Вчення про людину і виховання

Немає сумніву в тому, що роздуми про людину з давніх-давен цікавили мислителів. Вони замислювалися над тим, що з себе представляє людина? Який він? Яким він повинен бути? Чи здатний він перетворити себе і навколишній світ? Чи змінюється людина як жива істота в міру свого інтелектуального та морального розвитку? Як зробити людину досконалішою, позбавити його від пороків і пристрастей? Як направити людину на самотворення, а не саморуйнування? Чи здатне виховання перетворити людину? Безперечно й те, що процес формування людини диктується часом і умовами, в яких він живе. Кожній історичній епосі властивий свій образ людини.

У філософії Платона, а також у світогляді нашого часу виховання та філософія виконують одну функцію – допомагають формуванню людини, що вміє не тільки відрізнити істину від омани, але відповідного творчо підходити до поставлених перед ним завданням.

Яким же бачиться Платону виховання? «Втім, – пише Платон, – важко знайти краще того (виховання), яке знайдено з самих давніх часів. Для тіла – це гімнастичне виховання, а для душі – музичне. І виховання музичне буде у нас передувати гімнастичному». Музична і гімнастична освіта розглядається як підготовка до проходження нового освітнього етапу, який ділиться на два тривалі періоди – 10-15 років. Іншими словами, мова йде про фактичне довічне вихованні, в програму якого включаються лише теоретичні дисципліни: риторика, геометрія, астрономія, музика. Виховання має, перш за все, розвивати такі якості, як серйозність, дотримання зовнішніх пристойностей і мужність.

У трактатах «Держава» і «Закони» Платон розмірковує про ідеали і програму різностороннього виховання, розвиває афінську педагогічну традицію.

Платон виклав свої педагогічні ідеї, особливо виділивши значення соціальних функцій виховання – «зробити досконалим громадянином, який вміє справедливо підкорятися або начальствувати». В ідеальному суспільстві, яке представлене в «Законах», керівник справи виховання є першою особою держави. Держава опікується майбутніх матерів, турбуючись, щоб вони вели здоровий спосіб життя з метою народження здорового потомства. Платон проголошує принцип загального обов'язкового (мінімум трирічного) навчання. «Стар і млад повинні у міру сил отримати освіту». Особливу увагу Платон пропонує приділяти фізичному вихованню, зокрема, за допомогою спортивних вправ і танців.

Ядром платонівського вчення про виховання служить його відома філософська концепція ідей. За Платоном, земне життя повинне готувати до злиття людини з «істинним буттям» [10].

Платон стверджує, що розум відрізняється від почуттів, що розум і почуття виховуються по-різному; перший – за допомогою навчання, а другі – за допомогою засвоєння хороших звичок.

Чеснота є річ божественна, що представляє собою досконале і найкраще розташування душі, завдяки якому людина набуває злиднів, врівноваженість і грунтовність у промовах і справах, причому як сам по собі, так і з точки зору інших.

Розсудливість є знання добра і зла, а ще того, що не є ні тим, ні іншим. Стриманість є упорядкованість пристрастей і потягів і вміння підпорядкувати їх ведучому початку, яким є розум.

Мужність – збереження подання про борг перед обличчям небезпеки і без такої, тобто якась здатність зберігати уявлення про борг.

Основні ідеї Платона та вчення про людину є відправною точкою або фундаментальними знаннями, завдяки яким сучасний учений – дослідник розширює колишні знання про людину, будує своє бачення проблеми людини.

Особливо великий вплив Платона на педагогічну думку європейської цивілізації. Раннє християнство вбачало в ньому одного з своїх ідеологів при осмисленні мети виховання. Розвиток ідеї про різнобічному вихованні Платона спостерігається в епоху Відродження. Ідеї Платона про ідеальне вихованні знайшли свій розвиток у педагогічних поглядах утопістів Т. Мора, Т. Кампанелли, Сен-Сімона, Ш. Фур, Р. Оуена. Існує спадкоємність між педагогічними ідеями Платона і Ж.-Ж.Руссо. Останній писав: «Хочете отримати поняття про виховання суспільному – читайте» Держава Платона. Це зовсім не політичне твір, як думають ті, хто судить про книжки тільки по заголовкам, – це прекрасне, який тільки був колись складений, трактат про виховання.