Законодавство про ЗЕД і правове забезпечення розгляду господарських спорів у міжнародних судах.

Враховуючи юридичну силу нормативно-правових актів, система законодав­ства про ЗЕД може бути представлена таким чином:

Акти вищої юридичної сили.

Конституція України (зокрема, положення щодо визначення виключно за­конами засад зовнішньоекономічної діяльності - п. 9 ст. 92; щодо закріплення за Кабінетом Міністрів України такого повноваження, як організація та забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи, - п. 8 ст. 116.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003р., який містить Розділ VII «Зо­внішньоекономічна діяльність», що складається з двох глав, перша з яких (гл. 37 «Загальні положення») містить 13 статей, які визначають: поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності (ст. 377), коло суб'єктів цієї діяльності (ст. 378), види ЗЕД та зовнішньоекономічних операцій (ст. 379), основні засади державно­го регулювання ЗЕД (ст. 380), ліцензування та квотування ЗЕД (ст. 381), вимоги до зовнішньоекономічних договорів/контрактів (ст. 382), включаючи їх держав­ну реєстрацію (ст. 383), основні засади/принципи митного регулювання ЗЕД (ст. 384), оподаткування ЗЕД (ст. 385), валютного регулювання (статті 386-387), кре­дитування ЗЕД (ст. 388), форми державного захисту прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (ст. 389). Гл. 38 «Іноземні інвестиції» містить основні положення щодо правового режиму такого різновиду зовнішньо­економічної діяльності, як іноземне інвестування (передбачає внесення в об'єкти інвестування на території України інвестицій іноземними інвесторами); (право­вий режим іноземного інвестування розглядатиметься в наступній темі).

Закон України від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» (Закон «Про ЗЕД») - акт малої кодифікації, спеціально присвячений регулюванню зо­внішньоекономічної діяльності; складається із 39 статей, в яких містяться поло­ження щодо: визначення термінів (ст. 1), принципів ЗЕД (ст. 2), кола суб'єктів ЗЕД (ст. 3), видів ЗЕД (ст. 4), порядку набуття статусу суб'єкта ЗЕД (ст. 5), щодо сторін, змісту, форми, видів, державної реєстрації зовнішньоекономічних дого­ворів/контрактів (ст. 6), основних засад регулювання ЗЕД, форм участі в цьому держави в особі її органів, напрямів регулювання, в тому числі митного, податко­вого, валютного тощо (статті 7-23), спеціальних правових режимів ЗЕД (статті 24-25), економічних відносин України з іншими державами та міжнародними ор­ганізаціями (статті 26-27), захисту інтересів держави та суб'єктів ЗЕД в процесі її здійснення (статті 28-31), відповідальності у сфері ЗЕД (статті 32-37), порядку розгляду спорів у сфері ЗЕД (статті 38-39).

Закони, що визначають умови дії міжнародних договорів в Україні (від 10.12.1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» та від 22.12.1993 р. «Про міжнародні договори України») та низка законів про ра­тифікацію міжнародних договорів за участю України - двосторонніх, багато­сторонніх (в тому числі укладених між країнами - учасницями міжнародних організацій економічного спрямування: Закон України від 20.09.2001 р. «Про ратифікацію Рішення Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав про Правила визначення країни походження товарів»), універсальних (Закон Укра­їни від 16.03.2000 р. «Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення ін­вестиційних спорів між державами та іноземними особами»; Закон України від 10.01.2002 р. «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу лега­лізації іноземних офіційних документів»).

Митний кодекс України від 12.12.1991 р. і Закон України від 05.04.2001 р. «Про Митний тариф України» регулюють відносини, пов'язані з перетином мит­ного кордону України та сплати мита;

Закон України від 24.02.1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначає правовий статус цього юрисдикційного органу, що вирішує спори між українськими та іноземними суб'єктами господарювання за умови наявності від­повідної домовленості між ними.

Закон України від 02.12.1997р. «Про торгово-промислові палати в Україні» ви­значає правове становище цих організацій, у тому числі повноваження у сфері зовнішньоекономічної діяльності: здійснювати у передбачених законом випадках декларування зовнішньоторговельних вантажів; проводити на замовлення укра­їнських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комп­лектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість; організовувати міжнародні виставки, національні виставки іноземних держав і окремих іноземних фірм, забезпечувати підготовку і проведення виставок україн­ських товарів в Україні, за її межами та ін.

Закони, що регулюють договірні відносини у сфері ЗЕД: від 7.11.1994 р. «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні»; від 15.09.1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоеконо­мічних відносинах» (в редакції Закону від 04.10.2001 р.); від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономіч­ної діяльності»; від 14 серпня 1999 р. «Про угоди про розподіл продукції»; від 7 вересня 1999 р. «Про концесії» та від 14.12.1999 р. «Про концесії на будівництво автомобільних доріг»; від 04.07.2002 р. «Про забезпечення реалізації інвестицій­них проектів у Туркменістані».

Постанова Верховної Ради України від 19.12.1992 р. «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяль­ності».

