Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Предмет і завдання методики викладання історії в допоміжній школі.






Розділ 1. Методика викладання історії в допоміжній школі як педагогічна наукова дисципліна.

Предмет і завдання методики викладання історії в допоміжній школі.

Слово “методика” походить від давньогрецького metro-flike, що означає “шлях дослідження”, “засіб пізнання”. Методика викладання історії в допоміжній школі як і люба інша методика, належить до педагогічних наукових дисциплін. Перед нею стоять задачі дослідження закономірностей процесу навчання історії з метою подальшого удосконалення та підвищення його ефективності у навчанні, вихованні та розвитку школярів з порушенням інтелекту.

Навчання історії як у загальноосвітній, так і в допоміжній школах є складний процес, що включає взаємопов’язані і рухливі компоненти.

У “Методиці викладання історії в середній школі” відмічалося, що рухливість в процесі навчання здійснюється шляхом подолання внутрішніх його протиріч. До них відносяться протиріччя між цілями навчання та вже досягнутими результатами, що застосовуються в практиці, і засобами навчання.

Спеціальна методика вивчає об’єктивно існуючі закономірні залежності між компонентами процесу навчання учнів з порушенням інтелекту.

Крім того, спеціальна методика викладання історії вивчає матеріали цілого ряду наук: філософії, історії, загальної та допоміжної педагогіки, загальної та допоміжної психології, методик викладання різних навчальних предметів у загальноосвітній та допоміжній школах, а також медичних наук, соціології, права. Спеціальна методика осмислює ці матеріали і використовує для удосконалення процесу навчання історії учнів з порушенням інтелекту.

Таким чином, методика має свій предмет вивчення – процес навчання історії у допоміжній школі з його внутрішніми закономірностями та зовнішніми зв’язками з іншими науками.

Основний стержень процесу навчання як у загальноосвітній, так і в допоміжній школах – навчальна діяльність школярів.

У процесі навчання історії знання, уміння, почуття, інтереси, світогляд учнів як загальноосвітньої, так і допоміжної (корекційної) школи формуються на основі одержання ними певної інформації зовні та внутрішньої переробки її сприйманням, уявою, пам’яттю.

Знання, уміння та навички – це форми і результати відбиткових та регуляторних процесів у психіці людини. Значить, вони можуть виникнути у голові людини тільки в результаті її власної діяльності. Їх не можна одержати. Але вони повинні одержатись в результаті психічної активності самого учня...

Тільки те, що пройшло через таку переробку, засвоюється учнем, залишає певний слід у його свідомості, формує його знання та особистість.

Природно результати переробки будуть різними у школярів, що розвиваються нормально і у школярів з порушенням інтелекту.

При дослідженні навчальної діяльності школярів методика враховує закономірності їх психічного розвитку. Проте ці закономірності по різному проявляються як при вивченні інших навчальних предметів так і при засвоєнні різного по характеру історичного матеріалу – фактичного, понятійного, хронологічного.

Різниться пізнавальна діяльність і в залежності від форми передачі інформації по історії (документ, науковий текст, художній образ), а також від тієї системи знань та засобів дій, якими вже володіють школярі. Усі ці фактори у більшій мірі необхідно враховувати при організації навчальної діяльності учнів допоміжної школи.

Компоненти процесу навчання – категорії історичні, вони зміняються з розвитком суспільства.

Цілі навчання – це означені результати навчання, виховання і розвитку, що спрямовані на формування особистості. Цілі викладання історії завжди відбивають потреби суспільства, зміни в суспільних відносинах. Чітке визначення цілей навчання є однією з умов його ефективності. Педагогічна наука у відповідності з розвитком суспільства та його потребами розробляє завдання виховання підростаючого покоління. Методика покликана їх уточнювати стосовно до можливостей, які дає історія для навчання, виховання і розвитку учнів.

Спеціальна методика, визначаючи цілі навчання історії учнів з порушенням інтелекту, повинна враховувати особливості їх пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери і особистісних якостей.

У пояснювальній записці до програми з історії для допоміжної школи відзначається що “Історія у школі для дітей з порушенням інтелекту розглядається як навчальний предмет, у якому закладено вивчення історичного матеріалу, оволодіння знаннями та уміннями, корекційний вплив виучуваного матеріалу на особу учня, формування особистісних якостей громадянина, підготовка підлітка з порушенням інтелекту до життя, спеціально-трудова і правова адаптація випускника у суспільство”.

