Принципи прийняття рішень

Етичні стандарти відображаються не тільки в кінцевому продукті процесу визнання і з'ясування природи людських стосунків, спілкування, а також у засобах, які використовуються. для того, щоб досягти визначених цілей.

Наприклад, заради здоров'я людей (споживачів) інші люди (працівники фармацевтичної промисловості) ризикують своїм здоров'ям, контактуючи зі ртуттю та іншими канцерогенними речовинами.

Проблеми етики часто збігаються з проблемами законності, але не тотожні їм.

Наприклад, працівник перейшов працювати з однієї фірми на іншу, конкурентну їй. Тут його просять поділитися секретною інформацією, доступ до якої він мав на попередньому місці роботи. Розголошення подібної інформації не є протизаконним, але є неетичним.

Етична сторона управлінських рішень викликає зростання уваги до неї з боку громадськості, особливо це відчутно в останні роки. У людей існує думка, що сьогодні керівники все частіше вимушені діяти незаконно або неетично. Це результат розголосу, який отримали так звані злочини народних депутатів та вищого рівня керівництва.

Прийняти правильні рішення, визначити, які управлінські дії вважаються етичними, а які ні, досить важко; вирішальним фактором тут виступає послідовність у прийнятті рішення, а також принципи, яких необхідно дотримуватись.

Морально-правові принципи ставлення до людини не повинні змінюватися залежно від таких характеристик, як раса, віросповідання або національність.

Цей принцип використовується тоді, наприклад, коли керівник розцінює право робітників на певну інформацію. (Чи повинен керівник говорити своїм підлеглим про необхідність кількох звільнень до прийняття остаточного рішення? Чи говорити заздалегідь, кого з працівників можуть незабаром підвищити? тощо).

Необхідно не забувати про право працівників на вибір, обгрунтованість інформації, а також чітко усвідомлювати, що вони мають такі самі права, як і управлінський апарат, одержувати точну і своєчасну інформацію.

Принцип соціальної справедливості стверджує, що робітники повинні та будуть підпорядковуватися правилам компанії за умови, що ці правила вважаються справедливими.

Наприклад, для того, щоб сприяти загальним інтересам робітників, кожен із них повинен обмежувати особисту волю (бути присутнім чи відсутнім на роботі). Цей принцип є базисом для етичного судження у випадку розподілення обов'язків і заохочення між працівниками організації. Одні погоджуються із твердженням " Від кожного за здібностями, кожному — за потребами", інші — " внесок — результат" (чим більше виробляє, тим більше отримує).

а Утилітарний принцип зосереджує увагу на загальних обов'язках: допомагати тим, кому потрібна допомога; не завдавати шкоди іншим, коли рятуєш своє життя; не бути причиною страждань для інших; підпорядковуватися справедливим правилам організації.

Цей принцип застосовується при обмеженості часу, засобів або інших ресурсів при зборі необхідної інформації. Тому навички управління в оцінці загальної вигоди, яка буде отримана від певного рішення, мають важливе значення. При цьому потенційно позитивні результати дій порівнюються з потенційно негативними.

Таким чином, рішення керівника повинно виходити із розуміння таких морально-етичних категорій, як обов'язок, справедливість, порядність, відповідальність, гідність, допомога.

Керівникам часто заважають приймати рішення такі чинники, як обмеженість ресурсів, часові межі та недосконалість інформації, проте треба пам'ятати, що до різноманітних ситуацій потрібні відповідні підходи. Вони значно збільшують шанс прийняття правильного рішення.

3. Типи управлінських рішень

Типи управлінських рішень та вимоги до їх прийняття
Необхідність прийняття управлінського рішення зумовлена або зовнішніми обставинами (припис вищої організації, регулювання відносин з підприємствами та організаціями), або внутрішніми (стратегічні цілі організації, відхилення від заданих параметрів виробництва, виникнення вузьких місць, виявлення резервів, порушення трудової дисципліни, заохочення працівників тощо). У кожній організації приймається велика кількість найрізноманітніших рішень, які в менеджменті класифікують за різними ознаками (табл. 2.2).

