Void main(). тіло головної функції;

{

тіло головної функції;

}

Специфікатор типу void головної функції показує, що вона не вертає ніякого результату. Фігурні скобки означають початок і кінець блока обчислень і можуть бути скільки потрібно вкладеними.

Коментарі. В процесі створення програми використовуються коментарі, текст яких завжди ігнорується компілятором, але дозволяє програмісту описувати призначення тої чи іншої частини програми. В мові С++ використовується два різновиди коментарів:

/* текст */ — багаторядковий коментар, який не може бути вкладеним і

// текст — однорядковий коментар до кінця строки.

Змінні та типи даних. Для того, щоб програма могла протягом свого виконання зберігати визначені дані, використовуються змінні та константи. Одним із базових понять властивостей програми є ідентифікатор – ім’я змінної, ім’я функції або мітка. В програмі ідентифікатор може містити великі й малі латинські букви, цифри та символ підкреслення та обов’язково починатися з букви або символу підкреслення. Ідентифікатор не повинен збігатися з ключовими словами з урахуванням регістру. Ключові слова — це зарезервовані мовою ідентифікатори, які мають спеціальне призначення.

Для використання змінної в програмі вона повинна бути оголошена. Створення ідентифікаторів і здійснюється при такому оголошенні.

Змінна — це об’єкт програми, що займає в загальному випадку декілька комірок пам’яті та призначений зберігати дані. При оголошенні змінної для неї резервується якась область пам’яті, розмір котрої залежить від конкретного типу змінної. Будь-яка константа, змінна, значення функції чи вираз у С++ характеризуються своїм типом. Тип цих об'єктів визначає безліч припустимих значень, форму внутрішнього уявлення, а так само безліч припустимих операцій. Тому всі дані, що використовуються в програмі, до їхньої появи обов'язково повинні бути оголошені (описані).

Нижче наведено перелік базових типів змінних і їх розмір в байтах.

Таблиця 1.1

Базові типи даних для ПК на базі платформи Intel

Наприклад,

bool dd = true; — логічна змінна dd=1;

bool dd1 = 1; — логічна змінна dd1=true;

int a = 1, b = 0; — цілі змінні a = 1, b = 0;

сhar sim =’A’; — символічна змінна sim =’A’;

float Age = 18.5; — десяткова змінна Age = 18.5 з крапкою, що плаває;

void MyFunction(); — функція не повертає ніякого значення.

Константи відрізняються від змінних тим, що значення, що присвоєне константі первісно, не може бути змінено протягом виконання всієї програми. Оголошеня констант виконується за наступною схемою:

сonst [тип] ідентифікатор = значення;

Наприклад:

const double Pi = 3.1415; // константа Pi набуває значення 3.1415;

const a=1; // по замовчанню тип int.

Уведення – виведення даних. При введенні - виведенні потоку всі дані розглядаються як потік окремих байтів. Функції введення-виведення для потоку дозволяють обробляти дані різних розмірів і форматів: від одиночного символу до великих структур даних. Програміст може використовувати функції чи бібліотеки, розробляти власні та включати їх у бібліотеку. Для доступу до бібліотеки цих класів треба включити в програму відповідні файли заголовків, наприклад:

#include < iostream.h>

За замовчуванням стандартні введення, виведення і виведення повідомлень про помилки відносять до консолі користувача (клавіатура й екран). Це означає, що всякий раз, коли програма очікує введення зі стандартного потоку, дані повинні надходити з клавіатури, а якщо програма виводить, то на екран.

Найчастіше в С++ використовується потокове введення даних, операції якого включені до складу класів istream чи iostream. Воно може здійснюватися з визначеним у цих класах вхідним потоком cin чи вхідним потоком, що визначений користувачем. Для читання символів з цього потоку вказується операція витягу з потоку, що позначається за допомогою символів “ > > “. Це перевантажена операція, визначена для всіх простих типів і покажчика на char.

Формат запису оператора cin має вигляд:

cin [ > > values ];

наприклад, для введення значень змінним х і у можна написати:

cin > > x > > y;

Виведення даних може бути неформатованим і форматованим. Найчастіше для виведення застосовується визначена операція < <, що записується разом з ім'ям вихідного потоку cout. Таким чином, запис:

cout < < x;

означає вивести значення змінної x (чи записати в потік). Цей оператор вибирає необхідну функцію перетворення даних у потік байтів.

Формат запису cout відрізняється від форми запису команд С ++:

cout < < data [ < < data < < " \n" ];

де data ¾ це змінні, константи чи вирази, " \n" – керуючий символ переведеннякаретки.

