Тема 9. Практична психологія здоров’я.

Спеціалізація в психології здоров’я припускає наявність знань в області загальної, соціальної, вікової, педагогічної, медичної психології, патопсихології, психодіагностики тощо. Крім теоретичної підготовки, психологу потрібні спеціальні навички й уміння. Нарешті, він повинен мати певні особистісні характеристики. Насамперед мусить усвідомлювати й уміти вирішувати власні проблеми, тому що вони провокують помилки в роботі. Психолог є моделлю, і тому його стан багато в чому визначає сферу змін, що відбуваються з людиною, яка потребує психологічної допомоги.

Виділяють дві сфери практичного застосування психології здоров’я:

1) завдання, що виконуються на теренах медицини і концентруються на хворих особах;

2) дії, спрямовані до здорового населення в його природному середовищі.

Головним напрямом професійної активності психолога у сфері здоров’я є промоція здоров’я, робота із хворою людиною і орієнтація на її здоров’я. Вона охоплює діагностичні й терапевтичні дії, а також реабілітацію та має свою специфіку порівняно зі сферою психіатрії. Виокремлені тут завдання психолога аналогічні до діяльності лікаря, однак варто звернути увагу на важливі відмінності. Вони виникають з іншої професійної філософії психолога, в основі якої – психологічна концепція людини. Для психології властиве: − трактування людини як суб’єкта; − визнання її права на прийняття рішення щодо власної поведінки; − відповідальність людини за наслідки власних дій (у цьому випадку стосовно здоров’я). Натомість лікарі, на відміну від психологів, очікують від пацієнтів швидше підпорядкування, ніж суб’єктних рішень. Психологічна допомога в медичній практиці полягає в: − клініко-психологічному дослідженні й оцінці стану пацієнта, − аналізі психологічних і психосоматичних аспектів хвороби та психологічній допомозі із застосуванням сучасних аспектів психотерапії, психопрофілактики, психогігієни. За І. Гешен, можливості застосування психологічного знання в медицині не обмежується роботою з пацієнтом. Виконання професійної діяльності працівниками служби охорони здоров’я пов’язане зі значним навантаженням, що потребує вміння долати стрес. Стосовно цих працівників психолог може здійснювати психологічно-освітницьку діяльність, спрямовану на формування необхідних у роботі інтерперсональних умінь. Психологічна допомога може також стосуватися відносин лікаря і пацієнта, подолання проблем цих стосунків, які найчастіше пов’язані з недотриманням рекомендацій лікаря, а також орієнтації не лише на цілі терапії, й потреби пацієнта. Важливим завданням є робота із сім’єю пацієнта, котра не лише переживає наслідки його хвороби, а й упливає на реакції та поведінку хворого. Психолог також може бути корисним у розв’язанні організаційних проблем установи, де працює. Установи служби охорони здоров’я є соціальними системами, до яких належить як лікувальний персонал, так і пацієнти. По суті, кожне рішення, яке стосується організації й управління такою системою, можна прокоментувати із психологічного погляду.

У цілому психолог у сфері охорони здоров’я може працювати й виконувати таку роботу: − проводити консультативну та діагностичну роботу у закладах охорони здоров’я та соціального забезпечення, у клініках із соматичними і психічними хворими, у консультативних центрах здоров’я, реабілітаційних центрах, соціально-психологічних службах (служба сім’ї, телефон довіри тощо); − проводити профорієнтаційну роботу (здійснювати професійний добір, профадаптацію, профнавчання, соціально-психологічне вивчення трудових колективів, дослідження причин плинності кадрів, травматизму, консультування тощо); − займатися дослідженнями індивідуальних якостей клієнтів, визначенням впливу умов лікування на психіку й поведінку клієнтів, аналізом процесів лікування та психологічного стану людини під час лікування й реабілітації, психодіагностикою при різних соматичних і психічних захворюваннях; − готувати рекомендації і пропозиції щодо впровадження результатів медико-психологічних досліджень у практику медичних закладів, визначення впливу середовища на нервово-психічне здоров’я клієнтів, здійснення заходів клінічної та соціальної адаптації клієнтів; − установлювати раціональні режими праці та відпочинку медичних працівників, покращувати соціально-психологічний клімат, умови праці у клініках і лікарнях, контроль за їх виконанням, надавати рекомендацій щодо умов оптимального використання особистих трудових можливостей досліджуваних з урахуванням перспектив розвитку професійних здібностей; проводити трудову адаптацію медичних працівників; − консультувати керівників і спеціалістів із соціальнопсихологічних проблем управління та організації професійної діяльності; − забезпечувати проведення досліджень у галузі психології, готувати науково обґрунтовані пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності лікування і реабілітації, проводити наукову й педагогічну роботу в галузі психології; − проводити судово-психологічні та судово психологопсихіатричні експертизи. Але головним, звичайно, є попередження та промоція здоров’я. Дії, адресовані здоровому населленю, – це, передусім, промоція здоров’я. Це інтердисциплінарна справа, проте роль у ній психології як дисципліни, що вивчає механізми поведінки людини, є дуже важливою. Промоція здоров’я є справжнім сучасним викликом для психології, оскільки означає роботу в природному соціальному середовищі, пошук нових, успішних умов, методів роботи, а також необхідність співпраці з іншими спеціалістами й окреслення власної ролі в інтердисциплінарних підходах.

