якщо я не досяг вершини, то зазнав краху;

5) як чудово бути популярним, відомим, багатим; як жахливо бути звичайною, посередньою людиною;

6) моя цінність як особи визначається тим, що думають про мене інші люди;

7) я не можу жити без любові. Якщо мій чоловік (дружина, дитина, коханець, начальник) мене не люблять, я ні на що не здатен, я нікчема;

8) якщо хтось зі мною не погоджується, він мене не любить.

Систему таких правил побудовано на ніким не перевірених узагальненнях. Вони тотальні (" всі", " завжди", " нічого"), зобов'язують і примушують. Для людини, що перебуває в такій ситуації, речі та події нічого не варті - справжні почуття викликають лише думки та оцінки; людина відчуває те, що думає з приводу сприйнятого. При цьому переконання і думки можуть навіть суперечити одне одному, а людина - відчувати себе нещасною.

Клієнтка поскаржилася на апатію, що охопила її, поганий настрій, неможливість зосередитися на роботі, безпричинну тугу. Т.: Як давно у вас такий настрій?

К.: Усе почалося після екзамену з економіки, до якого слід було підготувати письмову роботу - опис моделі прогнозування тенденцій ринку. Викладач казав, що потрібно проявити творчість - я і писала її з натхненням. Днів три-чотири ні про що інше і думати не могла. Іду на дачу, готую їжу, розмовляю з мамою - а в голові тільки параметри моделі. Писала, прагнула дібрати найточніші слова, а викладач її навіть читати не став. Т.: Зовсім не прочитав?

К.: Так, подивився по верхах - і годі. Сказав, що погано знаю роботи класиків, дуже приблизний підрахунок математичного очікування, багато думок незрілих...

Т.: Яку оцінку ви одержали на іспиті?

К.: " Четвірку".

Т.: Це низька оцінка? Ваші знання більше, ніж на " чотири"?

К.: Та ні, справедлива.

Т.: Що ж вас не влаштовує?

К.: Найобразливіше - він продемонстрував своє ставлення до моєї праці і навіть не потрудився це прочитати. Показав, що як майбутній економіст я нічого не варта.

Т.: Він сказав це?

К.: Ні, але якщо роботу навіть і читати не став...

Т.: Однак, можливо, йому справді вистачило поверхового ознайомлення з вашою роботою, щоб правильно оцінити її?

К.: Може, й вистачило. Він - доктор наук, професор.

Т.: А як він мав поставитися до вашої роботи? Чого б вам хотілося?

К.: Ну, щоб він зрозумів, що я творчо поставилася до роботи, не відписалася, як інші.

Т.: А він хіба цього не зрозумів?

К.: Проте ж він нічого не зрозумів, роботу не похвалив, а тільки критикував, і тим, що я запропонувала, зовсім не зацікавився. Виходить, я - ніхто, нуль.

Т.: Отже, якщо ваша робота з економічного прогнозування не зацікавила доктора наук, провідного фахівця в цій галузі, то ви - нуль?

К.: Це якось занадто виходить.

Т.: А який зв'язок між " четвіркою" з економіки і вашою нинішньою пасивністю? Адже минув майже місяць, закінчилися канікули - а ви все сумуєте?

К.: Мабуть, так. Однак я після цієї історії не можу ні за що взятися. Все одно не бачу сенсу.

Т.: У чому?

К.: У тому, щоб далі продовжувати, писати диплом... Кому він потрібен? Хто його читатиме?

Т.: Тобто зовсім ніхто не читатиме?

К.: Ну, прочитають... Сенсу все одно жодного.

Т.: Підсумуємо дещо. Ви написали письмову роботу, яку нашвидку прочитав і якою не зацікавився викладач, професор.

Він нічого не зрозумів, розкритикував її, поставив Вам оцінку вищу за середню (" четвірку"). Ви відчули себе несправедливо скривдженою, нікчемною і зрозуміли, що ви як майбутній економіст нічого не варті. Після цього ви лягли на диван, сумували і тужили всі канікули і тепер не бачите сенсу в тому, щоб писати і захищати диплом. Так?

