А. Сельбищна зона.

Структура сельбищної зони (рис.5) відповідає структурі потреб населення міста, що визначається частотою реалізації потреб. Потреби населення можна класифікувати таким чином.

1. Первинні потреби реалізуються декілька разів на день (об’єкти первинного попиту, прибудинкові майданчики, дошкільні заклади тощо). Максимальна відстань пішохідної доступності до об’єктів обслуговування первинного попиту – 300 м.

2. Повсякденні потреби виникають і мають бути реалізовані один раз на день, максимальна відстань – 500 м.

3. Періодичні потреби задовольняються два – три рази на тиждень, максимальна відстань – 1500 м.

4. Епізодичні потреби не мають певної частоти реалізації, максимальна відстань визначається часом.

Рис. 5. Структура сельбищної зони міста

Сельбищний район (житловий масив) – структурний елемент сельбищної території міст з населенням більше 500 тис. людей та площею понад 400 га, де в повному обсязі задовольняються всі потреби населення, границями якого є природні і штучні межі та магістральні вулиці й дороги загальноміського значення.

Житловий район – структурний елемент сельбищної території (житлового масиву), де в повному обсязі задовольняються первинні, повсякденні та періодичні потреби, границями якого є магістральні вулиці загальноміського значення. Площа житлового району – 80– 400 га, чисельність населення – 30-60 тис. люд.

Мікрорайон – структурний елемент сельбищної території (житлового району), де в повному обсязі задовольняються первинні та повсякденні потреби, границями якого є червоні лінії магістральних та житлових вулиць. Площа мікрорайону – 20-32 га, чисельність населення – 6-18 тис. люд.

Сельбищна зона включає в себе:

1. Мікрорайони. Площа мікрорайонів розраховується через щільність населення в мікрорайонах, що може становити 180-450 чол/га в залежності від етажності забудови.

При змішаній забудові встановлюється усереднена щільність житлового фонду. А потім, в обох випадках, визначається щільність населення в мікрорайонах при відповідній нормі забезпечення населення житловою площею. Щільність населення мікрорайону в даному проекті для прикладу прийнято 400 люд./га:

(2.2)

де Н – чисельність населення міста, чол.;

Р– щільність населення, чол./га.

2. Об’єкти культурно-побутового призначення.

Площа об’єктів культурно-побутового призначення визначається з урахуванням орієнтовної норми – 15-16 м²/люд.

3. Зелені насадження загального користування визначають за орієнтовною нормою 18-21 м²/люд.

4. Вулиці, дороги, площі, стоянки приблизно складають 18-20% всієї території сельбищної зони. Тобто площа уже визначених вище перших трьох складових становитиме 80-82%. А склавши відповідну пропорцію знайдемо площу сельбищної території (в нашому прикладі отримаємо 1107.75 га). Тоді площа вулиць і доріг складатиме

в нашому прикладі

га

5. Промислові підприємства, які розміщуються на території сельбищної зони.

Площа промислових підприємств, які розміщують в сельбищній території, надана в завданні на курсове проектування з урахуванням обмежень щодо їх розміщення на території сельбищної зони:

- не вимагають влаштування залізничної колії;

- з невеликим вантажообігом – до 40 вантажних автомобілів на добу в одному напрямку;

- обмеження за площею: не більше середніх розмірів мікрорайону (20 га);

- що не є пожежо- або вибухонебезпечні, не виділяють шкідливих речовин;

- не створюють підвищених рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань.

Б. Промислова зона.

Промислові райони формують з промислових підприємств за трьома принципами.

1. Принцип економії витрат – метод кооперації: підприємства в промисловому районі мають належати до однієї галузі.

Обмеження:

o за чисельністю працюючих – до 16000 люд. (з погляду транспортної доступності);

o за екологією – різниця в класі шкідливості підприємств не має перевищувати одиницю;

2. Технологічний принцип. Спосіб об’єднання – комбінування: між підприємствами існує технологічний зв’язок – продукція одного підприємства може бути сировиною для іншого.

3. Науково-технологічний принцип – “комплексування”: безпосереднє використання у виробництві нових наукових досягнень, нових технологій. Це – об’єднання на одній території науково-дослідних, проектно-конструкторських установ і виробництва.