Цілі ставляться не тільки перед усім курсом історії, але й перед кожною темою, перед окремим уроком. Означені цілі повинні бути реальними, але здійснення їх повинне вимагати від учнів певних зусиль, а від учителя – пошуку і розробки кращих засобів та прийомів навчання історії школярів з порушенням інтелекту. Цілі розвиваються у прямому зв’язку з досягнення результатів навчання, тобто якості та об’єму історичних знань, умінь і навичок учнів, рівня їх вихованості. Наприклад, уточнивши і закріпивши на одному із вхідних уроків до курсу історії відомі учням поняття “рік”, “вік”, “століття”, учитель ставить мету – навчити їх встановлювати кордони віку, орієнтуватися в його межах (початок, середина, кінець віку), співвідносити дати історичних подій з віком (1654р – XVII в., 1810р – ХІХ в. і т.н.) і тільки після цього переходить до реалізації наступної мети – сформувати уміння користуватися “стрічкою часу” – посібником, що дозволяє учням допоміжної школи краще орієнтуватися в історичному часі, встановлювати послідовність та взаємозв’язок виучуваних подій, засвоювати хронологію.

Зміст (система знань, умінь і навичок) – обов’язковий компонент процесу навчання. Зміна цілей завжди веде до зміни змісту навчання. Ця закономірність добре прослідковується на прикладі шкільних курсів історії, оновлених за останнє десятиліття. Історична наука дає шкільному навчанню багатство фактів, понять, джерел у пізнанні історичного процесу. Методика на цій основі повинна розробляти зміст навчання історії. Викладання історії у сучасній загальноосвітній та допоміжній школах будується на основі нових відображень, з одного боку; особистісного підходу до учнів, можливість розвитку їх здібностей та інтересів, з другого боку; та тих поглядів, що дозволяють по-новому показати та оцінити історичне минуле.

Відмова від безликої, зайво ідеалізованої та політизованої історії, що розглядається крізь призму зміни суспільно-економічних формацій, дає можливість по-іншому розподілити години на вивчення окремих тем, повніше і багатогранніше показати історичний процес, посилити роль людського фактору в історії, наблизити її до свідомості учнів через показ не тільки героїчного минулого України, а й повсякденного життя людей.

Спеціальна методика історії відбирає фактичний, понятійний та хронологічний матеріал, встановлює його обсяг і глибину, а також структуру курсу історії, що вивчається в допоміжній школі, визначає уміння і навички роботи з історичним матеріалом, яким повинні оволодіти учні з порушенням інтелекту.

Педагогічна ефективність організації вивчення історії у допоміжній школі визначається перш за все її адекватністю цілям та змісту навчання учнів з порушенням інтелекту. Формування у школярів здатності вивчати різнобарвний історичний матеріал та використовувати його в своїй діяльності – одна з основних цілей навчання предмету. Для цього необхідно систематичне керування діяльністю учнів з порушенням інтелекту в процесі навчання історії з поступовим зростанням їх самостійності (наприклад, можливе самостійне вивчення за підручником найменш складних питань, підготовка окремими учнями повідомлень на основі додаткової літератури по темі, аналіз змісту історичної картини по запропонованих питаннях і т.п.).

Засоби передачі навчальної інформації та керівництво її засвоєнням в органічному сполученні із засобами навчальної діяльності самих школярів називаються методами навчання. Методи складаються з більш часткових методичних прийомів – окремих дій, спрямованих на засвоєння та застосування учнями знань, умінь, навичок, на формування у них переконань та пробудження емоцій. Хоч у методах навчання історії застосовуються загальні для всіх навчальних предметів принципи дидактики, специфіка історії як науки і як навчального предмета вимагає і специфіки методів, прийомів і засобів навчання (наприклад, специфічними для предмета історії будуть методи роботи з історичними документами, прийоми роботи над засвоєнням хронології з опорою на “стрічку часу” та ін). Методика досліджує об’єктивно існуючі залежності між методами (прийомами, засобами) та іншими компонентами навчання і на цій основі розробляє їх систему.