У системі регуляції діяльності професіонала-психолога важливу роль відіграють етичні принципи − сукупність етичних норм і принципів поведінки психолога під час виконання ним своїх професійних обов’язків. Етика визначає закони моралі й моральності, порушення яких часто не веде до кримінальної чи адміністративної відповідальності, але призводить до морального суду, ― суду честі. Етичні норми поведінки досить динамічні. Передусім, вони підлягають впливу суспільних факторів і норм суспільної моралі. Професійні співтовариства психологів санкціонують систему норм, які зобов’язаний знати й на які орієнтується у своїй роботі психолог. На І установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога, який закріплює права й відповідальність, тип відносин учасників психологічного процесу. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їх інтересів. Етичний кодекс психолога становить сукупність етичних норм, правил поведінки, що склались у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об’єктом досліджень і впливу психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими. Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності. Зокрема, психолог у галузі охорони здоров’я допомагає у виконанні функцій, пов’язаних із профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів. Заснована Товариством психологів України Комісія з етики проводить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов’язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства. Найбільш загальними принципами, що забезпечують дотримання професійної етики в психологічному процесі, прийняті й визнані об’єднаннями психологів у різних країнах, є такі:

1. Відповідальність. Психолог приймає на себе відповідальність за організацію, хід і результат психологічного втручання. Його робота повинна будуватися на основі врахування інтересів так званого клієнта. Важливо правильно розуміти ці інтереси. Спеціального розгляду вимагає когнітивна відповідальність. Під цією нормою розуміється, що психолог відповідає за свої знання й розуміє межі своєї компетентності. Наприклад, установлення точного психіатричного діагнозу й корекційна робота на його основі вимагають участі психіатра. Будучи фахівцем у певній області, психолог повинен здійснювати кваліфіковані дії на основі професійної підготовки, а не сваволі. Це не суперечить творчому підходу, пошуку. Однак для того, щоб пошук був не стихійним, а продуктивним, необхідне глибоке розуміння ситуації, а для цього потрібна спеціальна підготовка.

2. Конфіденційність є другим важливим принципом у роботі психолога. Дотримання інтересів людини, з якою працює психолог, вимагає зберігати в таємниці все, що відбувається під час роботи. При цьому варто враховувати позицію й статус психолога в системі професійної комунікації. Він не повинен надавати інформацію про клієнта якій-небудь посадовій особі. Не слід говорити про зміст роботи й батькам, навіть якщо вони були ініціаторами звертання дитини за допомогою. Насамперед відстоюються права клієнта, і конфіденційність є їхньою важливою частиною. Серед інших факторів дотримання цього принципу викликає довіру до фахівця та сприяє встановленню гарних відносин. У той же час конфіденційність має свої межі і про них варто попередити клієнта на початку роботи. Про можливості обговорювати проблему клієнта з колегами, насамперед із супервізором, також повідомляється на початковій стадії роботи. Особливого розгляду вимагає дотримання конфіденційності під час роботи в групі. Психолог відповідає за формування таких групових норм, які могли б створити атмосферу довіри, коли те, що відбуває в групі, не виходить за її рамки. Якщо клієнт повідомив будь-яку інформацію про можливу небезпеку для свого життя, здоров’я, благополуччя або життя інших людей, то психолог вживає заходів для запобігання їй. А це може вимагати втручання інших осіб і розголошення інформації. Наприклад, психолог не може залишити без уваги повідомлення про задумане самогубство або бажання завдати шкоди собі чи іншим особам. Але навіть у цій ситуації дії психолога повинні бути максимально обережними та співвідноситися з інтересами клієнта.

3. Наступне положення пов’язане зі ставленням до людини, яка потребує психологічної допомоги. Воно повинне базуватися на прийнятті клієнта таким, яким він є. Тоді і сам клієнт зможе прийняти себе. Парадоксальність цієї ситуації полягає в тому, що, тільки прийнявши себе, людина здатна змінюватися. Психолог і як людина, і як професіонал, і як громадянин має свої цінності й ідеали. Але, навіть будучи переконаним у загальнолюдській значимості своїх цінностей, він не маніпулює думками й установками клієнта. Психолог не навчає та не вказує ― праведного шляху‖, хоча кожен напрям будується на цілісному світогляді, на специфічному розумінні шляхів розвитку особистості й має свій ідеал здорового функціонування.

