Протипожежне водопостачання

Під протипожежним розуміється таке водопостачання, яке окрім задоволення господарсько-питних і виробничих потреб повністю забезпечує подачу води у будь-який час доби в кількості, необхідній для гасіння пожежі, як зовні, так і усередині будівель і споруд.

Системи протипожежного водопостачання бувають природними і штучними. До природних джерел протипожежного водопостачання відносяться водоймища, ставки, річки, озера, морить, що мають упорядковані під'їзди для огорожі води пожежними насосами. До штучних джерел протипожежного водопостачання відносяться водопровід, а також мережа пожежних водоймищ і резервуарів.Протипожежне водопостачання може бути здійснене від водопроводу, об'єднаного з господарсько-питним і виробничим водопроводом, або від самостійного протипожежного водопроводу, якщо об'єднання його з водопроводом іншого призначення економічно недоцільно. Існують певні норми витрати води на зовнішню і внутрішню пожежогасінню, які враховуються при проектуванні, будівництві і реконструкції промислових підприємств.

Протипожежні водопроводи залежно від розташування підрозділяють на зовнішніх і внутрішніх, а по величині натиску — на водопроводи низького і високого тиску. У водопроводі низького тиску натиск, необхідний для гасіння пожежі, створюється пересувними пожежними насосами (пожежними автоцистернами, автонасосами або мотопомпами), що подають воду від гідрантів до місця пожежі. Вільний натиск води в мережі водопроводу низького тиску при пожежогасінні повинен забезпечити подачу струменя з пожежного стовбура на відстань не менше 10 м.

76. Автоматизовані системи пожежної сигналізації або пожежогасіння

Система пожежної сигналізації (пожежна система) – це сукупність технічних засобів, призначених для того, щоб виявити вогнище пожежі, обробити й передати сигнал у вигляді спеціальної інформації для видачі команд на вмикання пристроїв повідомлення й автоматичного пожежогасіння, а також на вмикання установок систем димовидалення. Системи пожежної сигналізації складаються з ліній зв'язку й активного устаткування (приймально-контрольних приладів, датчиків, пристроїв повідомлення тощо).

Якщо будівля обладнана ліфтами, то вони у разі початку пожежі повинні автоматично опуститися на перший поверх, відкрити двері і заблокуватися. Сигналом до цих дій управляє автоматична пожежна сигналізація.

Основні параметри пожежних сповіщень:

Теплові пожежні сповіщувачі, Димові пожежні сповіщувачі, Пожежні сповіщувачі полум'я

Класифікація пожежних сповіщувачів

За способом приведення в дію пожежні сповіщувачі: -автоматичні і -ручні.

За виглядом контрольованої ознаки пожежі автоматичні пожежні сповіщувачі: -теплові; -димові; -комбіновані.

За характером реакції на температуру навколишнього середовища теплові пожежні сповіщувачі:

-максимальні; -диференціальні; -максимально-диференціальні.

За принципом дії димові пожежні сповіщувачі: -радіоізотопні і -оптичні.

Класифікація оповісників пожежної сигналізації:

За характером видаваних сигналів оповісники: -світлові; -звукові; -мовні; -комбіновані.

За інформаційною ємкістю (кількості обслуговуваних зон, що охороняються) оповісники: -однозонні і -багатозонних.

За виконанням оповісники: -для використання в приміщеннях; -для використання на відкритому повітрі.

Системи пожежогасінні підрозділяються на декілька типів:

за способом гасіння пожежі – це

- установка водяної пожежогасінні (спринклерної пожежогасіння, дренчерное пожежогасіння, тонкораспыленное пожежогасіння),

- установка водопінної пожежогасінні,

- установка порошкової пожежогасінні,

- система газової пожежогасінні.

Водяна дренчерна система пожежогасіння

Дренчер (від англ. drench - зрошувати), відкрита зрошувальна головка, що встановлюється на трубопроводах систем водної і пінної автоматичної пожежогасінні. Дренчерная система є системою автоматичної водяної пожежогасінні призначена для особливо пожежонебезпечних об'єктів.

