імпортні;

2) За обсягом дії:

· глобальні – встановлюються на імпорт або експорт певного товару на певний період часу незалежно від того, з якої країни він імпортується чи в яку країну він експортується;

· індивідуальні – встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує або імпортує товар;

3. Л іцензування (licensing) – регулювання

зовнішньоекономічної діяльності шляхом дозволу, який видається державними органами на експорт або імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу.Ліцензії бувають:

o Разові – письмовий дозвіл терміном до 1 року на імпорт (експорт),;

o Генеральні – дозвіл імпорт (експорт) певного товару протягом року без обмеження кількості угод;

o Глобальні – дозвіл на експорт (імпорт) певного товару в будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості;

o Автоматичні – дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера (імпортера) заявки, яка не може бути відхилена державним органом.

4. «Добровільне» обмеження експорту (voluntary

export restraint) – це кількісне обмеження експорту, що базується на зобов’язанні одного з партнерів по торгівлі добровільно обмежити або не збільшити обсяг експорту товару, що прийнятий в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

4. Приховані:

4.1) адміністративні формальності – національні

правила проведення імпортних операцій, які

обмежують імпорт;

4.2) технічні бар’єри – приховані методи

торговельної політики, які виникають тому, що

національні технічні, адміністративні та інші норми і

правила, побудовані таким чином, щоб

перешкоджати ввезенню товарів з-за кордону.

Наприклад, вимоги про дотримання національних

стандартів, спеціальне упакування і маркування

тощо;

4.3) встановлення мінімальних імпортних цін –

передбачає суворе дотримання експортером рівня

цін, установлених країною-імпортером;

4.4) імпортні податки – прикордонний податок,

яким обкладаються товари при перетині митних

кордонів конкретної країни. До них відносяться:

митні збори, пов’язані з оформленням митних

документів, або зі здійсненням митного контролю;

сплата зборів за перевірку якості імпортованого

товару; торговельні збори; статистичні збори; збори

за здійснення фітосанітарного контролю; сезонні та

екологічні збори;

4.5) імпортний депозит – форма задатку, який

імпортер повинен внести в свій банк в національній

чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного

товару;

4.6) валютні обмеження – регламентація операцій

резидентів і нерезидентів з валютою і іншими

валютними цінностями;

4.7) демпінг (dumping) – засіб фінансової нетарифної

торговельної політики, що полягає в просуванні

товару на зовнішній ринок за рахунок зниження

експортних цін нижче нормального рівня цін,

існуючого в цих країнах. Види:

· спорадчий демпінг – епізодичний продаж надлишкових запасів товару на зовнішній ринок за заниженими цінами. Відбувається тоді, коли внутрішній обсяг виробництва товару перевищує ємність внутрішнього ринку і перед компанією постає дилема – або взагалі не використовувати частину виробничих потужностей і не виробляти товар, або виробити товар і продати за більш низьку, ніж внутрішня, ціну на зовнішній ринок;

· навмисний демпінг – тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін;

· Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

· постійний демпінг – постійний експорт товарів за цінами нижче справедливої;

· зворотній демпінг – завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу тих же товарів на внутрішньому ринку. Зустрічається вкрай рідко, зазвичай в результаті непередбачених різких коливань курсів валют;

· взаємний демпінг – зустрічна торгівля двох країн одним і тим самим товаром за заниженими цінами. Зустрічається також рідко в умовах високої монополізації внутрішнього ринку певного товару в кожній з країн.

· Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

4.8) стимулювання експорту:

· експортні кредитні субсидії,

· державне кредитування експорту та страхування експортних кредитів,

· податкові пільги,

· організаційно-інформаційне сприяння,

· частка національної участі,

· стимулювання національного виробництва

· експортна субсидія

· 3.7. Світова організація торгівлі

Принципи діяльності СОТ

Принцип недискримінації має подвійне значення.

Перше – недискримінація торгівельних партнерів по

відношенню один до одного. Кожна країна надає всім

партнерам умови торгівлі, не менш сприятливі, ніж

ті, які вона надала хоча б одній з них. Даний аспект

принципу недискримінації знайшов свій вираз в

обов'язковому застосуванні режиму найбільшого

сприяння (РНС) до всіх членів СОТ.

Інший аспект підкреслює неприпустимість

дискримінації іноземних товарів по відношенню до

вітчизняних після проходження митниці. Дотримання

цієї вимоги забезпечується наданням національного

режиму іноземним товарам, що поступили на

внутрішній ринок.