Зупинимося детально на деяких етичних вимогах, наслідування яких є особливо важливим, відповідно до бачень Ю. Е. Альошиної, О. О. Бодальова, О. Ф. Бондаренко, В. В. Століна, під час консультативної бесіди із клієнтом, і які обов’язково повинен ураховувати психолог:

1. Доброзичливе й безоцінювальне ставлення до клієнта. Це формулювання включає в себе цілий комплекс професійної поведінки, спрямованої на те, аби клієнт почував себе спокійно й комфортно під час консультування. Доброзичливе ставлення означає не лише дотримання загальноприйнтих норм поведінки, але й уміння уважно слухати, надавати необхідну психологічну підтримку, не засуджувати, а намагатися зрозуміти і допомогти кожному, хто звертається за допомогою.

2. Орієнтації на цінності й норми клієнта. Цей принцип означає, що психолог під час своєї роботи повинен орієнтуватися не на соціально прийняті норми і правила, а на ті життєві принципи й ідеали, носієм яких є клієнт. Ефективний вплив можливий лише в разі опору на систему цінносей самого клієнта; критичне ставлення консультанта може призвести до того, що клієнт закриється, не зможе бути щирим і відкритим, а відповідно, і можливості психологічного впливу виявляться практично нереалістичними. Приймаючи цінності клієнта, поважаючи їх і надаючи їм перевагу, консультант може впливати на них у тому випадку, якщо вони є перепоною на шляху нормального функціонування особистості.

3. Заборона давати поради. Клієнтам не можна давати поради. Причини цього досить широкі й різнобічні. Насамперед, яким би не був життєвий і професійний досвід психолога, дати гарантовану пораду іншому неможливо, оскільки життя кожного унікальне й непередбачуване. До того ж, даючи пораду, консультант повністю бере на себе відповідальність за те, що відбувається. А це, у свою чергу, не сприяє розвитку особистості клієнта і його адекватного ставлення до дійсності. У такій ситуації психолог ставить себе в позицію ― гуру‖, що реально шкодить консультуванню, призводить до того, що у клієнта формується не активне намагання розібратися у своєму житті та змінити його, а формується пасивне й поверхове ставлення до того, що відбувається. При цьому будь-які невдачі під час реалізації поради зазвичай приписуються консультанту, а клієнт не розуміє своєї ролі в тих подіях, які він переживає чи які з ним відбуваються.

4. Розмежування особистих і професійних взаємин. Ця вимога передбачає відмову психолога від дружних взаємин із клієнтом, відмову від надання кваліфікованої психологічної допомоги рідним чи друзям. Якщо психолог порушує цей принцип, то це може стати досить небезпечним, як для нього самого, так і для клієнта, та обезцінити процес надання психологічної допомоги. Навіть психологу-професіоналу необхідно самому проходити процес консультування з іншим професіоналом. Важко уявити, що людина, яка не отримала спеціальної і глибокої підготовки, зможе успішно справлятися з цими складними проблемами. Психологу потрібно розуміти, що збереження його авторитету перед клієнтом багато в чому визначається тим, що останній мало знає про нього як про людину і, таким чином, у клієнта немає підстав захоплюватися ним як консультантом, чи засуджувати його як особистість. Установлення тісних особистісних відносин між психологом і клієнтом приводить до того, що вони як близькі люди починають задовольняти ті чи інші потреби та бажання один одного. У цьому випадку консультант уже не може зберегти об’єктивну й відсторонену позицію, яка є такою необхідною для вирішення проблем клієнта.

5. Включеність клієнта в процес консультування. Для того, аби процес консультування був ефективним, клієнт повинен бути максимально включеним у бесіду в процесі психологічної допомоги, яскраво й емоційно переживати все, що обговорюється з психологом. Для того, аби забезпечити таке включення, психолог повинен стежити, щоб розвиток розмови був логічним і зрозумілим для клієнта, людина не просто ― підкорялась‖, а щоб їй дійсно було цікаво. Адже лише в тому випадку, коли цікаво і все обговорюване є зрозумілим, можна активно шукати шляхи реалізації проблемної ситуації, переживати й аналізувати її.

Етичних проблем сучасної медичної психології значно більше, ніж названо вище, однак найбільш дискусійними вважаються саме вони. Окрім вищепредставлених принципів роботи із клієнтом, психолог повинен володіти знаннями щодо особливостей проведення діагностичного й терапевтичного процесів.

Основним методом роботи із клієнтом у сфері здоров’я є бесіда, або клінічне інтерв’ю. Для ефективного психологічного впливу важливе значення мають просторова й часова організація бесіди (Ю. Е. Альошина, О. О. Бодальов, О. Ф. Бондаренко, Л. А. Петровська, В. В. Столін). Простір бесіди. Ідеальною для надання психологічної допомоги є ситуація, коли консультант має можливість приймати клієнта у спеціально обладнаній кімнаті, кабінеті, де максимально забазпечені усамітненість, зручність і комфорт, де ніщо не відвертає уваги клієнта, не відволікає його від бесіди. Ідеальний варіант розташування психолога і клієнта – навпроти один одного і трохи набік, аби кожен із них мав змогу бачити обличчя один одного, але в той же час, за бажання, міг без труднощів відвести очі вбік. Найкраще, аби вони сиділи не досить близько один від одного й у них було достатньо місця для того, аби, за потреби, піднятись і потім сісти на місце. Буває корисно, коли між ними є журнальний столик, куди можна щось покласти або, наприклад, вести записи. Але великий стіл може стати перепоною і сприйматись як бар’єр між клієнтом та психологом.