К.: Ні, це якось несправедливо. Окремо все правильно, а разом - нісенітниця.

Наведена бесіда ілюструє процедуру класифікації, - прояснення, за допомогою якого клієнт учиться розпізнавати свої ірраціональні установки (" Якщо моя робота не зацікавила провідного фахівця - я нікчемна", " Якщо тепер не досягнуло блискучого успіху, то і далі нічого робити не варто"). Завдання класифікації полягає в розмежуванні описів і оцінок, побажань і розпоряджень, проясненні тих логічних зв'язків, які формують причин-но-наслідкові залежності. Один із найпростіших способів - продемонструвати клієнтові всі " Якщо.., то...", які містяться в його міркуваннях, а також поведінкові наслідки таких опозицій.

Проте часто буває так, що навіть інсайт стосовно ірраціональних думок не призводить до відмови від них, тим більше - до зміни поведінки.

Як зразок ірраціональних установок щодо розподілу обов'язків у сім'ї терапевт показав клієнтці (освіченій, інтелігентній жінці) уривок з автобіографії вченої-етнографа, американки Маргарет Мід. Ішлося про юність Мід, коли вона ще не була визнаним авторитетом у соціальній антропології та етнографії дитинства: " До того ж Peo (її чоловік. - Н. К.) не любив бачити мене за домашньою роботою, хоча сам не мав наміру мені допомагати. Більш того, він вважав цю роботу докором собі. Унаслідок цього я призвичаїлася по неділях прибирати будинок крадькома, вдаючи, що уважно слухаю все, що мені говорять. Я чекала паузи, щоб вислизнути з кімнати і розстелити ще одне простирадло або вимити ще одну чашку, а потім з'явитися знову. Мені вдалося навчитися робити все необхідне так ненав'язливо, що Грегорі Бейтсон, який відвідав наш табір на Сепіку, відзначив, що він ніколи не бачив мене зайнятою домашніми справами".

Прочитавши цей уривок, клієнтка визнала, що це дуже схоже на її сімейну ситуацію. Деякий час вона мовчки роздумувала, а відтак переможно заявила: " Ну, якщо навіть Маргарет Мід довелося так робити, то мені вже і поготів слід терпіти".

Приклад, що мав продемонструвати клієнтці несправедливість її сімейного укладу, вона сприйняла як дозвіл не змінювати свого пригніченого становища. Ірраціональна установка виявилась непохитною, фактично стала догмою. А догматичність у нормах і цінностях часто призводить до депресії.

Депресивне сприйняття світу ґрунтується на абсолютистському мисленні. Невротик ніби заплющує очі на респектабельні, приємні, сприятливі аспекти навколишнього і власного життя, бачить лише погані та жахливі. Це нерозсудливо, проте не означає, що люди взагалі не мають переживати негативних почуттів. А. Елліс чітко розмежовує " адекватні негативні емоції" (смуток, образу, страх, прикрість, жаль, гнів) і невротичні, депресивні переживання. На його погляд, люди природно засмучуються, коли їхні плани чи наміри не здійснюються або оточення оцінює їх гірше, ніж належить, або коли вони хворіють чи втрачають близьких. Та коли вони свідомо або несвідомо перетворюють свої бажання і цілі на безумовні вимоги та накази, починають переконувати себе в тому, що вони зобов'язані за будь-яких обставин домагатися успіху і задовольняти всі свої бажання, - саме тоді занурюються в депресію.

Також причиною депресії, на думку когнітивіста Л. Рема, є специфічне самоставлення, за якого людина схильна сильніше карати себе за прорахунки, ніж хвалити за успіхи, або коли одержана похвала здається меншою, ніж того варта справа. Прагнення до самопокарання (на відміну від самосхвалення) визнане патологічним у всіх варіантах психоаналізу і в когнітивній психотерапії.