Принцип гласності полягає у тому, що всі країни

зобов'язуються регулярно і в повному обсязі

інформувати інших членів СОТ про застосування

засобів торгівельної політики, а також завчасно

доводити до їх відома заходи, які готуються до

введення.

У документах СОТ міститься список інструментів,

про застосування яких вимагається обов'язково

попереджати інші країни, і вказані терміни

повідомлення.

Процес приєднання України до системи ГАТТ-СОТ

розпочався 17 грудня 1993 р., коли до Секретаріату

ГАТТ було подано офіційну заяву Уряду України про

намір приєднатися до ГАТТ. Наступним кроком

відповідно до процедури приєднання стало подання

28 червня 1994 р. Меморандуму про

зовнішньоторговельний режим України на розгляд

Робочої комісії з питань розгляду заявки України

щодо приєднання до ГАТТ. Відтоді відбулося вже

кілька засідань Робочої комісії. У 1997 р. розпочався

процес двосторонніх переговорів з країнами членами

СОТ.На 1/01/2010 р. членами СОТ були 153 держави,

а 16 травня 2008 р. Україна стала 152 країною-

членом СОТ.

Міжнародна торгівля України

Основні товарні позиції України на світовому ринку:

· металопродукція

· хімічна продукція

· продукція машинобудування

· товари агропромислового комплексу

Експорт технологічних товарів:

· ліцензії

· патенти

· лізингові операції

· науково-технічна співпраця

· інтелектуальний капітал

Основні групи експортних позицій українських послуг:

· транспортні послуги,

· різні ділові, професійні та технічні послуги,

· послуги з ремонту;

Тема 4. Світовий фінансовий ринок

4.1. Сутність, причини і показники міжнародного руху капіталу

4.2. Форми руху капіталу

4.3. Джерела зовнішнього фінансування країн

4.4. Світовий фінансовий ринок, його функціональна, інституціональна, валютна та географічна структура

4.5. Основні світові фінансові центри, передумови їх формування

4.6. Транснаціональні банки, особливості їх діяльності

4.7. Світові фінансові кризи: сутність, наслідки

4.1. Сутність, причини і показники міжнародного руху капіталу

Міжнародний рух капіталу – це:

1) переміщення капіталу між країнами світу в пошуку більш вигідної сфери застосування.

2) однобічне переміщення за кордон певної вартості в

товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди;

3) складова міжнародного переміщення чинників виробництва.

4) одна з основних форм міжнародних економічних відносин (МЕВ);

5) фінансова операція: надання позики, купівля-продаж цінних паперів, інвестування;

6) переміщення капіталу закордон з метою одержання підприємницького прибутку чи відсотків на капітал.

· Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу

I – етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII –

початку XVIII ст. до кінця XIX ст.). Цей процес

носив обмежений і випадковий характер, а також

винятково однобічний (з метрополій у колонії).

II – етап вивозу капіталу (з кінця XIX – початку XX

ст. до середини XX ст.). В міру твердження у

світовому господарстві капіталістичних виробничих

відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися

як між промислово розвитими країнами, так і між

промислово розвитими і країнами, що розвиваються.

Цей процес став типовим, повторюваним і

характерним явищем.

III – етап міжнародної міграції капіталу (із середини

50-60-х років XX ст. по теперішній час). Вивіз

капіталу здійснюють не тільки промислово розвиті

країни, але і багато хто що розвиваються і були

соціалістичні. Країни одночасно стають і

експортерами й імпортерами капіталу. Експорт

капіталів викликає значні по обсягах зворотні рухи

капіталів у вигляді відсотків на кредити,

підприємницького прибутку, дивідендів по акціях.

На сучасному етапі

· Змінюються напрямки руху капіталу

· Зазнають змін і форми руху капіталу

Причини міжнародного руху капіталу

· інтернаціоналізація господарського життя;

· поява можливості більш вигідного застосування капіталу за кордоном;

· відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання;

· прагнення власників капіталу застосувати його в країнах, де існують низькі ціни: на сировину; матеріали; енергію; транспорт; напівфабрикати тощо;

5) ресурсів від застосування більш низьких митних

тарифів та пільгових тарифних мір у країнах, куди

переміщується капітал;

6) можливість стабільного постачання національних

підприємств іноземною сировиною (вкладається

капітал у розвиток добувних галузей промисловості

країн — експортерів сировини);

7) прагнення забезпечити збереження та чистоту

навколишнього середовища у країнах — експортерах

капіталу за умов:

· використання корисних копалин;

· забруднення навколишнього середовища;