Час бесіди. Час є досить важливою характеристикою консультативної беіди. Час вибирається зручний і для клієнта, і для психолога. Бесіда має чітко визначені початок та кінець. Годинник на столі й на стіні є важливим атрибутом кабінету психолога, що нагадує консультанту і клієнту, що час іде, а тому необхідно працювани активно й динамічно. Для психолога важливо вкластися в години прийому і завершити всі етапи бесіди, оскільки в іншому випадку клієнт утратить віру в психолога й ефективність психологічного впливу. Наведені вище правила, норми та принципи психологічного процесу слугують орієнтиром у роботі психолога у сфері здоров’я. Але головним є усвідомлення і розуміння того, що від психолога потрібна не ідеологізація, а допомога в особистісному виздоровленні, зростанні, у набутті навичок бути самостійним та самостійно приймати рішення. Тому, як уже зазначалося вище, неетичними, непрофесійними й неефективними є поради й маніпуляції. Головне, до чого прагне психолог, − щоб людина, яка потребує психологічної допомоги, сама приймала на себе відповідальність за свої потреби та поведінку й обрала правильний шлях до здорового психологічного і фізичного життя.

Характер предмета і принципів психологічної науки визначає її методи. За своїми методами психологічні дослідження суттєво відрізняються від інших наук. За рівнем застосування методи поділяють на універсальні й спеціальні. Універсальними методами називаються ті методи, які використовуюся не тільки в психології здоров'я, а й в інших галузях наукового знання. До спеціальних методів належать ті які використовуються лише у визначеній галузі зань, зокрема психології здров'я.

Методи психологічних досліджень поділяють:

1. Пізнавальні: - організаційні; - емпіричні; - методи обробки; - методи інтерпретації та висновку.

2. Методи активного психологічного впливу: - методи психологічної консультації; - методи психологічної корекції; - методи психологічного тренінгу; - методи психологічної терапії та реабілітації.

Організаційні методи: Порівняльний — реалізується зіставленням груп досліджуваних, які відрізняються за віком, видом діяльності. Лонгітюдний — виявляється в багаторазових обстеженнях тих самих осіб протягом тривалого часу. Комплексний — коли той самий об'єкт вивчається різними засобами й представниками різних наук, що дає можливість із різних боків охарактеризувати особистість.

До групи емпіричних методів входять: -спостереження і самоспостереження; -експериментальні методи; -психодіагностичні методи (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, референтометрія, інтерв'ю, бесіда); -аналіз продуктів діяльності; -біографічний метод; -трудовий метод. Метод спостереження полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію.

Види спостереження:

1) об 'єктивне (зовнішнє) — самоспостереження (інтроспекція);

2) польове (природне) - лабораторне (експериментальне);

3) індивідуальне - колективне;

4) випадкове - навмисне;

5) систематичне — несистематичне;

6) повне - неповне;

7) суцільне - вибіркове;

8) констатуюче - оцінююче;

9) стандартизоване - нестандартизоване;

10) відкрите - приховане;

11) включене - невключене;

12) пряме (безпосереднє) - непряме (опосередковане)

13) спровоковане - неспровоковане.

Головною перевагою спостереження є те, що збір інформації, як правило, не впливає на хід подій та не перешкоджає природності психічних проявів, що спостерігаються. До недоліків методу можна віднести: 1) пасивну роль спостерігача, який не може впливати на появу тих подій, які його цікавлять; 2) важкість формалізації даних, що ускладнює їх кількісний аналіз; 3) важкість точного встановлення причин явищ, що спостерігаються, через неможливість урахування всіх чинників, які впливають; 4) мимовільну упередженість спостерігача, зумовлену деякими закономірностями соціальної перцепції. Спостереження вимагає чіткості й точності реєстрування його показників.

Інтроспекція (метод самоспостереження) виступає як засіб вивчення, аналізу та синтезу власних вчинків і дій, порівняння своїх думок з думками інших людей, дослідження особистісного психічного досвіду.