Укази Президента України:

від 05.03.2002 р. № 217/2002 «Про Порядок здійснення зовнішніх відносин Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміні­страціями»;

Положення про Державну службу експортного контролю в Україні, затв. Ука­зом Президента України від 17.-4.2002 р. № 342/2002;

від 25.06.2002 р. «Про порядок здійснення захисту прав та інтересів України при розгляді справ у закордонних юрисдикційних органах».

Акти Уряду:

Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»;

постанова КМУ від 19.02.1996 р. № 229 «Про затвердження Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами України і Положення про порядок контролю та звітності щодо використання майнових цінностей, які інвестуються за межами України»;

постанова КМУ від 29.04.1999 р. № 756 «Про деякі питання регулювання то­варообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» (з наступними змінами);

Перелік товарів (робіт, послуг), експорт яких за бартерними (товарообмінни­ми) операціями забороняється; Перелік товарів (робіт, послуг), імпорт яких за бартерними (товарообмінними) операціями забороняється; Перелік високолік-відних товарів, у разі експорту яких за бартерним договором термін ввезення на митну території України імпортних товарів не повинен перевищувати 60 кален­дарних днів з дати оформлення вивізної вантажної митної декларації: затв. поста­новою Кабінету Міністрів України від 29.04.1999 р. № 756 (у редакції постанови КМУ від 11.10.2002 р. № 1493);

постанова КМУ від 04.04.2001 р. № 327 «Про Єдиний державний реєстр між­народних організацій, членом яких є Україна»;

постанова КМУ від 15.02.2002 р. № 155 «Про затвердження Порядку реєстра­ції зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних опе­рацій з металоломом»;

постанова КМУ від 30.03.2002 р. № 445 «Про затвердження Порядку відне­сення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної ді­яльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівни­цтва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення та визнання такими, що втратили чинність деяких постанов Кабінету Міністрів України»;

постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1861 «Про затвердження Порядку верифі­кації сертифікатів про походження товарів з України»;

постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1862 «Про затвердження Порядку взяття (надання) проб і зразків товарів, проведення досліджень (аналізу, експертизи) з метою їх митного оформлення, а також розпорядження зразками»;

постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1863 «Про затвердження Порядку веден­ня Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності»;

постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1864 «Про затвердження Порядку ви­значення країни походження товару, що переміщується через митний кордон України»;

Перелік офшорних зон: розпорядження КМУ від 24.02.2003 р. № 77-р.

Спільні постанови КМУ та Нацбанку України: від 28.08.2001 р. № 1124 «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиван­ням грошей (FATF)»; від 10.10.2001 р. № 1371 «Про Порядок підготовки та реа­лізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями»;

Відомчі нормативно-правові акти:

Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), за­тверджене наказом Міністерства економіки та з питань екоєвропейської інтегра­ції України від 06.09.2001 р. № 201;

Положення про валютний контроль, затверджене постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. № 49 (з наступними змінами та доповненнями);

Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у наці­ональній та іноземній валюті, затв. постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492;

наказ Державної податкової адміністрації та Державної митної служби від 12.07.2004 р. № 512/387 «Про затвердження Порядку взаємодії митних і подат­кових органів при здійсненні державного контролю за експортом окремих видів товарів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності»;

наказ Державної податкової адміністрації та Державної митної служби від 29.07.2004 р. № 439/551 «Про затвердження Порядку взаємодії митних і податко­вих органів при організації та проведенні планових і позапланових виїзних пере­вірок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності»;

наказ Міністерства економіки України від 16.03.2006 р. № 98 «Про порядок обліку (реєстрації) зовнішньоекономічних контрактів, предметом яких є операції з давальницькою сировиною українського замовника, коли контрактом перед­бачена реалізація готової продукції в країні виконавця або вивезення її до іншої країни» та ін.

До джерел правового регулювання міжнародного комерційного арбітражу в Україні можна віднести:

- Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж»;

- ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

- норми Господарського процесуального кодексу України, що стосуються процедури відводу державного суду з непідсудності;

- Закон України «Про виконання в Україні іноземних судових рішень»;

- Закон України «Про міжнародне приватне право»;

Норми дво- і багатосторонніх міжнародних договорів з питань міжнародного комерційного арбітражу, учасницею яких є Україна:

- Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р.

- Нью-Йоркську конвенцію 1958 р. про визнання та примусове виконання іноземних арбітражних рішень.

Висновки з 3 питання.

Отже, спеціальне законодавство про ЗЕД складається з актів законодавства різної юридичної сили, присвячених регулюванню цієї діяльності (в тому числі окремих її аспектів) та окремих норм, що містяться в нормативно-правових актах загаль­ної сфери дії чи присвячених регулюванню інших видів діяльності, що може поєд­нуватися із зовнішньоекономічною (банківська діяльність, страхування, спільне інвестування та ін.). Відтак, систему актів законодавства про ЗЕД можна поді­лити на загальну частину (включає нормативно-правові акти, що містять загальні положення щодо ЗЕД) та спеціальну частину, до якої входять акти законодавства чи норми, що визначають специфіку здійснення ЗЕД в окремих сферах економі­ки, на окремих територіях, за участю окремих суб'єктів тощо.

