Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Економічний розвиток Франції – самостійне опрацювання
|
|
У 1815-1847 pp. у Франції зростали промисловість і торгівля, розширювалося будівництво доріг і каналів, прокладалися залізниці. Ринкові відносини дедалі більше проникали в сільське господарство.
У промисловості набирала темпів промислова революція, з'явилися великі на ті часи фабрики з верстатами й паровими машинами, зросли виплавка чавуну й видобуток вугілля. У 1820 р. У Франції було 65 парових машин, 1830 р. - 625, 1848 р. - 4853.
Виплавка чавуну зросла від 114 тис. т 1818 р. до 600 тис. т 1848 p., видобуток вугілля - від 1 млн до 5 млн т.
У 30-х pp. з'явилися пароплави, 1831 р. почалося будівництво залізниць - до 1848 р. їхня протяжність становила 2 тис. км.
Обсяг промислового виробництва виріс за ці роки на 60%.
Франція посіла перше місце у світі з випуску шовкових тканин, значно зріс випуск бавовняних, хутряних виробів. Центром текстильної промисловості став Ельзас.
Але промислова революція у Франції відбувалася набагато повільніше, ніж в Англії; мануфактур було більше, ніж фабрик. Переважали дрібні майстерні, особливо у виробництві предметів розкоші, де Франція вела перед у Європі.
Процес запровадження фабричної системи зумовив зростання продуктивності праці, інтенсифікації виробництва.
Найбільшими промисловими центрами країни, а заразом і центрами робітничого руху, стали Ліон, Марсель, Лілль, Рубе, Сент-Етьєн. Найбільші робітничі виступи, придушені з допомогою військ, сталися в 1831 і 1834 pp. у Ліоні.
Провідну роль в економіці країни зберігало сільське господарство. Обсяг його продукції зріс за цей час (без збільшення кількості оброблюваної землі) на 50%.
Великі підприємства колишніх дворян були лише на півночі, в інших частинах країни переважали дрібні селянські господарства.
На селі відбувався процес товаризації господарства і майнового розшарування селян. З'являлися заможні господарі, які виробляли продукцію для потреб ринку, ті, хто підробляв наймитуванням, і взагалі безземельні селяни.
Політична роздробленість Німеччини
Віденський конгрес не усунув роздрібненості Німеччини.
Німеччина залишалася феодально роздробленою на 38 автономних держав (34 монархії та 4 вільних міста) країною, на чолі яких стояв австрійський імператор, що гальмувало розвиток Німеччини і була головною перешкодою для розвитку ринкових відносин.
Найбільшими з них були Австрія, Пруссія, Саксонія, Баварія, Ганновер.
Було створено Німецький союз, що являв собою конфедерацію незалежних держав, які не мали єдиного законодавства, армії, фінансів, дипломатичного представництва.
Збереглася необмежена влада королів, князів, герцогів, які підтримували роздробленість країни і панування феодальних порядків або їх пережитків.
Існували різноманітні правила торгівлі, неоднакові системи мір і ваги, різні монети, численні мита під час переїзду кордонів десятків німецьких держав, що негативно впливало на розвиток економіки країни.
Існування між більшістю із них митних кордонів призводило до того, що перевезення товарів німецькими землями коштувало дорожче, ніж до Америки.
Німеччина в промисловому аспекті відставала від Великої Британії, Франції, США.
У Німеччині не було великої промисловості, переважала ручна праця, а машини використовували дуже рідко.
Німецькій буржуазії вдалося у 1834 р. добитися знищення митних кордонів між державами Німецького союзу (без Австрії), а це сприяло створенню єдиного внутрішнього національного ринку.
У 1819 р. було прийнято Карлсбадські постанови з'їздом німецьких государів, які поширювали на всі німецькі держави жорстокий поліцейський терор. Університети були під суворим контролем властей.
Створено спеціальну Комісію, яка стала органом поліцейського розшуку неблагонадійних.
Місцеві парламенти стали слухняним знаряддям цієї політики.
Втрата своїх позицій Австрією й посилення Пруссії
Найбільшими державами на території Німеччини були Австрія та Пруссія.
Економічно розвинена Пруссія хотіла позбутися панування Австрії.
Посилення Пруссії відбувається після призначення королем Вільгельмом І у 1862 р. Бісмарка прем'єр-міністром Пруссії.
Національна політика в Австрійській імперії
Австрійська імперія, монархія Габсбургів — одна з найбільших держав Європи.
Володіння Габсбургів були другими після Російської імперії в Європі.
Вона була багатонаціональною державою. Із 37 млн жителів імперії 18 млн становили слов'янські народи (чехи, словаки, поляки та інші.), 7 млн — австрійські німці, 5 млн — угорці, решта — румуни та італійці.
Панівною нацією були австрійські німці.
Італійців і слов'ян жорстоко пригноблювали. У залежному становищі від німецьких властей були й угорці.
Німецькі поміщики гнобили інші народи.
У школах, судах, в усіх установах вони запровадили німецьку мову.
Всю освіту зосередили в своїх руках католицькі священики. Німці перейменовували вулиці, скрізь висіли німецькі вивіски на стінах будинків. Православним і протестантам в Австрійській імперії заборонялося займатися ремеслами
Політика «Поділяй і владарюй»
«Мої народи чужі один одному… Вони не розуміють і ненавидять один одного. Їхня неприхильність породжує порядок, їхня ворожнеча – загальний мир» імператор Франц ІІ