8) відмінності у витратах виробництва;

9) захистити свій капітал від інфляції,

непередбачуваності економічної і політичної ситуації

в країні;

10) прагнення на довгий період забезпечити

задоволення своїх економічних, політичних та інших

інтересів на території тієї чи іншої країни тощо;

12) існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу і його більш ефективного застосування за кордоном

Чинники міжнародного руху капіталу

До макроекономічних чинники міждержавного руху капіталу відносять:

1) нерівномірністю економічного розвитку окремих країн та дією притаманної розвиненій економіці тенденції недоспоживання;

2) дією тенденції до міжнародної рівноваги цін на фактори виробництва та співвідношення в забезпеченості факторами виробництва в різних країнах;

3) дією тенденції до монополізації економіки;

4) незбалансованістю зростання відносної працеємності та відносної капіталоємності виробництва в різних країнах;

5) ситуацією в сфері міжнародних валютно-фінансових відносин;

6) вольовими рішеннями владних структур, які за неекономічними міркуваннями стимулюють іноземне капіталовкладення.

До мікроекономічних чинники міждержавного руху капіталу, що визначають схильність фірми до зарубіжного капіталовкладення відносять:

1) прагнення до максимізації прибутків на капітал;

2) можливість розширення ринків збуту та відповідного збільшення обсягів продаж;

3) володіння монопольними перевагами на певному сегменті ринку;

4) прагнення зберегти монопольне становище в сфері інтелектуальних досягнень;

5) прагнення продовжити термін життєвого циклу продукту;

6) можливість використання переваг ціноутворення на внутрішньофірмовому ринку;

7) прагнення подолати митні обмеження.

Теорії руху капіталу

· Теорія ринкової влади С.Хаймера – суб’єкт

інвестиційної діяльності, який вивозить

капітал, керується прагненням домінувати на

ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані “захисні інвестиції”: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

· Концепція конкурентоспроможності галузі - пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів

3. Теорія інтерналізації – кожна фірма переслідує

мету мінімізації трансакційних витрат (витрат на

укладання угод). Зі зменшенням трансакційних

витрат операції фірм починають набирати

“внутрішнього характеру”, тобто відбувається

інтерналізація ринків. Мета мінімізації трансакцій

залишається основним мотивом переведення

діяльності за кордон.

4.Концепція технологічного нагромадження

розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.

5. Концепція оборони національного суверенітету

ґрунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.

6. Концепція валютного простору – головним

стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

Показники міжнародного руху капіталу

1. Імпорт капіталу - це одностороннє переміщення вартості у товарній або грошовій формі з-за кордону з метою одержання підприємницького прибутку, відсотка або з іншою метою.

Економічна доцільність імпорту капіталу складається в:

· можливості розвитку визначених нових і старих виробництв;

· залученні додаткових валютних ресурсів;

· розширенні науково-технічного потенціалу;

· створенні додаткових робочих місць.

2. Експорт капіталу — це одностороннє переміщення вартості у товарній або грошовій формі за кордон з метою одержання підприємницького прибутку, відсотка або з іншою метою.

Причин, які спонукають власників капіталу до його експорту, є:

· отримання значно більшого прибутку за кордоном на однакову величину вкладеного капіталу, ніж у власній країні;

· вони мають незаконне джерело походження на території своєї країни;

· проникнення на ринки інших країн, які недостатньо насичені певною продукцією, і закріплення на них.

Економічна доцільність експорту капіталу:

· одержанні додаткових прибутків;

· установленні контролю над іншими об'єктами;

· обході протекціоністських бар'єрів на шляху руху товарних потоків;

· наближенні виробництва до нових ринків збуту;

· одержанні доступу до новітніх технологій;

· збереженні виробничих секретів шляхом створення закордонних філій;

· економії на податкових платежах (наприклад при створенні підприємства в СЭЗ);

· зниженні витрат на охорону навколишнього середовища.

В сучасних умовах експорт капіталу характеризується такими особливостями:

· у вивозі капіталу підвищується роль держави. Це проявляється у вивозі державного капіталу та зростанні його обсягів (25 %);

· посилення міграції приватного капіталу між промислове розвиненими країнами. В сучасних умовах на ці країни припадає 75 % усього експорту приватного капіталу;

· 3) збільшення частки прямих іноземних інвестицій. Так, до початку 90-х років XX ст. вони становили приблизно 33 % усіх приватних іноземних інвестицій.

