Основні теоретичні моделі міжнародної торгівлі.

Тема 3. Світовий ринок товарів і послуг.

Частина 1

План

3.1. Сутність міжнародної торгівлі.

3.2. Основні теоретичні моделі міжнародної торгівлі.

3.3. Світові ринки.

3.4. Система показників розвитку світової торгівлі.

3.5. Світові товарні ринки. Системи кодування товарів. Ціноутворення.

Частина 2

План

3.6. Міжнародна торгівля послугами. Класифікація послуг.

3.7. Форми торгівлі.

3.8. Методи торгівлі.

3.9. Інструменти зовнішньоторговельної політики (тарифні, нетарифні)

3.10.Міжнародна торгова політика

Сутність міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля — найдревніша форма міжнародних економічних відносин, яка віддзеркалює процес інтернаціоналізації сфери обміну, і дотепер залишається найрозвинутішим сектором світового господарства, охоплюючи понад 80 % усіх міжнародних ділових операцій.

У широкому розумінні міжнародна торгівля являє собою будь-яку міждержавну обмінну діяльність товарами, послугами та іншими результатами людської праці і виступає матеріальною основою світового товарного ринку.

Що стосується взаємозв’язку міжнародної торгівлі з іншими формами МЕВ, то він проявляється в тому, що:

по-перше, так реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків — вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва та ін.;

по-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами;

по-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків є важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції;

по-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню між-
народного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Розглядаючи сутність поняття «міжнародна торгівля», необхідно виокремити його органічну складову — «зовнішню торгівлю», що віддзеркалює експортно-імпортну діяльність окремо взятої країни з рештою держав світу.

Зовнішня торгівля (ЗТ) являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто це торгівля однієї країни з іншими країнами світу.

ЗТ складається з ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів. В сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю і є важливою і історично першою формою міжнародних економічних відносин.

Основні теоретичні моделі міжнародної торгівлі.

Основою зовнішньоторговельних політик держав завжди були концепції міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. На сьогодні можна виокремити наступні основні групи теоретичних моделей міжнародної торгівлі:

- класичні:

· теоретична модель (теорія) меркантилізму (раннього та пізнього);

· теоретична модель (теорія) переваг (абсолютних і відносних);

· теоретична модель (теорія) факторів виробництва;

- сучасні теорії:

· неотехнологічні;

· теоретична модель конкурентоспроможності та ін.

Першою спробою теоретичного обґрунтування причин, напрямів, ефективності міжнародної торгівлі та розробки рекомендацій щодо зовнішньоторговельної політики була концепція меркантилізму (від італ. mercante — торгівля). Ранній меркантилізм, ідеологами якого були У.Стаффорд (Англія), Г.Скаруффі (Італія), виник наприкінці ХУ ст. та ґрунтувався на доктрині “грошового балансу” — нагромадженні грошей внаслідок вивезення товарів при забороні (або суб’єктивному обмеженні) вивезення грошей. Прихильники цієї концепції дотримувались поглядів, згідно з якими державі слід продавати на зовнішньому ринку якомога більше будь-яких товарів, а купувати — якомога менше. При цьому в країні повинно накопичуватися золото, яке за тих часів ототожнювалось із багатством нації.

Теорія пізнього меркантилізму (Т.Ман (Англія), А.Серра (Італія), А.Мокрет’єн (Франція)) розвивалась з другої половини ХУІ ст. Основним змістом цього напряму є доктрина “ активного торговельного балансу ”, який можна було забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищенні доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі (перепродаж іноземних товарів, надання транспортних послуг, кредитів з метою одержання додаткових надходжень від операцій на зовнішніх ринках). З цією метою держава повинна була обмежувати ввезення іноземних товарів шляхом підвищення ставок мита, а також сформулювати правила вивезення вітчизняних товарів, використовуючи переважно фінансові методи заохочення експорту.

Ограниченность теории меркантилистов заключается в том, что они не смогли понять, что:

– обогащение одной нации может происходит не только за счет обнищания других, с которыми она торгует;

– международная экономика развивается, а потому развитие стран возможно не только за счет передела уже существующего богатства, но и за счет его наращивания.

