Вчення Платона про світ ідей і речей

ФІЛОСОФІЯ ПЛАТОНА

План

ВСТУП

1. Вчення Платона про світ ідей і світ речей

2. Гносеологічна теорія анамнезіс

3. Вчення про людину та її виховання

4. Соціальна утопія Платона

ВИСНОВОК

Список використаних джерел

Вступ

В історії світової культури Платон (427-347 до н.е.) – велике явище. Він жив у давньогрецькому суспільстві, але як діяч – філософ, вчений, письменник – належить всьому людству.

Платон створив і розробив один з основних типів філософського світогляду – філософський ідеалізм. У Платона ідеалізм охоплює питання про природу, людину, душу людини, пізнання, суспільно-політичний лад, мову, мистецтво, виховання.

Вчення Платона – глава не тільки в історії античної філософії, але і в історії античної науки. Школа Платона одна зі шкіл античної математики. Вивчення математики Платон розглядав не в плані однією лише педагогіки, як стадію у вихованні розуму, як тренування логічну і діалектичну, але і в плані завдань позитивного знання.

Багатогранність його обдарування дивовижна. У ньому не тільки філософ поєднується з ученим. У свою чергу філософ і вчений невіддільні у ньому від художника: поета, драматурга. Платон висловлював свої філософські та наукові ідеї в літературних творах. Платон є першим давньогрецьким філософом, про діяльність якого можна судити за його власними творами. Свої ідеї Платон викладає у формі діалогу. Діалог, на думку Платона, – це більш-менш адекватне відображення живої і одушевленої мови знаючої людини. Діалог є для Платона єдиним засобом, формою, за допомогою якої можна познайомити інших з процесом філософського творчості, тому через діалог він висловлює свої ідеї. Його ідеї з проблем пізнання, буття або діалектики висловлені в багатьох діалогах. Вчення про буття в основному викладене в діалогах «Держава», «Парменід», «Філеб», «Тімей», «Софіст», «Федон», «Федр», «Менон» і в листах Платона.

Платон був захопленим учнем і послідовником свого вчителя - Сократа, якого він називав найбільш гідним і справедливою людиною.

Платон успадкував інтерес до занять етичними проблемами і тенденцію шукати швидше телеологічне, ніж механічне пояснення світу. Ідея «блага» у філософії Платона мала більше значення, ніж у філософії досократиків, і важко не приписати цей факт впливу Сократа [6, с. 150-151].

Вчення Платона про світ ідей і речей

Основна частина філософії Платона, що дала назву цілому напрямку філософії – це вчення про ідеї (ейдосу), про існування двох світів: світу ідей (ейдосів) і світу речей, чи форм. Ідеї (ейдоси) є прообразами речей, їх джерелами. Ідеї (ейдоси) лежать в основі всього безлічі речей, утворених з безформної матерії. Ідеї– джерело всього, сама ж матерія нічого не може породити.

Світ ідей (ейдосів) існує поза часом і простором. У цьому світі є певна ієрархія, на вершині якої стоїть ідея Блага, з якої випливають усі інші. Благо тотожне абсолютної Краси, але в той же час це Початок всіх початків і Творець Всесвіту. У міфі про печеру Благо зображується як Сонце, ідеї символізуються тими істотами і предметами, які проходять перед печерою, а сама печера – образ матеріального світу з його ілюзіями.

Ідея (ейдос) будь-якої речі або істоти – це найглибше, таємне і істотне в ньому. У людини роль ідеї виконує його безсмертна душа. Ідеї (ейдоси) володіють якостями сталості, єдності і чистоти, а речі – мінливості, множинності і перекрученості.

