Творчість українських композиторів: Л.Ревуцького, Б.Лятошинського, В.Косенка, М.Вериковського, Г.Хоткевича, К.Богуславського та ін.

Ревуцький Левко Миколайович народився 20 лютого 1889 у селі Іржавець на Чернігівщині.Музична обдарованість Левка виявилася рано. У нього був абсолютний слух, за що його жартома називали " камертоном". З чотирьох років він уже імпровізував на фортепіано. Першими його вчителями були мати, Олександра Дмитрівна, та її подруга, піаністка О.Мельникова, що приїздила на відпочинок до Іржавця. Згодом сім'я Ревуцьких переїхала до Прилук, де Левко вступив до гімназії. А з 1903р. Лев Ревуцький продовжує навчання в Києві, у приватній гімназії Валькера. Одночасно навчається у музичній школі М.Тутковського, в класі метра української класичної музики Миколи Лисенка. Маститий композитор помітив неабияке музичне обдарування учня. Спілкування з великим композитором залишило глибокий слід у душі Ревуцького.Перші композиторські спроби Ревуцького належать до 1907-1908рр. Це романси та фортепіанні п'єси, в яких відчувався вплив творчості С.Шопена та С.Рахманінова, проте проявлялися і яскраві паростки власної особистості.В 20-ті роки відбувається остаточне формування музичного стилю Ревуцького. Композиторські задуми охоплювали в той час різноманітні теми і жанри, великі і малі музичні форми. Проте головний інтерес композитора викликала народна пісня. Загалом він створив понад 120 обробок українських народних пісень та пісень інших народів (сольних і хорових), що складають збірки: " Галицькі пісні", " Сонечко", " Козацькі", " Єврейські", " Балкарські" та ін.

Бори́ с Ми́ колайович Лятоши́ нський (*22 грудня 1894, за новим стилем: 3 січня 1895, Житомир — †15 квітня 1968, Київ) — український композитор, диригент і педагог, вважається одним з основоположників модерного напрямку в українській музиці. Неодноразовий член журі міжнародних і всесоюзних конкурсів та активний працівник у керівних органах Спілки композиторів України і в Київській консерваторії, Лятошинський виховав нову плеяду композиторів таких як І.Шамо, В.Сильвестров, І.Карабиць, Є.СтанковичЗ ранніх років виявив велику музичну обдарованість, вчився грати на скрипці і фортепіано. В 14 років написав кілька музичних творів, серед яких — для фортепіано, фортепіанний квартет. Перші твори молодого композитора з успіхом виконувалися в Житомирі. Відвідував житомирську гімназію, закінчив її у 1913.У 1913 році Борис Лятошинський переїхав до Києва, та вступив до юридичного факультету Київського університету. Водночас готувався до вступу в тільки-но відкриту консерваторію, приватно навчаючись музиці у професора Київської консерваторії Р. Глієра: після запрошення останнього став студентом його класу. А вже в 1914 році відбулося знайомство Лятошинського з майбутньою дружиною Маргаритою Царевич..Твори: струнний квартет ор. 1, d-moll, романси «Проклятое место» (на слова Ф. Ґеббеля), «Цветок самоубийцы» (Г. Гейне), «На кладбище» (І. Буніна), цикл «Лунные тени», «Камыши», «Подводные растения» (К. Бальмонта), перша опера композитора «Золотий обруч» за історичною повістю І. Франка «Захар Беркут», Друга симфонія (1935 р.). опера «Щорс» тощо.

Віктор Косенко народився 24 листопада 1896 р. в Петербурзі у сім’ї генерал-майора. Невдовзі Косенки переїжджають до Варшави, де пройшло дитинство та юнацькі роки майбутнього композитора і піаніста. Тут розпочинається і його музичне становлення. По-перше, в атмосфері батьківського дому, де завжди співали українські народні пісні, виконували фортепіанні твори Ф. Шопена, Ф. Шуберта, П. Чайковського та інших; по-друге, в атмосфері яскравого музичного життя Варшави, де хлопець відвідував оперний театр, різноманітні концерти, чув гру видатних піаністів Ф.Бузоні, Й. Гофмана, С. Рахманінова, Ф. Крейслера та спів Ф. Шаляпіна, Л. Собінова, А. Нежданової, С.Крушельницької.Він пише чимало фортепіанних творів і романсів (багато з яких присвячує своїй дружині), інструментальних п’єс, музику для вистав «Фея гіркого мигдалю» І. Кочерги та «Любов під в’язами» О’Нейля. Раїса Канеп (названа донька) так згадувала про композитора: «Манера писати у нього була дещо своє рідна. Він або ходив, або лежав на канапі — думав. Потім брав нотний папір і записував. Вже після цього підходив до рояля і програвав».Більшу частину свого життя Віктор Косенко провів у Житомирі.Тут написав найкращі свої романси, етюди, п’єси, музику до театральних вистав. Зокрема, у меморіальному музеї В.С. Косенка в Києві зберігається рукопис композитора “Музика до п’єси І.А. Кочерги “Фея гіркого мигдалю”".Косенко створив симфонічну «Молдавську поему», яку так і не зміг почути. Вона прозвучала лише в наші дні.Яскравий представник вітчизняної романтичної музики першої пол. ХХ ст., основоположник провідних жанрів української фортепіанної і камерної музики. Його „11 етюдів у формі старовинних танців”, „24 дитячі п’єси”, цикли романсів на вірші О.Пушкіна, О.Блока, М.Лермонтова, Ф.Тютчева, П.Тичини, „Класичне тріо” для скрипки, віолончелі і фортепіано, віолончельна соната, „Героїчна увертюра” і „Молдавська поема” для симфонічного оркестру увійшли до класичного надбання української музики.