При розміщенні промислових районів потрібно враховувати санітарний розрив у залежності від класу шкідливості підприємств.

Таблиця 1

Відстань між промисловим підприємством та територією житлової забудови залежно від класу шкідливості

В. Комунально-складська зона.

1. Складські території розміщують з урахуванням розташування сельбищної території та території зовнішнього транспорту. Норма для розрахунку площі – 5м²/люд.

2. Споруди міського водопостачання треба розміщувати на відстані 3км від засвоєних територій, вище та течією річки. Площа – 2 га.

3. Споруди міської каналізації розміщують на відстані 1-3 км від освоєної території, нижче за течією річки. Площа – 4 га.

4. Споруди міського газопостачання розміщують біля промислових територій, площа – 0, 5 га.

5. Споруди міського електропостачання та теплопостачання (ТЕЦ) розміщують біля підприємств, які потребують теплову та електроенергію, площа 1 га.

6. Спеціальні зелені насадження складаються з розсадників зелених насаджень, квітково-парникових господарств, тощо; їх розміщують на придатних для цього територіях за нормою – 4 м²/люд.

7. Споруди міського транспорту можна розміщувати між сельбищною та промисловою територіями, площа споруд – 3 га.

8. Міський полігон побутових відходів (утилізація сміття) треба розміщувати за межами міста, враховуючи розу вітрів та природні умові (геологічні, геоморфологічні, гідрологічні). Площа – 2 м²/люд.

9. Міське кладовище розташовують поблизу сельбищної території на високій місцевості з низьким рівнем підземних вод та відсутнім поверхневим стоком у відкриті водоймища на відстань санітарного розриву – 300 м. Норма площі – 1 м²/люд.

Г. Зона зовнішнього транспорту.

1. Залізничний транспорт.

На схемі функціонального зонування міста показують смугу відводу території залізниці – 200 м.

Згідно з завданням у межах міста проектують залізничний вузол, що включає в себе такі станції:

- пасажирська станція: призначена для обслуговування пасажирів залізничного транспорту, площа 20 га.

- пасажирська технічна станція: призначена для обслуговування пасажирських потягів, площа 25 га.

- товарна (вантажна) станція – обслуговування вантажів, площа 12 га.

- сортувальна станція – обслуговування залізничного вантажного транспорту, формування вантажних потягів; площа 120 га.

Приклади зображення на плані залізничних станцій наведені
на рис. 6.

2. Автовокзал – 0, 5 га – розміщують на привокзальній площі залізничного вокзалу.

3. АТП зовнішнього автомобільного транспорту розраховують за нормою – п’ять автомобілів на 1000 мешканців; місце паркування одного автомобіля – 125 м².

4. АЗС та СТО – приймають чотири об’єкти площею 0, 5 га кожний; загальна площа території – 2 га.

Рис. 6. Залізничні станції:

а – пасажирська; б – вантажна;

в – пасажирська технічна; г – сортувальна

Д. Рекреаційна зона.

1. Заміські ліси та лісопарки: норма площі – 50 м²/люд.

2. Колективні сади розраховують наступним чином.

Розмір однієї ділянки – 0, 06 га. Середній розмір сім’ї – п’ять осіб. Приймають, що тільки половина сімей матиме свою ділянку в садовому товаристві:

Розмір резервних територій – 30% від засвоєної території.

Результати розрахунку балансу території міста наведені у табл.2. Схема функціонального зонування території міста показана на рис. 7.

Таблиця 2

Баланс території міста

Рис. 7. Функціональне зонування території міста

ІІІ. Практичне заняття №3. Планувальна організація

сельбищної території та територій промислових районів

1. Планування вулично-дорожньої мережі міста.

Вулично-дорожня мережа – найважливіша із систем, що об’єднує місто в цілісний функціонально – планувальний комплекс. Система магістральних вулиць - це каркас транспортно-планувальної організації міста.

Основна мета раціональної організації системи магістральних вулиць і шляхів, головне призначення яких – транспортний зв’язок, є скорочення середньої довжини поїздки по місту і спільної величини роботи міського транспорту. Водночас магістральні вулиці мають здійснювати просторовий зв’язок головних композиційних вузлів планувального рішення. Таким чином, вони є важливим архітектурно – планувальним засобом композиції міського плану.