Для додаткового керування вихідними даними використовуються маніпулятори: setw(n) і setprecision(k). Маніпулятор setw(n) служить для вказання довжини поля, що приділяється для виведення наступних даних (тут n – кількість позицій у рядку), s etprecision(k) призначений для вказання кількості позицій у дробовій частині дійсних чисел. Для використання цих маніпуляторів треба підключати заголовний файл < iomanip.h>.

Для форматованого введення даних використовується функція scanf із заголовного файлу < stdio.h >.Функція scanf має змінне число параметрів, але як фактичні параметри вона використовує адреси змінних, а не їхні значення. При цьому перед відповідним параметром ставиться знак & — символ взяття адреси змінної. Наприклад, & x означає " адреса змінної x ", а не значення, що ця змінна має в даний момент. Рядок форматів функції scanf указує, які дані очікуються на вході. Якщо функція зустрічає у форматному рядкові знак %, за яким випливає знак перетворення, то вона буде пропускати на вході символи доти, поки не зустріне який – небудь непорожній символ. Таким чином функція scanf змінює значення змінних у програмі.

Форма запису цієї функції має вигляд

scanf (" рядок форматних кодів", список імен змінних);.

Для форматованого виведення даних застосовується функція з того ж заголовного файлу < stdio.h >. Для звертання до функції використовуються параметри, які розташовують у круглі дужки. Найчастіше функція printf використовується для виведення значень змінних. Першим аргументом у звертанні до функції ставиться рядок форматів (полягає в подвійних лапках), а наступними, якщо вони є, виведені об'єкти.

Рядок форматів може включати звичайні символи, що копіюються при виведення і специфікації перетворення, що починаються зі знака %: за специфікаціями випливає символ перетворення. Кожна специфікація перетворення відповідає одному з аргументів, що випливають за форматним рядком, і між ними установлюється взаємно однозначна відповідність, наприклад:

printf (" Значення а, b, с рівні: %d %d %d \n", a, b, c);

Тут буква d у специфікації перетворення вказує, що значення аргументу повинне бути надруковане як десяткове ціле число.

При виведення використовуються ті ж специфікації, що і при введенні:

% с – для виведення окремого символу;

% s – для друку символьного рядка;

% x – для виведення шістнадцяткового символу;

% 0 – для виведення вісімкових чисел;

% f – для виведення чисел із плаваючою комою.

Використання математичних функцій у мові С++ потребує підключення заголовного файлу #include < math.h>

Таблиця 1.2

Математичні функції заголовного файлу < math. h>

Прототип функції	Ім'я	Зміст
double acos (double _x);	acos (x)	Арккосинус
double asin (double _x);	asin (x)	Арксинус
double atan (double _x);	atan (x)	Арктангенс
double atan2 (double _y, double _x);	atan2 (y, x)	Арктангенс від y/x
double ceil (double _x);	ceil (x)	Округлення в більшу сторону
double cos (double _x);	cos (x)	Косинус x, у радіанах
double cosh (double _x);	cosh (x)	Косинус, гіперболічний
double exp (double _x);	exp (x)	eх, e у ступені x
double fabs (double _x);	fabs (x)	Абсолютне значення |x| типу double
double floor (double _x);	floor (x)	Вертає найближче ціле, не більше x
double fmod (double _x, double_y);	fmod (x)	Залишок від ділення x на y
double log (double _x);	log (x)	Натуральний логарифм
double log10 (double _x);	log10 (x)	Десятковий логарифм
double pow (double _x, double_y);	pow (x, y)	xу, x у ступені y
double sin (double _x);	sin (x)	Синус x, в радіанах
double sinh (double _x);	sinh (x)	Синус, гіперболічний
double sqrt (double _x);	sqrt (x)	Корінь з x, x> 0
double tan (double _x);	tan (x)	Тангенс x, x у радіанах
double tanh (double _x);	tanh (x)	Тангенс, гіперболічний
int abs (int _x);	abs (x)	Модуль x типу int
double atof (const char*_s);	atof (s)	Перетворює рядок символів у число з плаваючою комою
double hypot (double_x, double_y);	hypot (x, y)	Корінь із (x2+y2)
long labs (long _x);	labs (x)	Абсолютна величина типу long |x|
double pow10 (int _p)	pow10 (p)	Вертає 10р

Приклад 1.1 Обчислити значення площі круга за значенням радіуса, який уводиться з клавіатури.

#include < iostream.h>