Михайло Іванович Вериківський- Видатний композитор, диригент, педагог, учений, заслужений діяч мистецтв України, він увійшов в історію вітчизняної музичної культури як один з яскравих, самобутніх і активних її творців. М.І.Вериківський володів особливим почуттям причетності до глибинних джерел національного мистецтва. Був першим у відкритті багатьох жанрів в українській класичній музиці. Народився М.І.Вериківський у старовинному мальовничому містечку Кременці (на Тернопільщині) у багатодітній сім'ї. Всю родину об'єднувала любов до народної пісні. Всі діти (їх було семеро) володіли добрими голосами, а батьки підтримували та розвивали їхні музичні захоплення. У цій атмосфері зростав і маленький Михайлик.М.Вериківський прийшов у музику в двадцяті роки як композитор, диригент, учений, педагог. Його творчість різноманітна за жанрами, хоча в ній помітно переважає вокальна музика, що є давньою традицією для України. Окреме місце в доробку митця посідають обробки народних пісень, хорові композиції, пов'язані з дитинством, коли він співав у архієрейському хорі рідного Кременця. Саме в жанрі церковної музики були зроблені перші творчі спроби, а згодом, уже в часи навчання в Київській консерваторії (вступив туди 1914 р.), ншисані фантазія для хору " Гайдамаки", два хорові реквієми — пам'яті М.Леонтовича та пам'яті М.Лисенка. На особливу увагу заслуговує " Реквієм пам'я" і Леонтовича", ствсрений як безпосередній відгук на жорстоке вбивство композитора.Першою значною композицією Михайла Івановича, підґрунтям для якої були хори початку 20-х, стала ораторія " Дума про дівку-бранку, Марусю Богуславку".

З-поміж багатьох українських письменників першої половини XX ст. Гнат Мартинович Хоткевич вирізнявся тематикою творчості, своєю універсальністю і життєвою своєрідністю. Окрім письменницького обдарування в його особі втілювалась ціла низка талантів, здібностей та зацікавлень. Неперевершений бандурист, автор підручників гри на цьому інструменті, організатор театрів і диригент капели бандуристів, науковець і перекладач творів Шекспіра, Мольера, Шиллера, Гюго, редактор журналу, організатор страйку залізничників у Харкові. А разом з тим — людина надзвичайної працьовитості, обізнана з різними сферами життя й науки.Хоткевич є автором близько 600 музичних творів — романсів, хорів, струнних квартетів, творів великого формату для бандури та оркестру бандур. Його «Поема про Байда», «Буря на Чорному морі», «Невільничий ринок у Кафі», «Осінь», «Софрон», «Нечай», «А в полі корчомка», «Про смерть козака бандуриста», «Про Богдана Хмельницького» сьогодні вважаються народними. та ін. Хоч чимало композицій Г. Хоткевича були видані за його життя, в 1931 році вони всі були заборонені і виключені з виконавської практики, тож на сьогодні більшість його творів забуто.

Костянти́ н Євге́ нович Богусла́ вський (*1895, Павлівка — †1943) — український композитор, співак, хормейстер. Опери («Турбаївське повстання», дитяча «Годинник»), музична комедія «Кум» та «ніч проти Різдва,» понад 300 пісень; музичний редактор Харківської радіостудії; репресований 1937.Народився в селі Павлівка Старобільського повіту Харківської губернії. 1922 — 1933 працював керівником хору Школи червоних старшин у Харкові. На початку 1920-х років виступив як автор перших українських радянських масових пісень («12 косарів», «Слава волі», «Рік за роком»), створив багато популярних червойоармійських пісень («Червоноармійський марш», «Юнацький марш», «Чапаєвська пісня», «На лінкорі» та ін.), написав велику кількість пісень і хорів для школярів, обробок українських народних пісень. Богуславський є автором струнного квартету на народну тему «Комарик», дитячої опери-гри «Андрійко-козак», кількох музкомедій. Більшість його пісень відзначається бойовим запалом, вольовою пружністю ритмів, за характером мелодики вони дуже близькі до української народної творчості.