Підприємство: сутність, ознаки, функції

ПЛАН

ВСТУП

І Теоретична частина

1 Підприємство: сутність, ознаки, функції

Висновки

ІІ Бізнес-план фінансування проекту з розведення нутрій і песців на звірофермі

1 Резюме проекту

2 Характеристика діяльності

3 Характеристика продукту та технології

4 Дослідження ринку

5 Маркетингова стратегія

6 Керування персоналом

7 Виробничий план підприємства

8 Фінансовий план

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Одні з важливих і актуальних питань політичної економії на сучасному етапі є питання пов’язані з діяльності підприємства. Оскільки підприємство є первинною ланкою суспільного поділу праці і основною ланкою народного господарства, на ньому відбувається створення предметів споживання і засобів виробництва, воно задовольняє потреби ринку і споживача у товарах. Тому на даному етапі без підприємства не можна обійтися ні у виробництві, ні у торгівлі, ні в сфері послуг, ні в фінансово-кредитній чи страховій діяльності.

Питання тільки в тому якої форми власності, форми господарювання, розміру є дане підприємство. Важливою проблемою, пов’язаною з діяльністю підприємства є питання реалізації відносин власності на підприємстві.

Підприємство є основною ланкою народного господарства, оскільки на ньому відбувається поєднання особистісних і речових факторів виробництва, виготовляється в процесі праці вся сукупність економічних благ. Внаслідок суспільного поділу праці сформулювався народногосподарський комплекс, який включає різні галузі, в яких функціонують сотні тисяч підприємств.

В Україні та інших пострадянських державах відбувається значне роздержавлення та приватизація економіки. Основним засобом здійснення їх є перетворення державних підприємств на акціонерні компанії. Після роздержавлення в Україні створюються такі підприємства як державні, колективні, приватні, трудові, сімейні та спільні.

І Теоретична частина

Підприємство: сутність, ознаки, функції

Одним з важливих питань в розкритті суті підприємства є дослідження підприємства. До цього питання можна віднести: суть, формування, реорганізація, ліквідація, використання майна, економічна і господарська діяльність, умови, гарантії і права підприємств, розмежування за типом власності.

Характеристику формуванню та створенню підприємств можна пояснити на основних положеннях закону України “Про підприємства в Україні”. А саме: рішення власника майна, Антимонопольного комітету, внаслідок поділу шляхом виділення зі складу іншого. Реєстрація підприємства базується на місцезнаходженні підприємства у відповідному комітеті Ради народних депутатів. Реорганізація здійснюється ліквідаційним комітетом. Основою підприємства є майно, яке становлять основні фонди та оборотні кошти, цінності. Джерелами формування можуть бути: грошові та матеріальні внески, доходи, кредити банків, капітальні вкладення. Діяльність підприємства базується на попиті продукції, матеріально-виробничому забезпеченні, збільшенні власного зиску. Умови, гарантії і права здійснюються відповідно до господарської діяльності. Двома сторонами підприємства є певна сукупність продуктивних сил та відносин власності, які виникають внаслідок привласнення засобів та результатів виробництва. Крім того, на підприємстві відбувається одиничний поділ праці. Підприємство вступає у відносини спеціалізації, кооперування з іншими підприємствами, тобто є важливою ланкою техніко-економічних відносин.

Розглянувши основні питання підприємства в системі ринкових відносин, доцільно перейти до аналізу головних принципів та функцій діяльності підприємств, а також підприємницької діяльності. Принципи можуть бути такі: самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність. Всі ці принципи можуть відноситися до великих, середніх і малих підприємств різних галузей.

Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їх функціях. Згідно з метою підприємства існують головні функції такі як техніко-економічна, організаційно-економічна, функція реалізації відносин економічної власності. Залежно від функцій підприємства, значною мірою формуються функції підприємця. [8]

Ще одним з важливих питань діяльності підприємств є їх класифікація, тобто види підприємств. Від характеру соціально-економічного поєднання працівників із засобами виробництва значною мірою залежить тип підприємства. Отже, основними критеріями розмежування підприємств є тип власності. В Україні існують такі типи підприємств: приватні, державні, колективні, а за характером економічної діяльності вони поділяються на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-виробничі об’єднання та ін.

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності займається безліччю видів конкретної праці. З цією метою працездатні люди створюють певні організації, тобто організаційні формування (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (організують програму або мету) і діють на основі певних правил і процедур. Проте мета і характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою усі організації можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності являють собою підприємства.