Дані системи як правило застосовуються для захисту особливо пожежо і вибухонебезпечних об'єктів, на яких вогонь розповсюджується з високою швидкістю, як правило це приміщення або цілі об'єкти по виробництву або зберіганню легкозаймистих матеріалів, камери забарвлень, гідростанції або атомні станції, інші спец об’єкти і так далі

Спрінклерная, водяна система пожежогасінні

Спринклер (англ. sprinkler - розбризкувач), зрошувальна головка, що встановлюється на трубопроводах систем водної і пінної пожежогасінні. Забезпечена тепловим замком-клапаном, закритим легкоплавким припоєм. Автоматично починає діяти при підвищенні температури.

77. Категорії приміщень і будівель за вибухопожежною і пожежною небезпекою

Основним заходом запобігання пожеж і вибухів від електрообладнання є правильний його вибір і експлуатація, особливо у вибухо- і пожежонебезпечних приміщеннях. Згідно з Правилами улаштування електроустановок (ЛУЕ), приміщення поділяються на вибухонебезпечн і і пожежонебезпечні зони.

Вибухонебезпечна зона — це простір, в якому є або можуть з'явитися вибухонебезпечні суміші.

Клас В-І — зони приміщень, в яких виділяються горючі гази і пари в такій кількості та з такими властивостями, що можуть створювати з повітрям або іншими окисниками вибухонебезпечні суміші при нормальних нетривалих режимах роботи.

Клас В-Іа — зони приміщень, в яких вибухонебезпечна концентрація газів і парів можлива лише внаслідок аварії або несправності.

Клас В-Іб — ті ж самі зони, що й класу В-Іа, але мають наступні особливості: горючі гази мають високу нижню концентраційну межу поширення полум'я (15% і більше) та різкий запах;

при аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої вибухонебезпечної концентрації, яка поширюється на об'єм, не більший 5% загального об'єму приміщення (зони); горючі гази і ЛЗР використовуються у невеликих кількостях без застосування відкритого полум'я, у витяжних шафах або під витяжними зонтами.

Клас В-Іг — простір навколо зовнішніх установок, які містять горючі гази або ЛЗР (наземних і підземних резервуарів з ЛЗР або горючими газами, естакад для зливання і наливання ЛЗР тощо).

Клас В-ІІ — зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або волокон з повітрям або іншим окисником при нормальних, режимах роботи.

Клас B-Па — зони, аналогічні зонам класу В-ІІ, де вибухонебезпечна концентрація пилу і волокон може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.

Якщо об'єм вибухонебезпечної суміші перевищує 5% вільного об'єму приміщення, то все приміщення належить до відповідного класу вибухонебезпеки.

Пожежонебезпечна зона — це простір, де знаходяться або можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях, а також при їх складуванні.

Клас П-І — зони приміщень, в яких застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху вище 61 °С.

Клас П-ІІ — зони приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з нижньою
концентраційною межею поширення полум'я понад 65 г/м³ об'єму повітря, або вибухо-
небезпечного пилу, вміст якого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних
концентрацій.,

Клас П-Иа — зони приміщень, в яких є тверді горючі речовини, що нездатні переходити у завислий стан.

Клас П-ІП — зони, що розташовані ззовні та зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху понад 61 °С, або тверді горючі речовини.

У вибухонебезпечних зонах та в зовнішніх установках слід використовувати вибухозахищене обладнання, виготовлене згідно з ГОСТ 12.2.020-76. Пускову апаратуру, магнітні пускачі для класів В-І та В-ІІ необхідно виносити за межі вибухонебезпечних приміщень з дистанційним керуванням. Проводи у вибухонебезпечних приміщеннях мають прокладатися у металевих трубах. Може використовуватися броньований кабель. Світильники для класів В-І, В-ІІ, B-Па також повинні мати вибухозахищене виконання.

