Модест Петрович Мусоргський

1839 –1881

Модест Петрович Мусоргський прагнув показати життя народу, розкрити його психологію, внутрішній душевний світ, всі його бідування, страждання й радощі. У його листі до В. Стасова є такі слова: „Не познайомитися з народом, а побрататися хочеться”.

Величезний вплив справив на М. Мусоргського своїм реалістичним напрямом Олександр Даргомижський. Тому М. Мусоргський також поряд з інтонаціями старовинної селянської пісні становить основу своєї вокальної творчості мовні інтонації. Один з своїх творів М. Мусоргський присвячує О. Даргомижському з багатозначним надписом: „Великому вчителеві музичної правди”.

Найповніше М. Мусоргський здійснив свої художні погляди в операх. Тут він був справжнім реформатором – творцем глибоко народної музичної драми, у якій всі музичні засоби підпорядковані одному принципу: правдивій передачі переживань народу і окремих дійових осіб, що зв’язані з народом.

М. Мусоргського приваблювали здебільшого історичні сюжети, на яких він міг показати „минуле в сучасному”, тобто розкрити основні рушійні сили суспільства – народ і владу, їх взаємовідносини.

Найбільшим за значенням і цільністю твором М. Мусоргського є опера „Борис Годунов”. Покладений в основу текст драми О. Пушкіна зазнав значної переробки, і в результаті М. Мусоргський написав самостійне лібретто, яке дало змогу йому створити новий вид народної історичної музичної драми. Новизна її в порівнянні з іншими операми того часу полягала, насамперед в тому, що тут рушійною силою є народ і його ставлення до подій. Ненависть народу до Бориса, як до царя-злочинця, вбивці, і є основою трагедії і загибелі Бориса. Ця основна ідея опери висловлювалася устами юродивого, як виразника потаємних дум і сподівань народу.

Як і в усій творчості, так і в піснях М. Мусоргського яскраво виявлена соціальна тематика: розкривається важке становище селянства; не випадково ми знаходимо в них багато спільного з тематикою М. Нєкрасова. У пісні „Калістрат” на слова М. Нєкрасова селянин згадує, як мати над ним співала в дитинстві, обіцяючи щасливе життя, і з гіркою іронією сміється над тим, що зараз він „збирає врожай з незапаханої, незасіяної полосоньки”, а дружина пере білизну для голих дітей. У пісні „Сирітка” показано нещасливу селянську дитину, яка біжить за паном і марно просить милостині.

Основою творчості М. Мусоргського було прагнення в конкретному творі показати навколишню дійсність, пов’язану з життям і бідуванням народу, селянства. Для М. Мусоргського характерний глибокий зв’язок його музики зі словом, прагнення музичними інтонаціями передати найтонші відтінки людської мови, людських переживань. Основними виражальними засобами М. Мусоргського є мелодичний речитатив і декламаційна мелодія; у ряді творів композитор виступає й автором тексту.

Другою важливою основою стилю М. Мусоргського була народна пісня. Модест Петрович чудово знав руську народну пісню і широко використовував її в своїй творчості. Композитор майже не брав народної пісні як тему для обробки, а використовував її характерні звороти як основу для своєї музичної мови.

М. Мусоргський – один з найбільших народних художників, який вніс багато нового в руське музичне мистецтво, зробив великий вплив на творчість як російських, так і зарубіжних композиторів. Твори М. Мусоргського пройняті любов’ю до народу, глибоким розумінням і знанням народу, співчуттям до народного горя, страждань.

Микола Андрійович Римський-Корсаков

1844 – 1908

Дослідники життя та творчості М. Римського-Корсакова стверджують, що російський композитор-класик відрізнявся надзвичайно широким колом пізнавальних інтересів, що, безумовно, виводило його особистість на рівень одного з найвидатніших мислителів свого часу. Зацікавленість М. Римського-Корсакова філософсько-естетичною проблематикою, зумовлена допитливістю його розуму, реалізувалася в ґрунтовному вивченні праць Г. Гегеля, І. Канта, Б. Паскаля, Г. Спенсера, Б. Спінози, Ф. Шеллінга, І. Г. Фіхте та ін. Але композитор пише, що для нього малопривабливими залишаються ті філософсько-естетичні аспекти творчості, які пов’язані з оперуванням абстрактними, відстороненими поняттями

