Становлення і розвиток англійського загального права

НЕ 2.2. Правова система загального права. Правова система Англії.

План:

1. Становлення і розвиток англійського загального права

2. Джерела англійського загального права

3. Структура англійського загального права

4. Судова система Англії

Становлення і розвиток англійського загального права

Загальні положення

Загальне право (Common Law) – це група правових систем англо-американського типу. У даному типі правової системи необхідно розрізняти два підтипи: англійське та американське право.

До групи англійського права відносяться правові системи Англії та Уельсу, Канади, Австралії, Нової Зеландії та інших правових систем Британської Співдружності націй (36 держав-учасниць). Не підпадають під ознаки англійського права правові системи Північної Ірландії, Шотландії, а також провінції Квебек (Канада), хоча вони і входять у співдружність.

До американського права відноситься правова система США.

Домінуюче місце у системі загального права займає англійське право. Історія розвитку загального права до ХVІІІ ст. була виключно історією англійського права.

Загальне право відносять до прецедентного права, оскільки воно формувалося шляхом нагромадження судових рішень, що набули характер прецедентних. Саме судовий прецедент виступає не тільки як головне джерело права, але і як основоположний метод, що дозволяє даній правовій системі вирішувати практично будь-який судовий спір.

Загальне право спочатку сформувалося в результаті діяльності англійської судової системи і стало централізованою правовою системою для всієї Англії. Оскільки Англія була найбільшою колоніальною державою, загальне право отримало поширення в багатьох державах світу як право метрополії. У кожній конкретній державі, куди прийшло загальне право як колоніальне, воно пос­тупово утверджувалося і ставало частиною національної правової системи. Після завоювання цими державами національної неза­лежності загальне право виступало як модель для формування національних правових систем. У результаті сьогодні майже тре тина населення світу перебуває в тій чи іншій мірі під впливом загального права.

Система загального права включає в даний час правові системи всіх, за деяким винятком, англомовних держав. Загальне право значно вплинуло на становлення і розвиток правових систем де­ржав, політично пов'язаних з Англією. У системі загального права виділяються дві гілки.

Англійська гілка системи загального права охоплює правові системи Англії, Ірландії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Індії, Нігерії й інших держав Британської співдружності.

Американська гілка системи загального права включає пра­вову систему США і правові системи штатів США. Англійське загальне право справило вирішальний вплив на розвиток правової системи США, хоча вона в даний час багато в чому відрізняється від правової системи сучасної Англії, але входить разом із нею в сім'ю загального права.

У період колоніальних завоювань Канада, Австралія і Нова Зеландія були заселені переважно англійськими колоністами, які часто ігнорували традиції корінного населення. На даних тери­торіях тривалий час діяло англійське загальне право, а також спе­ціальні акти англійського парламенту, що регулювали адміністра­тивні і цивільно-правові відносини.

Національні правові системи цих держав почали формуватися після надання їм Великобританією статусу домініону (Канаді — у 1867 p., Австралії — у 1900 p., Новій Зеландії — у 1907 p.), і, відповідно, сфера екстериторіальної дії англійського загального нрава и цих державах обмежилася. Зокрема, з того часу англій­ський парламент уже не міг без згоди даних держав приймати закони для домініонів, тобто можна стверджувати, що національні правові системи цих держав стали незалежними при збереженні загальних рис, властивих сім'ї загального права'.

Національні правові системи Канади, Австралії і Нової Зеландії почали формуватися і розвиватися автономно, проте це не завадило їм залишитися в рамках сім'ї загального права. Правові системи цих держав об'єднує так званий «переконливий прецедент», що означає визнання судового прецеденту іншої держави як «переконливий». Він стає джерелом права у разі його підтвердження вищою судовою інстанцією даної держави.

Загальне право спочатку зародилося на території Англії, а потім поширилося на інші території. Тому формування даної пра­вової системи найтісніше пов'язане з розвитком права Англії.

Існуванню загального права передував період англосакського права як права місцевого, локального, такого, що діє на обме­женій території.

В історії формування і розвитку англійського загального права виділяються декілька основних етапів.

Перший етап у становленні англійського загального права пов'язано з формуванням права як централізованого і загально­національного, норми якого складалися в практиці королівських суддів.

Судді королівських судів селилися в одному з районів Лондона, звідки виїжджали для судових роз­глядів. Роз'їзні суди, здійснюючи правосуддя, знайомилися з міс­цевими звичаями, корегували їх нормами римського і канонічного права, що дійшли з континенту, а також, можливо, і нормандсь­кими законами. Повертаючись до Лондона, спільно обговорювали розглянуті справи, підсумовували ці звичаї, щоб вивести за­гальне правило для одноманітного розгляду справ у майбутньому. У ході дискусії виробляли спільну позицію по аналогічних справах. Через них, головним чином, і йшов процес утворення загального права. Із часом загальне право перестає збігатися зі звичаєвим правом і норми, установлені королівськими судами, беззастережно домінують. При цьому судді керувалися, перш за все, інтересами центральної королівської влади.

До кінця ХVІ ст. зростає роль і значення статутного права¹. У зв'язку з цим правотворча діяльність суддів почала деяким чином стримуватися принципом, згідно з яким зміни в праві не повинні відбуватися без згоди короля і парламенту. Одночасно встановлюється право суддів інтерпретувати статути — право, яке судді привласнили собі, посилаючись на те, що беруть участь у парламенті при обговоренні статутів².

Наступний етап, що охопив XIV — середину XIX ст., пов'язують із реформуванням архаїчного загального права і фор­муванням права справедливості.

У XIII—XV ст., у зв'язку з великими змінами у феодаль­ному суспільстві Англії, зокрема розвитком товарно-грошових відносин, зростанням міст, занепадом натурального госпо­дарства, переходом від натурального феодального господарства до товарно-грошових відносин, виникла необхідність вийти за жорсткі рамки закритої системи прецедентів, що вже склалися. Цю роль узяв на себе королівський канцлер, який вирішував у порядку певної процедури спори, з якими їх учасники звер­талися до короля. Завершується цей період у XIV ст. першою кризою системи загального права, яка спричинила появу суто англійського феномена — права справедливості. Таким чином, разом із загальним правом склалося право справедливості.

В Англії до 1873 р. існував дуалізм судочинства: крім судів, що застосовують норми загального права, існував суд лорд-канц­лера, що застосовував норми права справедливості, які фор­мувалися в результаті розгляду різних справ судом лорд-канц­лера. Принципи, застосовані лорд-канцлером, були запозичені з канонічного і римського права, що допомагало подолати багато за­старілих норм загального права і виносити справедливі ухвали.

Із середини XIX ст. починається новий етап у розвитку анг­лійського загального права, який триває по теперішній час. Він пов'язаний з правовими реформами XIX ст.

По-перше, судову систему було модернізовано, унаслідок чого було ліквідовано формальну відмінність між судами загального права і канцлерськими судами справедливості. Разом із тим, склалася спеціалізація у зв'язку з традиційною відмінністю по­зовів загального права і права справедливості.

По-друге, у результаті проведених реформ починається фор­мування і розвиток матеріального права. До того часу англій­ське право розвивалося переважно як процесуальне.

По-третє, посилюється роль статутного права шляхом зрос­тання нормотворчої і правоутворюючої ролі законодавства як джерела права і його реформування.

Сучасний етап розвитку загального права характеризується тим, що у XX ст. зросла, і сьогодні продовжує зростати роль законів і регламентів в англійському праві, унаслідок чого консер­ватизм постулатів загального права підпав під вплив часу. Роль статутного права в системі джерел права посилюється. Разом із тим, норми загального права і судовий прецедент багато в чому продовжують зберігати свої позиції.

Також посилюється вплив міжнародного і наднаціонального права на розвиток загального права.

Сім'ю загального права називають по-різному: англосакська правова сім'я, англо-американська правова сім'я. Використання терміна «загальне право» щодо даної правової сім'ї іноді викликає певні заперечення, засновані на тому, що в структурі даної пра­вової сім'ї міститься декілька складових, тобто не тільки загальне право, але й право справедливості і статутне право. Проте для позначення даної правової сім'ї загальноприйнятим у компара­тивістській літературі є термін «загальне право», що уживається в широкому розумінні, а не тільки для позначення складового елемента даної правової сім'ї.

Загальне право — це, перш за все, прецедентне право. Судовий прецедент це таке рішення суду в конкретній справі, яка підказує іншим суддям, яке рішення слід ухвалити при вирішенні аналогічних справ у майбутньому.

Загальне прецедентне праві характеризується такими особливостями:

— по-перше, основу юридичного регулювання утворюють тут не загальні норми закону, а індивідуальні акти — судові рішення, які в кожному випадку вирішують дану конкретну правову ситу­ацію і, одночасно, за певних умов, набувають якості прецедента — джерела права;

— по-друге, закони, за певними винятками (такими, як кон­ституції, закони, прийняті в порядку модельної правотворчості), відіграють в основному додаткову роль, залежну від прецедент­ного права;

— по-третє, у зв'язку з правоутворюючим значенням судових рішень (прецедентів) безпосередньо регулююче значення мають правові ідеї, принципи права.

На відміну від романо-германської правової системи, де пра­восуддя завжди здійснюється суддями, що мають університет­ську освіту, в Англії до XIX ст. навіть суддям вищих судів було необов'язково мати університетську освіту. Вони оволодівали про­фесією, працюючи адвокатами І вивчаючи практику судочинства. І сьогодні для англійського юриста головне те, щоб справа роз­глядалася в суді сумлінними людьми, які дотримують основних принципів судочинства.

Загальне право формувалося й розвивалося не в університетах, не вченими-юристами, не доктринально, а юристами-практиками — суддями, тому його називають ще суддівським правом.

Загальне право є некодифікованим правом. Тут до сьогодні йдеться лише про систематизацію шляхом консолідації.

Відрізняється і понятійно-категоріальний апарат загального права, в якому такі поняття, як юридична особа, батьківська влада, непереборна сила, фальсифікація, не застосовуються. Проте в ньому є такі поняття, як довірча власність, зустрічне задоволення, введення в оману, зловживання впливом та ін., які не зустрічаються в романо-германському праві.

У статутному праві, як складовому елементі загального права, домінували парламентські акти і королівські укази, які характеризувалися анахронізмом і рутинним відтворенням старовинних звичаїв. Відсутність замкнутої системи нормативних актів законодавчих і урядових органів, численні прогалини в регулюванні ними суспільних відносин заповнювалися судовими рішеннями.

Основні принципи права випливали не з актів парламенту, а з текстів висновків, що виносяться суддями в про­цесі вирішення конкретних справ.