78. Класифікація вибухо і пожежонебезпечних зон

Вибухонебезпечна зона — це простір, в якому є або можуть з'явитися вибухо­небезпечні суміші.

Клас В-І — зони приміщень, в яких виділяються горючі гази і пари в такій кількості та з такими властивостями, що можуть створювати з повітрям або іншими окисниками вибухонебезпечні суміші при нормальних нетривалих режи­мах роботи.

Клас В-Іа — зони приміщень, в яких вибухонебезпечна концентрація газів і парів можлива лише внаслідок аварії або несправності.

Клас В-Іб — ті ж самі зони, що й класу В-Іа, але мають особливості: горючі гази мають високу нижню концентраційну межу поширення полум'я (15% і більше) та різкий запах;

при аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої вибухонебезпечної концентрації, яка поширюється на об'єм, не більший 5% загального об'єму приміщення (зони); горючі гази і ЛЗР використовуються у невеликих кількостях без застосування відкритого полум'я, у витяжних шафах або під витяжними зонтами.

Клас В-Іг — простір навколо зовнішніх установок, які містять горючі гази або ЛЗР (наземних і підземних резервуарів з ЛЗР або горючими газами, естакад для зливання і наливання ЛЗР тощо).

Клас В-ІІ — зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних кон­центрацій пилу або волокон з повітрям або іншим окисником при нормальних, режимах роботи.

Клас B-Па — зони, аналогічні зонам класу В-ІІ, де вибухонебезпечна концентрація пилу і волокон може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.

Якщо об'єм вибухонебезпечної суміші перевищує 5% вільного об'єму примі­щення, то все приміщення належить до відповідного класу вибухонебезпеки.

Пожежонебезпечна зона — це простір, де знаходяться або можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях, а також при їх складуванні.

Клас П-І — зони приміщень, в яких застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху вище 61 °С.

Клас П-ІІ — зони приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з нижньою
концентраційною межею поширення полум'я понад 65 г/м³ об'єму повітря, або вибухо-
небезпечного пилу, вміст якого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних
концентрацій.,

Клас П-Иа — зони приміщень, в яких є тверді горючі речовини, що нездатні переходити у завислий стан.

Клас П-ІП — зони, що розташовані ззовні та зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху понад 61 °С, або тверді горючі речовини.

79. Класифікація будівель і споруд за ступенем вогнестійкості

Під вогнестійкістю будівельних конструкцій розуміють їх здатність опиратися дії пожежі протягом якогось визначеного часу, зберігаючи при цьому свої експлуатаційні якості, тобто зберігати несучу або огороджуючу здатність.

Ступенем вогнестійкості називається здатність будівель (споруд) у цілому опиратися руйнуванню під час пожежі. Будівлі та споруди за ступенем вогнестійкості поділяються на вісім ступенів: І, ІІ, ІІІ, ІІІа, ІІІб, IV, ІVа, V.

Ступінь вогнестійкості будівель і споруд залежить від двох показників:

1) займання та вогнестійкості будівельних конструкцій;

2) меж поширення полум'я по цих конструкціях.

За займистістю будівельні конструкції поділяють на неспалимі, важкоспалимі (матеріали, що горять, покриті матеріалами, що не горять) та спалимі.

Кількісно вогнестійкість характеризується межею вогнестійкості - час (у хвилинах) дії на споруди полум'я та робочого навантаження, після закінчення якого споруда втрачає тримальну або огороджувальну здатність (руйнується).

Показником вогнестійкості будівельних конструкцій є межа вогнестійкості.

Межа вогнестійкості будівельних конструкцій встановлюється часом (у хвилинах) від початку вогневого випробування (початку пожежі) до настання одного або послідовно декількох нормованих для даної конструкції, ознак граничних станів: втрати несучої здатності (R); втрати цілісності (E); втрати теплоізолюючої здатності (І). Межа вогнестійкості визначається також за однією з ознак:

• поява наскрізних тріщин;

• збільшення температури необігріваної поверхні більше ніж на 140°С (у середньому на 180°С) у будь-якій точці порівняно а температурою до випробування або вище 210°С незалежно від початкової температури.

