Трансакционный анализ используется в психотерапии, психологическом консультировании, бизнес-консультировании, образовании и везде, где людям приходится общаться друг с другом.

10. Індивідуальна психотерапія - організаційна форма, в якій психотерапевтичний процес протікає в діаді " психотерапевт - клієнт". В організаційному аспекті індивідуальна психотерапія розглядається в якості альтернативи групової психотерапії. Використовується в рамках практично всіх концептуальних напрямів в психотерапії, які визначають специфіку індивідуальної психотерапії, її цілі і завдання, способи впливу, методичні прийоми, тип контакту між пацієнтом і психотерапевтом, тривалість і інші змінні психотерапевтичного процесу.

Індивідуальна психотерапія - одна з основних форм психотерапевтичної роботи.

Фільм " Чого хочуть жінки" Завантажити відео

Індивідуальна психотерапія проводиться одним психотерапевтом, двома (біполярна терапія) або кількома котерапевт. Нерідко індивідуальна психотерапія є елементом комплексної терапії у поєднанні з іншими організаційними формами (виділяють комбіновану терапію, яка поєднувала, наприклад, індивідуальну та сімейну психотерапію).

Переваги індивідуальної психотерапії

Індивідуальна психотерапія - це шанс для людини змінитися в кращу сторону. Завдання психотерапевта полягає в тому, щоб допомогти пацієнтові визначитися у своїх життєвих цілях і знайти найбільш короткий шлях до досягнення бажаного. Залежно від цікавлять клієнта проблем часто рекомендують поєднувати індивідуальний психотерапевтичний формат з груповим.

Головна перевага індивідуальної психотерапії - це інтимність атмосфери її проведення, завдяки якій легше встановити довірчі відносини між пацієнтом і психотерапевтом. Розкритися один на один на консультації психотерапевта легше, ніж в групі. Однак при проведенні групової психотерапії позитивний ефект множиться завдяки отриманню зворотного зв'язку від кожного учасника групи і всієї групи в цілому.

У рамках індивідуальної психотерапії пацієнтові допомагають пережити втрату, виправити невдоволення собою, налагодити сімейні та особисті стосунки. Основне завдання будь психотерапії - це підвищення якості життя людини. Індивідуальну форму роботи з пацієнтом можна застосувати в рамках практично будь-якого психотерапевтичного підходу - психоаналізу, гештальта, когнітивно-поведінкового та інших. Залежно від того чи іншого підходу варіюються основні мішені психотерапії, способи впливу на пацієнта, тривалість і особливості відносин між психотерапевтом і його пацієнтом.

Основні фактори лікувального впливу індивідуальної форми психотерапії - це довіра і співпраця між пацієнтом і терапевтом, зняття напруги при обговоренні клієнтом своєї проблеми, навчання пацієнта психотерапевтом за допомогою поданого інформації, корекція поведінки клієнта завдяки заохоченню чи осуду лікаря, а також навчання клієнта на основі наслідування психотерапевта. Розрізняють короткострокову та довгострокову індивідуальну психотерапевтичну роботу.

Групова психотерапія. Поняття психотерапевтичної групи

Групова психотерапія була запроваджена в практику психологічної допомоги у 1932 році Дж.Морено, а через 10 років вже існували журнал з групової психотерапії та професійна організація групових психотерапевтів.

Під груповою психотерапією розуміють такий метод психотерапії, при якому одночасно надається допомога кільком клієнтам. Поява групової психотерапії обумовлена, на думку Морено, недостатньою кількістю психотерапевтів та значною економією часу [46].

Найпершим методом групової психотерапії була психодрама.

У 40-х роках з'являються Т-групи (К.Левін), що передбачали формування міжособистісних стосунків і вивчення процесів у малих групах та у їх різновиді - групі сенситивності.

Сьогодні ці групи трансформувалися у групи, які розвивають спеціальні вміння, та групи особистісного розвитку або групи зустрічей.

Психотерапевтичні групи - це невеличкі тимчасові об'єднання людей під керівництвом психолога або соціального працівника, які мають спільну мету міжособистісного дослідження, особистісного зростання та саморозкриття.

Це групи, в яких відбувається цілісний глибинний розвиток особистості та самоактуалізація здорової людини, прискорюється процес її психічного визрівання.