Особливу привабливу силу мали для нього ті пам’ятники народного мистецтва і побуту, в яких життя народу з’являлося з її барвистого, поетичного боку: древні народні повір’я, обряди і пісні, пов’язані з народними уявленнями про природу, легенди, билини і казки. Саме у цій пристрасті проявилося індивідуальне, властиве М. Римському-Корсакову, розуміння народності мистецтва; тут він знайшов свій шлях як руський художник-музикант. У його творах проходять картини старовинного народного життя, побутового і обрядового, оживає Давня Русь в усій її своєрідності і барвистості.

В операх М. Римського-Корсакова на перший план виступають образи, що втілюють розум і художню обдарованість народу, його тягу до прекрасного, доброту і піднесеність почуттів. Мрії народу про свободу, щастя, красу, його уявлення про справедливість і добро композитор утілив у ряді ідеальних, казково-ілюзорних образах (берендєєво царство в „Снігуроньці”, Царівна-лебідь в „Казці про царя Салтана”). Звертаючись до сюжетів історичних, М. Римський-Корсаков прагнув до романтичного, піднесеного зображення народних героїв. Так, задумавши оперу про Степана Разіна, композитор просив лібреттиста зняти з сценарію опери, що проектувався, ті сцени і епізоди, в яких акцентувалися криваві події: „Особистість Стеньки має бути дещо ідеалізованою і повинна збуджувати симпатію, а не відштовхувати. Потрібно, щоб повстала і промайнула якась велетенська фігура серед гнобленого народу”.

Властива М. Римському-Корсакову чуйність до прекрасного в явищах реальної дійсності знайшла відображення в чудових музичних пейзажах, в образах природи, що грають велику роль в його творах. Картини моря, лісу, ранкової зорі, що розгорається, нічного зоряного неба, пейзажі півночі і півдня, замальовки зі світу пернатих і тварин, передача всіляких „голосів природи” – усе це підвладно музичній фантазії композитора, майстра пейзажного звукопису. М. Римський-Корсаков був наділений якимсь особливим талантом живописати засобами музики, проте музичні пейзажі композитора мають не лише рідкісну яскравість і точність музичного зображення, але й поетичну натхненність, глибоку ліричну виразність.

У тісній єдності з природою виступають в музиці М. Римського-Корсакова казкові, фантастичні образи. Найчастіше вони втілюють, як і в творах народної творчості, стихійні сили і явища природи (Мороз, Лісовик, Морська царівна та ін.). Фантастичні образи містять в собі разом з музично-мальовничими, казково-фантастичними елементами також риси зовнішнього вигляду і характеру реальних людей. Така багатогранність надає музичній фантастиці М. Римського-Корсакова особливої своєрідності і поетичної глибини.

Олександр Порфірійовіч Бородін

1833 – 1887

Олександр Порфирійович Бородін народився у Петербурзі. Загальну освіту Бородін здобув дома. Уже в дитинстві в нього яскраво виявилися захоплення хімією і музикою, які визначили зміст всього його життя і діяльності.

Коли прийшов час вибирати навчальний заклад, О. Бородін вирішив поступити в медико-хірургічну академію, де хімія була одним з основних предметів. Своїм серйозним ставленням до занять О. Бородін звернув на себе увагу професорів академії, але поряд із заняттями в академії він не залишив також занять музикою.

Успішно закінчивши академію, О. Бородін почав самостійну роботу як лікар у військовому госпіталі. Однак незабаром він залишив цю роботу і цілком віддався науковій праці в галузі хімії. У 1859 р. О. Бородін одержав наукове відрядження за кордон, де багато і успішно працював на основній спеціальності, продовжуючи займатися також музикою.

Незабаром після повернення з-за кордону О. Бородін познайомився і зблизився з балакіревським гуртком. Як і раніш, музика для О. Бородіна була улюбленим заняттям у вільний від основної роботи час. Тісне спілкування з друзями-композиторами і музикантами сприяло тому, що О. Бородін не тільки не залишив музичних занять, але й написав ряд великих творів.