1. За функціональним призначенням:
планові — стосуються планування діяльності організації та її підрозділів;
організаційні — структурують відносини в організації; визначають повноваження та відповідальність працівників, коло їх обов'язків; використовують для розподілу виробничих завдань;
регулюючі — регулюють перебіг процесів в організації, усувають відхилення від запланованого;
активізуючі — спрямовані на активацію певних дій персоналу, заохочують до кращого виконання роботи;
контрольні — стосуються вибору засобів і методів контролю за перебігом процесів.
2. За змістом:
економічні — спрямовані на вибір ефективних методів управління економічними процесами в організації (встановлення ціни, визначення форм і систем оплати праці, використання прибутку тощо);
соціальні — зорієнтовані на вибір ефективних методів управління соціальними процесами (управління конфліктами, розвиток персоналу, поліпшення умов праці тощо);
технічні — пов'язані з функціонуванням технічної складової (вибір технологій, налагодження, регулювання, вдосконалення техпроцесів тощо);
наукові — стосуються вибору напряму науково-дослідних робіт, впровадження інновацій тощо.
3. За характером дій:
директивні — потребують обов'язкового виконання;
нормативні — служать орієнтиром, стандартом при прийнятті інших рішень у даній сфері;
методичні — у них дається детальний опис дій, які необхідно виконати у певній ситуації;
рекомендаційні — рекомендують, як краще вчинити в певній ситуації, але залишають право вибору іншого рішення;
дозвільні — дозволяють певні дії.
4. Запасом дії:
стратегічні — спрямовані на визначення стратегічних цілей та завдань, розрахованих на тривалу перспективу (5—15 років чи більше);
тактичні — стосуються вибору способів і методів реалізації стратегії, розраховані на 1—2 роки;
оперативні — визначають конкретні заходи (розраховані на реалізацію протягом 1 року), за якими здійснюється організація і регулювання виробничих процесів.
5. За напрямом впливу:
внутрішнього спрямування — спрямовані всередину організації для впливу на стан чи функціонування її внутрішніх складових;
зовнішнього спрямування — визначають способи й методи взаємодії організації із зовнішнім середовищем.
6. За способом прийняття:
індивідуальні — приймаються одноосібно людиною, що має на це повноваження;
колегіальні — приймаються після досягнення консенсусу групою фахівців;
колективні — приймаються всім колективом, якого стосується проблема.
7. За рівнем прийняття рішень:
організація в цілому — приймаються вищим рівнем менеджменту;
структурні підрозділи — приймаються лінійними керівниками середніх та низових рівнів;
функціональні служби — приймаються функціональними менеджерами;
окремі працівники — приймаються індивідами (наприклад, вибір способу виконання дорученого завдання).
8. За ступенем ефективності:
оптимальні — ставлять за мету вибір найкращого рішення;
раціональні — передбачають вибір рішення, яке дасть змогу ліквідувати проблему, але не є найкращим;
приймаються за умов обмеженості ресурсів.
9. За методами підготовки:
креативні — використовують творчий підхід для генерування ідей щодо знаходження способів розв'язання проблеми;
евристичні — прийняття рішення через «осяяння»;
репродуктивні — використовують відомі й раніше вживані способи розв'язання проблеми (відтворюються раніше прийняті рішення).
10. За ступенем структурованості:
структуровані;
слабоструктуровані;
неструктуровані.

4. Процес прийняття управлінсько горішення.

Підходи до прийняття управлінських рішень

У теорії прийняття рішень виділяють два основних напрямки досліджень: нормативний та описовий.

Представники нормативного підходу концентрують увагу на розробці організаційних, інформаційних та методологічних засад прийняття раціонального рішення. Нормативний підхід опрацьовує " правила руху" в управлінській роботі, дотримання яких має забезпечити прийняття раціонального рішення.

Описовий підхід спрямований на емпіричне дослідження поведінки окремих осіб та груп людей у процесі прийняття рішень. Його мета — визначити закономірності формування у процесі взаємодії вихідних параметрів проблем, що вирішується, та характеристик суб'єкта, який приймає рішення.

У рамках нормативного підходу, перш за все, досліджується процедура (загальна технологія) прийняття управлінських рішень.

Найпростішою технологією прийняття рішень є інтуїтивна, яка у спрощеному схематичному вигляді представлена на рис. 11.1:

Рис. 11.1. Модель інтуїтивної технології прийняття рішення

Зміна стану висуває проблему, необхідність позбутися якої і вимагає прийняття рішення. За інтуїтивної технології, досвід прийняття рішень в аналогічних (подібних) ситуаціях, що накопичив суб'єкт управління, й визначає саме рішення. Отже, якщо у минулому накопиченому досвіді суб'єкта управління не було прийнято аналогічних рішень, імовірність прийняття помилкового рішення зростає. Перевага інтуїтивної технології полягає у швидкості прийняття рішень, а основний недолік — у значній ймовірності помилки.

Спрощена модель раціональної технології прийняття рішень наведена на рис. 11.2.

У наведеній моделі представлена логіка реалізації раціональної технології прийняття рішень, але не відображено конкретний

Рис. 11.2. Технологія прийняття та реалізації управлінських рішень

порядок проходження окремих етапів. У процесі підготовки рішення часто виникає необхідність уточнення або коригування результатів попередніх етапів.