Залізобетонні конструкції мають більшу межу вогнестійкості, ніж незахищені металеві.

За ступенем вогнестійкості споруди можуть бути таких ступенів вогнестійкості: І; П; ІІІ; ІІІа; ІІІб; IV; IVa; V.

Вогнестійкість поділяється на V ступенів.

По вогнестійкості будинку розділяють на п'ять ступенів у залежності від ступеня загоряння і межі вогнестійкості конструкцій. Найбільшу вогнестійкість мають будинку І ступеня, а найменшу - V ступеня. До будинків І, ІІ й ІІІ ступенів вогнестійкості відносять кам'яні будинки, до ІV - дерев'яні оштукатурені, до V - дерев'яні неоштукатурені будинки. У будинках І й ІІ ступенів вогнестійкості стіни, опори, перекриття і перегородки неспалені. У будинках ІІІ ступеня вогнестійкості стіни й опори неспалені, а перекриття і перегородки важкозгораємі. Дерев'яні будинки ІV і V ступенів вогнестійкості по протипожежних вимогах повинні бути не більш двох поверхів.

Протипожежна перешкода — конструкція у вигляді стіни, перегородки, перекриття або об'ємний елемент будівлі, призначені для запобігання поширенню пожежі у прилеглих до них приміщеннях протягом нормованого часу.

Вогнестійкість протипожежної перешкоди визначається вогнестійкістю її елементів, до яких належать: -огороджувальні частини, -конструкції, що забезпечують стійкість перешкоди, -елементи опори, -вузли кріплення. Тому межі вогнестійкості вказаних вище елементів не повинні бути меншими, ніж потрібні межі вогнестійкості огороджувальної частини протипожежної перешкоди. До протипожежних перешкод належать: -протипожежні стіни, -перегородки, -перекриття, -зони, -тамбури-шлюзи, -двері, -вікна, -люки, -клапани, -гребні тощо.

Вертикальні перешкоди, що розділяють будівлю за висотою, називають протипожежними стінами, а об’єм будинку (споруди), виділений протипожежними стінами - пожежним відсіком. Якщо вертикальна перешкода відділяє одне приміщення від іншого в межах поверху, то її іменують протипожежною перегородкою, а приміщення, що розділяють, називають секціями. Протипожежні двері, вікна, ворота, люки, клапани тощо служать для захисту дверних та віконних прорізів, а також отворів для прокладання технологічних комунікацій. Гребні, козирки, діафрагми, пояси обмежують розповсюдження пожежі по поверхнях конструкцій, по рідині, що розлита, та інших горючих матеріалах.

До протипожежних перешкод ставиться ряд вимог. Протипожежні стіни мають спиратися на фундаменти, фундаментні балки, встановлюватися на всю висоту будинку, перетинати всі поверхи і конструкції. У протипожежних стінах дозволяється прокладати вентиляційні і димові канали так, щоб у місцях їх розміщення межа вогнестійкості протипожежної стіни з кожного боку каналу була не менше 2, 5 год.

Для розподілу будівлі на пожежні відсіки замість протипожежних стін допускаються протипожежні зони, які виконуються у вигляді вставки по всій ширині і висоті будинку. У межах зони не дозволяється зберігати горючі речовини. У межах зони ставлять пожежні сходи на дах, а в зовнішніх стінах зони — двері або ворота.

Отвори у протипожежних стінах, перегородках та перекриттях повинні бути обладнані захисними пристроями (протипожежні двері, вогнезахисні двері, вогнезахисні клапани, водяні завіси) проти поширення вогню та продуктів горіння.