Форми міжнародного руху капіталу розрізняються за такими ознаками:

· за джерелами походження капіталу:

o офіційний капітал — це кошти державного бюджету або міжнародних організацій (МВФ, Світовий Банк та ін.), котрі переміщуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням урядів або міжурядових організацій. Його джерелом є гроші платників податків;

o приватний капітал — це переміщення за кордон матеріальних цінностей, грошових засобів, які належать приватним особам (кошти приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які надаються у вигляді інвестицій, торговельних кредитів, міжбанківського кредитування);

· Обсяги потоків чистого приватного капіталу в крани, що розвиваються, у млрд. дол. США та % від ВВП

2) за характером використання капіталу:

2.1) підприємницький капітал — це к

ошти, які прямо або опосередковано

вкладаються у виробництво з метою

отримання прибутку в формі:

· прямих інвестицій — вкладання капіталу з метою придбання контролю над об'єктом розміщення капіталу;

· портфельних інвестицій – вкладання капіталу в іноземні цінні папери без права контролю над об'єктом інвестування. Це також в основному вивіз приватного підприємницького капіталу;

· придбання національними резидентами банківських депозитів в зарубіжних банках.

2.2) позичковий капітал — це така

форма вивозу капіталу, коли капітал

віддається в позику під відсоток.

Основними формами позичкового капіталу є:

· міжнародний кредит — це позика у грошовій або товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику іншої країни на умовах терміновості, повернення, виплати відсотків;

· пільговий кредит — це міжнародний кредит, який надається:

а) на пільгових умовах;

б) на довгостроковій основі;

в) за заниженими відсотковими ставками;

г) безвідсотковий кредит, тобто кредит, який надається без умови оплати за використання кредиту.

· дар — це субсидування міжнародного суб'єкта без попередніх умов з метою забезпечення довгострокових економічних та політичних інтересів;

· банківські депозити та кошти на рахунках інших фінансових закладів;

2.3) міжнародна економічна допомога виступає у

вигляді грантів, субсидій тощо для отримання

безоплатних консультацій та інженерної допомоги,

поставки обладнання, стажування і навчання за

кордоном тощо і може мати форми:

· фінансова допомога – це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проектів;

· матеріальна допомога – це безплатна передача суб’єктами одних країн суб’єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення.

Тенденції міжнародного руху капіталу у 2009 – на початок 2010 році

· За оцінками експертів МВФ у 2009 р. чистий трансферт капіталу з КЩР до розвинутих країн склав 568 млрд. дол. (у 2008р.-в 891 млрд.дол.)

· В найбільшій мірі скоротився обсяг міжнародного банківського кредитування країн з перехідною економікою та КЩР;

· Значний відтік відбувся з банківського сектору країн з перехідною економікою;

· У 2009 році обсяг ПІІ скоротився на 30%, за прогнозами у 2010р. обсяг ПІІ зросте на 20%

3) за строками вкладання капіталу:

o короткостроковий капітал — це вкладання капіталу строком менше року. Головним чином у формі торговельних кредитів;

o середньостроковий та довгостроковий капітал — вкладання капіталу строком понад рік. Усі вкладання підприємницького капіталу здійснюються переважно у формі прямих інвестицій, а також у вигляді державних кредитів;

o довгостроковий капітал — вкладання капіталу строком понад 3-х років;

4) за об’єктом руху:

o вивіз капіталу у товарній формі означає експорт машин, обладнання, напівфабрикатів матеріалів, технологій тощо;

o вивіз капіталу у грошовій формі — це вивіз валюти та валютних цінностей: валюти іноземних держав, грошових документів у іноземній валюті (чеків, векселів), цінних паперів (акцій, облігацій), дорогоцінних металів (золота, срібла, платини) та дорогоцінного каміння (діамантів, смарагдів, сапфірів, перлів), за виключенням ювелірних виробів, лому.

· 4.3. Джерела зовнішнього фінансування країн

До джерел зовнішнього фінансування країна належать:

· міжнародний кредит між фірмами різних країн як різновид комерційного кредиту,

· банківський кредит

· кредити регіональних банків розвитку,

· кредити міжнародних та валютно-фінансових організацій;

· розміщення облігацій зовнішньої державної позики;

· надання грантів, субсидій, стипендій, науково-технічної допомоги від міжнародних фінансових організацій та країн з розвинутою економікою;

· міждержавні (міжурядові) кредити, кредити держав — постачальників енергоносіїв, європозики;

· емісія цінних паперів, коли банк виступає посередником між кредитором і позичальником, які вкладають свої кошти в цінні папери;

· приватні кредити;

· інвестування: пряме та портфельне

· інвестиційне кредитування

· капіталовкладення ТНК

· позики;

· трансферти мігрантів;

· кредити міжнародних організацій

Позики в грошовій та товарній формі

надаються кредиторами однієї країни

позичальнику з іншої на умовах

обумовленості терміну повернення

ресурсів, а також сплати процентів.