До джерел правового регулювання міжнародного комерційного арбітражу в Україні можна віднести: Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж»; Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»; окремі норми Господарського процесуального кодексу України, що стосуються процедури відводу державного суду з непідсудності; Закон України «Про міжнародне приватне право»; Норми дво- і багатосторонніх міжнародних договорів з питань міжнародного комерційного арбітражу, учасницею яких є Україна: Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. Нью-Йоркську конвенцію 1958 р. про визнання та примусове виконання іноземних арбітражних рішень.

4. Міжнародний комерційний арбітраж (третейський суд) як різновид юрисдикційних органів, які вправі вирішувати господарські спори.

Перш ніж ми перейдемо до вивчення діяль­ності міжнародних арбітражних центрів, регламентів цих центрів і законодавства про міжнародний комерційний арбітраж, нам необхідно з'ясувати, що являє собою міжнародний ко­мерційний арбітраж. Під міжнародним комерційним арбітражем розуміється спосіб вирішення спорів між сторонами з різних дер­жав або сторонами з «іноземним елементом», які самі признача­ють нейтральних арбітрів чи арбітра, чиє рішення має обов'язко­ву силу. Російський дослідник міжнародного комерційного арбітражу А. Г. Федоров у своєму навчальному посібнику «Меж­дународный коммерческий арбитраж» наголошує на тому, що термін «міжнародний комерційний арбітраж» застосовується в декількох значеннях. Насамперед цей термін означає механізм розгляду спорів, що випливають із зовнішньоекономічних угод. По-друге, терміном «міжнародний комерційний арбітраж» поз­начають орган, створений для розгляду таких спорів. Цей орган може бути як постійно діючим арбітражним інститутом, так і створеним спеціально для розгляду конкретного спору — арбітраж ad hoc. І останнє значення цього терміну це — склад арбітражу: декілька арбітрів (як правило три) чи одноособовий арбітр. Крім того, слід зазначити, що терміном «міжнародний» позначають відмежування між арбітражами, що є суто національними, тобто являють собою систему державних арбітражних судів, і тими, які виходять за національні кордони. Міжнародний комерційний арбітраж варто відрізняти від «внутрішнього» арбітражу, що розглядає спори між суб'єктами власної країни, що виникають з приводу так званих «внутрішніх» угод. Основне розходження між «внутрішнім» і «міжнародним» арбітражем лежить у національності сторін, що беруть участь у справі, чи, принаймні, в присутності «іноземного елемента» у вигляді іноземних інвестицій у спільному підприємстві. Крім того, діяльність внутрішніх господарських судів регулюється іншими нормативними актами, ніж діяльність міжнародного арбітражного суду на території України. Варто та­кож відрізняти міжнародний комерційний арбітраж від міжна­родного «публічного» арбітражу. Останній включає арбітражний розгляд спорів як політичного, так і економічного характеру між державами і/чи державними утвореннями. Такі спори, зокрема, можуть розглядатися Постійним третейським судом, що знахо­диться в Гаазі. Держава, державне утворення, державний орган чи організація, однак, можуть бути і сторонами міжнародного комерційного арбітражу, зокрема, якщо відповідна держава бере участь у Конвенції про розгляд інвестиційних спорів між держа­вами й іноземними особами (Вашингтонська конвенція 1965 р.). Як ми бачимо, різні правові системи багатьох країн світу по-різному трактують поняття «міжнародний». В одних країнах розмежування іде за характером самого спору. Тобто, спір є міжнародним, оскільки в ньому зачіпаються інтереси міжнарод­ної торгівлі. Інші правові системи зосереджують свою увагу на сторонах спору, тобто безпосередньо на їх національній прина­лежності, постійному місці проживання, а якщо сторона є юри­дичною особою, то до уваги береться і місце перебування штаб-квартири. У деяких країнах, наприклад у Франції, застосовують­ся інші критерії, такі як «міжнародний характер угоди». Як пра­вило, поняття «комерційний» застосовується в країнах з ду­алістичною системою права. Ці країни проводять розмежування між комерційними і некомерційними договорами. Комерційним договором визнається договір, що укладений між підприємцями у вигляді звичайного ведення промислу. У багатьох країнах світу до арбітражного суду можуть передаватися тільки ті спори, що виникають з комерційних договорів.

Висновки з 4 питання.

Таким чином, термін «міжнародний комерційний арбітраж» застосовується в декількох значеннях. Насамперед цей термін означає механізм розгляду спорів, що випливають із зовнішньоекономічних угод. По-друге, терміном «міжнародний комерційний арбітраж» поз­начають орган, створений для розгляду таких спорів. Цей орган може бути як постійно діючим арбітражним інститутом, так і створеним спеціально для розгляду конкретного спору — арбітраж ad hoc. І останнє значення цього терміну це — склад арбітражу: декілька арбітрів (як правило три) чи одноособовий арбітр. Крім того, слід зазначити, що терміном «міжнародний» позначають відмежування між арбітражами, що є суто національними, тобто являють собою систему державних арбітражних судів, і тими, які виходять за національні кордони.