Вплив мінеральних добрив на поживний режим ґрунту

Запаси живильних речовин у грунтах у багато разів перевищують потреби в них рослин. Однак велика частка з них представлена недоступними для рослин з'єднаннями. Валовий вміст живильних речовин в одному шарі різних грунтів неоднаковий.

Для підвищення вмісту рухомих форм фосфору на 1 мг на 100 г ґрунту потрібне додаткове внесення на типових ґрунтах Полісся, Лісостепу 200-220 кг/га діючої речовини фосфорних добрив. Для підвищення вмісту обмінного калію на 1 мг на 100 г ґрунту необхідно внести 80-100 кг/га діючої речовини калійних добрив. У випадку невисокої забезпеченості ґрунту фосфором і калієм можна пропонувати збалансоване сумісне застосування фосфорно-калійних добрив у " запас" у дозі по 200-220 кг/га кожного виду. Таке внесення фосфорно-калійних добрив найбільш ефективне під озиму пшеницю, цукрові і кормові буряки. Під наступні дві-три культури ланки сівозміни слід застосувати повну дозу азотних добрив, а дози фосфору і калію вносити у рядкове удобрення.

Для піщаних і супіщаних ґрунтів Полісся дозування для проведення планового вапнування визначають за величиною рН сольової витяжки. Цей метод також придатний для сірих лісових ґрунтів із вмістом гумусу менше 3%.

Для нейтралізації в ґрунтах кислотності, еквівалентній підвищенню рН (КСІ) на 0, 1, необхідно вносити таку кількість СаСО₃, т/га: на піщаних та глиносто-піщаних відмінах - 0, 125; супіщаних - 0, 371; суглинкових - 0, 632.

Вміст азоту (N) коливається від 0, 07% до 0, 5%. Ґрунтовий азот знаходиться в основному в недоступній для рослин органічній формі. На долю мінерального азоту приходиться тільки 1-2% его загальної кількості. Під впливом мікробіологічних процесів органічні форми азоту переводяться в доступні для рослин мінеральні форми.

Вміст фосфору (Р₂О₅) у багатьох грунтах складає 0, 03-0, 25%. Біля половини його знаходиться в мінеральній формі, а половина - у формі органічних сполук. У слабко окультурених торф'яних грунтах на фосфор в органічній формі приходиться до 70%. Деяка кількість його міститься в поглиненому грунтовими колоїдами стані. Значна частина мінеральних форм фосфору в кислих підзолистих грунтах і червоноземах знаходиться у важкодоступних для рослин фосфатах заліза й алюмінію. У нейтральних грунтах, наприклад у чорноземах, мінеральний фосфор представлений більш доступними для рослин фосфатами кальцію і магнію.

На частку калію (К₂СО₂) у грунті приходиться 0, 6-3% маси грунту. Більше калію міститься в глинистих і суглинних грунтах, а в грунтах легкого механічного складу (піщаних і супіщаних) його значно менше. Кількість обмінного калію в орному шарі складає, кг/га: у підзолистих грунтах - 150-300, чорноземах - 400-900, сіроземах - 600-1500. На відміну від азоту і фосфору калій не утворить у рослинах міцні органічні комплекси. Тому кількість його в органічній речовині грунту незначно.

Кальцію (СаО) у грунтах близько 0, 2-2% і більш від їхньої маси. Він представлений силікатами, карбонатами, гіпсом, фосфатами й іншими з'єднаннями. Частина кальцію знаходиться в поглиненому стані. Найбільш багаті обмінним кальцієм чорноземи (близько 40 мекв). Найменша кількість його зустрічається в підзолистих грунтах (5-8 мекв), що зв'язано з їхньою кислотністю. Вапнуванням не тільки зміщається реакція грунту, але і поліпшується харчування рослин кальцієм.

Зміст магнію (Mg) складає 0, 4-4% і більш від маси грунту і залежить від складу материнської породи. У грунтах, що утворилися на суглинках і глинах, більше магнію, чим у грунтах, що виникли на пісках.

Близько 90-95% магнію в грунті входить до складу різних мінералів, головним чином силікатів і алюмосилікатів, що важко розчиняються у воді, що тому міститься в них магній не може бути безпосередньо використаний рослинами. Близько 5-10% магнію знаходиться в поглиненому (обмінному) стані. Обмінний магній. Як і обмінний калій, відіграє найважливішу роль у харчуванні рослин, поповнюючи кількість магнію в грунтовому розчині в міру споживання його рослинами. Незначна частина магнію в грунті зустрічається у формі органічних речовин, після розкладання яких він стає доступним для рослин.

Найбільш багаті магнієм чорноземи, каштанові грунти і сіроземи. Менше магнію в піщаних, супіщаних і деяких торф'яних грунтах.

Зміст сірки (SO₃) коливається від 0, 1 до 0, 5% маси грунту. Сірка в грунті представлений органічними сполуками (80-90%), де вона знаходиться у відновленій формі, і мінеральними з'єднаннями з кальцієм, залізом, калієм, натрієм (10-20), що є джерелом харчування рослин. Процес окислювання сірки, що входить до складу гумусу й органічних залишків, відбувається під впливом аеробних бактерій (сульфофікація).

У більшості грунтів кількість сірки досить для рослин, однак у малогумусних підзолистих піщаних грунтах її небагато, тому сульфатні форми добрив тут більш ефективні, чим хлорідні. Сірку в грунт вносять також з органічними добривами, із простим суперфосфатом.

Зміст заліза (Fe₂O₃) у грунтах коливається від 1-11%. У легенях під механічному складу грунтах його менше, ніж у важких.

Залізо в грунті знаходиться у формі фероалюмосилікатів, окису і закису заліза і їх гідратів. Недолік заліза для рослин густо виявляється на карбонатних чи надто вапнованих грунтах, де воно знаходиться у важкодоступному стані.

Особливості живлення рослин слід обов’язково враховувати для того, щоб правильно встановлювати норми, співвідношення і способи внесення добрив. Зважаючи на важливість даного питання необхідно дослідити поживний режим ґрунту при вирощуванні озимої пшениці.