Здійснення експериментів у психології було започатковане ще в XVIII столітті. Як науковий напрям психології експериментальна психологія сформувалася в другій половині XIX століття. Психологічний експеримент — це спосіб чуттєво-предметної діяльності в науці, метод пізнання психічної реальності. Вивчення явищ психіки, свідомості й діяльності людини здійснюється в спеціально створених і контрольованих дослідником умовах. Існують три види психологічного експерименту: - лабораторний; - природний; - експериментально-генетичний. Лабораторний експеримент Він проводиться в психологічних лабораторіях, спеціально обладнаних необхідною апаратурою, яка вимірює і реєструє показники психічних явищ. Природний психологічний експеримент Природний експеримент здійснюється так, щоб у досліджуваних не виникла підозра, що їх психологічно вивчають, тобто за звичних умов (ігри дітей, навчання в школі, діяльність працівника на робочому місці тощо). У природному експерименті розрізняють два види: а) констатуючий і б) перетворюючий або формуючий (завдання навчання або виховання). На відміну від лабораторного під час природного психологічного експерименту важче досягти наукової чистоти. Природний психологічний експеримент широко застосовується в педагогічній психології у формі навчання й виховання. Обмеженість психологічного експерименту виявляється в тому, що: а) не всі об'єкти психологічного вивчення можуть стати об'єктом суто наукового експериментального студіювання (наприклад, інсайт (осяяння), здібності, інтуїція); б) технічні засоби, які допомагають дослідникові здійснювати психологічний експеримент, впливають на перебіг психічних процесів, що певною мірою спотворює сутність дослідження; в) психологічний експеримент, як і спостереження, спрямований на поодиноке явище, він не виходить за межі безпосереднього відображення психічної реальності. Для біографічного методу характерно використання матеріалів, що стосуються особливостей життя людини, її розвитку як особистості, аналіз важливих подій в дитинстві, юнацтві, навчальній і трудовій діяльності, внаслідок чого реконструюються характерні риси особистості.

Трудовий метод передбачає включення дослідника в конкретну діяльність (професійну, громадську тощо), оволодіння її технологією, входження у відповідну роль із метою вивчення ніби зсередини її закономірностей.

Значного поширення набули тести, які використовуються для визначення властивостей особистості, вимірювання рівня розвитку відповідності до стандарту. Тест складається із завдань або питань, що добираються за критеріями валідності (відповідності психічній якості, які за його допомогою виявляються), надійності (повторюваності результатів вимірювання), стандартизованості (налагодженості в процесі перевірки на великій кількості досліджуваних із визначенням достатнього рівня чутливості) тощо. Результати тестування інтерпретуються за допомогою ключа. Застосування анкет (опитувальників) допомагає збирати фактичний матеріал, що стосується характеру, змісту та спрямованості думок, оцінок, настроїв людей. Додаткові методи (див. Схему 1.1):

Соціометричний метод забезпечує вивчення стосунків між членами груп, виявляє їхню структуру (лідерів, аутсайдерів тощо) на основі відносно простої процедури вибору одними членами групи інших за параметрами симпатії - антипатії. Референтометричний метод дозволяє вивчити думку членів групи стосовно певних цінностей, ідеалів тощо. Інтерв'ю та бесіда як методи здобуття інформації про особистість, її погляди, самооцінку, ціннісні настановлення, психічні властивості спираються на попередньо розроблену програму, гнучку стратегію формування запитань залежно від очікуваних та отриманих відповідей. Під час бесіди інтерв'юер може порушувати кілька тем, на відміну від інтерв'ю, коли кореспондент із респондентом обговорює тільки одну тему і згідно із заздалегідь визначеним планом. Аналіз продуктів діяльності як метод дослідження можливий за наявності об'єктивних (матеріальних або матеріалізованих) наслідків діяльності людини, таких як архівні матеріали, чернеткові записи, щоденники, креслення, варіанти ескізів і малюнків тощо, їх аналіз дає підстави ретроспективно відтворювати закономірності психічної діяльності особистості, її психічні властивості. Метод самооцінки виявляє рівень здатності особистості оцінювати себе загалом або окремі морально-психологічні якості. Показники самооцінки є важливими для з'ясування рівня розвитку самосвідомості особистості, вміння критично ставитися до своїх вчинків.

Методи обробки даних:

Кількісний аналіз - це визначення середніх величин, коефіцієнт кореляції, факторний аналіз, побудова графіків, гістоірам, схеми, таблиці, матриці. Якісний аналіз передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень. Інтерпретаційні методи Генетичний метод — аналіз психологічних даних у процесі розвитку з виділенням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо. Генетичний підхід полягає у вивченні психічних явищ у динаміці, при переході у філогенезі та онтогенезі з одного рівня розвитку на інший.

Структурний, системний метод передбачає встановлення зв'язків між усіма психічними якостями індивіда. Полягає в реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядаються в цілісній системі. Однією з форм реалізації системного підходу в психологічному дослідженні є особистісний підхід, що передбачає вивчення конкретної особистості в конкретній ситуації. Сучасній науковій психології властиві не лише великі методичні можливості в пізнанні закономірностей психіки, а й здатність при потребі активно впливати на психічні властивості особистості. Потреба в цьому виникає, коли людина потрапляє у психотравмуючі ситуації - внаслідок міжособистісних конфліктів, стихійного лиха або техногенної катастрофи тощо. У цих випадках застосовуються методи активного психологічного впливу на людину з метою поліпшення її стану, подолання негативних наслідків для психіки. Ці методи може застосувати тільки професійно підготовлений фахівець (психолог). Методи активного впливу на особистість: - психологічна консультация; - психокорекція; - психотренинг; - психологічна терапія та реабілітація.