Розвиток міжнародної торгівлі в епоху після Великих географічних відкриттів і переходу провідних країн до крупного машинного виробництва зумовив появу теорії абсолютних переваг. Її автором став Адам Сміт, який, використовуючи трудову теорію вартості, у відомій праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776 р.) піддав критиці меркантилізм. Учений стверджував, що для держави можуть бути вигідними не тільки продаж, а й купівля товарів на зовнішньому ринку. Крім того, була зроблена спроба визначити, які саме товари вигідно експортувати, а які — імпортувати. Необхідною умовою застосування теорії абсолютних переваг є вільна торгівля.

Смит сформулировал теорию абсолютных преимуществ – страны экспортируют те товары, которые они производят с меньшими издержками (т.е. в производстве которых они имеют абсолютное преимущество), и импортируют те товары, которые производятся другими странами с меньшими издержками (т.е. в производстве которых преимущество принадлежит их торговым партнерам).

Однак А.Сміт не розглядав ситуацію, за якої яка-небудь країна має абсолютну перевагу з усіх товарів. Це зробив Давід Рікардо, який у праці “Початки політичної економії та оподаткування” (1817 р.) сформулював принцип взаємовигідної торгівлі та міжнародної спеціалізації, що включає як окремий випадок модель А.Сміта.

Д.Рікардо створив модель міжнародної торгівлі, в якій показав, що недотримання принципу А.Сміта не є перешкодою для взаємовигідної переваги: країна повинна спеціалізуватися на експорті товарів, у виробництві яких вона має найбільшу абсолютну перевагу (тобто абсолютні переваги щодо кількох товарів) або найменшу абсолютну неперевагу (тобто абсолютні непереваги щодо жодного з товарів). Як і в теорії абсолютних переваг, в основі теорії порівняльних переваг лежала трудова теорія вартості, а необхідною умовою товарообміну виступала вільна торгівля.

Ограниченность теории абсолютных преимуществ заключается в том, что данная теория не отвечает на вопрос, почему торгуют между собой страны при отсутствии абсолютного преимущества в производстве тех или иных товаров. Кроме того, недостатками теории являются такие предположения, заложенные в основные постулаты данной теории:

- единственным фактором производства считается труд (а еще существуют такие как земля, капитал, предпринимательская способность);

- предполагается, что имеет место полная занятость, т.е. все имеющиеся в наличии трудовые ресурсы используются на производство товаров;

- предполагается, что в международной торговле участвуют только две страны, которые торгуют друг с другом только двумя товарами;

- предполагается, что издержки производства остаются постоянными, а их снижение увеличивает спрос на товар;

- цена одного товара выражена в количестве труда, затраченного на производство другого;

- транспортные расходы по перевозке товаров из одной страны в другую равны нулю;

- внешняя торговля свободна от ограничений и регламентаций.

Теорію факторів виробництва обґрунтував у 30-х роках ХІХ ст. Жан-Батист Сей, включаючи до таких чинників:

- працю,

- капітал,

- землю,

які в сукупності визначають витрати виробництва. Шведські економісти Елі Хекшер та Бертіль Олін у 20 — 30-х роках ХХ ст. застосували цю теорію для пояснення причин міжнародної торгівлі, а саме на відміну від попередників, які для пояснення міжнародної торгівлі використовували один фактор – «праця», Хекшер і Олін грунтували свої пояснення на зазначених трьох факторах Батиста Сея. Основні положення їхньої концепції можна подати таким чином:

найважливішою умовою раціонального обміну товарами між країнами є різниця у співвідношенні в них факторів виробництва (наявність більших за розмірами та продуктивніших земельних ресурсів, значних або дешевших ресурсів робочої сили, функціонування порівняно більшого за обсягом і продуктивнішого за структурою капіталу).

Хекшер та Олін започаткували теорію факторонаділеності, яка на сьогодні у концентрованому вигляді зводиться до чотирьох теорем:

· кожна країна має порівняльні переваги щодо випуску товару, виробництва якого потребує значних витрат відносно надлишкового фактора (теорема Хекшера-Оліна);

· вільна торгівля, зрівнюючи факторні винагороди між країнами, слугує заміною зовнішньої мобільності факторів виробництва (теорема П.Самуельсона);

· зростання відносних цін товарів призводить до винагороди того фактора, який ефективно використовується у виробництві товару і скорочує реальні винагороди іншого фактора (теорема Столпера-Самуельсона);

· зростання пропозиції одного з факторів виробництва у разі постійності інших змінних призводить до зростання випуску товару, який виробляється за інтенсивного використання цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів (теорема Рибчинського).