Підприємство – це організаційно-відокремлена і економічно самостійна основа (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву – завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати декілька виробничих одиниць – заводів або фабрик (комбінат, виробниче об’єднання). У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Під ними розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність в галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання кінцевого фінансового результату – прибутку.

Кожна з них привласнює певне фірмове найменування, під яким вона значиться у державному реєстрі своєї країни. Фірмове найменування звичайно містить у собі ім’я та прізвище одного чи декількох власників фірми; відображає характер діяльності, правовий статус та форму господарювання.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення і функціонування підприємства (фірми). Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці прийнято називати місією. У більшості випадків місією сучасного підприємства (фірми) можна вважати виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку.

На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються загально-фірмові цілі. Останні повинні відповідати певним вимогам.

По-перше, цілі підприємства мають бути конкретними і вимірюваними. Формулювання цілей в конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень щодо діяльності підприємства (фірми). Завдяки цьому можна більш обгрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємства (фірма) діє у напрямку здійснення свої цілей.

По-друге, цілі підприємства повинні бути орієнтовані у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготермінова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює п’яти рокам, інколи більше (7-10 років) для передових у технічному відношенні фірм, короткотермінова – в межах одного року. [9]

По-третє, цілі підприємства мають бути досяжними; аби слугувати підвищенню ефективності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричиняють певні негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати і зменшення рівня їх мотивації, погіршення показників інноваційної, виробничої і соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку.

По-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, мають не перешкоджати реалізації інших цілей. Супротивне може призвести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства (фірми), відповідальних за досягнення встановлених цілей.

Зрештою цілі підприємства (фірми) мають бути чіткі сформульовані для кожного виду його (її) діяльності, що є важливим для суб’єкту господарювання і здійснення якого він прагне спостерігати і вимірювати.

Первинною ланкою системи народного господарства будь-якої країни є підприємства, які розмежовують за різними ознаками, передусім за типом власності. Основними типами власності, якщо розглядати їх з погляду еволюційного розвитку людства, є колективна, приватна, державна та наддержавна. В межах кожного з цих типів функціонують різні форми власності.

Недержавні типи власності.

Колективна (групова) власність – привласнення певним колективом (групою) засобів виробництва, результатів виробництва, яке поєднується з колективним управлінням власністю.

Формами колективної власності є сімейна, кооперативна, колективна капіталістична, колективна трудова та ін. Кожен член колективу є співвласником засобів виробництва і виготовленого продукту і має право на управління власністю.

Приватна власність – привласнення окремим індивідуумом засобів і результатів виробництва та одноосібне управління ним власністю.

В межах приватного типу власності: розрізняють приватну трудову та приватну капіталістичну форми власності.

Державні типи власності.

Державна власність – привласнення державою, вищими чиновниками державного апарату, вищими менеджерами державних підприємств засобів і результатів виробництва та управління ними об’єктами державної власності.

Якщо державна власність служить інтересам всього населення, не узурпується окремими особами у своїх вузькокорисливих цілях, вона перетворюється на суспільну власність. Формами державної власності є загальнодержавна, регіональна, муніципальна, комунальна.

Наддержавна (інтегрована) власність – привласнення багатьма державами, міжнародними монополіями засобів та результатів виробництва, що поєднується з колективним управлінням цими суб’єктами спільними об’єктами власності.

Формами цієї власності є галузеві та міжгалузеві наддержавні об’єднання типу європейського об’єднання вугілля і сталі, регіональні інтеграційні об’єднання типу Європейського Союзу (куди входять 15 країн Західної Європи) та глобальні об’єднання типу Всесвітнього об’єднання торгівлі. Наддержавна власність перебуває у зародковій формі свого розвитку.

Проте вирізняти лише приватну і суспільну (державну) форму або типи власності науково некоректно. Щодо суб’єктів господарської діяльності у цьому разі ототожнюються окремий індивід і цілий трудовий колектив, який може складатися з десятків, сотень і навіть тисяч працівників зі своїми потребами, інтересами, цілями. Коли стверджується наявність лише двох форм власності, то нелогічно говорити про плюралізм їх.

