Технічна (поліграфічні підприємства, технічні центри радіо та телемовлення, підприємства зв’язку, які ведуть підписку та розповсюдження преси, передачу радіо та телесигналу).

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………5

Тема 1. Вступ. Журналістика як система ………………………………...7

Тема 2. Масово-інформаційний характер журналістської діяльності. Журналістська спеціалізація………… ……………………….....................14

Тема 3. Журналістика в системі соціальних інститутів...………………..21

Тема 4. Принципи та функції журналістської діяльності…………….....25

Тема 5. Журналістика як галузь творчої діяльності……………………….32

Тема 6. Професійна етика українського журналіста ……………………...38

Тема 7. Свобода слова і журналістська творчість …………….………......45

Тема 8. Законодавче регулювання журналістської діяльності в Україні..51

Перелік питань з дисципліни ………………………………………………55

Список літератури до вивчення дисципліни………………………………57

Короткий словник журналіста……………………………………………...60

Додаток 1

Принципи побудови журналістських текстів ……………………………..69

Додаток 2

Критерії оцінки новин ………………………………………………………71

Додаток 3

Зразок письмового інформаційного запиту щодо доступу до інформаційних документів …………………………………………………73

Додаток 4

Графічний конфігуратор принципів журналістики……………………….77

Додаток 5

Послідовність роботи з авторськими матеріалами………………………. 78

Додаток 6

План публікації………………………………………………………………79

Додаток 7

Кодекс професійної етики українського журналіста ………………………80

Додаток 8

Міжнародні принципи журналістської етики …………………………….82

Додаток 9

Декларація принципів поведінки журналістів ……………………………84

Додаток 10

Моніторинг порушень прав журналістів ……………………………..85

Додаток 11

Критерії визначення рівня журналістських матеріалів ………………….94

Додаток 12

Практичні вправи до занять ………………………………………………95

ВСТУП

У жодній професії людина не може стати фахівцем, доки не оволодіє професійними методами роботи. Підготовка професійного журналіста – це тривалий процес формування його як особистості, а не тільки фахівця, що володіє технікою впливу на громадську думку. Журналістика належить до тих професій, які мають багато соціально, психологічно й політично визначених моделей реалізації. Журналістський професіоналізм включає з самого початку визначеність журналіста як особистості щодо свого суспільно-політичного профілю, морально-етичних засад діяльності. В цьому контексті для журналіста є принциповим вибір міри своєї участі у суспільних процесах: журналіст як сторонній спостерігач, але який має свою позицію чи журналіст як безпосередній учасник соціальних процесів

Метою вивчення курсу “Вступ до спеціальності” є розкриття концептуальних засад функціонування журналістики в сучасному суспільстві: форм здійснення масово-інформаційного процесу, засобів впливу на масову свідомість, творчого характеру журналістській діяльності.

Завдання курсу: допомогти студентам узагальнити і систематизувати знання в галузі інформації і комунікації; дати нові знання про сутність журналістики; навчити аналізувати теоретико-методологічні концепції сучасної журналістики; охарактеризувати функціонування сучасних ЗМІ в суспільстві молодої демократії.

По закінченню вивчення курсу студенти мають знати:

Об’єктом журналістики є вся дійсність без будь-яких обмежень чи винятків, уточнень чи застережень. Немає такої сфери життя – у політиці, науці, культурі, побуті, – якої б не торкалося слово жур­наліста. Щоправда, в кожній країні є поняття державної таємниці, тобто такої сфери, куди навіть журналістам проникати заборонено.

Разом з тим у структурі журналістики доцільно виділяти її пред­мет – вужчу сферу дійсності, конкретну частину об’єкта, яка відіграє провідну роль у гносеологічному спрямуванні даної діяльності. У цьо­му сенсі журналістика спрямована на повідомлення про конкретні зміни в дійсності, нові явища в ній. “Відповідно предметом пізнання для жур­наліста, − зазначає І.Михайлин, − виступають конкретні ситуації життя, у яких виявляють себе її нові моменти – по­зитивні чи негативні, але обов’язково значущі для багатьох”.

Суб’єктом журналістської діяльності є журналіст – “професійний працівник, котрий займається літературно-публіцистичною діяльністю у журналах, газетах, на радіо і телебаченні” (Москаленко А. Теорія журналістики: Підручник. – К.: Експрес-об’ява, 1998).

За даними “Етимологічного словника української мови” лексема “журналіст” запозичена з французької мови “journaliste” як суфіксальне похідне від journal у ХУІІІ ст. і вперше зафіксоване у роботі М.Ломоносова (“О должности журналистов”) (1754 р.). “Словник української мови” Б. Грінченка подає таке визначення: “журналіст − журналіст, літератор, пишучій в журналах”. Подібне тлумачення знаходимо в “Толковом словаре живого великорусского язика” В. Даля: “журналистъ – чиновникъ присутствующего места, ведущій журналы; издатель, редакторъ повременного изданія”. В “Словаре языка Пушкина” зустрічається лексема “журналіст” лише у значенні “издатель журнала”, а в “Словнику мови Шевченка” читаємо: “ всі друкують, а нас анітелень, неначе всім заціпило. Може злякались нашествія іноплемінних журналістів? ”. Як бачимо, трактування терміна “журналіст” не виходить за межі тогочасного призначення і розуміння даної професії. На сьогодні термін “журналіст” вживається, визначенням А.Москалена, у значенні “суб’єкт спеціалізованої діяльності по виробництву соціальної інформації, що передається органами преси, радіо і телебачення”.