Психологічна консультація проводиться з метою надання людині психологічної допомоги. Під час спеціально організованого спілкування можуть бути актуалізовані додаткові психологічні можливості виходу людини з важкої життєвої ситуації.

Психологічна корекція передбачає подолання певних відхилень у поведінці та діяльності людини засобами вивчення індивідуальних особливостей особистості, їх відповідності до вимог навколишнього соціального та природного середовища, виявлення і подолання існуючих суперечностей, формування нових цілей, цінностей, мотивацій поведінки, розробки програми зміни способу життя, перетворення під час самопізнання і самовиховання, розвитку здатності до саморегуляції тощо.

Психологічний тренінг (вправи, ділові ігри тощо) застосовується для розвитку здібностей, наприклад, уваги, пам'яті, мислення, уяви тощо. Наприклад, тренінг на тему: «Виховання здорового способу життя», «Відкритими очима» (реалізація комплексних підходів нормування мотивації до ЗСЖ (здорового способу життя). Мета тренінгу: сприяння особистісному зростанню, утвердження цінностей активної та здорової життєтворчості.

Психологічна терапія та реабілітація - це система спеціальних психологічних методів оздоровчого впливу на людину лля нормалізації її психічного стану — під час перебування у важкому стресі тощо. У процесі психологічної терапії та реабілітації застосовуються техніка гіпнозу, аутогенного тренування, артгерапія (оздоровлення мистецтвом), терапія творчим: амовираженням, трудотерапія тощо. Отже, сучасна наукова психологія має у своєму розпорядженні широкий арсенал методів активного дослідження, пізнання та впливу на психіку людини, щоб допомогти їй у складних умовах нинішнього напруженого, динамічного життя.

Методичні рекомендації до вивчення курсу «Психологія стресу, копінг поведінки і здоро’я»

Програма навчальної дисципліни

Змістовий модуль 1.

Предмет, проблеми та дослідження у психології стресу

Тема 1. Сучасні концепції та загальна характеристика стресу.

Визначення поняття стресу у психології. Вплив стресу на психічне і соматичне здоров'я. Закономірності його розвитку, чинників, сприяючих його модифікації, особливості професійних стресів, методів саморегуляції і психотерапії стресових станів. Сучасні проблеми психології стресу.

Тема 2. Стадії стресових переживань та субсиндроми стресу.

Закономірності розвитку стресу. Класична динаміка розвитку стресу в концепції Г. Сельє. Вплив інтенсивності і тривалості стресу на характер його течії. Природжені особливості організму і ранній дитячий досвід як чинники, що визначають рівень початкової стресостійкості організму. Вплив особливостей особистості на розвиток стресу.

Механізми розвитку посттравматичного стресу.Зв’язок категорії стресу з іншими категоріями психології.

Тема 3. Форми прояву стресу.

Поведінкові, інтелектуальні, фізіологічні і емоційні ознаки стресу. Методи оцінки стану серцево-судинної системи і нервової системи при стресі. Методи оцінки психомоторних реакцій при стресі. Психологічні тести, використовувані для оцінки причин стресу і характеристик його прояву.

Інтроспекція як метод оцінки стресу.

Змістовий модуль 2.

Предмет, проблеми та сучасні дослідження у психології копінг-поведінки.

Тема 1. Аналіз існуючих теоретичних підходів до вивчення копінг-поведінки. Трансакційна теорія стресу. Теорії когнітивно-мотиваційно-міжособистісні та атрибуції мотивації та емоцій. Ресурсні теорії. Проактивні теорії. Копінг у психодинамічних концепціях.

Тема 2. Копінг поведінка у стресових ситуаціях.

Психологічне призначення копінгу у процесі адаптації до складних життєвих ситуацій. Основні завдання копінгу. Копінг та захисні механізми: критерії диференціації. Критерії ефективності копінг-поведінки.

Тема 3. Сучасні дослідження копінг-поведінки.

Версії опитувальника WOCQ. Стандартизація та психометричний аналіз існуючих версій українськими дослідниками. Сутність методу дослідження копінг-поведінки у ситуаціях оцінювання та ситуаціях кризи.

Змістовий модуль 3.

Предмет, проблеми та методи дослідження психології здоров’я

Тема 1. Здоров’я як складний багатовимірний феномен.

Предмет психології здоров’я. Поняття про психологію здоров’я. Місце психології здоров’я в інших галузях наукових знань. Здоров’я людини в контексті психології. Базові визначення стану здоров’я. Фактори підвищення рівня психічного здоров’я. Принципи забезпечення психічного здоров’я особистості

Тема 2. Психологічне забезпечення здоров’я людина.

Основні уявлення про здорову особистість. Еталони здоров’я та здорової особистості в історичному й сучасному вимірах. Модель здорової особистості в теоріях зарубіжних дослідників. Внутрішня картина здоров’я

Основні складові частини внутрішньої картини здоров’я

та її формування.

