ІІ Вплив антибіотиків на мінливість мікроорганізмів.

У мікроорганізмів добре розвинуті адаптаційні можливості, внаслідок чого вони легко змінюють свою структуру, біологічні та біохімічні функції під впливом різних факторів, що здатні пригнічувати в них процеси життєдіяльності. Унаслідок цих змін з'являються атипові штами. Важливим фактором мінливості мікробів є антибактеріальні препарати, тривале і часом безконтрольне використання яких призвело до появи резистентних форм мікроорганізмів.

Резистентність (від лат. resisto— опірність) — це здатність мікроорганізмів розмножуватися під дією терапевтичних концентрацій лікувальних препаратів. Резистентні штами мікроорганізмів " стали виникати одразу після використання антибіотиків і з часом їх кількість зростає лавиноподібно.

Резистентність же бути природною і набутою. Природна (видова) резистентність пов'язана з відсутністю " мішені» або з недосяжністю її внаслідок слабкої проникності клітинної стінки. Вона не залежить від первинного " контакту з антибіотиками. Так, мікоплазма не чутлива до препаратів пеніциліну через відсутність клітинної стінки.

Набута резистентність пов'язана зі змінами в геномі бактеріальної клітини. Можливі два варіанти генечних змін. Один з них пов'язаний з мутаціями у власних генах, інший — з проникненням у бактеріальну клітину додаткових генів через F-плазміди і транспозони.

Механізми набутої антибіотикорезистентності складні і різноманітні, але можна виділити декілька основних:

1. Руйнування молекули антибіотика. Цей механізм лежить в основі формування резистентності до бета-лактамних антибіотиків (пеніцилінів, цефалоспоринів). Резистентні бактерії утворюють ферменти бета-лактамази (наприклад, пеніциліназу).

2. Модифікація структури молекули антибіотика. Під впливом мікробних ферментів (наприклад, фосфотрансферази) антибіотик перетворюється на неактивну форму. Цей механізм лежить в основі формування резистентності до тетрациклінів, аміноглікозидів, макролідів.

3. Зміна структури " мішені", чутливої до антибіотиків. Унаслідок мутації структури білка рибосом формується резистентність до аміноглікозидів, макролідів; ферменту ДНК-гідрази — до хінолонів; РНК-полімерази — до рифампіцину; пеніцилінзв'язувальних білків (транспептидаз) у цитоплазматичній мембрані бактеріальної клітини — до бета-лактамних антибіотиків.

4. Формування механізму активного виведення антибіотика з бактеріальної клітини, коли він ще не досяг своєї " мішені", - один з варіантів формування стійкості до тетрациклінів.

Існує багато причин, які сприяють поширенню резистентних штамів мікроорганізмів. До них належать: безконтрольне і нераціональне застосування антибіотиків для лікування; застосування антибіотиків без необхідності для профілактики інфекційних хвороб; вживання продуктів харчування, що містять антибіотики, — м'яса, молока (інколи тварин лікують антибіотиками, які використовують для лікування людей, наприклад тетрациклінами).

Резистентність мікроорганізмів є великою медичною проблемою, тому важливе значення має пошук методів її подолання. До них належать:

- застосування нових препаратів, які відрізняються від нині діючих за хімічною структурою молекули і є більш ефективними;

- комбінування антибіотиків з різним механізмом дії на мікробну клітину;

- заборона використання для лікування антибіотиків, до яких у даному регіоні з'явилися резистентні форми мікроорганізмів;

- заборона використання у ветеринарній практиці антибіотиків, якими лікують людей;

- заборона використання продуктів харчування, що містять залишкові кількості антибіотиків, які перевищують допустимі медико-біологічні норми;

- дотримання інструкції щодо застосування препарату (доза, термін і спосіб використання);

- визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків.
Застосування антибіотиків без перевірки на чутливість до них мікроорганізмів є небезпечним для хворих і призводить до великих даремних економічних витрат.

Принципи застосування. У разі призначення антибіотиків слід використовувати препарати, які мають високу вибірковість і активність щодо збудника. Через це їх називають етіотропними (від грец. aetia — причина і tr ороs — спрямованість), тобто такими, що діють на причину (збудника) хвороби. Антибіотики мають бути нетоксичними для макроорганізму, зберігати антибактеріальну дію в рідинах, тканинах організму, добре всмоктуватися і розподілятися в організмі, забезпечуючи ефективні концентрації протягом тривалого часу, зберігати стабільність за звичайних умов зберігання.

Успіхи антибіотикотерапії залежать від чутливості збудника до препарату, ефективного способу його введення, форми патологічного процесу, фази хвороби, стану захисних механізмів організму, антибіотики, які є найбільш ефективними при певному виді інфекції, до яких чутлива більшість штамів даного збудника, називають п репаратами першого вибору (першого ряду).

Препарати другого ряду (альтернативні, від лат. alt еr — один із діюх) призначають тоді, коли препарати першої групи неефективні, або коли штам виявленого збудника найбільш чутливий саме до них.

Антибіотики резерву використовують в особливих випадках, коли антибіотики першого та другого ряду виявилися неефективними, вони зумовлюють багато ускладнень.

До основних принципів раціональної антибіотикотерапії відносять:

1) визначення чутливості збудника до антибіотиків;

2) вибір найбільш активного і найменш токсичного препарату;

3) визначення оптимальних доз і методів введення антибіотиків в організм хворого для створення в рідинах і тканинах терапевтичної концентрації;

4) своєчасний початок лікування і продовження його до повного закріплення терапевтичного ефекту;

5) врахування можливості побічної дії антибіотиків, особливо якщо у хворого є індивідуальні порушення функцій внутрішніх органів (печінки, нирок);

6) комбінація антибіотиків між собою або з іншими препаратами для підсилення антибактеріального ефекту Зазвичай антибіотики швидко виводяться з організму, що потребує їх повторного введення декілька разів на добу. Це ускладнює лікування, особливо у разі ін'єкційного введення препарату. Зручніше вводити препарати пролонгованої (від пізньолат. рrоlопgаtіо — збільшити довжину), тобто подовженої, дїі. Так, біцилін-1 уводять 4 або 2 рази місяць, біцилін-2 - 1 раз на 4-6 днів, біцилін-5 -1 раз на 3 тиж (дітям до 8 років) або 1 раз на місяць (дітям старше 8 років і дорослим).

Антибіотикограма. У практичних лабораторіях для визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків найчастіше використовують метод дифузії в агар. Для цього чисту культуру мікроорганізмів (в екстрених випадках — патологічний матеріал) засівають газоном на спеціальні поживні середовища. Потім пінцетом накладають на однаковій відстані один від одного паперові диски, просякнуті антибіотиками, і культивують у термостаті. Після інкубації навколо дисків, просякнутих антибіотиками, що пригнічують ріст культури, утворюються зони затримки росту мікроорганізмів. Порівнюючи діаметр цих зон з даними, зазначеними в таблиці, визначають ступінь чутливості мікроорганізмів: чутливі, помірно стійкі стійкі — і складають антибіотикограму для штаму, що вивчається. У відповіді для лікувального закладу зазначають ті антибіотики, до яких мікроорганізми чутливі.

Для лікування використовують той антибіотик, за наявності якого культура не росте.

Антибіотикограму використовують для ідентифікації культури приклад, диференціації типових і атипових мікобактерій туберкульозу), контролю за ефективністю лікування і визначення прогнозу хвороби, а найчастіше — для призначення лікування.