Професія журналіста ­− і відповідне термінологічне поняття − виникли внаслідок історичного розвитку журналістики та появи нових технічних засобів фіксації і поширення соціально значущої інформації. Узагальнення багатовікового досвіду функціонування засобів масової інформації дозволило сформулювати на теоретичному рівні основні поняття й терміни, які використовує журналістика.

Синоніми до слова “журналістика” – словосполучення “засоби масової комунікації” (ЗМК) і “засоби масової інформації” (ЗМІ).

Засоби масової інформації (ЗМІ) – спеціалізовані носії масової інформації (газети, журнали, програми радіо та телебачення), що призначені для розповсюдження соціально значущої інформації невизначеній масовій аудиторії на широкому інформаційному просторі.

Засоби масової комунікації (ЗМК) – включають в себе весь виробничій комплекс системи масової комунікації: комунікатора як ініціатора масового соціального спілкування з аудиторією; носії і канали масової інформації (ЗМІ) і саму масову інформацію як засіб спілкування.

Робота журналіста є актом безпосереднього спілкування з читачами, радіослухачами, телеглядачами. Це комунікативний (лат. communicatiо – спілкуватися) акт, який схематично складається з трьох компонентів:

Джерелом інформації для журналіста є реальна дійсність. Споживач інформації це масова аудиторія, яка як мінімум бажає знати відповіді на шість основних питань: де?, коли?, хто?, що?, як? і чому? Спосіб передачі інформації – це система засобів масової інформації з широкою інфраструктурою.

Система засобів масової інформації – це сукупність відповідних інформаційних компонентів з притаманними їм ознаками та прийомами, які існують у державі й мають на меті безперервне відображення життя в усій його багатогранності. До системи засобів масової інформації входять:

- преса (газети, журнали, альманахи);

- радіо;

- телебачення;

- інформаційні агентства;

- видавництва;

- документальне кіно;

- мережні засоби.

Основне призначення системи ЗМІ безперервне відображення суспільного життя у всіх його діалектичних зв’язках і взаємозалежностях, протиріччях і конфліктах. Зміст і спрямованість ЗМІ залежить від культурного й суспільно-політичного ладу, який утвердився в державі.

Таким чином, система засобів масової інформації входить як складова частина в систему більш широкого порядку соціального управління суспільством. Для нормального функціонування якого необхідний безперервний потік інформації. Він відповідно орієнтує кожну особу і тримає її у стані інформаційної насиченості. Кожна людина зі свого боку постійно знаходиться в інформаційному потоці. Адже лише за умови безперервного інформаційного спілкування із зовнішнім середовищем людина здатна продуктивно мислити й активно діяти.

Соціальний зміст преси, телебачення, радіомовлення й інших засобів масової інформації не тільки прямо формує громадську думку, але й справляє великий вплив як на інші компоненти потоку, так і на соціальну дійсність.
Уся система ЗМІ це засіб здійснення єдиного процесу поширення ідей, вчень, теорій, суспільно значущої інформації, виховання соціальних почуттів, звичок тощо.

Життя постійно вносить зміни у розвиток і вдосконалення системи ЗМІ. Ще недавно йшлося про традиційність поняття цієї системи як взаємообумовлену, із своєю координацією і субординацією сукупність, що забезпечують їх функціонування. А сьогодні вже мова йде про залежність структурних відносин, про конкуренцію в межах системи, боротьбу за виживання в умовах ринку окремих її елементів.

За прогнозами фахівців, намічається ще один, поки остаточно не оформлений сектор системи ЗМІ, який, очевидно, у найближчий час буде автономно виділений це “комунікативний менеджмент”, що включає в себе, крім стосунків із громадськістю, рекламу, внутрішні комунікаційні та інформаційні служби.

Розширення системи ЗМІ є абсолютно природнім процесом, динаміка якого залежить від коефіцієнту інформаційно-технічного, наукового, економічного, й політичного розвитку суспільних відносин. Та розвиток нових структурних одиниць не має виключати вже існуючи, а навпаки доповнювати їх.

Свого часу канадський професор Маршал Маклюен, вважав, що з розвитком телебачення почнеться нова ера в житті суспільства, коли всі інші засоби, включаючи пресу, літературу, мистецтво будуть приречені. Та незважаючи на бурхливий розвиток телекомунікацій занепад преси так і не відбувся, вона все ж таки залишається провідним ЗМІ. Дослідник, висловлюючи свою теорію, не врахував існуючу суперницьку несумісність між пресою, радіо і телебаченням. Пресі, наприклад, властива більша аналітичність, радіомовленню оперативність, телебаченню велика сила емоційно-зорового впливу. Тому, справедливо буде зазначити, що різні засоби масової інформації не суперечать, а доповнюють один одного. Адже читачі газет водночас є і радіослухачами, і телеглядачами.

Що стосується кінодокументалістики, то вона стала невід’ємною частиною аудіовізуальних засобів масової інформації і розвивалась разом з ними. На сьогодні і хроніка, і документальне, і науково-популярне кіно вдосконалюють форми свого співробітництва з телебаченням поступово стираючи існуючі між ними бар’єри.