Творча спадщина О. Бородіна порівняно невелика за обсягом. У своїх творах композитор часто звертається до теми величі російського народу, любові до батьківщини, волелюбності. Музика його вирізняється епічною широтою, мужністю, у той же час глибоким ліризмом.

Найвизначніший твір О. Бородіна – опера „Князь Ігор” – є зразком національного героїчного епосу в музиці. Через велику завантаженість науковою й педагогічною роботою О. Бородін писав повільно. Опера створювалася протягом 18 років, не була закінчена (після смерті О. Бородіна оперу дописали за матеріалами автора М. Римський-Корсаков і О. Глазунов). Опера відзначається монументальною цілісністю образів, потужністю й розмахом народних хорових сцен, яскравістю національного колориту. „Князь Ігор” розвиває традиції епічної опери М. Глінки „Руслан і Людмила”.

О. Бородін – один із визначних творців руських класичних симфоній і ів. Перша симфонія, що з’явилася одночасно з першими зразками цього жанру у М. Римського-Корсакова і П. Чайковського, започаткувала героїко-епічний напрямок руського симфонізму. Вершиною руського й світового епічного симфонізму є його Друга („Богатирська”) симфонія. До числа визначних зразків камерно-інструментального жанру належать квартети О. Бородіна.

Яскрава, самобутня творчість О. Бородіна вплинула на руських і закордонних композиторів. Традиції О. Бородіна продовжили радянські композитори: С. Прокоф’єв, Ю. Шапорін, Г. Свірідов, А. Хачатурян та ін.).

О. Бородін – автор більш ніж 40 робіт з хімії; учень М. Зініна; захистив докторську дисертацію за темою: „Про аналогії фосфорної і миш’якової кислоти в хімічних і токсикологічних відносинах”.

Петро Ілліч Чайковський

1840 – 1893

Чайковський Петро Ілліч народився в Удмуртії, в сім’ї гірського інженера. Народні пісні, переважно протяжні, ліричні наспіви рибалок, були першими, найбільш яскравими музичними враженнями П. Чайковського. У ці ж роки П. Чайковський познайомився і з деякими творами італійських і німецьких композиторів, які він слухав у виконанні на оркестрині (механічному органі). У ранньому віці почалися і його перші уроки гри на фортепіано.

Закінчивши блискуче Петербурзьку консерваторію в 1865 р., П. Чайковський жив у Москві і викладав теорію музики в Московській консерваторії. П. Чайковський брав активну участь у творчому житті Москви; він знайомиться зі Львом Толстим, Олександром Островським (пізніше — автором лібрето до опери „Воєвода”), з композиторами, які звернули його інтерес до програмної музики. Серед творів цих років – Перша симфонія та увертюра-фантазія „Ромео і Джульєтта”.

Творчість П. Чайковського охоплює різні жанри: опери „Опричник” і „Коваль Вакула”, музика до драми О. Островського „Снігуронька”, балет „Лебедине озеро”, Другу і Третю симфонії, фантазію „Франческа да Ріміні”, Перший фортепіанний концерт, Варіації на тему рококо для віолончелі з оркестром, три струнні квартети та ін.

З 1864 р. П. Чайковський майже щороку жив в Україні, що сприяло появі творів на українські сюжети: опери „Мазепа” і „Черевички”, симфонії № 2 („Українська”) та № 4, концерт для фортепіано з оркестром № 1, транскрипція фантазії „Козачок” О. Дарґомижського для фортепіано, пісні до російських перекладів Т. Шевченка та ін.

Хоча провідними сферами творчості П. Чайковського були опера та симфонія, композитор писав музику майже у всіх жанрах. У його музиці відбиті глибокі соціально-етичні конфлікти, що були породжені руською дійсністю 2-ої половини ХІХ ст. Зіткнення прагнень до повноти життя та почуттів із жорстоко ворожою дійсністю служить джерелом гострого напруженого конфлікту, часто отримує у творах композитора трагічний результат. Помітне підсилення трагічності спостерігається у творах останніх років (опера „Пікова дама”, Шоста симфонія).

Проникливий митець-психолог, П. Чайковський розкривав внутрішній світ людини в різних його проявах: від м’якої ліричної задушевності до захопливого трагізму. Світле життєствердне начало втілювалося ним у картинах народних веселощів і урочистостей або в ідеально прекрасних поетичних образах, що виражають романтичну мрію про наповнене й гармонійне життя. Музиці П. Чайковського властиве мелодійне багатство, пов’язане з інтонаціями народної пісні і міського романсу.