" Самокаральна" поведінка може бути сприйнята як вольовий, мужній акт або як вправа, спрямована на виховання характеру. Для переходу її в невротичну депресію необхідний стрибок від спостереження до оцінювання, від побажання до розпорядження: " Я бачу, як жахливо бути (товстухою, бідняком з вищою освітою, провінціалом)"; " Я повинна приголомшити всіх своїм вбранням на наступній вечірці; якщо хтось виглядатиме краще, я вмру" тощо.

Люди впадають у депресію, гнів або лють і тоді, коли в їхньому житті мало несподіваних радощів, фортуни і випадкових успіхів - особливо якщо, на їх погляд, сусідові або супернику щастить більше. Дефіцит позитивного підкріплення створює напругу, яка може розрядитися за будь-якого негативного емоційного стану.

Невроз може ґрунтуватись і на передбаченні майбутніх неприємностей. При цьому суб'єкт схильний приписувати негативним зовнішнім подіям внутрішні, стабільні і глобальні, причини, а якщо відбувається щось приємне, - він розцінює це як випадковість. Нереалістичні очікування катастроф особливо характерні для нестабільних і мінливих періодів життя.

Загалом, з погляду раціонально-емотивної терапії, причиною депресії та неврозу є такі життєві установки;

1) негативна самооцінка особи, яка сформувалася разом із переконанням, що наявність серйозних вад є свідченням непридатності, недолугості, неадекватності людини;

2) песимістичне сприймання людиною свого оточення, переконаність, що воно має бути значно кращим. Неможливість цього сприймається як щось надто неприйнятне, жахливе;

3) похмуре бачення свого майбутнього, в якому неминучі неприємності; визнання життя, сповненого випробувань;

4) низький рівень самосхвалення і висока схильність до самоосуду, поєднані з уявленням про те, що особистість зобов'язана бути досконалою, отримувати схвалення від інших, інакше вона не варта доброго ставлення і буде покарана;

5) очікування неприємностей, неспроможність упоратися з ними, що сприймається як катастрофа.

Скута ірраціональними установками особистість постійно перебуває в полоні негативних емоцій. Будучи неспроможною подолати їх, вона проявляє у поведінці безпорадну некомпетентність. Надавати допомогу таким клієнтам потрібно в кілька етапів: спочатку - прояснення абсолютистської системи аксіом, що блокують діяльність, потім - обговорення їх як гіпотетичних, вірогідних (а не абсолютних). Крім того, пригнічені глибокими страхами, депресивні і тривожні клієнти потребують зміни загального погляду на світ - їм необхідно допомогти оволодіти філософією схвалення замість філософії обов'язку. Під час терапевтичних сеансів можуть прислужитися такі питання:

1. Чому ви повинні все робити добре? Хіба партнер (чоловік, начальник, коханий) відразу розчарується, якщо ви помилитесь? Усі люди час від часу помиляються. Звичайно, помилки потрібно виправляти, та хіба за них завжди і всіх слід карати? Хіба ваші друзі і близькі не вміють прощати?

2. Хто і коли сказав, що ви повинні відчувати схвалення кожного, в кому ви зацікавлені? Хіба ви зобов'язані всім подобатися? А якщо ви комусь і не подобаєтеся - невже це робить вас поганим? Вам подобаються далеко не всі люди, які трапляються. І вони живуть собі при цьому спокійно.

3. Припустімо, що ви звичайна посередня людина. Та хіба це означає, що ви обов'язково маєте бути нещасним? Можливо, ви справді не зробите нічого визначного. А хто сказав, що ви зобов'язані бути неабияким? Чому бути простою людиною жахливо? У світі мільйони таких людей, і більшість із них щасливі, задоволені життям.

Отже, розроблена А. Еллісом модель раціонально-емотивної психотерапії зосереджує увагу на процесах відповідності фактичного стану і поведінки суб'єкта його цінностям, думкам і установкам. Розлади між цими аспектами людського існування усуваються за рахунок свідомої рефлексії, роботи мислення, когнітивних процесів і здорового глузду.