У житті суспільства документальному кіно з самого початку його виникнення відводилась та ж роль, що й пресі. Справді, радіо потрібен був певний час, щоб воно перетворилося з технічного устрою для передачі звукових сигналів на далекі відстані в могутній засіб впливу на мільйони людей, набуло своїх системних властивостей і функцій. Спочатку радіо тільки озвучувало матеріали преси, потім відкрило свої власні виражальні особливості і жанри. Аналогічний шлях у своєму розвитку пройшло і телебачення, але воно спиралось вже на досвід не тільки преси і кіно, але й радіо. А з появою нових технічних засобів, таких як кабельне телебачення і супутниковий зв’язок, стихійним виникненням приватних телестанцій почали говорити про “телебачення без кордонів”.

І знову новими гранями обернувся процес взаємопроникнення, скажімо, того ж телебачення і кіно, щоправда, вже на значно вищому рівні.
Екскурс в історію кінематографа переконує, що з перших днів свого народження воно, насамперед, стало засобом масової інформації, своєрідним історіографічним джерелом, бо відображало життя таким, яким воно насправді було − документально точним.

Отже, засоби масової інформації організаційно відособлені, але в той же час зв’язані між собою специфічним чином. Цей органічний взаємозв’язок обумовлений двояко: по-перше, їх єдиними суспільними функціями, а, по-друге, спільністю об’єкта-аудиторії, на яку спрямований їх вплив. Саме ці характеристики необхідні для визнання преси, радіо і телебачення цілісною системою. Іншими її важливими ознаками є інтегральні властивості і динамічний характер взаємовідносин між іншими складовими частинами.

Система в цілому характеризується такими властивостями, як тематична універсальність, актуальність, оперативність, аналітичність, емоціональність, безперервність, наступність і систематичність при передачі соціальної інформації.

Останнім часом відбулися характерні зрушення у системі ЗМІ, які, здебільшого, пов’язані з глобалізаційними процесами в різних галузях суспільного життя, а також особливостями політико-економічної інтеґрації. Насамперед, подальший розвиток ЗМІ одержав процес монополізації і концентрації преси. Одночасно ще більше зросла роль реклами як джерела доходів. Так звана “незалежна преса”, що не контролюється видавничими корпораціями, продовжує скорочуватися. Що стосується радіомовлення, то спочатку у Західній Європі, а потім і в Україні почало активно розвиватися приватне радіомовлення, а разом з ним зріс вплив комерційних інтересів на програмну політику радіостанцій. У телевізійному мовленні спостерігається така тенденція, як поширення мікрохвильового телебачення, розрахованого на роботу в умовах приміських зон.

Інфраструктура журналістики:

Технічна (поліграфічні підприємства, технічні центри радіо та телемовлення, підприємства зв’язку, які ведуть підписку та розповсюдження преси, передачу радіо та телесигналу).

Інформаційна (система телеграфних й інформаційних агенцій, аудіо- та візуальної інформації, прес-центри по зв’язку із громадськістю, рекламні організації).

Організаційно-управлінська (державні органи, які зайняті підготовкою нормативних актів, регулюючих діяльність засобів масової інформації, їх реєстрацією та ліцензуванням).

Учбові та наукові центри.

Питання до практичного заняття:

1. Місце та роль журналістики у суспільному житті.

2. Багатогранність поняття “журналістика” її системний характер та інфраструктура.

3. Позитивні й негативні сторони журналістської професії. Інформаційна культура українського журналіста.

4. Загальна характеристика інформаційного простору України.

5. Сучасна система ЗМІ України.

Практичні завдання:

1. Напишіть есе на тему “Моє журналістське майбутнє, або я через десять років”.

2. Підготуйте коротку історичну довідку на тему “Історія розвитку журналістської освіти”.

Практичні вправи до заняття:

На практичному занятті рекомендується виконати вправу “Взаємо інтерв’ю”, яка дозволить налагодити контакт у середині групи, розкрити комунікативний рівень студентів (інструкція Додаток 12).

Література до теми:

1. Корконосенко С. Г. Основы журналистики: Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 287 с.

2. Мельник Г., Тепляшина А. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Питер, 2004. – 272 с.

3. Михайлин И. Основы журналистики: Учебник. Авторский перевод с украинского языка. Издание четвертое, исправленное и дополненное. – Харьков: ХИФО, 2004. – 350 с.

4. Москаленко А. Теорія журналістики: Підручник. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – 287 c.

5. Москаленко А. З., Губерський Л. В., Іванов В. Ф. Основи масово-інформаційної системи: Підручник. – К., 1999. – 625 с.

6. Різун В. Основи журналістики у відповідях та заувагах / Київський нац. університет ім. Т. Шевченка. – К., 2004. – 80 с.

Тема 2

Масово-інформаційний характер журналістської діяльності. Журналістська спеціалізація

План лекційного заняття:

1. Посада журналіста у кодифікаторі українських професій.

2. Типи відображення дійсності у журналістиці.

3. Різновиди журналістських професій.

4. Типологічні концепції інформації у журналістиці.

5. “Факт” і “новина” як основні поняття новинної журналістики

Хто першим повідомляє про події в “гарячих точках”, про екстремальні ситуації, до яких належать надзвичайні випадки й суспільні катаклізми? Перед ким широко відкриваються двері високопосадовців, концертні зали; кому розкривають душу частіше ніж психологам, гукають на світські заходи? Все це про людину, професія якої – журналіст. “Професія журналіста, – як справедливо зазначає І. Михайлин, – це величезна моральна відповідальність за кожне вимовлене чи написане слово”.

