Філософія в системі культури. Функції філософії.

Всі явища культурного життя виростають на ґрунті світогляду. Ще більше значення, чим просто світогляд, займає в культурі філософія, як система теоретичних і усвідомлених (продуманих, проаналізованих) елементів світогляду. Філософія є теоретичним фундаментом культури й у той же самий час - її, культури, найвищим усвідомленим вираженням. Не випадково Гегель, а за ним і Карл Маркс називали філософію " квіткою культури нації". Філософія, звичайно, входить до складу культури, сама є елементом культури, але в той же час виконує в ній, у культурі, роль дріжджів, що своїм шумуванням підготовляють з тіста національних духовних елементів придатні для випічки і споживання хліби культури - твору мистецтва, наукові відкриття, моральні кодекси і все інше, що служить духовною стравою людства. Певним типам філософії відповідають і певні типи культури.

У масштабах усього людства чітко розрізняються три типи найбільших культур: індійська, китайська і європейська. Ці три культури історично сформувалися у відносній незалежності одна від одної.

Формування трьох загальнолюдських типів культури обумовлено мірою відособленості один від одного індійського, китайського і європейського народів. Однак стійкість кожної з зазначених культур була обумовлена саме філософією, що у найбільш чіткій формі зафіксувала, виразила і постійно утримувала тип своєї культури. Філософія названих культур і їхніх народів формувалася цілком самостійно, виростала на своєму власному ґрунті без впливу чи запозичення своїх ідей в інших народів.

Основною ознакою, що визначає тип філософії, служить специфіка ставлення філософії до релігії. Це - об'єктивно-історичний показник, а не довільно обрана ознака визначення типу філософії. Справа в тім, що появі філософії історично передував світогляд релігійний, релігія. Формування філософії скрізь відбувався шляхом підняття проблем світогляду на теоретичний рівень. Для утвердження своєї самостійності філософія скрізь була змушена, з одного боку, почати з розгляду тих проблем світогляду, що до неї вирішувалися по-релігійному, а з іншого боку - певним чином зреагувати на цей релігійний світогляд.

Основні функції філософії

Гносеологічна функція філософії складається у вивченні відношення “світ-людина”. Теорія пізнання розглядається як відношення об'єкта і суб'єкта пізнання, виявляється зв'язок почуттєвого і раціонального, досліджуються проблеми істини, формування переконань і інші гносеологічні питання. Філософія розробляючи загальні, обґрунтовані окремі і загальнонаукові методи пізнання - виконує тим самим методологічну функцію. Філософія узагальнюючи висновки спеціальних наук, об’єднуючи їх на основі своїх філософій і методів пізнання - виконує інтеграційну функцію, розповсюджуючи її і на інші галузі духовної культури, включаючи політичні, правові, моральні, естетичні, релігійно-атеїстичні форми суспільної свідомості. Філософська система не тільки висуває й обґрунтовує теоретичні положення, але й інтерпретує їх, дає оцінку, формує систему цінностей. У цьому полягає аксеологічна функція філософії. Піддаючи критичної оцінці те, що не відповідає філософській системі філософія виконує свою критичну функцію. Спілкування і передачу інформації здійснює комунікативна функція філософії. У такий спосіб очевидно, що філософія має в даний час чимало значимих функцій, проте можна виділити з них основні функції філософії:

Теоретико-пізнавальна функція. Світогляд - це система узагальнених поглядів на світ, на місце в ньому людини і його відношення до цього світу, а також засновані на цих поглядах переконання, почуття, ідеали, що визначають життєву позицію людини, принципи поводження і ціннісні орієнтації. На ранніх стадіях розвитку суспільства в людей почав формуватися міфологічний світогляд. Це була перша спроба людини пояснити походження й устрій світу, поява людей, тварин, причини стихійних явищ, визначити своє місце

Теоретико-пізнавальна функція здійснює синтез знань і створення єдиної картини світу, що відповідає визначеному рівню розвитку науки, культури й історичного досвіду. Якщо інші науки роблять предметом вивчення якійсь окремий зріз реальності, то філософія намагається охопити всю реальність у її єдності. Для філософії характерно уявлення про те, що світ має внутрішню єдність, незважаючи на зовнішню розрізненість частин. Реальність світу як цілого - такий зміст філософії.

Пізнавальна функція. У філософії, як і в науці, досліджують, як одні висловлення підтверджуються іншими. Але там, де наука роз'єднує (значення має тільки те, що ставиться в сфері даної науки), філософія об'єднує, для неї не характерно дистанціювання від якоїсь сфери буття людини. Йде, і ні на мить не зупиняється процес обміну ідеями між філософією і наукою, що породило прикордонні між наукою і філософією області знання (філософські питання фізики, математики, біології, соціології; наприклад, ідея відносності, несамостійності простору і часу, що спочатку обговорювався у філософії Лейбніцем, Махом, потім у математику Лобачевским, Пуанкаре, пізніше у фізику Ейнштейном). Але істотною відмінністю філософського знання від інших є те, що філософія - єдина з наук пояснює що таке буття, яка його природа, співвідношення матеріального і духовного в буття.

Використовуючи досвід розуміння, накопичений в інших областях пізнання, практики, вона створює філософські «ескізи» тих або інших природних або суспільних реалій, підготовлюючи їх наступну конкретно-наукову проробку. При цьому здійснюється умоглядне осмислення принципово припустимих, логічно і теоретично можливих варіантів. Таким чином філософія виконує функцію інтелектуальної розвідки, що також служить і для заповнення пізнавальних прогалин, що постійно виникають у зв'язку з неповним, різним ступенем вивченості тих або інших явищ, наявністю «білих плям» пізнавальної картини світу. Звичайно, у конкретному - науковому плані прогалина має бути заповнити спеціалістам - ученим іншої загальної системи світорозуміння. Філософія ж заповнює їхньою силою логічного мислення.

Оцінна функція. Філософію легше пояснити, займаючись нею, чим описуючи її з боку. Частково вона полягає у визначеному підході до розгляду питань, частково - у спробах вирішити деякі проблеми, що традиційно цікавлять тих, хто називає себе (або кого так називають інші) «філософами». Єдина річ, щодо якої філософи ніколи не могли домовитися та й навряд чи взагалі чи домовляться будь-коли узагалі - це те, з чого складається філософія.

Люди, що серйозно займаються філософією, ставили перед собою різноманітні задачі. Одні намагалися пояснити й обґрунтувати визначені релігійні погляди, інші, займаючись наукою – прагнули показати значення і розкрити зміст різноманітних наукових відкриттів і теорій. Треті (Джон Локк, Маркс) використовували філософію, намагаючись змінити політичну організацію суспільства. Багатьох цікавило обґрунтування й обнародування якихось ідей, що, на їхню думку, могли б допомогти людству. Деякі ж не ставили перед собою настільки грандіозних цілей, а просто хотіли розібратися в особливостях світу, у якому живуть, і зрозуміти вірування, яких притримуються люди.