У 1954 р. американський економіст Василій Леонтьєв застосував теорію Хекшера-Оліна до аналізу зовнішньої торгівлі США, а саме: розрахунку повних витрат праці і капіталу на експорт й імпорт. Згідно з робочою гіпотезою (відповідно теорії Хекшера-Оліна), США повинні були експортувати капіталомісткі товари, а імпортувати — трудомісткі. Однак результат виявився зворотним (експортувалася трудомісткіша і менш капіталоємна продукція, ніж імпортувалася) і дістав назву “парадокс Леонтьєва”. Було встановлено, що відносний надлишок капіталу в США не впливає на зовнішню торгівлю. Леонтьєв пояснює цей парадокс за рахунок поділу праці на більш і менш кваліфіковану.

В. Леонтьев, исследуя этот парадокс, создал модель «квалификации рабочей силы», соответственно которой в производстве задействованы не три фактора (работа, земля, капитал), а четыре — квалифицированная работа, неквалифицированная работа, земля и капитал. Практическими выводами данной модели стало то, что относительный излишек профессионального персонала и высококвалифицированной рабочей силы предопределяют экспорт товаров, изготовление которых требует квалифицированной рабочей силы, а излишек неквалифицированной рабочей силы оказывает содействие экспорту товаров, для производства которых не нужна высокая квалификация.

Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей виробництва і, відповідно, стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовили появу низки теорій неотехнологічного напряму, характерною особливістю яких є спроба пояснення реалій і перспектив міжнародної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виникають або створюються, використовуються і з часом зникають. До теорій і моделей неотехнічного напряму належать:

- модель наукомісткої спеціалізації,

- теорія технологічного розриву,

- теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку,

- модель економії на масштабах виробництва та ін.

У 1961 р. шведський економіст Пітер Ліндерт висунув гіпотезу, що на обсяг і структуру торгівлі товарами обробної промисловості (а саме вони є основним у внутрішньогалузевій торгівлі) впливають не витратні умови пропозиції, а умови і характер попиту, зумовлені однаковим або близьким рівнем ВНП на душу населення в країнах. У таких країнах споживачі мають порівнянні споживацькі переваги, які може задовольняти продукція будь-якої з даних країн. Крім цієї основної умови, фахівцями визначені додаткові фактори, що впливають на розвиток двосторонньої внутрішньогалузевої торгівлі: близькість рівнів доходу на душу населення та ідентичність кривих попиту у двох країнах; близькість цін факторів і витрат виробництва диференційованих продуктів; близькість рівня тарифних і нетарифних бар’єрів; приблизно однаковий рівень диференціації конкуруючих товарів; номінальна величина транспортних витрат.

Теорія конкурентних переваг розроблена та обґрунтована американським економістом Майклом Портером у 1991 р. У цій теорії запропоновано принципово новий підхід до проблем міжнародної торгівлі, який базується на твердженні, що на міжнародному ринку конкурують фірмі, а не країни. Тому, на думку М.Портера, необхідно усвідомити, як фірма створює та утримує конкурентну перевагу, для того щоб з’ясувати роль країни у цьому процесі.

Основною одиницею конкуренції, за М.Портером, є галузь як група конкурентів, що виробляють товари або надають послуги та безпосередньо змагаються між собою. Успіх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках залежить від правильно визначеної конкурентної стратегії. На вибір останньої стосовно певної галузі впливають два головні чинники: структура галузі, тобто особливості конкуренції, та позиція, яку посідає фірма в галузі.

Особливості конкуренції в галузі залежать від п’яти факторів (або сил, за М.Портером):

· можливість появи нових конкурентів;

· вірогідність появи або ступінь впливу товарів-замінників;

· поведінка постачальників;

· поведінка споживачів;

· суперництво існуючих конкурентів між собою.

Складовою теорії М.Портера виступають детермінанти конкурентних переваг країни, у межах яких відокремлено чотири параметри країни, що формують конкурентне середовище для місцевих фірм і впливають на її успіх у міжнародній діяльності:

· параметри факторів виробництва (наявність факторів, ієрархія факторів і механізми та динаміка їх створення);

· рівень попиту на внутрішньому ринку країни базування фірми, високі параметри якого виступають як підтримуючий і страховий фактор у разі операцій на зовнішньому ринку;

· наявність у країні базування галузей-постачальників або інших галузей, що конкурентоспроможні на світовому ринку;

· близькість національних моделей стратегії та структури фірми до глобальних параметрів;

· рівень внутрішньої конкуренції, яка впливає на діяльність фірми на зовнішньому ринку.