Відповідно статті 1 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “журналіст – це творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові, службові обов’язки в засобах масової інформації (в штаті або позаштатно) − відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України”.

Сьогодні журналістика оперує різнити типами і способами інформування аудиторії, впливу на суспільну думку. Ці способи змінюються в залежності від каналу передачі інформації і засобу її розповсюдження.

Кожен з різновидів засобів масової інформації використовує свій власний, специфічний спосіб відображення дійсності, створення журналістських матеріалів. У газетярів один інструмент – написання (надрукованих чорними літерами на білому папері) слів. Співробітники друкованих видань описують словами подію, факт, ідею – читач пробігаючи очима по рядкам, складує літери в слова, слова – в речення, окремі фрази – в контекст и декодує прочитане, сприймає його в тому ключі, в якому це задумав журналіст, або розуміє прочитане інакше – і це вже не його провина, а відсутність журналістського професіоналізму.

Радіожурналіст має на озброєнні слово сказане у всьому багатстві інтонацій, смислових і логічних наголосів, пауз, підкріплене музикою і шумами, що дозволяє нести аудиторії не тільки текст, але й підтекст, збагачуючи зміст радіоматеріалу. У споживача радіоінформації головний орган сприйняття − слух.

Телебачення оперує аудіовізуальними образами. Його сила в наочності, конкретності, практичній неможливості трактувати побачене інакше.

Класифікаційні якості представників журналістської професії можна розділити на чотири рівня: природні можливості, світоглядні позиції, освітній рівень і специфічні професійні вимоги. Вроджений талант – це схильність до спостережень; живий інтерес до оточуючого; уміння цікаво розповідати про побачене, підкреслюючи деталі й подробиці, які залишилися поза полем зору інших; комунікабельність, вроджений смак, витривалість (фізична й психологічна) та ін. Світоглядна позиція журналіста – це поліваріативність, множинність, плюралізм підходів до тієї чи іншої проблеми, думки про той чи інший предмет, явище, людину. Світоглядна позиція журналіста характеризується непідкупною вірністю фактам, об’єктивністю висвітлення дійсності, бажанням зрозуміти й передати найбільш складні суспільні явища. Що стосується специфічних професійних вимог, то вони обумовлені самим характером, особливостями майбутньої діяльності. Тому професійні вимоги слід розглядати відповідно до характеристик журналістських професій, які в свою чергу можна класифікувати за родами і видами, а інколи і жанрами журналістики, технологічним операціям в процесі масової комунікації.

За різновидами журналістики, тематиці журналістських творів розрізняють журналістів-міжнародників, політологів, аграрників, культурологів, екологів, спортивних оглядачів та ін. Є журналісти, що спеціалізуються на економічній тематиці, фінансах бізнесі, будівництві, транспорті, морально-етичній чи мистецькій проблематиці. Свої особливості у журналістів, що працюють в ділових, науково-популярних, розважальних виданнях, відповідних радіо- і телепрограмах. Особливого підходу вимагає інвестигейторська діяльність розслідувальна журналістика.

За родами журналістики диференціація професій очевидна: газетяр, радіожурналіст, тележурналіст. Технологічні операції комунікативного процесу також ведуть до професійної диференціації: репортер збирає інформацію, літературний співробітник в друкованому виданні або редактор на радіо і телебаченні її опрацьовує і, відповідно, диктор проголошує підготовлений текст; кореспондент повідомляє факти – коментатор їх аналізує і т.д. Особливий вид професійної діяльності – фотожурналістика. На газетній шпальті й журнальній сторінці фотографії не завжди виконують роль ілюстративного матеріалу. Багато знімків стають справжніми витворами мистецтва і відіграють самостійну роль.

Звернімо увагу на одну важливу тенденцію системи сучасних ЗМІ − її кадровий потенціал, “вибух комунікації” немов поділив журналістські спеціалізації, принаймні, на дві групи:

1. Працівники власне ЗМІ. За своїм способом мислення, характером роботи вони наближаються до художників та інших творчих працівників. Ідеалом для себе вважають діяльність, повністю вільну від політичної влади, а основним покликанням не формувати свідомість, а говорити правду.

2. Спеціалісти в галузі телекомунікацій, відеотексів, відео, обчислювальної техніки тощо. Інформація, повідомлення сприймаються ними з наукової точки зору у таких символах, як термін, сигнал, шуми.

Кожен із різновидів масово-інформаційної діяльності має декілька типів повідомлень: публіцистичне, художнє, наукове.

Науковий тип повідомлення передбачає особливу мову і стиль: однозначний, не викликаючий різночитань, виклад специфічних наукових повідомлень. Художній тип повідомлень характеризується образністю мови, багатозначністю понять, вмінням узагальнити одиничний факт, типізувати явище.

Публіцистика (лат. publicus – суспільний) – спосіб організації й розповсюдження соціальної інформації, різновид творів, присвячених актуальним проблемам і явищам повсякденного життя. Публіцистика відіграє важливу політичну, ідеологічну роль, впливаючи на діяльність різних соціальних інститутів і на суспільну свідомість загалом.

Інколи поняття “публіцистика” сприймається як синонім до слова “журналістика”. Це пояснюється тим, що публіцистика, також включає в себе твори, присвячені актуальним соціально-політичним та іншим проблемам сучасності в пресі, на радіо і телебаченні. Публіцистика існує в словесних (усних і письмових), графічних, зображальних (плакат, карикатура), фото- і кінематографічних (фоторепортаж, документальний фільм), театрально-драматичних і словесно-музичних формах.

