![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Нормативно-правове регулювання відносин у сфері матеріально-технічного постачання та збуту.
Як вже було зазначено, згідно ч. 1 ст. 264 ГК України «матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних в інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу» [3]. Проте основним договором, що опосередковує матеріально-технічне постачання та збут у господарській сфері є договір поставки [62, с. 475-485]. Загалом, однією з особливостей договору поставки як різновиду договорів на реалізацію майна є спеціальне нормативне регулювання, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили. Передусім, договір поставки регулюється Цивільним кодексом України: параграф 3 «Поставка» (ст. 712) глави 54 «Купівля-продаж». У цьому кодексі договір поставки розглядається як різновид договору купівлі-продажу, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. ст. 655—697 ЦК України) [2]. Правове регулювання договору поставки за ГК України суперечить ЦК України в частині визначення договору поставки (однакове, за винятком ст. 264 ГК України) та сфери його застосування (за змістом ГК України сторонами договору є суб'єкти господарювання [3], а за ЦК України — суб'єкти підприємництва, проте згідно зі ст. 86 ЦК непідприємницькі товариства також можуть укладати договір поставки). Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються також положеннями ГК України (ст. ст. 179—187, 193—201, а також параграфом 1 «Поставка» (статті 264-271) глави 30 «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності») [3]. Проте, нажаль, у ЦК України регулювання договірних відносин з поставок представлено лише однією — ст. 712, а у ГК України статтями 264—271, які містять лише деякі загальні положення про поставку. Вбачається, що розглянуті відносини слід конкретизувати у багатьох сучасних аспектах у спеціальних підзаконних нормативних актах. За своїм характером спеціальні правила про поставку товарів або деталізують загальні положення про купівлю-продаж, або передбачають інше, порівняно із загальними положеннями про купівлю-продаж, регулювання відповідних правовідносин, або виключають можливість застосування останніх до договору поставки [64, c. 283] Так, Законом України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» (в ред. від 15 грудня 2005 р.) встановлено загальні правові та економічні засади формування, розміщення і виконання на договірній (контрактній) основі замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів для задоволення пріоритетних державних потреб суб'єктами господарської діяльності України всіх форм власності [6]. Поставка продукції за державним замовленням (контрактом) здійснюється відповідно до Закону України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р. Засобом державного регулювання поставки у сфері наукового та матеріально-технічного забезпечення потреб оборони і національної безпеки України є Закон України «Про державне оборонне замовлення» від 3 березня 1999 р. [8]. У зв'язку з тим, що сьогодні відносини з поставок на внутрішньому ринку (крім кооперованих поставок) не врегульовані достатньою мірою законодавством України, до них за наявності посилання у договорі можуть застосовуватись чинні нормативні акти колишнього Союзу РСР, зокрема Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення; Положення про поставки товарів народного споживання та деякі інші [64, c. 283]. Значну роль серед підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють порядок виникнення, розвиток та зміни відносин щодо поставки, конкретизують права та обов'язки учасників договору поставки та їхню відповідальність, є Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. [21]. Спеціальні правила щодо поставки окремих видів продукції передбачаються Особливими умовами поставок. Зазначені нормативно-правові акти діють на території України в частині, що не суперечить законодавству України [41, с. 509]. Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 271 Господарського кодексу України має затверджувати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів; проте до їх затвердження діють (в порядку, визначеному Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP» [19]) союзні нормативно-правові акти: Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання (затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 року № 888) [21]; Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6) [25]; Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7) [26]. Відносини між суб'єктами господарювання (незалежно від форми власності) держав-учасниць СНД з міжнародних економічних зв'язків будуються відповідно до Угоди про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць СНД, учиненої в Києві 20 березня 1992 р., а також Положенням про порядок поставок та митного оформлення продукції по виробництву кооперації підприємств та галузей держав — учасниць СНД, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 р. [23].
Висновки з 2 питання. Як вже було зазначено, згідно ч. 1 ст. 264 ГК України матеріально-технічне постачання та збут, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених законодавством, також на основі договорів купівлі-продажу. Проте основним договором, що опосередковує матеріально-технічне постачання та збут у господарській сфері є договір поставки. Загалом, однією з особливостей договору поставки як різновиду договорів на реалізацію майна є спеціальне нормативне регулювання, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили. Передусім, договір поставки регулюється Цивільним кодексом України: параграф 3 «Поставка» (ст. 712) глави 54 «Купівля-продаж». Основні ж вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються також положеннями ГК України (ст. ст. 179—187, 193—201, а також параграфом 1 «Поставка» (статті 264-271) глави 30 «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності»).
|