На базі чотирьох типів власності та похідних від них форм розвиваються змішані типи та форми власності, різноманітні типи та форми підприємств. [1]

Закон “Про підприємства в Україні”, який регламентує діяльність різних видів підприємств, прийнято сесією Верховної Ради України 27 березня 1991 року. Цей закон: визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності на майно і системи господарювання; і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб’єктами та державою.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його статуту на основі поєднання прав власника майна і принципів самоврядування трудового колективу. Власник може здійснювати свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Управлінські права можуть бути делеговані раді підприємства (правлінню). Вищим органом підприємства є загальні збори власників майна, а виконавчі функції здійснює правління. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати функціональних, виробничих та інших підрозділів. Власник безпосередньо наймає керівника підприємства. При найнятті власником керівника на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов’язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою). Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства.

Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника. Керівника може бути звільнено з посади на підставах, передбачених у контракті. Заступники керівника підприємства, спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майстри та старші майстри призначаються на посаду і звільняються керівником підприємства.

Трудовий колектив підприємства діє за принципами самоврядування. Це означає, що він має конкретні повноваження щодо вирішення питань господарської і соціальної діяльності підприємства; проекту колективного договору; надання пільг певним категоріям персоналу; мотивації продуктивної праці. Частка трудового колективу перевищує 50 відсотків; приймає рішення про оренду підприємства; його вступ до добровільного об’єднання, або вихід з нього і створення нового підприємства.

Майно підприємства становлять основні форди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства, яке належить йому на праві власності. Підприємство розглядає, використовує майно на свій розсуд. Фондом державного майна визначаються засоби виробництва. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції; кредити банків і інших кредиторів; безплатні або благодійні внески. Підприємство може надавати іншим організаціям споруди, будинки, матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Безплатна передача і надання підприємством матеріальних цінностей громадянам здійснюється з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України.

Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв, повинно за результатами своєї діяльності отримувати прибуток. Для цього воно має діяти на засадах господарського (або комерційного) розрахунку.

Такими основними принципами є: самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства і контроль державних органів за його дотриманням.

Ці принципи різною мірою стосуються крупних, середніх і малих підприємств різних галузей господарств. Так, у сільському господарстві розвинутих країн світу переважна більшість фірм датується державою, всебічну допомогу вона надає дрібним фірмам.

Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їх функціях. [4]

Основні функції підприємств. Якщо пригадати основну мету економіки, економічної системи, то можна дійти висновку, що підприємство як основна ланка народного господарства і покликане реалізувати цю мету, тобто випускати максимально можливу кількість товарів і послуг за мінімальних витрат для задоволення суспільних потреб. Для реалізації цієї мети підприємство повинно виконувати певні функції. Розглянемо, який критерій треба покласти в основу класифікації функцій. Найлогічніше таку класифікацію органічно пов’язати зі структурою економічних відносин й доповнити основними аспектами власності. Оскільки в системі економічних відносин розрізняють техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі відносини (відносини економічної власності), то відповідні функції повинні виконувати і підприємства.

Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки і технології, впровадження досягнень науки у виробництва, придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо.

Організаційно-економічна функція означає управління процесами виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці найманих працівників (або асоційованих працівників на підприємствах трудової колективної власності) шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів, вивчення ринку та ін. Ця функція є реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг.

Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управління власністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів, випуском акцій та їх продажем, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо.

Функції, зумовлені власністю.

Якщо ці функції доповнити аналізом функцій, які впливають з основних аспектів власності, то слід вирізнити правову, соціальну, психологічну та інші функції.

Так, виходячи з правового аспекту власності, підприємство через союзи підприємців повинно впливати на удосконалення законодавства, економічну політику держави.

Щодо соціального аспекту власності, підприємство має створювати належні умови для підвищення загальноосвітнього рівня працівників, охорони їх здоров’я, надавати допомогу працівникам та членам їх сімей, організовувати відпочинок тощо.

Психологічний аспект власності передбачає створення належного психологічного клімату, формування у працівників почуття господаря, ставлення до власності підприємства як до своєї, набуття рис колективізму. У цьому відношенні взірцем є Японія: японець, знайомлячись, називає не своє прізвище, а фірму, на якій він працює. Виходячи з національного аспекту власності, підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності повинно піклуватися про інтереси своєї країни.

Залежно від функцій підприємства значною мірою формуються функції підприємця, зміст категорії “підприємництво”.

Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Загальна кількість відокремлених і згрупованих видів підприємств залежить від числа відібраних класифікаційних ознак. Достатньо повна класифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак: 1) мета і характер діяльності; 2) форма власності майна; 3) належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна і територіальна цілісність; 7) розмір за чисельністю працівників.

Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім’ї, виключно їх особистій праці.