Европейська колонізація північноамериканських теренів і колоніальне суперництво провідних європейських держав

Першу спробу європейської колонізації Північної Америки археологи відносять приблизно до X ст. н. е. Її здійснили мореплавці-вікінги. Але їхня невелика кількість прзвела до того, що вони швидко асимілювалися серед місцевого населення.

У доколумбівську добу Америка була заселена численними індіанськими племенами, які перебували на різних етапах первісного розвитку. На атлантичному(східному) узбережжі Північної Америки, звідки пізніше розпочалося утворення США, проживало багато великих і дрібних племен, які займалися мисливством і землеробством.

Як відомо, Америка була відкрита Христофором Колумбом у 1492 р. Перші переселенці були іспанцями або португальцями. Протягом наступних років англійці також обстежили побережжя Північної Америки в районі Флориди і Гаїті. Проте час було втрачено, тому що португальські та іспанські мореплавці на цей час захопили багато земель. Англійці не ризикували вступати з ними у відкритий конфлікт за нові землі, оскільки перевага сил була на боці іспанців та португальців. Іспанія в союзі з іншими державами вдавалася до політичної й економічної блокади Англії, знищуючи всі її кораблі.

Тривале протистояння між цими державами завершилося величезною морською битвою в 1588 р. і розгромом англійцями іспанської " Непереможної армади". Поразка іспанців створила сприятливі умови для англійської колонізації Нового світу і переходу від періодичних, часом піратських, походів до систематичного освоєння нових земель.

Першу невелику англійську колонію в Америці було засновано у 1585 р. на острові Реанок під назвою «Віргінія». У 1606 р. король Яков І надав право Лондонській і Плімутській торгівельним компаніям колонізувати східне побережжя Північної Америки. Це дало поштовх до початку систематичного переселення англійців до Америки. Дещо пізніше за ними почали переселятися ірландці, шотландці, шведи, данці, французи та інші європейці. Вони також засновували свої колонії - Нові Нідерланди, Нова Франція, але вони були значно менші від англійських. У подальшому кількість колоній все зростала і до середини 17 ст. в Америці вже існувало 13 великих англійських колоній, у яких проживало понад 330 тис. осіб.

У 1643 р. англійські колонії (вони називалися Нова Англія) об'єдналися у конфедерацію. Формальною причиною для цієї акції був захист від нападу корінних жителів - індіанців. Але насправді це була перша спроба відособлення англійських колоній і отримання дозволу від парламенту на дальше просування переселенців на захід континенту.

Колоністи з Європи, захопивши великі земельні простори, не могли їх освоїти своїми силами, а спроби перетворити індіанців у підневільну робочу силу завершилися безуспішно. Тому з поч. 17 ст. для роботи на плантаціях і промислах європейці розпочали активно завозити до Америки жителів з Африки, перетворюючи їх на рабів. Тоді ж Лондон відвойовує у Мадрида право на вивіз з іспанських колоній робочої сили, перетворивши це згодом на необмежену работоргівлю і масові переміщення негритянського населення до Америки. Чорні невільники фактично стали основною робочою силою колоній. Напередодні війни за незалежність у них проживало 2, 8 млн європейців та близько 600 тис. негрів-рабів.

Щодо корінного населення, то колоністи також вели проти нього жорстоку політику. Вони або фізично винищували його, або заганяли в резервації. Наслідком цієї політики стало загострення збройної боротьби між колоністами та індіанцями. Перша така широкомасштабна війна вибухнула в 1622 р. і тривала 12 років. Винищуючи корінне населення, колоністи захоплювали нові землі - до берегів річок Міссісіпі, Гудзон і далі углиб континенту.

Щодо економічного устрою, то колонії в основному засновувалися на капіталістичних формах господарювання. Але в аграрному секторі склалося становище, яке привело до утворення різних форм ведення землеробства. На початковому етапі колонізації англійська земельна аристократія прагнула, захопивши нові землі, насадити тут феодальне виробництво. Не погоджуючись із такою політикою, чимало емігрантів залишали колонії, створювали свої громадські об'єднання, йшли на нові землі й засновували вільні господарства, які називали фермерськими. Найбільше фермерство поширилося на Півночі. Ближче до теплого Півдня, навпаки, закріпилася плантаторська рабовласницька система господарювання, яка спеціалізувалася переважно на вирощуванні сільськогосподарських технічних культур з використанням виключно невільницької праці. За своїм змістом це була одна з форм феодального землеволодіння.