Іноземні позики класифікуються наступним чином:

1) за призначенням:

o комерційні – пов'язані із зовнішньою торгівлею товарами та послугами;

o фінансові – призначені для закупівлі цінних паперів;

o проміжні – надані для обслуговування мішаних форм;

Класифікація позик

2) за видами:

o товарні - надані експортерами покупцям;

o валютні - кредити, які видаються банками в грошовій формі;

3) за валютою позики:

o у валюті позичальника;

o у валюті кредитора;

o у валюті третьої країни;

o у міжнародних розрахункових валютних одиницях;

4) за терміном надання:

o надкороткострокові (до 3-ох місяців);

o короткострокові (до 1 року);

o середньострокові (до 5 років);

o довгострокові (більше 5 років);

5) за забезпеченістю:

а) забезпечені - кредити під наявні товарно-супроводжувальні документи, нерухомість:

o тверда застава - товарна маса заставляється на користь банку;

o під заставу товару в обігу;

o під заставу товару в переробці.

б) бланкові - кредити, які видаються під зобов'язання боржника з умовою повернути у встановлений термін

· 4.4. Поняття світового фінансового ринку

Світовий фінансовий ринок – це:

1) система відносин попиту і

пропозиції щодо фінансового капіталу, що функціонує у міжнародній сфері в якості покупних і платіжних засобів, кредитів, інвестиційних ресурсів;

2) сукупність економічних відносин

між суб’єктами світового господарства з приводу надання фінансових послуг. В його основі лежить швидко зростаюча частина світового господарства – сфера послуг;

3) складна економічна система, що є:

а) сферою прояву економічних

відносин при розподілі доданої

вартості та її реалізації шляхом обміну

грошей на фінансові активи

б) сферою прояву економічних

відносин між продавцями та покупцями

фінансових активів.

4) складна економічна система, що є:

o сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи (золото, монетарне золото (золото у формі монет, злитків або брусків не менше ніж 995 проби) і спеціальні права запозичення, готівкові гроші і депозити, цінні папери, цінні папери, позики, зобов’язання та борги, позичковий капітал, страхові технічні резерви, інші рахунки до запитання або до сплати, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, об’єкти нерухомості)

o сферою прояву економічних відносин між продавцями та покупцями фінансових активів.

Серед основних передумов створення світового фінансового ринку є:

· поглиблення міжнародного поділу праці,

· високий рівень розвитку продуктивних сил,

· зростання життєвого рівня у багатьох країнах.

· Суб'єкти світового фінансового ринку

Основними суб’єктами ринку виступають:

· держава та державні органи,

· приватні фірми,

· страхових компаній

· професійні учасники ринку – фінансові інститути та інститути інфраструктури (фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові інститути, фінансові посередники)

· іноземні учасники ринку.

· ТНК,

· ТНБ,

· міжнародним і регіональним організаціям

· Функції світового фінансового ринку

1) забезпечення міжнародної ліквідності

2) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб у позичковий та інвестиційний капітал;

3) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах

4) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

5) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво;

6) вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу

7) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

8) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

9) операції, пов’язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

10) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

11) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу.

· Класифікація світового фінансового ринку

Світовий ринок позичкових капіталів — це:

o система відносин щодо акумуляції і перерозподілу позичкового капіталу між країнами через сукупність попиту і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторами різних країн.

o акумуляції та перерозподілу світових фінансових ресурсів, котрий діє під впливом попиту позичкового капіталу та його пропонування з боку позичальників і кредиторів з різних країн;

o сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників та кредиторів різних країн

· Класифікація світового фінансового ринку

Грошовий ринок – це система відносин попиту і пропозиції фінансових ресурсів, що надаються на короткостроковий термін.