В журналістиці виділяють інформаційну публіцистику, аналітичну і художню публіцистику. В основу такої типізації покладений рівень осягнення конкретного життєвого матеріалу. Інформаційна − фіксує, констатує, аналітична публіцистика – осмислює і узагальнює, художня творчість – типізує.

Важко переоцінити ту роль, яку відіграє у розвитку сучасного суспільства інформація. Можна без перебільшення сказати, що сучасне суспільство є суспільством інформації, її ерою. Сьогодні інформація стала основним ресурсом людства, базою соціального й технічного розвитку.

Інформація – це вихідний і кінцевий продукт праці журналіста, − вона збирається, підлягає обробці та розповсюдженню. Інформація в сучасному суспільстві стала товаром, що продається і купується. Інформаційна система стала спинним хребтом сучасного суспільства. Сьогодні обіг інформації в суспільстві має декілька аспектів:

- повнота інформації, тобто яка частина інформації і за якими критеріями відсіюється чи відсікається;

- ототожнення зустрічних потоків, їх рівноправності – чи завжди забезпечується еквівалентний обмін інформацією між “керівництвом та тим, ким управляють”;

- фактор оперативності чи своєчасності;

- точність інформації.

Сучасні дослідники виділяють декілька типологічних концепцій інформації:

1. Офіційна – державні постанови, резолюції партійних з’їздів і конференцій, доповіді політичних діячів, заяви політичних партій, громадських організацій. Офіційна інформація надається для публікації відділам зв’язку з громадськістю, прес-центрам і прес-бюро установ чи організацій, з’їздів чи конференцій. Вона не підлягає редагуванню.

2. Подієва – оперативні повідомлення про факти і події з внутрішнього і міжнародного життя.

3. Ділова – виступи спеціалістів з широкого кола питань, що цікавлять аудиторію.

4. Довідкова й рекламна.

5. Естетична – літературні твори, репродукції живопису і художніх фото в газетах і журналах; музика, спектаклі, теле- і художні фільми на радіо і телебаченні.

6. Публіцистична – аналітичні матеріали різних жанрів, що створюються на основі аналізу великої кількості первинного матеріалу.

За іншою типологічною концепцією соціальна інформація поділяється на:

1. Масово-розповсюджувану – вся публічно розповсюджувана друкована і аудіовізуальна інформація.

2. Статистичну – офіційно документована інформація державних органів чи наукових закладів про процеси, що відбуваються в економічному, соціальному чи культурному житті суспільства.

3. Довідково-енциклопедичну – офіційні повідомлення або систематизовані свідчення, складні за відповідною формою з використанням передбачених законом засобів про різноманітні події, явища й процеси.

4. Інформацію про особистість – сукупність офіційних документованих анкетних свідчень про будь-яку людину.

5. Інформацію про діяльність державних органів й організацій (правова інформація) – офіційна інформація, що складається в процесі діяльності органів влади, громадських чи партійних об’єднань, державних і приватних підприємств, закладів і організацій.

Крім того до різновидів соціальної інформації належить: професійна, художня, наукова й індивідуально-особиста інформація.

Специфіку “масової інформації” визначають наступні атрибутивні ознаки:

- соціальна актуальність;

- хронологічна актуальність або оперативність;

- документалізм;

- повторюваність тем і не повторюваність матеріалів;

- прагматизм, імперативність та ін.

Існує три форми існування інформації: пасивна – потенційна інформація; стихійна – циркулює каналами усної комунікації; активна – масово-інформаційні потоки (журналістика). В роботі з інформацією журналіст може одночасно виконувати дві функції: ретранслювати (передавати) інформацію і одночасно бути творцем інформації.

Поняття “факт” не співпадає з поняттям “інформації”. Факт (від. лат. “зроблене”) – означає дійсну подію, що відбулася реально; під словом “факт” прийнято також розуміти судження або в інший спосіб зафіксований реальний факт; форму людського знання, якій властива достовірність. Відображений факт – це те, що відбулося в дійсності й адекватно відбито людською свідомістю. У нашому випадку – свідомістю журналіста. Обов’язкова умова журналістської діяльності оперування реальними фактами, а не спотвореними. Журналіст зобов’язаний всебічно перевіряти факт і повністю за нього відповідати. Цікавий чи резонансний факт (подію) часто називають “інформаційним приводом” – підставою для розголошення інформації. Інформаційні приводи можуть мати як календарний характер, так і можуть бути пов’язані з якимись новинами, тенденціями, змінами в житті.

У процесі відбору інформації журналіст, цілком природно, стикається з такими критеріями як новизна й актуальність. Зокрема, під новиною в журналістиці розуміють певну сукупність відібраних, упорядкованих і втілених у відповідну форму відомостей, які стосуються чогось одиничного (події, явища, процесу) і раніше не були відомі реципієнтам.

Словники подають різні тлумачення цього терміну “новина”, однак спільною тезою є наступна характеристика цього терміну “нова, “свіжа”, цікава інформація (повідомлення)”.

Загальне тлумачення “новини” у журналістиці можна сформулювати так – нове знання про нас чи оточуюче середовище, яке щойно стало відомим і впливає на людей.