При складанні генеральних планів підприємств з точки зору пожежної безпеки важливо забезпечувати відповідні відстані від меж підприємств до інших підприємств і будівель. Протипожежні відстані між будівлями мають виключати загорання сусідньої будівлі протягом часу, який необхідний для приведення у дію засобів пожежогасіння Ці відстані залежать від ступеня вогнестійкості будівель і споруд, а також пожежної небезпеки виробництв, які в них розташовані.

Для захисту конструкцій із металу, дерева, полімерів застосовують відповідні речовини (штукатурка, спеціальні фарби, лаки, обмазки). Зниження горючості полімерних матеріалів досягається введенням в них наповнювачів, антипіренів, нанесенням вогнезахисних покриттів. Як наповнювачі застосовуються крейда, каолін, графіт, вермикуліт, перліт, керамзит. Антипірени захищають деревину і полімери. При нагріванні вони виділяють негорючі речовини, перешкоджають розкладу деревини і виділенню горючих газів.

За допомогою перешкод, які обмежують розповсюдження пожежі та продуктів горіння, можуть бути створені безпечні зони або приміщення для тривалого чи короткочасного перебування людей, що сприяє успішному проведенню операцій їх рятування у разі пожежі.

81. Основні причини виникнення горючого середовища і загоряння в електричному устаткуванні

Залежно від агрегатного стану та ступеня подрібненості речовин горюче середовище може утворюватися твердими речовинами, легкозаймистими та горючими рідинами, горючим пилом та горючими газами за наявності окислювача.
Легкозаймисті та горючі рідини можуть утворювати горюче середовище під час -нагрівання чи зміни тиску, -при зливанні чи наливанні, -перекачуванні, а також -під час перебування всередині апаратів, трубопроводів, сховищ. Тому причини утворення горючого середовища такого типу необхідно детально вивчати в кожному конкретному випадку з урахуванням особливостей відповідного етапу технологічного процесу.
При обробці ряду твердих речовин (графіту, деревини, бавовни, ін.) утворюється горючий пил, який перебуває у зваженому стані в повітрі або осідає на будівельних конструкціях, машинах, устаткуванні. В обох випадках пил знаходиться у повітряному середовищі, тому утворює горюче середовище підвищеної небезпеки, яке може займатися або вибухати. Горюче середовище може виникати всередині апаратів та трубопроводів, а також у приміщеннях в разі виходу пилу через нещільність устаткування.
Гази можуть утворювати горюче середовище в посудинах і апаратах, коли досягають вибухонебезпечних концентрацій з киснем. Маючи здатність проникати через незначні нещільності і тріщини при найменших пошкодженнях обладнання, вони можуть утворювати вибухонебезпечні суміші у навколишньому середовищі.
Найбільш радикальним заходом попередження утворення горючого середовища є заміна горючих речовин і матеріалів, що використовуються, на негорючі та важкогорючі.

Причини виникнення загорянь в електричному устаткуванні

- Руйнування ізоляції від її старіння;

- Руйнування електроізоляційних елементів від зовнішньої механічної дії;

- Пробою електроізоляції конструктивних елементів підвищеною напругою живлення;

- Окиснення та послаблення контактного тиску в місцях підімкнення стру-мопровідних елементів, що викликає значне підвищення перехідного опору;

- Википання води чи іншої рідини, яка підлягає нагріванню, що призводить до деформації та зруйнування нагрівача;

- Нашарування струмопровідного забруднення між струмоведучими конструктивними елементами.

Загоряння від електронагрівальних приладів Бувають у разі:

- Теплового опромінювання горючих речовин від поверхні електронагрівальних приладів;

- Попадання горючих речовин на нагріту поверхню електронагрівальних приладів, апаратів, устаткування;

- Недотримання безпечних відстаней від нагрітих поверхонь таких приладів до горючих матеріалів.

82. Утримання евакуаційних шляхів і виводів

Утримання приміщень та евакуаційних шляхів і виходів

1. Всі приміщення, для гарантії безпечної евакуації людей у випадку пожежі, повинні мати евакуаційні шляхи і виходи.