Грошовий ринок в свою чергу складається з:

1.1) облікового ринку, на якому

основними інструментами є казначейські й комерційні векселі та інші види короткострокових зобов’язань (цінні папери);

1.2) міжбанківського ринку, на якому

залучаються тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів і розміщуються у формі міжбанківських депозитів на короткі строки (1, 3, 6 місяців, до 1-2 років). Найпоширеніші строки депозитів — 1, 3 і 6 місяців, а граничні — від 1 дня до 2 років (іноді 5 років);

1.3) валютного ринку, який обслуговує

міжнародний платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб різних країн; формує валютна структуру світового ринку і складається з трьох елементів

1.3.1. Національні валютні ринки —

використання позичальники ми і кредиторами національної валюти даної країни. Існують:

o ринки нерезидентів – це ринок, на якому нерезиденти емітують фінансові активи відповідно до законодавства певної країни. Ринок нерезидентів в Японії називають “самурайським”, в Іспанії – «матадорським». Цінні папери, емітовані на ньому, називають іноземними цінними паперами.

· Класифікація світового фінансового ринку

· ринки резидентів є ринком фінансових активів, емітованих резидентами на національному ринку;

1.3.2 Міжнародний ринок валюти

сукупність національних ринків

валюти, характеризується

використанням національних валют

(ВКВ) і міжнародних колективних

валют (євро)

1.3.3. Євроринок — це:

· частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євровалютах (валюта, яка функціонує як позичковий капітал поза країною її походження);

· це сукупність грошових засобів в іноземних валютах, які функціонують як позиковий капітал за межами національних кордонів;

· відносини між позичальниками і кредиторами щодо використання валют, які функціонують як позичковий капітал поза країною їхнього походження (євродолар, єврокрона, євройєна.

Євроринки

· Єврокредити

Поява євроринку відноситься до 60-х років, коли

банківські депозити у великих європейських банках

значною мірою були представлені в доларах – так

званих євродоларах, що було пов’язано з масовим

відливом доларів з США.

На депозитах багатьох європейських банків

знаходилися й інші валюти, що були іноземними для

країни розташування банку. Ці депозити отримали

назву євровалюти.

З 1945 до 1995 р. кредитування комерційних

банків всередині країн склало понад 1 трлн.дол.,

міжнародні організації видали кредитів на 0, 5

трлн., а річний обсяг кредитів на євроринку сягав

20 трлн.дол. Приблизно 75% цих коштів знаходиться

на банківських депозитах. Банки, що мають такі

депозити і надають кредити в євродоларах і

євровалютах, називаються євробанками.

По аналогії з ЛІБОР в інших фінансових центрах

останнім часом стали формуватися свої базові

ставки: ФІБОР – у Франкфурті-на-Майні, СІБОР – в

Сінгапурі, БІБОР – в Бахрейні тощо.

· Класифікація світового фінансового ринку

Ринок капіталів – це:

o частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий капітал на принципах поверненості, терміновості, платності і гарантованості;

o специфічна сфера відносин, об'єктом яких є наданий у позику грошовий капітал терміном понад рік (середньо- та довгостроковий) та на якому здійснюються операції з цінними паперами (акціями, облігаціями);

o система довгострокових позик на міжнародному рівні, коли капітал використовується позичальниками для фінансування капіталовкладень

o система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення; з інституційної точки зору цей сегмент фінансового ринку виступає як сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий і акціонерний капітал;

o ринок, що забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно.

· Класифікація світового фінансового ринку

З точки зору джерел залучення коштів ринок капіталу включає:

o боргові ринки, або ринки кредиту. За допомогою фінансових інструментів (облігації, закладні та векселі термін обігу яких перевищує 1 рік);

o ринки акціонерного капіталу (ринок ЦП, фондовий ринок) – ринок довгострокових боргових цінних паперів та цінних паперів, що є титулами прав власності, відображає всі риси притаманні ринковому середовищу. На цьому ринку відбувається купівля і продаж фінансових зобов’язань і таким чином здійснюється процес інвестування

Вторинний ринок поділяється на:

біржовий ринок представлений

фондовою біржею як особливим

інституційно-організованим ринком.

На ньому обертаються цінні папери

найвищого ґатунку і виконуються

операції професійними учасниками.

позабіржовий ринок, на якому

здійснюються операції з цінними

паперами позабіржової торгівлі. У

цьому разі об'єктом купівлі-продажу

стають цінні папери, які з будь-яких

причин не включені до котирувальних

листів на біржі

· Інституціональна структурасвітового ринку капіталу

1. Вкладники — населення

планети, офіційні інститути, приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні фонди, національні та міжнародні організації.

2. Посередники (акумулятори і

постачальники капіталу)—транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні та національні фінансово-кредитні установи.

3. Споживачі (позичальники) — ТНК, державні органи, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації;

4. Позичальниками і кредиторами виступають:

o офіційні інститути (центральні банки, державні установи, міністерства, міжнародні організації, тощо);

o приватні фірми, банки, особи;

o страхові компанії;

o пенсійні фонди.