Залежно від загальної мети група має відносно чітку ієрархічну структуру. Один з членів психотерапевтичної групи виступає в ролі лідера, інші перебувають в ролі підлеглих. Ця структура може змінюватися залежно від цілей психотерапії. Загальні цілі в поєднанні з потребами окремих членів групи визначають групові норми, тобто форми і стиль поведінки всіх учасників групи.

Варто, на думку Лемкуля, відрізняти груповий тренінг та роботу з групою від власне групової психотерапії. Ремшмідт пояснює це так: " Груповий тренінг сконцентрований на подоланні певних порушень поведінки і вимагає високої структурованості (цілеспрямовані вправи, жорсткий терапевтичний план), при груповій психотерапії йдеться про набуття емоційного досвіду і досягнення інтрапсихічних змін; при цьому ступінь структурування малий" [46].

Всі форми групової терапії застосовують переважно вербальні методи, а також методи, орієнтовані на дію або біхевіоральні методи. Останнім часом все більшого значення набувають підходи, орієнтовані на діяльність. Вони містять терапевтичні елементи і основні принципи обох вказаних вище методів, але відрізняються від них акцентом на активну діяльність і проведення групових вправ.

Успішність групової психокорекції та психотерапії багато в чому залежить від особистості керівника (тренера групи). Керівник групи виконує, зазвичай, чотири ролі: експерта, каталізатора, диригента та зразкового учасника. Тобто він коментує групові процеси, допомагає учасникам об'єктивно оцінювати свою поведінку та її вплив на ситуацію; сприяє розвитку подій; вирівнює внески кожного учасника до групової взаємодії; відкритий та автентичний

11. Сутність і особливості когнітивної психотерапії

Когнітивна психотерапія зосереджена на свідомих мисленнєвих детермінантах людських дій і вчинків. На противагу несвідомому як провідному об'єктові психоаналітичного впливу вона працює зі свідомістю, але не так, як гештальттерапія. Гештальтист навчає усвідомлення відчуттів та емоцій, а когнітивний терапевт стимулює свідомий розгляд і осмислення особистісної активності, навчає думати і приймати правильні рішення на основі всебічно проаналізованої інформації з навколишнього середовища.

Когнітивна (лат. cognitio - знання) психотерапія - сукупність психотерапевтичних методів, що грунтуються неуявленні про примат свідомого, раціонального аспекту психіки у розв'язанні психологічних проблем, зокрема особистих та емоційних.

Вона опирається передовсім на силу свідомого розуму і здорового глузду. її ефективність залежить від того, наскільки ця сила насправді потужна. Для застосування когнітивної психотерапії необхідні навички самоспостереження (інтроспекції), добре розвинуте логічне мислення, схильність до абстрактного розгляду конкретних життєвих ситуацій. Однак навіть дуже ефективний психотерапевт когнітивного напряму мало допоможе клієнтові, який має проблеми з абстрагуванням та узагальненням, не любить багато роздумувати.

Через спільну зацікавленість у поведінкових змінах когнітивну психотерапію інколи вважають спорідненою з т. зв. поведінковими підходами, які стосуються психотерапії лише опосередковано.

Американська психологія біхевіоризму (англ. behavior - поведінка) шукала можливостей надання психологічної допомоги. Прихильники цього напряму об'єктом впливу обрали поведінку, а техніки запозичали з методичного інструментарію біхевіоризму. Однак методи модифікації поведінки лабораторних тварин не годилися для впливу на людину. Спроби винайти психотерапію, основану на класичній чи оперантній зумовленості (формування умовних рефлексів за І. Павловим або Б. Скіннером), призвели до розвитку жорсткої і тренінгової моделей поведінкових змін.

1. Жорстка модель. Вона фактично полягає у дресируванні, коли людину за допомогою батога і пряника примушують змінити свою поведінку. Наприклад, aeep-cuenuu (лат. versus - проти) контроль, хронічному алкоголіку після чарки горілки роблять укол блювотного, так що насолода від сп'яніння супроводжується відразою і стражданням; і так його муштрують доти, доки у пацієнта не виробиться огида до алкоголю. Або гомосексуаліста карають електричним розрядом щоразу, коли в нього виникає ерекція при спогляданні фото оголених чоловіків.

Такі методи є повною протилежністю психотерапії. Проте їх досі використовують у пенітенціарних закладах і деяких психіатричних клініках. Про їхні наслідки розповів американський письменник Ентоні Берджес у своєму бестселері " Механічний апельсин".