Класичні елементи новини:

- своєчасність випадку (явища, події, факту), відчуття важливості його оперативної подачі;

- близькість ситуації читачам (глядачам, слухачам) конкретного ЗМІ, відповідність специфічним інтересам аудиторії (віковим, професійним);

- значимість події для широкої аудиторії (без врахування специфічних інтересів);

- ефект “емоційного вибуху” при незвичайному випадку;

- конфліктність випадку або його особлива яскравість;

- зв’язок випадку з відомим іменем (впливовою людиною);

- “людський інтерес”: будь-які обставини події, до яких кожен особисто не байдужий (“ життя”, “смерть”, “кохання”, “діти” ін.)

Новинну інформацію поділяють умовно на три категорії: “календарну”, “пряму” (“гарячу”) та “організовану”. “Календарна” інформація – це новини, які пов’язані із річницями тих чи інших подій, національними та історичними святами, або з тими подіями, що обов’язково повинні відбутися. “Гарячі” новини − це подієва інформація, гострі соціальні проблеми, сенсації, катастрофи. “Організована” новина – штучна сенсація. Сутність її в тому, щоб відповідно дозованою інформацією, спеціально підібраною, привернути увагу читачів.

Питання до практичного заняття:

1. Журналіст як суб’єкт масово-інформаційної діяльності.

2. Способи подачі інформації в журналістиці.

3. Особливості журналістських професій:

- в газеті;

- на радіо;

- на телебаченні.

4. Обґрунтуйте поняття “інформація”, різновиди “масової інформації”.

5. Розмежуйте поняття “новини” та “факту” у журналістиці.

6. Розкажіть, що таке “принцип перевернутої піраміди”. Шість запитань “класичної побудови” новинної інформації.

Практичні завдання:

1. Складіть аналітичну довідку відповідно до різновидів журналістських професій “Персоналії в українській журналістиці”.

2. Підготуйте річний план “календарних” новин для друкованого видання.

Практичні вправи до заняття:

1. За наведеними фактами, взятими з газетних публікацій побудуйте класичне журналістське повідомлення, використовуючи “принцип перевернутої піраміди” (інструкція Додаток 12).

2. Вправа “Що таке новина? ” (інструкція Додаток 12)

Література до теми:

1. Ворошилов В. Журналистика. – СПб, 1999.

2. Корконосенко С. Г. Основы журналистики: Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 287 с.

3. Мельник Г., Тепляшина А. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Питер, 2004. – 272 с.

4. Михайлин И. Основы журналистики: Учебник. Авторский перевод с украинского языка. Издание четвертое, исправленное и дополненное. – Харьков: ХИФО, 2004. – 350 с.

5. Москаленко А. Теорія журналістики: Підручник. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – 287 c.

6. Різун В. Основи журналістики у відповідях та заувагах / Київський нац. університет ім. Т. Шевченка. – К., 2004. – 80 с.

7. Цвик В.Л. Введение в журналистику. Учебное пособие. – Изд. 2-е, доп. и переработанное. – М.: Изд – во МНЭПУ, 2000. – 134с.

Тема 3

Журналістика в системі соціальних інститутів

План лекційного заняття:

1. Українські ЗМІ в умовах суспільного розвитку.

2. Теорія соціальної відповідальності.

3. Поняття “соціальний інститут”. Специфіка журналістики як соціального інституту.

4. Соціальна норма в журналістській діяльності. Функції журналістики як четвертої влади.

Сучасний напрямок розвитку України – це побудова нового демократичного суспільства, якому характерні гуманізм, демократія, домінування загальнолюдських цінностей, а також вільний обіг інформації. Новий інформаційний порядок, міжнародна концепція державного суверенітету передбачають право будь-якої держави контролювати й розпоряджуватися інформаційними ресурсами, визначаючи політику в галузі інформації й комунікації.

Відповідно до такої суспільної й інформаційної орієнтації нашої держави мають модернізуватися й функції ЗМІ в Україні. Винаходити тут щось нове суто національне несхоже на загальноприйняті норми не потрібно. Провідним країнам світу вони відомі, перевірені їхньою державною практикою. Відправною точкою слугує те, що ЗМІ розглядаються як соціальний інститут, який має специфічні функції. В узагальненому вигляді визначення йому дала Європейська асоціація видавців газет. У спільній декларації вони відзначили, що преса, радіо й телебачення як суспільний інститут:

- виконує унікальну культурну, політичну й соціальну роль;

- додає особливий внесок в інтелектуальне й економічне життя у тих сферах, де вона розповсюджується, діючи як перший постачальник інформації, новин, думок, розваг і реклами;

- виконує життєво важливу функцію захисника демократії й свободи як охоронець спільноти, якій вона служить, виступаючи стримуючим елементом проти зловживань владних структур, урядів, сусідів, обох сторін виробництва, профспілок та інших організацій.

Це загальні засади функціонування ЗМІ в демократичному суспільстві, що разом з тим дають їм змогу повноцінно виконувати такі прикладні функції журналістики як: інформаційно-пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну, комунікативно-естетичну, психологічної регуляції та ін. Крім того українські ЗМІ нині активно опановують нові методи співпраці з різними гілками влади в державі.

Теорія соціальної відповідальності виникла на початку ХХ століття в США. Прихильники теорії переконували, що ЗМІ покликані інформувати, розважати, але їх першочерговим завданням є уникнення соціальних конфліктів шляхом їх публічного обговорення і вироблення спільних рішень. ЗМІ мають бути доступними для кожного члена суспільства, надавати йому можливість висловитися із нагальних питань державного життя. Водночас було заборонено брутальне втручання в сферу прав особистості. Загалом основу цієї теорії складають етичні кодекси, зокрема кодекс журналістської етики.