Основні тенденції інституціональної структури світового ринку капіталів

· Зменшення ролі банків;

· Підвищення ролі держави в експорті капіталів, яке виявляється у:

2.1. Сприянні експорту капіталу;

2.2. Регулюванні експорту капіталу;

2.3. Безпосередній участі в експорті капіталу.

3. Підвищення ролі міжнародних економічних організацій (МВФ, МБРР, ЄБРР).

Ринок капіталів

II. Валютна структура світового ринку позичкового капіталу складається з трьох елементів:

· Національний ринок валюти;

· Міжнародний ринок валюти (ВКВ, євро);

· Євроринок валюти (євродолар, єврокрона, євроєна).

o Основні тенденції розвитку валютної системи світового ринку позичкового капіталу:

· Підвищення ролі євровалют;

· Зниження ролі долара США.

Ринок капіталів

IV. Географічна структура світового

ринку позичкового капіталу відображає

рух капіталів між країнами, групами

країн, регіонами світу переважно через

світові фінансові центри.

Основні тенденції розвитку

географічної структури світового

ринку позичкового капіталу:

· перевищення ввозу капіталу у розвинені країни над ввозом капіталу до країн, що розвиваються;

· зниження на ринках капіталу частини країн, що розвиваються;

· посилення руху приватного капіталу між економічно розвиненими країнами.

4.5. Світові фінансові центри

Світові фінансові центри – це місце

зосередження банків і спеціалізованих

кредитно-фінансових інституцій, які

здійснюють міжнародні валютні

кредитні, фінансові операції,

реалізують угоди з цінними паперами

та золотом.

Формування світових фінансових центрів обумовлено:

· високим рівнем розвитку економіки країни;

· високорозвиненим національним ринком капіталу;

· активною участю країни в міжнародних економічних відносинах;

· ліберальним (пільговим) валютним та податковим законодавством;

· вигідним географічним розташуванням;

· політичною стабільністю.

Щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінансовий центр, центр повинен володіти елементами підтримки, які включають:

· стійку національну фінансову систему і стабільну валюту;

· інститути, що забезпечують функціонування фінансових ринків;

· гнучку систему фінансових інструментів;

· відповідну структуру і достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру у міжнародних позичальників та кредиторів;

· людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями;

· здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеохоплюючі й мобільні ринки;

· економічну свободу: діяльності, споживання, накопичення й інвестування.

· Основні умови міжнародного фінансового центру

Основні умови міжнародного фінансового центру:

· економічна свобода;

· стабільна валюта та стійка фінансова система;

· ефективні фінансові інститути й інструменти;

· активні та мобільні ринки — комплексні ринки;

· сучасна технологія та засоби зв’язку;

· фінансові спеціальні знання та людський капітал;

· підтримка відповідного правового та соціального клімату, створення сприятливих умов для міжнародних потоків капіталу.

· Основні умови міжнародного фінансового центру

Існують певні стадії розвитку міжнародного фінансового центру, а саме:

· перша стадія — розвиток місцевого ринку;

· друга стадія — перетворення в регіональний фінансовий центр;

· третя стадія — розвиток регіонального фінансового центру до стадії міжнародного фінансового ринку.

Існують певні види офшорних фінансових центрів:

· паперові центри, що зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім,

· функціональні центри, що здійснюють депозитні операції і надають позики.

· Класифікація міжнародних фінансових центрів

· Існує три типи офшорних банківських (фінансових) центрів:

I тип — нью-йоркська модель — передбачає

спеціальні формально встановлені домовленості з

такими авторитетними фінансовими центрами, як

Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках

установлюються спеціальні рахунки окремо від

внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які

відносяться до внутрішнього фінансового ринку

(наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне

оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку

Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не

допускатися оподаткування ділових цінних паперів

(ринок Нью-Йорку, Токіо);

II тип — лондонська модель. У Лондоні, Гонконзі

фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від

того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку.

У цих містах офшорний ринок — це просто офшорні

угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і

зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної

моделі існує корпоративне оподаткування і

допускається оподаткування ділових цінних паперів;

III тип — «податкове сховище». До даного типу

офшорних ринків відносять ринки Багамських та

Кайманових островів. На цих ринках угоди

укладаються нерезидентами і зовсім не

оподатковуються, відсутні корпоративне

оподаткування й оподаткування ділових цінних

паперів, але існують реєстраційні внески і плата за

ліцензії.