Душа людини уявляється у Платона в образі колісниці з вершником і двома кіньми, білої та чорної. Візник символізує розумне начало в людині, а коні: білий – благородні, вищі якості душі, чорний – пристрасті, бажання і інстинктивне початок. Коли людина перебуває в іншому світі, він (візник) отримує можливість разом з богами споглядати вічні істини. Коли ж людина знову народжується у світі матеріальному, то знання цих істин залишається в його душі як спогад. Тому, відповідно до філософії Платона, єдиний для людини спосіб знати – це пригадувати, знаходити в речах чуттєвого світу «відблиски» ідей. Коли ж людині вдається побачити сліди ідей – через красу, любов або справедливі справи – те, за словами Платона, крила душі, колись втрачені нею, знову починають зростати [10].

І філософія, і любов дають можливість народження чогось прекрасного: від створення прекрасних речей до прекрасних законів і справедливих ідей.

Платон вчить, що всі ми можемо вийти з «печери» до світла ідей, оскільки здатність бачити світло духовного Сонця (тобто споглядати істину і мислити) є в кожній, але, на жаль, ми дивимося не в тому напрямку. Однак прекрасне, яке шукає Платон, не є все лише здається. «Ми досліджували те, – пояснює Платон, – чим прекрасні всі прекрасні предмети, подібно до того, що велике велике своєю перевагою».

В останній книзі «Держави» в якості вступу до засудження живописців є досить ясний виклад теорії ідей та форм.

Тут Платон пояснює, що коли ряд індивідів мають загальну назва, вони мають також загальну «ідею» або «форму

Платон намагається пояснити відмінність між ясним інтелектуальним спогляданням і незрозумілим спогляданням чуттєвого сприйняття за допомогою аналогії із зоровим відчуттям. Зір, каже він, відрізняється від інших почуттів, оскільки воно вимагає наявності не тільки очі і об'єкта, але також світла. Ми бачимо ясно ті предмети, які висвітлює сонце, в сутінки ми бачимо неясно, а в повній темряві не бачимо нічого. Отже, світ ідей – це те, що ми бачимо, коли предмет освітлений сонцем.

У понятті про ідеї у Платона поєднується те, що робить «ідею»: 1) причиною, чи джерелом буття речей, їх властивостей і їхніх стосунків; 2) зразком, дивлячись на який Деміург творить світ речей; 3) мета, до якої, як до верховного блага, прагне все існуюче.

У самого Платона на першому плані стоїть антологічних і телеологічне значення слова «ідея». Але так як, на переконання Платона, відмінності видів буття суворо відповідає відмінність видів пізнання «ідеї», тобто істинно сущого буття, відповідає поняття про це бутті. Дослідження «ідеї» є споглядання розумом самих сутностей, а не одних лише тіней сутностей.

Отже, «ідеї» Платона – зримі розумом фігури, або форми, речей. Але сказати, що у Платона «ідеї» – форми, ще зовсім недостатньо. «Ідеї» – не тільки самі по собі існуючі форми. Платон наділяє їх цілим рядом важливих властивостей – об'єктивність буття «ідеї», її безвідносності, незалежності від усіх почуттєвих визначень, від всіх умов і обмежень простору, часу і т. д. «Ідея» протиставляється у Платона всім її чуттєвим аналогам, подібності і відображенням у світі речей, які сприймаються нами за допомогою почуттів. Чуттєві речі необхідно мінливі і минущі, в них немає нічого міцного, стійкого, тотожного, постійного.

Навпаки, «ідея» прекрасного, тобто прекрасна сама по собі, істинно-суще прекрасне, не підлягає – так стверджує Платон – ніяким змінам або перетворенням, ідея ця абсолютно тотожна самій собі і є сама сутність.

За роз'ясненням Платона, місцеперебування «ідеї» – не чуттєво зримі, а «наднебесні місця». Ці місця «займає безбарвна, безформна, невловима сутність, справді існуюча, зрима лише керманичу душі – розуму».

