Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Модульний контроль 1 (тестування за темами 1-3)
|
|
Змістовий модуль 2. Форми та види зовнішньоекономічної діяльності
Тема 4. Зовнішньоторговельні операції (ЗТО).
4.1. Методичні поради до вивчення теми
Міжнародна економічна діяльність кожної країни опосередковується певними формами цієї діяльності, які відповідають характеру спеціалізації країни, рівневі її економічного розвитку, розміщенню факторів виробництва, наявності природних багатств та ін.
Історично першою формою міжнародного співробітництва між країнами була міжнародна торгівля товарами та послугами, яка довго домінувала за обсягами і навіть сьогодні в деяких країнах це співвідношення не змінилося (в т. ч. в Україні). ЗТО займає 80% всіх операцій, які здійснюються на світовому ринку.
Вона включає комплекс експортних та імпортних операцій, які пов'язані з торгівлею товарами, послугами, продукцією інтелектуальної праці.
Зовнішня торгівля – це відносини між суб’єктами ЗЕД з приводу купівлі-продажу товарів, капіталів, роб. сили та послуг.
Суб’єктами ЗТ – є підприємства, організації, фірми, які отримали право виходу на зовнішній ринок, а також сама держава.
Об’єктами ЗТО виступають матеріальні процеси, що проявляють себе в процесі обміну товарами, послугами, результатами науково-технічного співробітництва.
Класифікація ЗТО:
За напрямками торговельних потоків: Експортні; Імпортні; Реекспортні; Реімпортні.
За специфікою взаємодії суб’єктів: Традиційна зовнішня торгівля; Торгівля кооперованою продукцією; Зустрічна торгівля (товарообмінні операції).
За специфікою регулювання ЗТ: Звичайна ЗТ; Преференційна ЗТ; Дискримінаційна ЗТ.
За методами здійснення: Пряма торгівля; Непряма торгівля
ЗТО здійснюються на основі 2-х принципів:
1. Протекціонізму.
2. Лібералізму.
До основних методів регулювання ЗТ належать тарифні та нетарифні.
Основою тарифних методів регулювання є митні ставки, зведені у митні тарифи.
Мито – це непрямий податок, що стягується з товарів, які імпортуються, або експортується. Він включається до ціни товару, тому сплачується споживачем.
Митний тариф- це систематизований перелік товарів, що підлягають обкладанню митом, при ввезенні їх на митну територію країни або при вивезенні з неї. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару. Навпроти кожного товару (чи товарної позиції) вказується розмір мита, яким товар обкладається.
Крім тарифних методів регулювання застосовуються і нетарифні.
Методи нетарифного регулювання здійснюються заходами, що діляться на дві групи:
1) заходи, направлені на деяке обмеження ЗТО;
2) заходи, націлені на стимулювання експорту.
До обмежуючих методівналежать:
· Квотування – визначає кількість і номенклатуру товару, дозволених до експорту чи імпорту.
Квота – це кількісне чи вартісне обмеження Е/І на певний період часу.
Видиквот:
- глобальна – для певних товарів без вказівки країн, куди він е/і.
- групова – для певних товарів з вказівкою групи країн, куди він е/і.
- і ндивідуальна - для певних товарів з вказівкою конкретної країни, куди він е/і.
· Ліцензування – це обмеження у вигляді отримання права чи дозволу (ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз/вивіз товару.
Види ліцензій: Глобальна – дозвіл на ввезення/вивіз певного товару у будь-яку країну за певний проміжок часу без обмеження кількості; Генеральна- дозвіл на ввезення/вивіз певного товару протягом року без обмеження кількості угод; Разова - дозвіл на ввезення/вивіз певного товару, терміном до одного року, що видається на здійснення однієї операції.
· Добровільне обмеження експорту – це кількісне обмеження експорту, яке ґрунтується на зобов’язанні одного з партнерів обмежити обсяг Е. Зазвичай нав’язане під загрозою санкцій з боку сильнішої країни.
· Встановлення мін. імпортних цін – це дотримання експортером рівня цін країни-імпортера.
· Ембарго, що є найбільш жорстким заходом регулювання ЗЕД і означає повну заборону Е. чи І.
· Імпортні депозити – це форма застави, яку імпортер повинен внести в свій банк перед купівлею іноземного товару.
· Валютні обмеження – державне обмеження на операції з валютою.
· Технічні бар’єри – перевірка відповідності продукції міжнародним і національним стандартам.
До стимулюючих методів належать:
1. Експортні субсидії – це грошові виплати, скеровані на підтримку національних товаровиробників та побічну дискримінацію імпорту.
Розрізняють такі види субсидій:
- прямі - дотації вітчизняному товаровиробнику, які сплачуються безпосередньо в разі здійснення експортної операції;
- непрямі - приховане дотування експортерів наданням пільг в оподаткуванні, пільгових умов страхування, тощо;
- внутрішні - бюджетне фінансування виробництва товарів, що реально конкурують з імпортними на внутрішньому споживчому ринку;
- зовнішні - бюджетні виплати національним експортерам, які покривають частину витрат і в такий спосіб підвищують конкурентоспроможність вітчизняних товарів на зовнішніх ринках.
2. Експортне кредитування- це метод, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками.
3. Податкові пільги – зниження рівня податків.
4. Державні закупівлі - це метод, згідно якоговід державних органів і підприємств вимагається купувати певні товари лише у національних фірм, якщо навіть вони дорожчі за імпортні.
Під торгово-посередницькими послугами розуміють операції, зв’язані з купівлею-продажем товарів, котрі виконуються з доручення виробника-експортера незалежним від нього торговим посередником на основі угоди, що укладається між ними, чи окремого доручення.
Класифікація торгово-посередницьких операцій.
Операції з перепродажу.
Комісійні операції - полягають в здійсненні однією стороною, що іменується комісіонером, за дорученням іншої – комітента, угод від свого імені, але за рахунок клієнта.
Агентські операції - здійснюються на основі доручення однієї сторони (принципала) іншій (агенту) здійснювати купівлю-продаж товару на оговореній території за рахунок і від імені принципала.
Брокерські операції - полягають у встановленні через посередника-брокера контакту між продавцем та покупцем.
За свої послуги отримує винагороду, що обумовлена (нерідко торговими правилами).
Класифікація суб’єктів посередництва.
· Прості агенти-посередники. Отримують право здійснювати збут продукції певного постачальника на обумовленій території за певну винагороду;
· Агенти з правом першої руки. Принципал при виході на ринок зобов’язаний спочатку запропонувати товар саме такому посереднику.
· Ексклюзивні (монопольні) агенти – мають виключні права на збут товару певної номенклатури на певному ринку, протягом обумовленого періоду.
· Посередники, що не підписують контрактів, та виконують тільки представницькі функції та здійснюють інформаційне забезпечення принципала. (агенти, брокери, маклери, представники).
· Посередники, що підписують контракти з третіми особами від імені та за рахунок принципала (торгові агенти, довірені особи).
· Посередники, що підписують контракти з третіми особами від свого імені, але за рахунок принципала (комісіонери та консигнатори).
· Посередники, що підписують контракти з третіми особами від свого імені, та за власний рахунок (дистриб’ютори, дилери).
Правовою основою діяльності посередників є національне та міжнародне законодавство. Згідно Цивільного кодексу України передбачено два види комерційного представництва:
· На підставі договору доручення;
· На підставі договору комісії.
План практичного заняття