Забруднення атмосферного повітря

Інтенсивна господарська діяльність людини, в результаті якої щорік спалюється величезна кількість палива, приводить до вилучення з атмосфери великих об'ємів кисню й викидів вуглекислого газу (СО2), а також інших твердих, рідких і газоподібних сполук. Деякі вчені вважають, що збільшення концентрації СО2 в атмосфері приводить «парникового ефекту», коли нижній шар атмосфери нагрівається за рахунок поглинання молекулами води, вуглекислого газу й деяких інших газів частки теплового випромінювання поверхні Землі, нагрітої Сонцем.

Шкідливі викиди в атмосферу спричиняють руйнування озонового шару та утворюють парниковий ефект: Парниковий ефект може бути причиною потепління на Землі з подальшим таненням льодів Антарктиди, арктичних і гірських районів і підвищенням рівня води в Світовому океані на декілька десятків метрів, що викличе затоплення густозаселених низовинних районів материків, де проживають сотні мільйонів людей. Потепління також може привести до танення багатолітньої мерзлоти в полярних районах і зсуву природних зон до полюсів. Існує й інша точка зору на потепління клімату, яке пов'язане не із збільшенням концентрації СО2 в атмосфері, а з активізацією вікових ритмів сонячної активності. Надлишкова для біосфери кількість вуглекислого газу поглинається водами Світового океану й виводиться в осад у вигляді вапняків та інших гірських порід. У будь-якому випадку потепління клімату на 2 — 3 градуси приведе до збитку в 1 — 2 % світового валового продукту, а для країн, що розвиваються, у декілька разів більше.

Останнім часом багато суперечок ведеться з приводу «руйнування» озонового шару стратосфери й утворення «озонових дір» речовинами, що використовуються в аерозолях і холодильних установках. Озоновий шар оберігає живі організми на Землі від небезпечної дії короткохвильової ультрафіолетової радіації Сонця. Проте ряд учених вважає, що зміна озонового шару й утворення в нім «дірок» процес природний, не пов'язаний з техногенною діяльністю людей.

■ Продовольча:

На початку XXI ст. продовольча проблема в світі загострилася, що обумовлено існуючими темпами зростання чисельності населення у порівнянні з виробництвом продовольства, різким скороченням площ орних земель і запасів прісної води, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції. Недоступність для багатьох держав хімізації, іригації, комплексної механізації також приводить до стабілізації або зниження обсягів виробництва продовольства, і зокрема найважливішого продукту землеробства — зерна.

За різноманітними оцінками, щороку на Землі від голоду помирають від 13 до 18 млн осіб, причому половина з них – діти. Кількість жертв голоду така, ніби кожні три дні на планеті вибухає бомба, еквівалентна до скинутої на Хіросіму.

За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, за 2008 р. число тих, які голодують, зросло в світі на 40 млн чоловік і досягло 963 млн. 907 млн тих, що голодують, проживає в країнах, які розвиваються. З них 65 % живуть в Індії, Китаї, Конго, Бангладеш, Індонезії, Пакистані та Ефіопії. На півдні Африки кожна третя людина страждає від хронічного голоду.

Часткове поповнення продовольства відбувається за рахунок ресурсів Світового океану. Наприклад, за останні півстоліття вилов океанічної риби збільшився майже в 5 разів. Але нерегульований вилов риби підриває ресурси океану. Нестача продовольства приводить не лише до недоїдання й голоду, а й до швидкого вичерпання придатних для ведення сільського господарства земель, до погіршення здоров'я населення, конфліктів і зростання напруженості в окремих регіонах.

Протягом XX ст. кількісні показники харчування суттєво поліпшились. Щев середині 30-х рр. середнє споживання на одну людину складало 2100ккал, зараз це вже приблизно 2700 ккал. Звичайно, такий приріст не є випадковістю. За ним стоїть перш за все помітне збільшення світового вирбництва зерна, яке багато в чому завдячує “зеленій революції” у країнах, що розвиваються та біотехнологічній революції у розвине них країнах. Також не останню роль при цьому зіграли розширення зрошуваних площ, вдосконалення методів селекції та засобів агротехніки.

■ Демографічна:

Демографічна політика поділяється на два напрями: " демографічна криза" - зменшення кількості населення або " демографічний вибух" - різке зростання" кількості населення або " демографічна війна". Суть глобальної демографічної проблеми полягає в швидкому і неконтрольованому зростанні чисельності населення світу, що викликає багато проблем. Це проблеми забезпечення продовольством, надання освіти, зайнятості та якості життя населення, дефіциту природних ресурсів, екології і нестабільності в світі Ми повинні жити в гармонії з природою. Конкретно це полягає у необхідності виконання деяких умов. Однією з цих умов є скорочення кількості населення Землі приблизно в 10 разів проти сучасного рівня. Це потрібно робити поступово, пропорційно в різних країнах і при обов'язковому збереженні малочисельних народів. На жаль, доводиться констатувати, що населення Землі продовжує зростати. Всі спроби запровадити у всесвітньому масштабі заходи щодо обмеження народжуваності, планування сім'ї наштовхуються на опір населення країн, що розвиваються і релігійних кіл (про що свідчать результати конференції ООН з питання демографії, яка проходила в Каїрі в 1994 році).
Тому основне завдання на сьогодні полягає у вихованні людей, особливо молоді, для усвідомлення тієї простої істини, що всі наші плани, дії й вчинки мають не суперечити законам природи, а узгоджуватись з ними. Треба також мати на увазі, що часу для такої перебудови загального світогляду людей залишилось не так уже й багато перед лицем глобальної екологічної кризи, що насувається. Демографічний вибух характерний для країн, що розвиваються (Африка, країни Азії, Латинської Америки). Народжуваність і смертність залежать від матеріальних умов життя, традицій і особливостей суспільства. Основна тенденція початку XXІ ст. — зниження рівнів народжуваності і смертності. Після «демографічного вибуху» настала стадія «демографічного спаду», що характеризується зменшенням народжуваності. Збільшення середньої очікуваної тривалості життя обумовлене деяке скорочення смертності.