Тільки недосконалість нашого способу мислення, тільки звичка до чуттєвого сприйняття вселяє нам, за Платоном, помилкове уявлення, ніби «ідеї» знаходяться в якомусь просторі подібно чуттєвих речей, які представляються нам як відособлені один від одного. Згідно з твердженням Платона, джерело цієї ілюзії – матерія. Під «матерією» Платон розуміє, власне кажучи, не речовину, а осягаєму якимось «незаконним міркуванням» рід простору, причину відокремлення одиничних речей чуттєвого світу. Дивлячись на цей рід простору, «ми точно маримо і вважаємо, ніби все існуюче має неминуче повинно перебувати в якомусь місці і займати який-небудь простір, а те, що не знаходиться на землі, ні на небі, то не існує» [2, с. 51].

Форма, якою є «ідея», за Платоном, не чуттєва. Тільки в надзвичайно неточному сенсі до «ідей» Платона можуть бути визначення простору, часу і числа. У відношенні «ідеї» вони лише метафори, вживання. У прямому сенсі слова «ідеї», як їх розуміє Платон, позамежні по відношенню до чуттєвого світу.

Вчення Платона про «ідеї» блага як вищої «ідеї» надзвичайно істотно для всієї системи його світогляду. Воно повідомляє філософії Платона характер не просто об'єктивного ідеалізму, але разом з тим ідеалізму теологічного. Саме «ідея» блага стягує всі безліч ідей в деяку єдність. Ця єдність мети.

Всі речі прагнуть досягти блага. Так, для живих істот верховна мета – щастя. Але щастя, як роз'яснює у ряді діалогів Платон, полягає саме у володінні благом.

У відомому сенсі Платон ототожнив «благо» з розумом. А так як, за Платоном, розумність виявляється в доцільності, то «благо» Платон зближує з доцільним. У свою чергу доцільність є відповідність речі її «ідеї». Тому осягнути, в чому «благо» речі – значить осягнути «ідею» цієї речі. Осягнути ж «ідею» – значить, звести все різноманіття чуттєвих, причинно зумовлених явищ «ідеї» до їх надчуттєвого і доцільному єдності, або закону.

В якості умов людського блага зазначені: 1) участь у вічній природі «ідеї», 2) втілення «ідеї» в дійсності; 3) наявність розуму і володіння знанням; 4) володіння деякими науками, мистецтвами, а також володіння правильними думками і 5) деякі види чистих чуттєвих задоволень, наприклад, від чистих тонів мелодії або квітів у живописі.

Дослідники вчення Платона, характеризували це вчення як дуалізм обох світів – «ідей» і «речей», надчуттєвих ідеальних образів та їх чуттєвих подоб. Проте глибока відмінність платонівських «ідей» від однойменних з ними і зумовлених ними чуттєвих речей не є все ж таки досконалий дуалізм обох світів. За Платоном, світ чуттєвих речей не відтятий від світу «ідей»: він стоїть у якомусь відношенні до світу «ідей». За висловом Платона, речі «причетні» «ідей». Миру істинно сущого буття, чи світу «ідей», у Платона протиставлений не світ чуттєвих речей, а світ небуття. За роз'ясненням Платона, «небуття» – це «матерія». «Матерія» Платона – безмежне початок і умова просторового відокремлення безлічі речей, що існують в чуттєвому світі. В образах міфу Платон характеризує матерію як загальну «годувальницю», як «воспріемніцей» будь-якого народження і виникнення.

Отже, розглянувши філософію Платона і його погляди на світ «ідей» і світ «речей» можна зробити наступний висновок.

1. Ідея речі є сенс речі.

2. Ідея речі є така цілісність всіх окремих частин і проявів речі, яка вже не ділиться на окремі частини даної речі і являє собою в порівнянні з ними вже нова якість.

3. Ідея речі є та спільність складових її особливостей і единичностей, яка є законом для виникнення і отримання цих одиничних проявів речі.

4. Ідея речі нематеріальна.

5. Ідея речі володіє своїм власним і цілком самостійним існуванням, вона теж є особливого роду ідеальна річ, або субстанція, яка у своєму повному і досконалому вигляді існує тільки на небі або вище неба [5, с. 90-92].