За теорією соціальної відповідальності уряд не тільки не повинен допускати вседозволеності, але зобов’язаний активно захищати свободу слова і права особистості в усіх її проявах. ЗМІ контролюються громадськістю, вподобаннями споживачів інформаційного продукту, професійною етикою. Так, появу національних і міжнародних документів із журналістської етики пов’язують із поширенням відповідних ідей саме в рамках теорії соціальної відповідальності. Одним із перших національних документів було схвалено “Хартію професійних обов’язків французьких журналістів”, згодом “Канони журналістики” американських редакторів та ін. В межах теорії соціальної відповідальності було, також визначено місце журналістики в соціальній системі.

Журналістика – це не лише частина соціальної системи у цілому, а й особливий соціальний інститут, до якого належать редакції газет та журналів, книжкових видавництв, теле- та радіокомпаній, робота яких полягає у підготовці та передачі до масової аудиторії періодики, програм радіо та телебачення. Все це забезпечується інфраструктурою журналістики.

Журналістська діяльність здійснюється в певних суспільно-політичних умовах, при певному характері і взаємовідносинах різних об’єктів і суб’єктів суспільного процесу. При цьому життєдіяльність суспільства протікає в значній мірі як функціонування великої кількості соціальних інститутів, які виникають як сукупність функціонально-нормативных основ життєдіяльності людей в тій чи іншій сфері і, які потім, отримують законодавчі рамки і організаційні форми. Існують економічні, політичні, культурно-освітні й ін. інститути, що діють на основі чітких установлень - конституції, законів, кодексів, положень тощо.

Соціальні інститути – це адміністративно-господарські організації, які діють у сфері розповсюдження певного органу ЗМІ і зобов’язані впроваджувати відповідні заходи контролю за виступами журналістів.

Журналістика – один з соціальних інститутів. Це означає, що вона так чи інакше пов’язана з громадськими, урядовими, партійними чи суспільними інститутами. ЗМІ - особливий соціальний інститут з дуже складною структурою - “органи” і “видання” інших соціальних інститутів, “незалежні” і “державні” ЗМІ (в громадянському суспільстві право засновувати ЗМІ мають соціальні інститути, окремі особи, групи громадян, фірми). Оптимальний розвиток і взаємодія ЗМІ дозволяють інформаційно забезпечити функціонування суспільства. “Ядром” журналістики як соціального інституту виступають суспільно-політичні ЗМІ. Для будь-якої суспільної сили участь у випуску ЗМІ має велике значення - надає можливість широко заявляти про свої інтереси і позиції та реалізовувати їх. Через ЗМІ створюються образи решти соціальних інститутів - журналістика стає організуючим центром підтримки тих сил, від імені яких вона виступає. Таким чином журналістика перетворюються на “четверту владу”, де влада – здатність провадити свою волю, впливати на поведінку тих чи інших соціальних об’єктів в різних формах − через командування, керівництво, регулювання, контроль. Кожна із чотирьох влад силою свого авторитету та в межах закріплених за нею повноважень прагне підтримувати той баланс різних інтересів, які не лише забезпечують життєдіяльність цієї спільноти, але і примножують її сили.

Цікаве походження самого поняття “четверта влада”: його початкове значення – “четвертий стан”. У середньовічній Англії тривалий час право голосу на виборах в парламент мало лише духовенство та дворянство. Пізніше таке право отримали і представники “третього стану”, тобто заможні “простолюдини”. А “четвертим станом” не без іронії стали називати “найнижчі класи суспільства”. У минулому столітті це визначення перейшло на пресу. З часом воно втратило іронічний відтінок і набуло поняття “сили”, а потім “влади”.

Система ЗМІ являє собою і соціальний інститут, і соціолого-психологічну систему спілкування, взаємодії, відносин людей у процесі інформаційного обміну. Засоби масової інформації сприяють солідарності, згуртованості суспільства, слугують одним із чинників соціалізації, впливають на хід життя суспільства, громадян, задовольняють усю систему різноманітних інтересів суспільства.

Свобода слова та наявність інформаційного поля − головні умови успішної діяльності засобів масової інформації, журналістики в цілому та кожного журналіста зокрема.

Питання до практичного заняття:

1. Нинішній стан українських ЗМІ очами журналіста початківця.

2. Поняття “соціальної відповідальності ЗМІ”. Соціальна норма в журналістській діяльності.

3. Інформація в системі керівництва суспільством. ЗМІ як соціальний інститут. Журналістика і громадська думка.

4. Доступ до офіційної інформації.

5. Правила оформлення інформаційного запиту.

6. Акредитація при державних установах.

Практичні завдання:

1. Доведіть важливість та необхідність журналістики як виду соціальної діяльності у суспільному життя.

2. Напишіть своє ставлення до визначення журналістики як “четвертої влади”. Назвіть аргументи “за” чи “проти”.

3. Підготуйте письмові відповіді до теми “Доступ до інформації та правила її збору”:

- як належить оформляти офіційний запит для одержання інформації від державної установи України;

- як отримати постійну акредитацію в державній установі;

- які права на отримання інформації від недержавних структур мають журналісти.

Практичні вправи до заняття:

1. Вправа “Чого прагнуть видавці? Чого хочуть читачі? ” (інструкція Додаток 12).