У другій половині XX ст більшість країн, які розвиваються, зіткнулися з швидким зростанням чисельності населення, що практично звело нанівець успіхи економічного зростання й породило безліч соціальних і екологічних проблем. Зниження народжуваності в країнах, які розвиваються, не скоротило розриву між країнами з різним рівнем економічного розвитку. У розвинених країнах також є свої демографічні проблеми. Це дефіцит трудових ресурсів, який спричиняє трудову імміграцію з бідних країн. А наявність іноземної робочої сили приводить до напруженості в сусіпльстві.

Вирішення демографічних проблем тісно пов'язано з вирішенням інших глобальних проблем.

■ Енергетична і сировинна:

У розвитку світового господарства важливу роль відіграє комплекс проблем, пов'язаних з використанням енергетичних і сировинних ресурсів. Як засвідчили економічні потрясіння середини 70-х років, ці проблеми мають не тільки екологічний (забруднення довкілля та ін.), а й економічний характер, серйозно впливаючи на весь процес економічного розвитку, і насамперед на стан виробничої, валютно-фінансової, зовнішньоекономічної діяльності значної кількості держав світу.

Більшість енергетичних і сировинних ресурсів належать до невідновлюваних, і в цьому полягає їх особлива цінність і перманентна дефіцитність. Крім того, паливно-сировинні, як і інші економічні ресурси, є обмеженими, що викликає проблему, яка за всіма ознаками належить до категорії глобальних. Це виявляється в тому, що енерго-сировинна проблема безпосередньо зачіпає інтереси всіх людей, народів, країн і регіонів світу. Саме вона значною мірою визначатиме їх подальший розвиток і добробут населення. Крім того, зростаючий обсяг світового господарського процесу дедалі гостріше ставить питання про наявність і відкриття у світі нових родовищ корисних копалин, пошук і використання нових джерел енергії.

Динаміку споживання сировини та енергоресурсів визначають здебільшого два чинники: рівень виробництва, загальне зростання якого приводить до абсолютного збільшення потреб у сировині й енергії; науково-технічний прогрес, вплив якого виявляється у відносному зниженні рівня і зміні структури витрат на одиницю кінцевої продукції.

У США і Західній Європі з розвитком національної економіки (у напрямі зменшення питомої ваги обробної промисловості і збільшення частки послуг та інформатики) знижується енергоспоживання відносно ВВП. Аналогічні процеси відбуваються і в Японії. У більшості ж азіатських країн (зокрема в Республіці Корея, КНДР) спостерігається прямо протилежна тенденція. Відбувається бурхливе зростання важкої промисловості, а ефективність енергоспоживання знижується (особливо в Китаї), що призводить до підвищення попиту на нафту і зростання цін на неї. Отже, сировинна та енергетична проблеми викликані як обмеженою кількістю розвіданих запасів корисних копалин, так і нераціональним їх використанням. Істотне значення має і нерівномірний розподіл цих ресурсів між різними регіонами і країнами.

Поліпшення загального становища з енергетичними і сировинними ресурсами можливе лише у разі докорінної зміни підходів до їх видобування, експлуатації і споживання. Проблема дефіциту сировинних та енергетичних ресурсів, її розв'язання залежить від відносин " людина — навколишнє середовище" та моделі технологічного розвитку. Мова йде про необхідність переходу до раціонального використання природних ресурсів у виробничому процесі, впровадження маловідходних і безвідходних технологій, використання вторинних матеріалів. Потрібно створювати матеріально-технічні замінники окремих обмежених ресурсів і використовувати утилізовані відходи, нетрадиційні джерела енергії.

Розв'язання сировинної та енергетичної проблеми передбачає географічну реструктуризацію світової промисловості, оптимальніше її розміщення як з точки зору скорочення потужностей у разі відсутності власних ресурсів, так і з точки зору зниження витрат на їх транспортування. Важливе значення при цьому має створення нових економніших і раціональніших засобів транспортування енергії та сировини.

Отже, розв'язанню паливно-сировинної проблеми сприятиме вжиття таких заходів:

• впровадження нових технологій виробництва — енерго- і ресурсозберігаючих;

• використання нетрадиційних джерел сировини й енергії;

• раціональне розміщення виробництва та його структурна перебудова;

• всебічне використання країнами досягнень науки і широке поширення інновацій.