Ліквідація не писемності 20 – 30 ті роки як фактор зміни загальної культури суспільства.

Першочерговим завданням в Україні, три чверті населення якої не вміло читати й писати, була ліквідація неписьменності серед дорослих. З цією метою у 1920 р. було створено комісію по боротьбі з неписьменністю. 21 травня 1921 р. Рада Народних Комісарів УСРР ухвалила постанову «Про боротьбу з неписьменністю», згідно з якою все населення республіки віком від 6 до 50 років повинне було вчитися читати й писати. В 1923 р. виникло добровільне товариство «Геть неписьменність!» на чолі з головою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК) Г. І. Петровським. Під гаслом «Кожен письменний навчи неписьменного» на фабриках, заводах, у колгоспах, військових частинах, установах України створювались пункти з ліквідації неписьменності (лікнепи). У рішенні VIII конференції Комуністичної партії (більшовиків) України (1924) було приділено багато уваги ліквідації неписьменності й малописьменності серед дорослого населення, боротьбі з безпритульністю і бездоглядністю дітей і молоді. Наприкінці 1925 р. в республіці налічувалося понад 13 тисяч лікнепів. У них навчалися 540 тис. осіб (в т.ч. понад 200 тис. жінок). Активістів лікнепів, серед яких переважали вчителі, студенти, учні старших класів, називали культармійцями. Держава не тільки забезпечувала безкоштовне навчання учнів лікнепівських гуртків, а й надавала їм певні пільги.

60. Співвідношення принципів демократизму і дисципліни в педагогічному методі А. Макаренка «Педагогічна поема»

А.Макаренко здійснював перевиховання шляхом залучення вихованців не тільки до побутового самообслуговування, а й до рентабельної продуктивної праці. Це забезпечувало можливість не лише фізично виживати, а й формувати у вихованців оптимістичний погляд на свою подальшу долю. Адже вони знайомилися з реальними виробничими відносинами, отримували надійну професію, організаційні навички, досвід взаємовиручки, відчуття захищеності у колективі і суспільстві.

Перетворення виховних закладів - колонії і комуни - у виробничі колективи є досить повчальним. Економічна скрута примусила А.Макаренка поспішити з залученням вихованців спочатку до аналога натурального господарства і до підробітків у сусідніх господарствах. А згодом, завдяки професіоналізму агронома колонії М. Фере (прототипу Шере у " Педагогічній поемі") та використанню високопродуктивних порід свиней і кращих сортів зернових, овочів і фруктів, колонії вдалось домогтись рентабельності власного сільськогосподарського виробництва.

61. Особистість і коллектив в педагогічній системі Макаренка.
А.С.Макаренку доводилось узгоджувати свою педагогічну систему з тогочасною ідеологією. На першій стадії розвитку колективу видатний педагог радив керівнику брати на себе всі повноваження. Він повинен був сам, без будь-якого узгодження з колективом, ставити вимоги, обов'язкові для виконання кожним.Для другої стадії розвитку колективу характерною була наявність ядра, тобто групи дітей, які свідомо підтримують вимоги організатора колективу. Таким ядром новостворюваного у той час суспільства була комуністична партія, яка активно підтримувала на місцях всі директиви, спущені зверху.Третя стадія передбачала можливість колегіального вирішення всіх питань життя колективу демократичним способом — на основі прийняття рішення більшістю голосів. Отже, вимоги до кожного члена колективу ставив сам колектив, бо вони випливали з прийнятих ним рішень.У такий спосіб реалізовувалась " педагогіка колективної ді'Г. Переходу з другої до третьої стадії передувала кропітка виховна робота по кількісному нарощуванню ядра. Коли в ядро входило більше половини членів колективу, то організатор міг без особливого ризику ставити будь-яке питання на голосування. Таке введення елементу колегіальності в життя колективу зовсім не означало повної відмови від диктату, оскільки замість диктатури однієї особи утворювалась диктатура колективу.За А.Макаренком, найвищою є четверта стадія розвитку колективу - стадія самовиховання, коли кожен член колективу не чекає, поки йому дасть доручення колектив чи його лідер, а сам, виходячи з інтересів колективу, бере на себе певні обов'язки, виконує їх та ще й сам себе контролює.Результатом такого підходу до формування колективу або суспільства могло бути досягнення високого рівня виконавчої дисципліни, створення майже воєнізованого колективу.