Монументальна фігура цього композитора-симфоніста, патріота і громадянина, що підняв руське музичне мистецтво на недосяжну висоту, височіє серед великих художників XIX ст. Але в той же час завдяки високому ладу свого гуманізму і художніх ідеалів, дивовижної дохідливості, доступності втілення людських почуттів і думок, справжній народності і демократизму музика П. Чайковського стала невід’ємною частиною нашого життя.

У своїй творчості П. Чайковський створив музичну мову, органічно пов’язану з народною стихією, з музичним життям і побутом сучасної епохи. Проте національна обмеженість була чужа П. Чайковському. Він вважав, що цінність будь-якої національної культури зростає у міру її доступності усім народам. І дійсно, його музика стала достовірно інтернаціональною, завоювавши світове визнання.

Сергій Васильович Рахманінов

1873 – 1943

До плеяди справжніх класиків кінця XIX – першої половини XX ст., що прославили руське музичне мистецтво і в своїй країні і за її межами, відноситься Сергій Васильович Рахманінов – видатний композитор, автор багатьох фортепіанних творів, романсів, опер і симфоній, один з найбільших піаністів свого часу.

Музика С. Рахманінова відрізняється емоційною яскравістю, відвертістю, щедрою мелодикою, безпосередністю виразу. Експресивна загостреність поєднується в творах композитора з епічною суворістю, прониклива лірика – з глибоким драматизмом. С. Рахманінов продовжує і об’єднує традиції П. Чайковського і композиторів „Могутньої купки”, привносячи в них дихання сучасності.

С. Рахманінов залишив велику і різноманітну за жанрами спадщину. Окрім ранньої опери „Алеко” ним написані опери „Скупий лицар” і „Франческа да Ріміні”, кантата „Весна” для солістів, хору і оркестру, поема „Дзвони”, 3 симфонії, симфонічна фантазія „Круча”, симфонічна поема „Острів мертвих”, Симфонічні танці, 4 концерти, Рапсодія на тему Паганіні для фортепіано з оркестром, багато камерно-інструментальних ансамблів, зокрема, Елегійне тріо „Памяті великого художника” на смерть П. Чайковського, твори для рояля (2 сонати, Варіації на тему Шопена, Варіації на тему Кореллі, музичні моменти, прелюдії, етюди-картини, сюїти для фортепіано в чотири руки, транскрипції і перекладення для фортепіано творів як своїх, так і інших композиторів, романси і хори).

С. Рахманінов звертався також й до духовної музики: це – чудові духовні твори „Літургія Іоанна Златоуста” і „Всенощне бдення”.

Його мистецтво відрізняє життєва правдивість, демократична спрямованість, щирість і емоційна повнота художнього висловлювання. С. Рахманінов наслідував кращі традиції музичної класики, передусім руської. Загострено-ліричне відчуття епохи грандіозних соціальних потрясінь пов’язане у С. Рахманінова з втіленням образів батьківщини.

С. Рахманінов був проникливим співаком руської природи. У його творах тісно співіснують пристрасні пориви непримиренного протесту і затишне споглядання, трепетна настороженість і вольова рішучість, похмурий трагізм і захоплена гимнічность. Музика С. Рахманінова має невичерпне мелодійне і поліфонічне багатство, ввібрала російські народно-пісенні витоки і деякі особливості знаменного розспіву.

Одна з самобутніх основ музичного стилю С. Рахманінова – органічне поєднання широти і свободи мелодійного дихання з ритмічною енергією. Національно-колоритна риса гармонійної мови: різноманітне втілювання дзвонових звучностей. С. Рахманінов сприяв розвиткові російського лірико-драматичного і епічного симфонізму. Тема батьківщини, центральна в зрілій творчості С. Рахманінова, з найбільшою повнотою утілилася в його великих інструментальних творах, особливо в 2-му і 3-му фортепіанних концертах, заломившись в лирико-трагическом аспекті в пізніх творах композитора. С. Рахманінов був також одним з видатних оперних і симфонічних диригентів свого часу.