Світові фінансові центри можна розділити на три групи:

· країни, які опираються на власну економічну потужність;

· країни, де зосереджені філії найбільших світових банків і відносно міцні позиції національних кредитних підрозділів;

· країни, на території яких розташована множина відділень, представництв банків, які належать переважно до першої групи.

Основні міжнародні фінансові центри:

· Нью-Йорк (США) – головний міжнародний

центр, де діє найбільша у світі фінансова біржа, основною функцією якої є реалізація цінних паперів.

· Лондон (Велика Британія) — основний європейський фінансовий центр. Він посідає перше місце у світі за обсягом валютних і кредитних операцій.

· Цюріх (Швейцарія), Франкфурт-на-Майні (Німеччина), Люксембург - фінансові центри, що спеціалізуються на коротко- та середньострокових кредитних операціях.

· Токіо, Сінгапур, Гонконг (Сянган), Бахрейн - спеціалізуються на кредитних операціях.

· Латиноамериканські фінансові центри - Панама, Багами, Антіли та ін.

· Функціональна структура Лондонського фінансового центру

Лондонський фінансовий центр (Велика

Британія) — основний європейський фінансовий центр, посідає перше місце у світі за обсягом валютних і кредитних операцій.

Ринок довгострокового позичкового капіталу

Первинний ринок:

· цінні папери, випущені урядом та фірмами Об’єднаного Королівства;

· єврооблігації, випущені іноземними позичальниками.

Вторинний ринок:

· внутрішні акції;

· зареєстровані на Міжнародній фондовій біржі цінні папери компаній;

· незареєстровані цінні папери;

· першокласні цінні папери (державні облігації, що випускаються Банком Англії);

· цінні папери фірм з фіксованими процентними ставками;

· опціони;

· іноземні акції.

Ринок короткострокового капіталу

· Традиційний грошовий ринок.

· Паралельний грошовий ринок:

— міжбанківський ринок;
— стерлінгові депозитні сертифікати;
— доларові депозитні сертифікати;
— цінні папери місцевої влади;
— цінні папери фінансових компаній;
— міжфірмові цінні папери;
— короткострокові комерційні євровекселі;
— стерлінгові короткострокові векселі.

Ринок короткострокового капіталу

· Валютний ринок:

— операції спот;
— операції на строк;
— ф’ючерси;
— опціони;
— арбітражні операції.

Нью-Йоркський світовий фінансовий центр

Нью-Йорк світовий фінансовий центр (США) – головний міжнародний центр, де діє найбільша у світі фінансова біржа. Основною функцією, якої є реалізація цінних паперів.

Ринок довгострокового позичкового капіталу:

· Акції.

· Облігації:

— іпотечний ринок (вторинний ринок закладних);
— ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів);
— ринок промислових облігацій;
— позики цільовим підприємствам;
— ринок закордонних облігацій (доларові облігації, випущені іноземцями в Нью-Йорку).

Ринок короткострокового капіталу:

· казначейські векселі;

· цінні папери федеральних агенцій США;

· вкладні сертифікати, що передаються;

· федеральні резервні фонди й угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;

· банківські акцепти (акцептовані банком векселі);

· комерційні короткострокові векселі;

· позики дилерам та брокерам.

Валютний ринок:

· валютна інтервенція на національний валютний ринок;

· валютні свопи з іншими центральними банками;

· операції з міжнародними організаціям

· Токійський фінансовий центр

Функціональна структура

Ринок довгострокового позичкового капіталу:

· акції;

· процентні державні облігації (довгострокові, середньострокові);

· дисконтні державні ноти й векселі;

· облігації муніципалітетів;

· енергетичні цінні папери, гарантовані державою;

· промислові облігації;

· іноземні облігації в єнах;

· конвертовані облігації;

· облігації з підписними сертифікатами.

Ринок короткострокового капіталу:

· ринок онкольних позик (позики коштів між банками);

· казначейські векселі;

· обліковий ринок векселів;

· депозитні сертифікати;

· короткострокові комерційні векселі;

· ринок Генсаки.

4.6. Транснаціональні банки

Транснаціональні банки – це великі

банки, що досягнули такого рівня

міжнародної концентрації та

централізації капіталу, який дає змогу

їм брати участь в економічному розділі

світового ринку позикових капіталів та

кредитно-фінансових установ.

ТНБ характеризуються такими основними рисами:

· інтернаціональний характер функціонування і застосування капіталу;

· фінансовий потенціал;

· притаманна висока незалежність руху власного капіталу порівняно з процесами, що відбуваються в національних межах.