.2. Двері евакуаційних виходів відчиняти в напрямку виходу з будівлі. Влаштовувати розсувні, підйомні та обертові двері на евакуаційних шляхах забороняється.

3. Забороняється захаращувати евакуаційні проходи і виходи різними предметами, матеріалами та обладнанням.

4. У сходових клітках будівель є неприпустимим прокладення промислових газопроводів, трубопроводів з легкозаймистими та горючими речовинами, відкритих електричних кабелів, а також установлення устаткування, що перешкоджає евакуації людей.

5. Висота евакуаційних шляхів і виходів повинна становити не менш як 2 м.

6. Кожне приміщення площею понад 300 кв. м, розташоване в підвальному або в напівпідвальному (цокольному) поверсі, повинно мати не менш як два евакуаційних виходи.

7. У підвальних приміщеннях і цокольних поверхах виробничих цехів, майстерень, складів та інших будівель забороняється застосування і зберігання вибухонебезпечних речовин, балонів з газом під тиском, а також речовин з підвищеним рівнем пожежної небезпеки.

У підвалах з виходами в загальні сходові клітки будівель є неприпустимим зберігання горючих речовин і матеріалів.

8. Забороняється використовувати горищні приміщення з виробничою метою або для зберігання матеріальних цінностей. Горищні приміщення мають бути постійно зачинені на замок. Місце зберігання ключів від замків повинно зазначатись написами на дверях (люках) входів на горище.

9. Дерев'яні конструкції горищних приміщень підлягають вогнезахисній обробці. Якість обробки щороку контролюється і при потребі обробка повторюється. За результатами контролю складається акт.

10. При переплануванні приміщень та зміні їх призначення, впровадженні нових технологічних ліній чи обладнання слід передбачати протипожежні вимоги не нижчі за наявні вимоги пожежної безпеки.

11. Стаціонарні зовнішні пожежні сходи, обгородження на дахах будівель і споруд слід тримати справними, щороку перевіряти на міцність.

12. Забороняється встановлювати глухі грати на віконних прорізах будівель і приміщень, у яких перебувають люди (за винятком кас, складів та інших спеціальних приміщень, де встановлення глухих грат допускається нормами і правилами, затвердженими у встановленому порядку).

В разі потреби встановлення на вікнах грат, їх треба робити розсувними або знімними. На час перебування в цих приміщеннях людей грати мають бути відчинені.

13. Постійно тримати у справному робочому стані треба протипожежні системи, установки, пристрої (протидимового захисту, пожежної автоматики, протипожежного водопостачання; протипожежні двері, клапани, інші захисні пристрої у протипожежних стінах та перекриттях) приміщень, будівель і споруд.

14. Підлога виробничих приміщень має бути справною, пошкодження в ній слід негайно усувати. Прибирати підлогу треба в міру потреби, але не рідше 1 разу за зміну.

15. Усі виробничі та підсобні приміщення слід тримати чистими. У випадку розливу легкозаймистої чи горючої рідини її слід негайно прибрати.

16. Усі виробничі та підсобні приміщення мають бути забезпечені первинними засобами гасіння пожежі. Пожежне обладнання та інвентар слід розміщувати на видних і легкодоступних місцях і тримати їх цілком справними і готовими до негайного використання. Потрібно встановити постійний контроль за їх технічним станом і призначити відповідальних працівників.

17. Біля кожного телефонного апарата слід вивісити таблички або розташувати написи, де зазначити номери телефонів пожежної частини, аварійної газової служби та служби електромереж, а також швидкої медичної допомоги.

18. Всі виробничо-складські або допоміжні приміщення чи будівлі повинні мати на вхідних дверях напис про категорію приміщення (чи будівлі) щодо вибухопожежної та пожежної небезпеки відповідно до додатка 3 та Перечня категорий помещений и сооружений автотранспортных и авторемонтных предприятий по взрывопожарной и пожарной опасности и классов взрывоопасных зон по правилам устройства электроустановок.

83. Експертиза проектної документації на пожежну безпеку