Тема 3. Практична психологія здоров’я.

Професійна діяльність психолога в психології здоров’я. Мета і завдання фахівця-психолога в галузі здоров’я. Етико-психологічні принципи роботи в сучасній індустрії здоров’я. Психодіагностика стану здоров’я особистості.

Тести для самоконтролю

1. Життєва подія, що зачіпає значимі сторони існування людини й призводить до глибоких психологічних переживань, називається:

а. стресом;

б. психотравмой;

в. еустресом;

г. дистресом.

2. На думку Г. Сельє неспецифічна, стереотипна, філогенетично древня реакція організму, яка виникає у відповідь на різні стимули середовища та готує його до фізичної активності – це:

а. криза;

б. дистрес;

в. копінг;

г. стрес.

3.Визначення поняття «Здоров’я» згідно ВООЗ - це:

а. стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя;

б. відсутність хвороб або фізичних дефектів.

4. Основними критеріями, за якими копінг-стратегій відрізняються від захисних механізмів на думку Ф. Крамер виступають:

а. усвідомлюваність та мимовільність

б. усвідомлюваність та довільність

в. неусвідомлюваність та довільність;

г. неусвідомлюваність та мимовільність.

5. М. Ягода висуває шість критеріїв психологічного здоров’я, з яких зайвим є:

а. позитивна установка стосовно власної особистості усвідомлюваність та мимовільність;

б. духовний ріст та самореалізація;

в. актуальні неусвідомлювані тенденції;

г. інтегрована особистість

6. Психосоматичні захворювання формуються, як правило, внаслідок::

а. міжособистісного конфлікту;

б. хронічних психічних травм;

в. несподіваних психічних травм;

г. внутрішньоособистісного конфлікту

7.Поверенення на більш ранній рівень розвитку – це захисний механізм:

а. ідентифікація;

б. регресія;

в. реактивне утворення;

г. компенсація.

8.Психологічний захисний механізм, який є процесом відмови прийняти ситуацію, що травмує, - це:

а. проекція;

б. сублімація;

в. раціоналізація;

г. заперечення.

9.Частина психіатрії, що вивчає симптоми психічного захворювання клінічними методами, використовуючи медичні поняття: діагноз, этіология, патогенез, симптом, синдром і ін., називається:

а. патопсихологія;

б. психопатологія;

в. клінічна психологія;

г. психіатрія.

Впишіть пропущене слово:

10.Захисні механізми особистості є невід'ємною частиною структури особистості. Вони грають роль стабілізатора, що дозволяє з однієї сторони редукувати _______, що з'являється як наслідок нереалізації актуальных інстинктивних бажань, з іншої сторони дозволяє адаптуватися до зовнішньої __________.

11. До класичних психосоматичних захворювань, що входять у т.зв. «святу сімку» зараховують всі нижченаведені за винятком:

а. інфаркту міокарда;

б. цукрового діабету;

в. ревматоїдного артриту;

г. виразкового коліту.

12. Вперше про психологічні захисні механізми згадано таким авторами:

а. З. Фрейд і Й. Брейер;

б. З. Фрейд і А. Фрейд;

в. З. Фрейд і К.Г. Юнг;

г. З. Фрейд і О. Ранк.

13. Теорію специфічного для хвороби конфлікту було створено....

а. Ф. Александером;

б. З. Фрейдом;

в. А. Фрейд;

г. К.Г. Юнгом.

14. Конверсійну модель психосоматики було створено...:

а. Ф. Александером;

б. З. Фрейдом;

в. А. Фрейд;

г. К.Г. Юнгом.

15. Психосоматичні захворювання формуються, як правило, внаслідок::

а. міжособистісного конфлікту;

б. хронічних психічних травм;

в. несподіваних психічних травм;

г. внутрішньоособистісного конфлікту.

16.Схема дослідження структури особистості не містить такий рівень:

а. декларативний;

б. макросоціальний;

в. несвідомий;

г. той, що суб'єктивно переживається.

17.Функцію редукції базальної тривоги та підтримання адекватної самооцінки виконують:

а. психічні процеси;

б. захисні механізми;

в. поведінкові акти;

г. внутрішні конфлікти.

18.Більш адаптивним типом захисних механізмів можна вважати таку категорію:

а. дефензивні;

б. протективні.

19.Життєва подія, що зачіпає значимі сторони існування людини й призводить до глибоких психологічних переживань, називається:

а. стресом;

б. психотравмой;

в. еустресом;

г. дистресом.

Впишіть пропущене слово:

20.Поняттям «__________» Г. Сельє (1926) позначив фізичні, хімічні й психічні навантаження, які може випробовувати організм.

21.Схема дослідження структури особистості не містить такий рівень:

а. декларативний;

б. макросоціальний;

в. несвідомий;

г. той, що суб'єктивно переживається.

