![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Визначення та ознаки господарського зобов’язання.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським зобов’язанням визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку [3]. У контексті вказаного варто зазначити, що ч. 1 ст. 173 ГК України в буквальному розумінні передбачає, що зміст зобов'язання вичерпується однією дією (утриманням від дій), а управнена сторона не несе ніяких обов'язків щодо зобов'язаної сторони. Однак за своєю сутністю і спрямованістю ця норма, як й інші норми зобов'язального права, що містяться у Господарському кодексі, призначена для регулювання всієї сукупності господарських зобов'язань у їх різноманітності. Адже зміст господарських зобов'язальних відносин у реальній економіці набагато складніший і, як правило, охоплює не одну, а комплекс дій, спрямованих на досягнення єдиного економічного результату (поставка партій продукції, виконання інноваційних робіт, будівельний підряд, а також сплата грошей тощо). Тобто конкретні господарські зобов'язальні правовідносини у переважній більшості випадків поєднує декілька передбачених ч. 1 ст. 173 ГК України господарських зобов'язань, пов'язаних між собою за змістом і підставою виникнення [3]. Отже, господарські зобов'язальні правовідношення у переважній більшості випадків поєднують декілька «атомарних» господарських зобов'язань, пов'язаних між собою за змістом і підставою виникнення. Крім того, такі «атомарні» зобов'язання часто взаємоспрямовані: управнена сторона в одному з них є зобов'язаною в іншому, і навпаки. Зокрема, це стосується зобов'язань, що виникають з двосторонніх договорів. А таких договорів у економіці переважна більшість. Так, у зобов'язанні поставки постачальник — зобов'язана сторона; він зобов'язується поставити покупцеві товар в обумовлені строки. А покупець — управнена сторона має право вимагати від постачальника виконання цього обов'язку. Водночас покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму, тобто стає стороною зобов'язаною, а постачальник, відповідно, управненою [60, с. 307]. Інтереси управненої і зобов'язаної сторін у господарському зобов'язанні не суперечать одні одним. Вони підпорядковані меті досягнення єдиного економічного результату і мають реалізовуватися у межах встановленого правового господарського порядку з додержанням вимог законодавства. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України) [3]. Отже, сторонами зобов'язальних відносин є: зобов'язана сторона (у тому числі боржник) і управнена сторона (у тому числі кредитор). Змістом господарського зобов'язання є дії господарського чи управлінсько-господарського характеру, які на вимогу управненої сторони має виконати чи від вчинення яких має утриматись зобов'язана сторона. При цьому сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше [54]. Таким чином під змістом господарського зобов'язання розуміється сукупність суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників господарських правовідносин. Нарешті необхідно також звернути увагу на те, що ч. 3 ст. 173 ГК України відображає диспозитивний (у межах законодавства) характер норм, що регулюють господарські зобов'язання, зокрема закріплює право сторін на зміну (конкретизацію або розширення) змісту останнього у процесі його виконання за взаємною згодою. З вказаного вище випливають наступні суттєві ознаки господарського зобов'язання. 1. Особливий суб'єктний склад учасників господарського зобов'язання. Господарське зобов'язання виникає між суб'єктом господарювання й іншим учасником відносин у сфері господарювання. При цьому, згідно з ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством [3]. Відповідно ж до ст. 2 цього кодексу учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності [Там само]. При цьому, суб'єкти господарського зобов'язання — зобов'язана сторона і управнена сторона — це не лише боржник і кредитор, які традиційно характерні для цивільно-правових (майново-господарських — за ГК) зобов'язань, а й суб'єкти організаційно-господарських повноважень; 2. Особлива сфера суспільних відносин, в якій виникають господарські зобов'язання — сфера господарювання. З цього приводу у ст. 3 ГК України визначено, що сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структур ними підрозділами[3]. Виходячи ж з того, що поняття „господарювання” і „господарська діяльність” у ГК України фактично ототожнюються, слід вказати, що згідно положень ч. 1 тієї ж статті під господарською діяльністю у цьому кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [3]. 3. Особливі підстави виникнення господарських зобов'язань. Так, господарське зобов'язання виникає безпосередньо з підстав, передбачених ГК України. Ці підстави визначено у ст. 174 цього кодексу, на відміну від інших, наприклад, суто цивільних зобов’язань, підставою яких є юридичні факти, визначені у ст. 11 ЦК України [2]. 4. Особливий характер дій, що їх зобов'язаний вчинити (або утриматися від певних дій) один суб'єкт на користь іншого. Це дії господарського чи управлінсько-господарського характеру. Господарський характер дій зобов'язаної сторони полягає у виконанні робіт, наданні послуг, передачі майна, сплати грошей, наданні інформації тощо чи утриманні від таких дій. Управлінсько-господарський характер дій може проявлятися, зокрема у прийнятті рішення про створення суб'єкта господарювання, поданні визначеного законом комплекту документів для реєстрації такого суб'єкта господарювання, отриманні ліцензій та інших дозволів, затвердженні інвестиційного проекту будівництва, укладенні договору, його пролонгації та ін. [42, с. 266-267]. 5. Особливі підстави зміни та припинення господарських зобов'язань, визначені у ГК України.
Висновки з 2 питання.
Отже, на відміну від цивільно-правового господарське зобов'язання має такі специфічні риси: по-перше, відрізняється суб'єктний склад, оскільки цивільне зобов'язання припускає участь суб'єктів, які характеризуються юридичною рівністю та автономією волі, а в господарських відносинах автономія волі ослаблена впливом держави, що захищає публічні інтереси; по-друге, особлива сфера суспільних відносин, в якій виникають господарські зобов'язання — сфера господарювання; по-третє, на умови господарських зобов'язань має більший вплив «ділова практикам, що певним чином уніфікує ці умови, а також міжнародне приватне право; по-четверте, держава стимулює певні дії підприємців через введення економічних пільг, квот тощо; по-п’яте, на дії господарюючих суб'єктів має вплив введення ліцензування, митного та валютного контролю тощо.
|