У майбутньому ці форми господарювання вступили у різке протистояння, яке стало однією з причин громадянської війни у США 60-х років XIX ст.

Розвиток промисловості розпочинався з так званого домашнього ремесла, коли виробництвом займалися здебільшого сім'я, група родичів або сусідів. Ця промисловість постачала товари першої потреби - одяг, взуття тощо. Але до середини XVII ст. у колоніях діяло вже багато мануфактур, заснованих на капіталістичних формах організації праці. Вони спільно з " домашніми" ремісниками за короткий час забезпечили внутрішній ринок всіма необхідними промисловими товарами і розпочали його масово експортувати в Європу. Прискореному розвиткові промисловості також сприяли багаті й недоторкані природні запаси сировини Північної Америки.

Успіхи товарного виробництва та розширення торгівлі з країнами Західної Європи дали значний поштовх до розвитку кораблебудування і перетворення його у високорозвинену галузь промисловості. На початку XVIII ст. понад 30 % кораблів англійського флоту було побудовано в колоніях і близько 75 % морської торгівлі Англії обслуговував флот колоній.

Слід підкреслити, що в цей період у колоніях складається і досить інтенсивно розвивається фінансово-банківська система. Банки володіли величезними капіталами і здебільшого були вже незалежними від англійських фінансових кіл.

Швидкий промисловий розвиток привів до заснування багатьох міст. За останню чверть XVII - на початку XVIII ст. міське населення зросло втричі й становило близько 60 тис. осіб, а такі міста, як Нью-Йорк, Бостон, Балтимор та ін., уже налічували до десяти тисяч жителів кожне.

Прискорений економічний розвиток поселень, розширення і поглиблення у них елементів самоврядування привели до різкого загострення суперечностей між колоніями і метрополією.

Перші постійні французькі поселення з'явилися в Порт Роялі (1605 р.) та м. Квебек (1608 р.). В 1608 р. в Ньюфаундленді з'явилося також і англійське поселення. Європейські дослідники і мисливці мимоволі принесли на континент незнані до того часу і тому смертельні хвороби, що швидко розповсюдилися через торговельні маршрути і сильно спустошили корінне населення. Протягом більшої частини сімнадцятого сторіччя, англійські і французькі колонії в Північній Америці могли розвиватися у відносній ізоляції один від одного. Французькі колоністи поволі заселили долину ріки Св. Лаврентія, а англійські колоністи в значній мірі розбудовували Тринадцять Колоній на півдні від теперішньої Канади. Проте, із загостренням змагання за територію, військово-морські бази, хутро і рибний промисел, мали місце декілька військових конфліктів між французькими та англійськими поселенцями, а також між ними і індіанцями.

З метою обмеження їх економічного зростання і послаблення впливу на економічне життя Англії король в останній чверті ХУП ст. заборонив вивозити з-за океану промислову та сільськогосподарську продукцію. Свій протест проти політики короля та його адміністрації колоністи виразили повстанням 1688- 1689 рр. Результатом цієї боротьби стали ще більше відособлення колоній, вихід їх з-під адміністративного підпорядкування короля, обрання своїх адміністрацій та органів правосуддя.

Економічна і політична відособленість колоній, їх територіально-адміністративна та етнічна консолідація сприяли процесу формування американської нації.

Спочатку переселенці йменували себе відповідно до назви територій, де вони проживали або народилися (віргінцями, пенсільванцями), але згодом вже друге, третє покоління називали себе просто американцями. За етнічним походженням вони складалися з різних національностей, що емігрували з Європи. Але, незважаючи на ці відмінності, протягом ХУП ст. у них почала формуватися спільна культура, яка вбирала в себе кращі зразки культури європейських народів. Спілкування серед американців проходило в основному англійською мовою. Вони створили власну систему початкової та вищої освіти, заснували видавництва газет, журналів, книжок. Паралельно формувалися й місцева, тобто національна, інтелігенція та основи національної культури.

У результаті наприкінці XVII ст. американці мали спільну територію проживання, свою економіку, публічні органи влади, правову, військову, фінансову систему. Поєднувала їх ідеологічна та духовна спільність, яка ґрунтувалася на певних демократичних засадах і традиціях.

Таким чином, у другій половині XVII ст. розпочався процес формування північноамериканської нації, який тривав у наступному столітті й знайшов своє вираження у визвольній боротьбі американського народу (1775-1783 рр.) проти англійського володіння за створення своєї незалежної держави.