Крім головної функції – транспортного та пішохідного зв’язку, вулиці виконують і деякі інші, не менш важливі функції:

– вулиці є осями формування забудови;

– територією вулиць здійснюється відвід поверхневих вод, прок-ладають самопливні колектори дощової та господарсько-побутової каналізації;

– територією вулиць прокладають підземні та наземні інженерні мережі;

– вздовж вулиць здійснюється повітрообмін повітряного басейну міста і приміської зони.

Основу вуличних мереж міста складають магістралі загальноміського значення, проектування вуличної мережі слід починати з них. Напрямок трас визначено за структурою сельбищної території: промислові райони, склади, житлові райони і загальноміські центри, зони відпочинку, вокзали. За категоріями магістральні вулиці і шляхи поділяють на:

швидкісні магістралі забезпечують транспортний зв'язок між сельбищними районами (житловими масивами) та об’єктами загальноміського значення поза сельбищною територією міста;

магістральні вулиці і шляхи загальноміського значення поділяють на вулиці і шляхи безупинного і регульованого руху;

магістральні вулиці і шляхи районного значення забезпечують транспортний зв'язок у межах району та з магістральними вулицями загальноміського значення;

вулиці і шляхи місцевого значення поділяють на житлові вулиці (для транспортного обслуговування житлових територій) та вулиці промислових і комунально-складських територій.

При проектуванні слід перевіряти, чи не суперечать вибрані траси вулиць умовам рельєфу та можливості здійснення збору та відводу поверхневих вод.

Краще трасувати вулиці по тальвегам. Це зменшує обсяг робіт при прокладці самопливних колекторів, а також покращує умови стоку поверхневих вод із міжмагістральної території.

Допустимі поздовжні уклони для вулиць наступні: магістральна вулиця загальноміського значення – 0.05, магістральна вулиця районного значення - 0.06, житлова вулиця – 0.08.

Надмірно щільні вуличні мережі підвищують витрати на їх будівництво й експлуатацію. Велика кількість перехресть при цьому знижує швидкість прямування транспорту. Тому після проектування вуличної мережі слід перевірити її щільність:

 (3.1)

де – довжина магістральних вулиць(км) (для районної магістралі, яка проходить по периметру сельбищної території, враховується тільки половина довжини); – площа сельбищної території (км²).

Значення щільності вулично-дорожньої мережі має знаходитись у межах 2.4-2.6 км/км².

2. Проектування системи культурно-побутового обслуговування населення міста.

Мета проектування системи культурно-побутового обслуговування така:

– задоволення потреб населення міста;

– сприяння економічному розвитку міста;

– організація просторово-планувальної структури міста.

Громадський центр – територія, де сконцентровані об’єкти побутового призначення, установи управління, об’єкти економічної діяльності престижного характеру, вузли громадського транспорту.

Одним з методів проектування системи культурно-побутового обслуговування є метод фокусування. Фокус – місце концентрації мешканців міста. Ефективними методами визначення фокусів є методи гравітації. При виконанні проекту, для спрощення, можна присвоїти ранги (бали) від одного до трьох перехрещенням магістральних вулиць і розмістити території об’єктів культурно-побутового обслуговування пропорційно цим рангам.

Архітектурно-планувальна організація міського центру обумовлюється його соціальним змістом, перспективами розвитку міста, принципами побудови центру як системи, пов'язаної з навколишнім середовищем. Головними функціями міських центрів є: управління, наука і культура, торгівля, обслуговування, організація транспортного зв’язку і комунально-побутового обслуговування. Громадські центри повинні бути зручними для транспортних і пішохідних зв'язків з житловими районами, місцями праці, зонами відпочинку і транспортними установами. Найважливішою вимогою при проектуванні центрів є забезпечення можливості розвитку системи.

Центри житлових районів і мікрорайонів проектуються з розрахунку кількості населення в радіусі доступності (для житлового району – до 1500 м і мікрорайону – до 500 м). Правильна організація громадських центрів досягається компактністю обслуговування населення – задоволення багатоцільових потреб у межах однієї території.