Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Микола Садовський
Справжнє прізвище Миколи Садовського – Тобілевич. Він народився 6 березня 1856 року в селі Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії. У дитинстві Миколка дуже близько сходився із селянськими дітьми, від матері чув чимало хорошого про театр, адже Євдокія Зіновіївна бачила вистави українсьих мандрівних труп, знала напам´ ять п´ єсу " Наталка Полтавка". Юний Микола захоплювався виставами, які у Бобринці влаштовував брат Іван (Карпенко-Карий) та Марко Кропивницький. Не закінчивши Єлисаветградського реального училища, в 1877 році Микола пішов добровольцем на російсько-турецьку війну, був хоробрим воїном і в боях за Шипку одержав Георгіївський хрест. Після війни перебував на військовій службі в Бендерах, де й зустрівся із М. Заньковецькою. Влітку 1888 року вони заснували трупу, яка плідно гастролювала десять років, влившись пізніше у " Товариство російсько-малоросійських артистів під орудою Панаса Саксаганського", до якого на три сезони приєдналася і трупа М. Кропивницького. 1906 року Марія Заньковецька та Микола Садовський організували в Києві перший стаціонарний український професійний театр, який через рік отримав Троїцький народний дім як приміщення для праці (нині в цій історичній будівлі знаходиться Київський театр оперети). Трупа Садовського ставила українські, російські та зарубіжні п'єси, а сам керівник був неперевершеним майстром трагічних ролей. У п´ єсі М. Старицького " Богдан Хмельницький" Микола Садовський грав роль гетьмана. І. Мар´ яненко згадував його виступ: " У сценах прийомів і боїв – булава, якою Микола Карпович володів досконало. Поводився він у козацькому вбранні зовсім вільно, невимушено, немов то був його звичайний повсякденний одяг". Найулюбленішою роллю Миколи Садовського була роль Сави Чалого в однойменній трагедії Івана Карпенка-Карого. Суперечливий образ освіченого козака, спочатку ватажка повстанських мас, а потім ревного служителя польської шляхти, вдавався М. Садовському особливо. Ось як виглядала остання частина твору у виконанні корифея: " Похиливши голову, Чалий запитував: " Що ж брати мої хотять? " Йому відповідали, що настав час розплатитися за всі кривди, які він вчинив народу. Тоді Сава-Садовський, пробуючи зіграти на козацькій честі, просив дати йому можливість вмерти у чесному поєдинку. Йому відмовляли в праві на поєдинок. " За те, що кіш у Чорнім лісі наш спалив, – виголошував вирок Гнат Голий, – за те, що ловив товаришів своїх і в руки панські віддавав, за те, що церкву ти спалив, тебе громада наша смерті присудила". Першу фразу Сава-Садовський слухав з гордо піднятою головою, навіть з усмішкою, на другій – схиляв голову, а коли чув про церкву, закривав лице руками і повертався спиною до месників, які вбивали його. Технічно це робилося так: шабля Медведя, що стояв праворуч, проходила поза спиною і виходила ліворуч між пахвою і рукою Сави. Кравчина робив той же рух зліва направо, а Гнат всаджував шаблю прямо у спину Чалого. Було враження, що дійсно Садовського-Саву прокололи шаблями..." Неперевершено грав Микола Садовський Опанаса (драма " Бурлака" Івана Карпенка-Карого), Командора (" Камінний господар" Лесі Українки), воєводу (" Мазепа" Ю. Словацького), Пузиря (" Хазяїн" Івана Карпенка-Карого), городничого (" Ревізор" М. Гоголя). У роки громадянської війни, захворівши на тиф, М. Садовський був напризволяще залишений у Кам´ янці-Подільському. Дивом йому вдалося дістатися до Львова, а звідти виїхати до Чехословаччини, де жив і вчився в університеті його син Микола. Актора весь час тягло додому, в Україну. В його листах до знайомих – біль і жаль, і ностальгія. Повернувся М. Садовський до Києва у 1926 році. Разом із М. Саксаганським і П. Садовським театральна трупа здійснила у 1927 – 1930 роках гастрольні подорожі і мала неабиякий успіх, головним чином через присутність корифеїв. У 1931-1932 році М. Садовський уже на гастролі не їздив. Він переніс інфаркт, слабнув на очах. Помер Микола Карпович 1933 року. Похований на головній алеї Байкового кладовища. Минуло зовсім небагато часу, і поруч поховали Марію Заньковецьку – кохану, подругу в житті і на сцені.
|