2. Тренінгова модель. Клієнт домовляється з терапевтом щодо бажаних змін у своїй поведінці. При цьому відносини між ними не відіграють істотної ролі, не ставиться завдання змінити емоційно-ціннісну сутність особистості, скарги клієнта не розглядаються як вираження його проблем. Під керівництвом терапевта здійснюється тренування певних умінь і навичок, необхідних у складних життєвих ситуаціях. Таку діяльність кваліфікують як соціально-психологічний тренінг (СПТ). Вона розвинулась в окрему галузь практичної психології (і окрему навчальну дисципліну) та має багато видів: тренінг спілкування, тренінг креативності, тренінг професійної ефективності, тренінг жіночої привабливості тощо. Тому СПТ, як і поведінковий підхід загалом, навряд чи можна зарахувати до психотерапії.

У когнітивної терапії значний автопсихотерапевтич-ний потенціал, вона придатна для всіх, хто схильний аналізувати свої думки, відчуття і поведінку. Кваліфікований когнітивний терапевт не тільки навчає клієнта раціонального аналізу власних дій, думок і уявлень про реальність, що стали основою вчинків, а й пояснює, що цей процес не варто розглядати як " раціоналізацію" або " психологічний захист".

Когнітивний напрям поділяють на раціонально-емотивну терапію (PET) А. Елліса і когнітивну терапію А. Бека. Погляди Бека ближчі до загальних уявлень когнітивної психології про психіку як властиву живим організмам систему отримання, опрацювання і зберігання інформації. Психічні та особистісні розлади (тривогу, депресію, панічний страх (фобію), нудьгу, відчуття неповноцінності тощо) А. Бек розглядає як наслідок порушень в інформаційних процесах, що негативно впливають на пов'язані з ними емоційні та мотиваційні аспекти поведінки і діяльності. Психотерапевт нагадує вправного системного програміста, здатного знайти і усунути збій у програмі і навіть навчити цього користувача (клієнта).

У західній психотерапевтичній практиці когнітивний підхід дав значні практичні результати. Не таким ефективним він виявився у слов'янському світі, представники якого у своїй життєдіяльності раціональною логікою керуються не більше, ніж емоціями.

Сутність моделі психотерапії, розробленої Альбертом Еллісом, багато в чому визначається словом " раціональність", значення якого залежить від того, з чим його зіставляють і чому протиставляють: думкам (античність), вірі і догмі (середньовіччя), забобонам (Ренесанс), досвіду (сенсуалізм XIX ст.). Раціональність (ірраціональність) будь-якого знання, думки, уявлення перевіряють лише після появи сумнівів. А. Елліс трактує раціональність як природне (наївне) знання про дійсність, щось безсумнівне, замислитись над яким навіть не можливо. Очевидне він прирівнює до безсумнівного, простежуючи у складі внутрішнього досвіду особистості утворення, в яких вбачаються фундаментальні характеристики світу, і демонструючи, як їх можна поставити під сумнів,

У тріаді " раціональне - емпіричне - ірраціональне" А. Бек акцентує увагу радше на двох перших її складниках, А. Елліс - на двох останніх. Обидва науковці схильні розглядати будь-яку людину, що розв'язує свою проблему, як ученого-дослідника, який недостатньо усвідомлює власні методи і можливості. У розробленій ними терапії максимально представлений і активно працює принцип когіто - мислення, що пізнає (Р. Декарт: " Cogito, ergo sum" - " Мислення означає існування"). Якість мислення визначає комфортність існування: люди бувають нещасні від того, що неправильно думають, уявляють певні речі, обставини, властивості.

Раціонально-емотивна терапія (PET) - психотерапевтична школа, основною метою якої є корекція ірраціональних думок та упереджень І спричинених ними негативних емоційних переживань.

Когнітивна психотерапія ґрунтується на припущенні про те, що депресія та інші види неврозу є наслідками ірраціонального і нереалістичного мислення. Почуття і поведінка людини істотно залежать від її думок, переконань та умовиводів - усього, що А. Бек і А. Блліс називають когніціями (когнітивними змінними). Судження і думки класифікують на групи: описові (дескриптивні); оцінні, причинно-наслідкові (каузативні); приписові (прескриптивні). Усі вони пов'язані між собою, утворюючи систему правил, жити за якими - означає неминуче бути нещасним. Типовий перелік таких " правил невротика" навів А. Бек:

1) щоб бути щасливим, я маю досягти успіху в усіх своїх спробах і починаннях;

2) щоб відчувати себе щасливим, мене мають любити (приймати, захоплюватися) всі і завжди: