Чарівне місто Львів

ARCH PRO

Львівський випуск

Чарівне місто Львів

П`ятниця. Вечір від`їзду. У вагоні темно-світло чомусь вимкнене. Через деякий час після відправлення, в першому купе нашого вагону збираються майже всі знайомі і друзі з інших місць. Загалом ніч проходить тихо. Іноді розмомви, іноді гітара, але незабаром усі засинають. Довгоочікуваний прекрасний сон.

Субота. Спати удвох на одній верхній поличці цікаво, хоча позу треба вибрати зручну і таку, щоб усю ніч не ворушитись. У вагоні тепло, навіть дуже- 28°. В одній майці йду на розвідку у штаб- перше купе. Тут усі тихо-мирно сплять і я розумію, що ми з Олею не такі вже й герої- на верхній поличці так само сплять Рашид з Оксаною. На цей час прокинулась тільки староста групи 14Б Катя Сівцева. Але ближче до 10 всі наші вже на ногах, а за вікном вже пропливають перші спорди культурної столиці України. Нарешті, ось він- вокзал і тут ми вирушаємо на пошуки другої частини нашої компанії, яка приїхала вранішнім потягом. Майже наповмацки знаходимо ту саму площу Ринок і біля грандіозного пам`ятника Тарасу Шевченко нас нальотом зустрічають Кирил і Стас. Після радісних рукопотисканнь, нас ведуть у славнозвісну «Криївку». А ось тут детальніше.

Криївка

Як вказано на листівці повстанця, «Криївка» знаходиться „десь на площі Ринок”. Ми знаходимо це „десь” і пройшовши по коридру звичайного, нічим непримітного будинку натикаємось на дерев`яні двері. Стукаємо. Двері відчиняю суворий воїн УПА: „Гасло”. Ми: „ Слава Украіні! ”. Вартовий: „ Героям слава! Заходьте”. Заходимо. Вперед веде ще один коридор, зліва- стінка-шафа, заставлена старезними на вид, книгами. Тут вартовий (доволі несподівано) знаходить у шафі якусь ручку і відчиняє потаємні двері, за якими ведуть вниз камяні сходи. Передчуваючи шось неймовірне, спускаємось сходами по спіралі донизу і опиняємось у камяно-дерев`яному підземеллі по якому безперевно переміщаються хлопці і дівчини у чорних футболках з написом «Криївка» або у формі воїнів УПА. При зустрічі вони вітаються: „Слава Україні! ”. Ми, звичайно, відповідаємо „Героям Слава! ”. Також тут стоять дерев`яні столи і стільці, усі стіни і стелі завішані українсько-партизанською символікою, кресленнями укриттів, зброєю, плакатами та іншою атрибутикою воїнів УПА і 40-вих років. Проходимо між столиками лабіринтами підземелля і опиняємось у затишній залі де і зустрічаємось з Богданом, Софією, Вейсінем, Мішею, Дмитром, Анєю та іншими. Приносять меню і я зупиняю свій вибір на смажених варениках з картоплею і сметаною. Крім того, я замовляю сто грам «Медовухи Фоєр». Приємно дивують відносно невисокі ціни і те, що вареників у моїй тарілці насипано з горою. І все це залито озером сметани. Під цегляною стелею в`ється сигаретний дим, а я наливаю зі скляної пляшки першу чарку медовухи. Трохи беру на язик. Нарешті після порції вареників, виливаю усю чарку всередину. Відчуваю теплий смак меду....раз...два...три...ФОЄЕЕЕЕЕЕРРРР!!!!!! Медовуха вибухає всередині і кров миттєво розносить вогонь по тілу. Дійсно, «Фоєр». Поки діє медовуха, затуманеним поглядом розглядаю написи на стінах, замкнені на важкі ланцюги товсті дерев`яні двері з написом „Виходити тільки після перемоги”, плакат зі Степаном Бандерею, кулемети під червоним світлом... І так, немов уві сні, ми розплачуємося і виходимо....

Місто

На вулиці ми вирішуємо йти до хостела і по дорозі, роздивляючись архітектурні пам`ятки, натрапляємо на барахолку. Трохи там поблукавши, знаходимо трамвайну зупинку і потрібний нам трамвай номер 5. Завантажуємось у трамвай. Проїзд коштує 1.25. Для студентів-60 копійок. Нас зразу дивує те, що в трамваї немає кондуктора, а всі спішать купити квиток у водія. Для киян це, дійсно, дивно. Але приємно. Ми теж не зайцюємо і пробиваємо свої квитки. Від центра до Хостела трамваєм їхати хвилин 10-13. Потім ще треба дещо пройти і у якомусь центрі ми підіймаємось на восьмий поверх. Тут у нас вже все домовлено і нас зустрічає дуже привітна жінка-господиня молодіжного готелю. Ми швидко займаємо майже всі двох- і трьохмісні кімнати і власниця готелю роздає нам ключі від номерів і від поверху. Після чого бажає приємного відпочинку, якщо що-радить дзвонити і відчалює. А ми, розклавши речі, полягали трохи відпочити і набратися сил.

Через годину ми збираємось і виходимо в місто. Я, Оля, Зося і Саня вирішуємо трохи погуляти окремо, Стас відправляється на Личаківське кладовище, а половина друзів просто якось протуплює і відїжджає на невідомій маршрутці у невідомому напрямку. Ми ж учетверо, зголоднілі, знаходимо десь у центрі зовсім недороге кафе на зразок їдальні і вмощуємося там. Борщ- 5 грн. Чай- 4 грн. Куряча відбивна-9 грн. І хліб: 6 шматків-1 грн. Загалом, обідаємо ми дуже смачно і задоволені, ще довго сидимо на стільцях. Нарешті підводимося, дякуємо за смачну їжу і теплий прийом і виходимо уже в ніч. Ліхтарі чарівно освітлюють бруківку, вітрини і просто я зупиняюсь, щоб подивитися на таку буденну і таку поетичну красу. Не втримуюсь і фіксую все це на фотоапарат. Далі спокійно розгулюємо вулицями Львова, роздивляючись химерну архітектуру старого міста. Фортеця, фонтан, скульптури, ліхтарі....Дзвонить Стас і ми домовляємося зустрітися біля Аптеки-музея. Нам дуже люб`язно вказують дорогу і за десять хвилин компанія знову єднається. Трохи послухавши цікаві історії про Аптеку екскурсовода якоїсь ненашої групи, виходимо на вулицю і знову вирушаємо куди очі ведуть. А нас з Олею очі знову повели окремо від усіх. Так ми спускаємось до площі Ринок, до самого Оперного театру і, пройшовши мітинг присвячений Голодомору (на площі біля пам`ятника Шевченку палаючими лампадками викладені хрест і слова „Пам`ятаємо Голодомор” помічаємо високу незвичайну церкву. Оля веде мене усередину. Церква виявляється польським костьолом і ми якраз потрапляємо на вечірню службу. Служба ведеться польською, тому розуміємо ми лише щось на зразок „Єжи єсі на нєбесі” або просто імена. Щоб хоч якось вписатися у загальну картину, слідкуємо за прихожанами і підіймаємося разом з ними. Крім того, у церкві надзичайно красиво, грандіозно і монументально оформлений інтер`єр. Коринфські позолочені ордери, високі хрестово-купольні склепіння, фрески, мозаїки, різьблення і багато-багато іншого. Сказати чесно, я вперше побачив настільки цікаву і приємну релігійну споруду. У піднесенно-просвітленному настрої виходили ми на площу. Так, блукаючи вулицями, на зайшли у внутрішній двір якогось старого будинку и потрапили у творчу майстерню львівських митців. Нам зразу запропонували чай „з п`ятьма краплями горілки“ і затишні крісла. Далі відбувалася майже годинна філософська розмова з молодими митцями, у результаті якої я подарував Олі червоно-чорні скляні сережки, а Оля купила медальйони на подарунок родичам.

Було вже близько дев`ятої вечора, коли уся наша компанія мчала трамваєм номер 5 у хостел. Взагалі, їздити львівським трамваєм, це, як кататись на американських горках. На бруківці трамвай піскакує, а на крутих поворотах мало не злітає з рейок. Та ми все ж таки доїхали, і, скупившись у найближчому супермаркеті, прийшли в отель. Там, поки усі дивилися «Х-менів», кожен встиг прийняти душ і незабаром усі сиділи в великій кімнаті за скляним столиком, випиваючи кавовий лікер і закусуючи печивом. Усі підносять стаканчики для тостів і діляться враженнями першого дня. Правда, близько до півночі в кімнаті залишилося всього декілька чоловік- інші розійшлися по кімнатах на заслужений відпочинок. Я також залишився і вів з Нікітою розмови „за життя”. Та вже скоро сон став брати своє, і я, побажавши доброі ночі останнім героям, замкнув двері зсередини. Впавши на м`яке прохолодне ліжко і відчувши усю відсутність тут нагадуваннь, будильника, архітектурного проектування і Ніканорова, я зрозумів- щастя є. Сон.

Другий день

День починається дуже незвичайно- мені не хочеться спати. Номери треба здавати опівдні, на годиннику- одиннадцята, тому оперативно усе прибираємо і направляєось у найближче кафе на сніданок. Тепер просто цифри:

Борщ- 4грн

Картопля пюре- 5.5 грн

Котлета домашня- 5.5 грн

Хліб, 6 скибок- 1 грн

50 граммів червоного сухого вина- 3 грн

Стакан апельсинового соку- 4 грн

Крім того порції доволі великі, а смак задовольняє всіх, без винятку. Невимовно задоволені ціною, якістю обслуговування і самим сніданком, знову вирушаємо на пошуки пригод. І у першу чергу відвідуємо Львівський музей зброї. Вартість квитка за студентським складає всього 3 гривні. Експонати музею також викликають захват у кожного з нас. Після Музею зброї компанія знову розділяється. Я, Стас, Кіріл і Бодя відправились у центр і потрапили на розпродаж солодощів від „Львівської майстерні шоколаду”. Вистояли у черзі 15 хвилин і придбали по товстій плитці шоколаду- Стас- білий шоколад, я- чорний, Бодя- молочний, а Кіріл- якісь незвичайні, але напрочуд смачні цукерки. Знову підтягуються деякі шматки компанії у вигляді Вея, Дмитра, Міші та Ані. Ми шукаємо по карті Музей пива. Знаходимо, заходимо. Екскурсія з дегустацією відомого пива „1715” коштує 15 гривень. Екскурсія видається доволі цікавою, експонати теж, але з найбільшим нетерпінням відвідуючі очікують на останній зал з дегустацією. Нарешті-він, цей зал і усім наливають по два келиха фільтрованого і нефільтрованого львівського пива. Перший випиваю, другий не осилюю і віддаю Міші. У веселому настрої виходимо на вулицю і на камеру Весіню співаємо пісень. Біля пам`ятника Тарасу Григоровичу забираємо Олю і в сутінках вирушаємо до знаменитої «Жидівської кнайпи».

Біля кнайпи таємничо горять свічки. Усередині вітаються: „Шолом! ”. Відповідаю тим же і йду вглиб-шукати вільні місця. Приємне приглушене світло, картини, все у багряних тонах, аромат воскових свічок і ще чогось привабливого. Вільний лише один стіл, а на всіх нас його ніяк не вистачає. Підходимо до бармена-жвавого молодого єврейчика і пояснюємо ситуацію. Він швидко записує наші номери і обіцяє подзвонити, коли появляться вільні столики. Ми дякуємо і виходимо на подвір`я, на якому починає дужчати холодний вітер. Щоб не втрачати час, я знову пропоную відвідати «Криївку», хоча шансів на те, що там буде вільно майже немає. По вечорам «Криївка» завжди заповнена по вінця. Але іншого варіанту немає, тому йдемо.

Вечеря

Знову стукаємо у, вже знайомі, двері. На цей раз вічиняє інший вартовий-молодий, більш суворий і рішучий. „Чого Вам? ”. Я: „У «Криївку»”. Вартовий: „Москалі серед вас є? ”. Усі: „Немає, немає! ”. Вартовий: „Точно? ”. Ми: „ Точно, точно! ”. Вартовий: „Скільки вас? ”. Ми: „ Десятеро”. Вартовий: „Добре, заходьте”. Заходимо усередину, стаємо навколо нього. Він: „Усім двадцять один є? ”. Ми: „Є, звичайно є! ”. Тоді він бере з тієї самої книжної полички військову флягу, наповнює залізну стопку і по черзі передаючи всім, промовляє: „Слава Україні! ”. Ми, звісно, відповідаємо: „Героям слава! ”. І спускаємося кам`яними сходами вниз. Я біжу у, вже знайомий, зал і займає там три столика. Усі розсідаються, розкладають речі, з`єднують столи і вивчають меню. Мій вибір:

Картопля „Весняна поляна” із запеченим салом – 18 грн

Пампухи- 3 грн

Спотикач м`ятний 100 г- 20 грн

Вибір Олі:

Вареники з картоплею і сметаною-прибл. 28 грн

Глінтвейн-прибл.20 грн.

Знову під стелею стелиться дим, а наш стіл буквально забитий стравами на будь-який смак: сковорідки, смалець-намазка з часником, вареники, картопля, яєчня і ще, і ще багато чого- за всім не услідкуєш. Промовляються тости за кохання, за Львів, за «Криївку», за Україну, а головне-за ДХСШ. Так, нікуди не поспішаючи, ми прекрасно проводимо час в найкращій компанії найкращих друзів і ніщо нас більше не турбує. Зліва від нас чутно російську мову. На весь зал чутно оглушливий постріл- це воїн УПА помітив ворожого шпигуна і зробив постріл у стелю. Воїн: „Я бачу, тут у нас москалі завелися?! ”. Дівчина, видаючи себе: „Нєт! ”. Воїн: „Встати! ”. Дівчина дурнувато сміється. Воїн повторює: „Встати!!! ”. Тоді вона вже підводиться. Воїн: „Вийти з-за столу! За мною! ”. Дівчина не встигає нічого сказати, і її вже, із закрученими за спину руками, ведуть до карцеру. Усі захопливо аплодують. Дівчину закривають у карцері. Вона кричить: „Випустітє! ”. Вартовий: „ Співай українських пісень”.

Вона: „Ну, я нє знаю”.

Вартовий: „Тоді сиди там”.

Вона (звабливим голосом): „Ну давай, іди до мене...”.

Вартовий: „ Я з москалькою нічого мати не хочу! ”.

Вона (жалісливо): „Ну випустіть вже! ”.

Вартовий: „ А ти Україну любиш? ”.

Вона: „Люблю! ”.

Вартовий: „А при всіх скажеш? ”.

Вона: „Скажу! ”.

Вартовий відчиняє двері карцера і, тримаючи пістолет біля її спини, веде дівчину назад у зал. У залі:

Вартовий: „Кажи”.

Вона: „Я люблю Україну”.

Вартовий: „Голосніше! ”.

Вона: „Я люблю Україну! ”.

Вартовий: „Ще”.

Вона (кричить): „Я люблю Україну!!! ”.

Вартовий: „Тепер цілуй Бандеру”.

Підводить дівчину до портрета Бандери на стіні. Вона цілує, знову вибух аплодисментів.

Загалом, усього ми замовили більш, ніж на 600 грн. За це нам дали 20 безкошовних пострілів з пневматичної зброї по мішеням. На мішенях зображені: Ленін, Сталін, Берія. Задоволені абсолютно усім, підіймаємося на поверхню вечірнього Львова.

Замкова гора

Ратушу вже зачинено, а подивитися на Львів з висоти пташиного польоту ще хочеться. Тому йдемо на взяття Замкової гори. На гору треба підійматися по викладеній камінням доріжці, що в`ється по спіралі вгору. На тій же горі височіє телебашта. На вершині гори колом стоять дерев`яні лавки, а в центрі-щогла з жовто-блакитним прапором. Прапор рве шалений вітер, а з вершини на всі сторони відкривається неперевершений вид на місто. Вперше я спостерігав салют зверху, а не знизу. Внизу розкидані жовті цяточки ліхтарів і червоні-машин. Усі вже пофоткалися, погледіли у бінокль на львівські вулиці і будинки...Настав час направлятися на вокзал.

Епілог

На шляху назад, ми ще відвідали „Львівську майстерню шоколаду” і деякі з нас придбали солодкі подарунки додому. На площі Ринок ми підсіли на трамвай до вокзалу, а вже через декілька зупинок у цей же трамвай завалилися усі інші наші знайомі і друзі з КІСІ. Наша компанія вийшла трохи раніше-щоб не чекати сорок хвилин на вулиці, ми зайшли до піццерії „Челентано”. Трохи посиділи там і вирушили на вокзал.

Усі наші мали місця у 14 вагоні, і тільки мені дістався 13. Провідниця, явно не львів`янка, розмовляла огризаючись і на все мала якусь незадоволену реакцію. Та я на це не зважав, у мене був якийсь ванільно- меланхолічний настрій: я вже ностальгував по культурній столиці України. Закинувши речі на третю поличку, я сам розмістився на другій. Згадав, що завтра арх. про., уявив, скільки мені доведеться написати про Львів в Arch Pro...

За вікнами пропливали вогні такого нового, але вже рідного міста...Прекрасне, чарівне місто! Місто-казка, де можливо все! Львів, вибач, що я так незграбно тебе описав…та, принаймні, у коханні я тобі вже освічився.

Макарчук Ярослав