Нетарифні засоби державного регулювання зовнішньої торгівлі

Всі методи регулювання зовнішньої торгівлі, окрім використання мит, відносять до нетарифних методів (рис. 1).

У регулюванні міжнародних торгівельних відносин переважають нетарифні методи, бо їх важче контролювати та протидіяти їх застосуванню.

Квотування – обмеження кількості (у натуральних чи вартісних одиницях) певного товару, яку дозволяється ввезти або вивезти протягом певного періоду часу.

Ліцензування – видача державою дозволів (ліцензій) на експорт/імпорт певних товарів у встановлених обсягах протягом визначеного періоду часу.

«Добровільне» обмеження експорту – негласна домовленість між державою-покупцем та країною-експортером чи підприємством-експортером про зменшення чи відмову від збільшення експорту.

Субсидії – фінансова допомога національним товаровиробникам (пряма або непряма, прихована).

Експортне кредитування – пільгове кредитування національних експортерів, або пільгове кредитування іноземних імпортерів за умови купівлі товарів чи послуг даної країни.

Демпінг – продаж товарів на зовнішніх ринках за цінами, нижчими за нормальний рівень (середні світові ціни, собівартість товару або ціни на внутрішньому ринку експортера).

Обов’язковий попередній імпортний депозит – грошова застава, яку імпортер має внести у власний банк перед закупівлею іноземного товару.

Методи прихованого протекціонізму не містять відкритої заборони, але створюють додаткові складнощі в торгівлі. Їх нараховують більше ста, найбільш розповсюдженими є:

- державні закупівлі тільки у вітчизняного виробника;

- внутрішні податки і збори збільшують ціну імпортованої продукції всередині країни та знижують її конкурентоспроможність;

- технічні бар’єри – бюрократичне ускладнення митних процедур або встановлення специфічних вимог до якості товару.

- вимоги про вміст місцевих компонентів – дозвіл на ввіз лише тієї продукції, що містить компоненти, вироблені в країні-імпортері.

Зовнішньоторговельна політика України.