2. Вправа “Оцінка інформаційного змісту місцевих газет (радіо, телебачення)” (інструкція Додаток 12).

Література до теми:

1. Ворошилов В. Журналистика. – СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2001. – 447 с.

2. Грищенко О., Шкляр В. Основи теорії міжнародної журналістики. – К., 2002. – С. 73-83; 141-154; 289-296.

3. Корконосенко С. Основы журналистики. – М., 2001. – С. 73-278.

4. Кузнєцова О. Журналістська етика та етикет. –Львів, 1998. – 411 с.

5. Мельник Г., Тепляшина А. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Питер, 2004. – 272 с.

6. Михайлин И. Основы журналистики: Учебник. Авторский перевод с украинского языка. Издание четвертое, исправленное и дополненное. – Харьков: ХИФО, 2004. – 350 с.

7. Місьо М., Петрова Н. Правничі засади діяльності журналістів в Україні. – К., 2002. – 42 с.

8. Нерух О. Першооснови журналістської творчості: Навчальний посібник для студентів філологічного факультету, спеціальність “журналістика” / Мін-во освіти України, ХНУ ім. В. Н. Карабіна. – Х.: Світ дитини, 2000. – 108 с.

9. Різун В. Основи журналістики у відповідях та заувагах / Київський нац. університет ім. Т. Шевченка. – К., 2004. – 80 с.

Тема 4

Принципи та функції журналістської діяльності

План лекційного заняття:

1. Принципи журналістської діяльності.

2. Професійні принципи роботи з інформацією.

3. Умови журналістської діяльності.

4. Загальні функції журналістики.

5. Спеціальні функції журналістики.

6. Дієвість та ефективність журналістської діяльності.

7. Соціальна позиція журналіста.

Поняття “принцип” інтерпретується науковцями як: 1) основне, вихідне положення, вчення; керівна ідея, головне правило діяльності; 2) внутрішнє переконання, погляд на речі, який визначає норму поведінки. Загалом, принципи мають характер вимог, нормують вибір рішень у суспільстві, виходячи із загальнолюдських інтересів, відображають найістотніші й відносно постійні за часом інтереси. Усі професійні принципи пов’язані з моральним кодексом журналістики й мають базуватися на гуманізмі і законах дійсності.

Серед принципів журналістики, що засновані на основних загальнолюдських пріоритетах, найважливішими є наступні:

1. Гуманізм. Це універсальний принцип, синтез вимог до журналістської діяльності. Гуманізм – це розуміння людини як найвищої цінності. Гуманізм виходить із верховенства прав людини, дотримання яких має бути гарантовано державою. Гуманізму притаманний прогресивний напрямок громадської думки, яка характеризується захистом гідності особи, її свободи та всебічного розвитку, захисту людяності суспільних відносин.

2. Патріотизм (космополітизм) є одним із найважливіших принципів журналістської діяльності. Виходячи з цього принципу будь-яке явище має розглядатися з точки зору впливу на розвиток по-перше, своєї країни, по-друге, інших країн. Під патріотизмом слід розуміти відданість своїй країні, любов до свого народу, гордість за надбання національної культури тощо. Патріотизм, зовсім не передбачає відсутність критики органів влади різних рівнів й посадових осіб, недосконалих сторін економічної й соціальної політики уряду, недостатньо аргументованих й виважених рішень законодавчих органів. Однак критика не повинна бути руйнівною, а конструктивною, з позиції удосконалення суспільних відносин.

3. Демократизм. Одна з форм безпосередньої демократії в керуванні суспільними справами. Участь в державному житті журналістика здійснює виступаючи від імені народу, надаючи бажаючим можливість висловити свою думку з суспільної трибуни. Другий аспект цього принципу полягає у тому, що матеріали ЗМІ мають бути доступними для народу за змістом і формою. Третій аспект демократизму журналістики – економічний. У цьому сенсі вона має бути доступною читачеві за ціною. Кожен журналіст зацікавлений в комунікації з читачем, прагне бути прочитаним і почутим. Однак важливим фактором комунікації є можливість потенційного читача придбати цікаве йому видання. Тому ціна має співвідноситися з платіжною можливістю громадян.

4. Народність. Цей принцип пов’язаний з попереднім і виявляється у тому, що засоби масової інформації мають служити народу, суспільному розвитку загалом. Цей принцип розглядається як найважливіша властивість журналістської діяльності, яка виявляється як правдива і зрозуміла форма відображення життя народу, служіння йому, виявлення його устремлінь, інтересів, потреб, естетичних ідеалів.

5. Масовість. Цей принцип пов’язаний з масово-інформаційним характером журналістської діяльності. Будь-яка інформація підготовлена журналістом розрахована на масового читача і має соціальний характер.

6. Загальнолюдські цінності. На перехідному етапі розбудови незалежної демократичної держави в умовах переходу від тоталітарного способу мислення відбувається певна трансформація ціннісних орієнтацій, що призводить до зміни всієї духовної свідомості. Але залишаються етичні цінності, притаманні журналістиці: загальнолюдські (людина, світ, життя, справедливість тощо), національні (нація, національна культура, національна політика, національна держава), етнічні (етнос, етнічна культура, історія етносу), професійні (свобода слова, правдивість, справедливість, неупередженість, відповідальність тощо), індивідуальні (самовдосконалення, шляхетність, доброта, любов до ближнього, щирість, пошана, сміливість тощо).