І Сифіліс, лабораторна діагностика

Морфологія і фізіологія. Трепонеми сифілісу(Treponema pallidum) - тонкі спіралеподібні бактерії довжиною 10-15 мкм і шириною 0, 1-0, 2 мкм. Вони мають 8-14 рівномірних завитків, тришарову зовнішню мембрану. Розмножуються шляхом поперечного поділу. Можуть утворювати шароподібні цистоподібні форми, покриті міцною муциноподібною оболонкою, і L-форми. Погано фарбуються аніліновими барвниками, тому називаються блідими трепонемами, Гр(-). При забарвленні за Романовським-Гімзою набувають блідо-рожевого кольору. Спор не утворюють, але активно рухливі. Для трепонем властиві поступальні, обертові, згинальні й хвилеподібні рухи.

Трепонеми сифілісу дуже вибагливі до живильних середовищ. Для її культивування використовують напівзрілу кінську сироватку, асцитичну рідину, бульйон з печінки з додаванням сироватки крові. Трепонеми розмножуються повільно, зявляються на поживному середовищі через 3-5 днів. Всі культури, вирощені штучно в лабораторії, втрачають патогенні властивості, тому одержали назву культуральних трепонем. Краще всього розмножувати трепонем у паренхімі яєчка кролика, що дозволяє завжди мати їх при проведенні лабораторної діагностики захворювання, - це тканинна трепонема. Культуральні та тканинні трепонеми використовують для виготовлення антигену, який застосовують у серологічних діагностичних реакціях.

Антигенна структура їх складна. Виявлені протеїнові, ліпідні й полісахаридні комплекси. Бліді трепонеми мають перехресно реагуючі антигени з бореліями, лепотоспірами, а також з ліпідами ссавців (наприклад, з ліпідами серці великої рогатої худоби), тому екстракт мязів серці - кардіоліпіновий антиген, на який в організмі людини утворюються реагіни, використовують для постановки серологічних реакцій.

В організмі людей трепонеми стимулюють вироблення специфічних антитіл та реагінів. Специфічні антитіла взаємодіють зі специфічним антигеном, а реагіни – з неспецифічним кардіоліпіновим антигеном.

Екологія. Бліда трепонема порівняно малостійка до дії факторів зовнішнього середовища. При нагріванні до 55-58 °С вона гине через 15 хв. До низьких температур більш стійка. Заморожування витримує майже протягом року. При 10 °С зберігає свою життєздатність декілька днів. Дуже чутлива до дії кислот, солей важких металів (ртуті, вісмуту, миш’яку) і антибіотиків. Широко вживані дезинфікуючі розчини викликають загибель трепонем через 3-4 хв. Але трепонеми можуть зберігатися на посуді, вологому рушнику, білизні до її висихання.
На сифіліс хворіють тільки люди. Отже, єдиним джерелом інфекції в природі є хвора людина. Механізм передачі – контактний. Вхідні ворота інфекції - слизові оболонки і шкіра в місцях незначних ушкоджень. Зараження відбувається при прямому контакті хворої і здорової людини (найчастіше статевим шляхом), іноді через посуд та інші побутові предмети. Описані випадки передачі через плаценту (вроджений сифіліс).

Захворювання людини. Інкубаційний період при сифілісі триває в середньому 20-30 днів. На місці проникнення трепонем виникає первинна сифілома (твердий шанкр) - невелика безболісна виразка з твердим дном (ulcus durum). Регіональні лімфатичні вузли збільшуються і стають твердими. Цей первинний сифіліс триває близько 6 тижнів.

Вторинний сифіліс характеризується висипом (розеоли, папули) на шкірі, слизових оболонках, триває 3-4 роки. Можуть траплятися рецидиви – вторинний рецидивуючий сифіліс.

Якщо лікування не проводиться, може настати третинний сифіліс (гумозний) із утворенням у паренхіматозних органах щільних інфільтратів, папул, горбків, гум, які схильні до розпаду. Цей період триває 9-10 років, після чого може виникнути ураження головного, спинного мозку і серцево-судинної системи – нейросифіліс, спинна сухотка.

Вроджений сифіліс розвивається внаслідок інфікування плода від хворої матері. У хворих жінок можуть бути викидні у ІІ триместрі вагітності або мертво народження. У разі народження дитини клінічні прояви можуть зберігатися одразу – ранній вроджений сифіліс (папульозно-розеольозний висип, сифілітична пухирчатка, ураження кісток, хрящів, печінки, селезінки, нервової системи), абю у віці 5-15 років – пізній вроджений сифіліс (тріада Хатчинсона: паренхіматозний кератит, бочкоподібні зуби, глухота, можуть бути шаблеподібні ноги).

Імунітет. Вроджений імунітет до сифілісу в людини відсутній. Майже всі випадки зараження призводять до розвитку захворювання.

Лабораторна діагностика. Основними методами мікробіологічної діагностики сифілісу є бактеріоскопічний і серологічний. При первинному і вторинному сифілісі матеріалом для мікроскопії служать виділення з виразок, папул, ерозій, мазок із шийки матки, спинномозкову рідину або пунктат лімфатичних вузлів. Поверхню виразки очищають від нальоту стерильним ватним тампоном, змоченим в ізотонічному розчині хлориду Na, потім її подразнюють, легко поскрібуючи скальпелем або гострою ложечкою. Рідину відсмоктують пастерівською піпеткою і досліджують у темному полі зору, де чітко видно яскраво освітлені спірохети і характерний рух. Для забарвлення трепонем краплю рідини наносять на предметне скло, виготовляють мазок (як мазок крові), висушують, фіксують метиловим спиртом і декілька годин забарвлюють за Романовським-Гімзою. Бліда спірохета стає блідо-рожевою, а сапрофітні спірохети - голубими. Можна фарбувати трепонеми і за методом сріблення.
Серологічна діагностика сифілісу грунтується на постановці:

- РМП – реакція мікропреципітації – до крові хворого додають кардіоліпіновий антиген, при позитивній реакції утворяться крупні хлоп’я;

- реакції Вассермана (РЗК). Необхідно пам’ятати, що вона може бути негативною протягом трьох тижнів первинного (серонегативного) періоду. Позитивна реакція Вассермана, крім сифілісу, зрідка буває і при інших гострих інфекційних хворобах (бруцельоз, кір, малярія), туберкульозі й лепрі, в пізній період вагітності й після пологів;

- реакція імобілізації трепонем (РІТ) – іммобілізуючи антитіла з’єднуються з трепонемами, що перешкоджає їх руху;

- РІФ - непряма реакція імунофлуоресценсії, які вважаються найбільш специфічними в лабораторній діагностиці захворювання;

- Імуноферментий аналіз, ланцюгово-полімеразна реакція, радіо імунний аналіз - сучасні методи діагностики, але через їх високу вартість вони поки що використовуються обмежено.

- Профілактика й лікування. Важливе значення мають рання діагностика, своєчасне лікування хворих і санітарно-освітня робота серед населення. Індивідуальну профілактику проводить середній медичний персонал у шкірно-венеричних диспансерах, стаціонарах і профілактичних пунктах.

- Для лікування сифілісу використовують антибіотики (пеніцилін, еритроміцин, тетрациклін тощо) і препарати вісмуту (бійохінол, бісмоверол, пентабісмол), відповідно до розроблених інструкцій.