22.Функцію редукції базальної тривоги та підтримання адекватної самооцінки виконують:

а. психічні процеси;

б. захисні механізми;

в. поведінкові акти;

г. внутрішні конфлікти.

23.Психологічний захисний механізм, який є процесом відмови прийняти ситуацію, що травмує, - це:

а. проекція;

б. сублімація;

в. раціоналізація;

г. заперечення.

24.Поведінка, пов'язана з установкою на приховування, затушовування хвороби, її симптомів або окремих проявів – це:

а. симуляція;

б. дисимуляція;

в. анозогнозія;

г. відхід у хворобу.

25.Поверенення на більш ранній рівень розвитку – це захисний механізм:

а. ідентифікація;

б. регресія;

в. реактивне утворення;

г. компенсація.

26.Патологічність-адаптивність як критерій диференціації копінг-стратегій та захисних механізмів наразі є:

а. застарілим;

б. перспективним;

в. актуальним;

г. ключовим.

27. На думку Г. Сельє неспецифічна, стереотипна, філогенетично древня реакція організму, яка виникає у відповідь на різні стимули середовища та готує його до фізичної активності – це:

а. криза;

б. дистрес;

в. копінг;

г. стрес.

28.Визначення поняття «Здоров’я» згідно ВООЗ - це:

а. стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя;

б. відсутність хвороб або фізичних дефектів.

29.Життєва подія, що зачіпає значимі сторони існування людини й призводить до глибоких психологічних переживань, називається:

а. стресом;

б. психотравмой;

в. еустресом;

г. дистресом.

Впишіть пропущене слово:

30.Захисні механізми особистості є невід'ємною частиною структури особистості. Вони грають роль стабілізатора, що дозволяє з однієї сторони редукувати _______, що з'являється як наслідок нереалізації актуальных інстинктивних бажань, з іншої сторони дозволяє адаптуватися до зовнішньої __________.

Питання для підготовки до іспиту:

1. Предмет, проблеми та дослідження у психології стресу.

2. Сучасні концепції та загальна характеристика стресу.

3. Визначення поняття стресу у психології.

4. Вплив стресу на психічне і соматичне здоров'я.

5. Закономірності розвитку стресу.

6. Сучасні проблеми психології стресу.

7. Категорія стресу у психологічній науці та її зв’язок з іншими категоріями.

8. Класична динаміка розвитку стресу в концепції Г. Сельє.

9. Вплив інтенсивності і тривалості стресу на характер його течії., що визначають рівень початкової стресостійкості організму.

10. Вплив особистісних особливостей особистості на розвиток стресу.

11. Стадії стресових переживань та субсиндроми стресу.

12. Зв’язок категорії стресу з іншими категоріями психології.

13. Форми прояву стресу і методи його оцінки.

14. Поведінкові, інтелектуальні, фізіологічні і емоційні ознаки стресу.

15. Інтроспекція як метод оцінки стресу.

16. Предмет, проблеми та сучасні дослідження у психології копінг-поведінки.

17. Аналіз існуючих теоретичних підходів до вивчення копінг-поведінки.

18. Трансакційна теорія стресу і копінг-поведінки.

19. Теорії когнітивно-мотиваційно-міжособистісні та атрибуції мотивації та емоцій.

20. Ресурсні теорії копінг-поведінки.

21. Проактивні теорії копінг-поведінки.

22. Копінг у психодинамічних концепціях.

23. Копінг поведінка у стресових ситуаціях.

24. Психологічне призначення копінгу у процесі адаптації до складних життєвих ситуаціях.

25. Основні завдання копінгу.

26. Копінг та захисні механізми: критерії диференціації.

27. Критерії ефективності копінг-поведінки.

28. Сучасні дослідження копінг-поведінки.

29. Версії опитувальника WOCQ.

30. Стандартизація та психометричний аналіз існуючих версій українськими дослідниками.

31. Сутність методу дослідження копінг-поведінки у ситуаціях оцінювання та ситуаціях кризи.

32. Предмет, проблеми та методи дослідження психології здоров’я.

33. Здоров ’ я як складний багатовимірний феномен.

34. Предмет психології здоров’я.

35. Поняття про психологію здоров’я.

36. Місце психології здоров’я в інших галузях наукових знань.

37. Здоров’я людини в контексті психології.

38. Базові визначення стану здоров’я.

39. Фактори підвищення рівня психічного здоров’я.

40. Принципи забезпечення психічного здоров’я особистості

41. Психологічне забезпечення здоров’я людини.

42. Основні уявлення про здорову особистість.

43. Еталони здоров’я та здорової особистості в історичному й сучасному вимірах.

44. Моделі здорової особистості.

45. Внутрішня картина здоров’я.

46. Основні складові частини внутрішньої картини здоров’я та її формування.

47. Практична психологія здоров’я.

48. Професійна діяльність психолога в психології здоров’я.

49. Мета і завдання фахівця-психолога в галузі здоров’я.

50. Етико-психологічні принципи роботи в сучасній індустрії здоров’я.

51. Психодіагностика стану здоров’я особистості.