Зміст господарського договору.

Важливе місце між норм, які регулюють укладення договору, займають ті, що визначають вимоги до змісту цього договору. Так, згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України оферта має містити всі істотні умови договору. За ст. 180 ГК України до істотних умов договору належать умови про предмет, ціну та строк дії договору, а також інші умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, та умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Однією з характерних рис господарського договору є його особливий зміст, спрямований на забезпечення господарських потреб його сторін.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зо­бов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України) [3]. У коментованій статті містяться загальні положення про зміст господарського договору, тобто сукупність умов, на яких він укладений.

Отже, умови господарського договору можуть на­лежати до різних типів (видів).

За критерієм обов'язковості (необов'язковості) розрізняють:

обов'язкові (повинні включатися до договору відповідно до вимог законодавства);

та необов'язкові (включаються до договору за погодженням сторін).

За ознакою впливу на юридичну силу договору та відповідності умов певному виду договору виділяють:

істотні умови;

звичайні умови;

та випадкові умови [41, с. 288].

Відповідно ч. 2 ст. 180 ГК України «господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаче­них законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода» [3].

Правило ч. 2 ст. 180 про укладення господарського договору є схожим із загальним правилом ч. 1 ст. 638 ЦК, згідно з яким договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору [2]. Разом з тим, у ч. 2 ст. 180 ГК, окрім вказівки на належну форму договору, в якості обов'язкового правила про укладення господарського договору називається додержання сторонами передбаченого законом порядку укладення [3].

У нормі ч. 2 ст. 180 ГК України законодавцем також виділено ознаки, кожної з яких достатньо для кваліфікації умови договору як істотної:

1) умова, визнана істотною за законом, що можуть бути різних видів:

- умова, визнана істотною за законом для усіх господарських договорів;

- умова, визнана істотною за законом для певного виду господарського договору;

2) умова, необхідна для договорів певного виду (наприклад зазначення станції призна­чення вантажу, спосіб визначення маси вантажу у договорах перевезення вантажів залізни­цею тощо);

3) умова, щодо якої, на вимогу однієї із сторін, має бути досягнута згода [3].

Отже, істотними визнаються умови, необхідні і достатні для укладення договору. Для того, щоб договір вважався укладеним, необхідно погоджувати всі його істотні умови, тому важливо чітко визначити, які умови для цього договору істотні. У вирішенні питання про те, чи відноситься ця умова договору до істотних, господарське законодавство встановлює такі орієнтири.

На відміну від істотних, звичайні умови не потребують узгодження сторін. Звичайні умови передбачені у відповідних нормативних актах і автоматично вступають у дію в момент укладення договору. Як і інші умови договору, звичайні умови ґрунтуються на згоді сторін. Передбачається, що якщо сторони досягли угоди укласти договір, то тим самим вони погодилися і з тими умовами, що містяться в законодавстві про цей договір. При укладанні, наприклад, договору оренди автоматично вступає в дію умова, передбачена ЦК України, відповідно до якої ризик випадкової загибелі майна несе його власник, тобто орендодавець, проте, якщо сторони не бажають укласти договір за звичайних умов, вони можуть уключити в зміст договору пункти, що скасовують або змінюють звичайні умови, якщо останні визначені диспозитивною нормою [2].

Випадковими називаються такі умови, які змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони включаються в текст договору на розсуд сторін. їхня відсутність, так само як і відсутність звичайних умов, не впливає на дійсність договору. Проте на відміну від звичайних вони набувають юридичної сили лише в разі включення їх у текст договору. Так, якщо при узгодженні умов договору купівлі-продажу сторони не вирішили Питання про те, яким видом транспорту товар буде доставлений покупцю, договір вважається укладеним і без цієї випадкової умови.

Хоча закон вимагає, щоб у господарському договорі мали бути зафіксовані істотні умови договору, а також умови, що визнаються обов'язковими нормами спеціального законодавства (антимонопольно-конкурентного, спрямованого на захист інтересів споживачів та/або національних товаровиробників), проте в сучасних умовах господарювання сторонам при укладенні будь-якого договору доцільно керуватися найбільш поширеними моделями договорів певного виду з урахуванням своїх інтересів.

Висновки з 4 питання.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зо­бов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України) [3].

Умови господарського договору можуть на­лежати до різних типів (видів).

За критерієм обов'язковості (необов'язковості) розрізняють:

обов'язкові (повинні включатися до договору відповідно до вимог законодавства);

та необов'язкові (включаються до договору за погодженням сторін).

За ознакою впливу на юридичну силу договору та відповідності умов певному виду договору виділяють:

істотні умови;

звичайні умови;

та випадкові умови [41, с. 288].