На уроках історії в допоміжній школі використовуються ті самі методи, прийоми і засоби навчання, що і в загальноосвітній школі, але з урахуванням змісту курсу історії для корекційних шкіл та з урахуванням пізнавальних можливостей учнів з порушенням інтелекту. Там, наприклад, використання такого методу повідомлення нових знань як шкільна лекція неможливо в умовах допоміжної школи навіть у випускному класі; не може тут широко використовуватись і самостійна робота учнів над історичним документом. Інформація повинна повідомлятися учням у сполученні зі сприйняттям ними наочного матеріалу (картини, карти, схеми, ілюстрації підручника).

В умовах допоміжної школи якийсь один метод не може бути провідним на протязі всього уроку історії; методи та прийоми навчання, сполучаючись один з одним, повинні варіюватись, забезпечуючи різнобарвність джерел пізнання, що використовуються. При такому підході здійснюється комплексна реалізація словесних, наочних та практичних методів навчання історії, що дозволяє школярам краще засвоїти навчальний матеріал.

Результати навчання історії. Критеріями оцінювання ефективності процесу навчання історії в цілому служать його результати, тобто об’єм, науковість, глибина та міцність знань, здатність ними оперувати, набувати їх самостійно з різних джерел, а також рівень вихованості та загального розвитку учнів.

Результати навчання історії учнів загальноосвітньої та допоміжної школи будуть різними, але і в тому, і в другому випадку можна говорити про їх постійній зміні: учнями постійно набуваються нові знання, удосконалюються їх уміння та навички, формуються переконання та інтереси, але в той же час деякі знання забуваються, їм на зміну приходять інші.

Показники якості навчання сприяють пошукові шляхів подальшого удосконалення процесу викладання історії як у загальноосвітній так і в допоміжній школах.

Таким чином, спеціальна методика досліджує усі компоненти процесу навчання історії, щоб дати учителеві відповідь на три основні питання:

1. Навіщо вчити історії учнів з порушенням інтелекту, тобто які цілі треба і можна ставити з урахуванням вікових особливостей та пізнавальних можливостей учнів допоміжної школи і у відповідності з можливостями курсу історії для цих шкіл?

2. Чому вчити на уроках історії учнів з порушенням інтелекту, тобто, який оптимальний відбір змісту матеріалу і яка структура курсу історії повинна бути в допоміжній школі?

3. Як учити історії учнів з порушенням інтелекту, тобто, якими засобами і методами досягати оптимальних результатів у навчанні історії, як здійснювати виховання на історичному матеріалі, як використовувати його для вирішення корекційно-розвивальних завдань?

Задачі допоміжної методики навчання історії витікають з її змісту та місця в системі педагогічних наук і полягає в наступному:

1. Озброїти учителя знаннями та уміннями, педагогічними засобами навчання, необхідними для ефективної історичної освіти, виховання і розвитку учнів в допоміжної школі.

2. Розв’язати питання співвідношення фактів і теоретичних узагальнень, формування історичних уявлень, понять, зв’язків і закономірностей суспільного розвитку в умовах спеціального навчання.

3. Визначити можливості предмета в розвитку мислення та інших психічних процесів учнів допоміжної школи; у формуванні їхньої розумової самостійності, розробити відповідні методи та засоби навчання предмету.

4. Виявити виховний потенціал курсу історії, визначити шляхи та засоби найбільш ефективного розв’язання виховних завдань на уроках.

5. Визначити можливості реалізації внутрішньо курсових та міжпредметних зв’язків у навчанні історії в допоміжній школі.

В даний час видані підручники з історії для 7-8 класів допоміжної школи. Однак залишається актуальним завдання оснащення курсу історії навчально-наочними посібниками, технічними засобами навчання, дидактичними матеріалами, що дозволили б учням з порушенням інтелекту краще оволодіти шкільним курсом історії, розвинути їхні пізнавальні можливості.

Потребує подальшої розробки і питання співвідношення загально історичного і краєзнавчого матеріалу в курсі історії або паралельному з уроком історії вивчення краєзнавства учнями допоміжної школи. На всі нерозв’язані ще питання і належить відповісти допоміжній методиці викладання історії.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал