Структура англійського загального права

Структура англійського загального права відрізняється стихійністю правового масиву, відсутністю раціональних начал і чіткої логіки по­будови. Викладенню норм права характерний казуїстичний стиль.

Концепція побудови системи загального права абсолютно інша, ніж у романо-германській правовій сім'ї. Правові масиви англійсь­кого загального права виражені не так чітко, як у континентальних правових системах, а проблемі їх класифікації не приділяється стільки уваги. У загальному праві відсутнє поділ на публічне і приватне право. Тут його замінює поділ на загальне право і право справедливості, що зумовлено історичними особливостями формування англійського загального права. Система загального права не знає також поділу права на галузі. Усі суди мають за­гальну юрисдикцію, тобто можуть розглядати різні категорії справ.

До цих пір правова доктрина загального права не виро­била єдиного розуміння терміна, що позначає правову норму. Використовуються такі терміни, як «наказ», «команда», «пра­вило». Сучасні академічні юристи прагнуть наблизитися до по­нятійного апарату романо-германського права і оперують тер­міном «норма», який поступово витісняє термін «правило», що має, на їхню думку, дуже широкий обсяг і вводить в оману, як і спірно звучить у теперішній час термін «наказ». Норма загального права менш загальна і абстрактна, ніж норма романо-германської системи права.

Система загального права не містить техніку тлумачень, усі питання вирішуються виходячи з раніше ухвалених рішень або на їх підставі.

У структурі загального права (у широкому розумінні як са­мостійної правової сім'ї) виділяються три відносно самостійні елементи: загальне право (вузьке розуміння як складова його структури), право справедливості і статутне право.

Загальне право — це сукупність судових прецедентів, ви­роблених у ході розгляду різних справ судовими інстанціями Англії з моменту формування загальних судів (з 1066 p.). Ці прецеденти базуються на основній частині рішень, винесених су­довими інстанціями Англії, і є обов'язковими для застосування при розгляді аналогічних справ. Норма загального права тісно пов'язана з обставинами конкретної справи і застосовується для вирішення справ, аналогічних тій, по якій дане рішення було ухвалене.

Норми загального права безпосередньо регулюють низку найбільш важливих інститутів сучасного права Ангйлії, що належать до таких галузей, як кримінальне право, договірне право, питання цивільної відповідальності (правопорушень) та ін.

Право справедливості — це сукупність норм, які створюва­лися судом лорд-канцлера з тим, щоб доповнювати систему за­гального права, що іноді переглядається. Право справедливості включає вирішення спорів про нерухомість, довірчу власність, про торгові товариства, справи, пов'язані з неспроможністю, з тлумаченням заповітів і ліквідацією спадку.

Право справедливості охоплює дві групи справ, і відповідно, юрисдикція судів, які розглядають ці справи, також підрозді­ляється на два види.

Перший вид — це справи, які повинні бути прийняті до про­вадження через визначеність їхньої правової природи.

Другий вид — це справи, пов'язані з вирішенням питань, по яких суду надаються достатньо широкі повноваження. По цих справах суди вільні у своєму рішенні.

І зараз у правовій системі Англії зберігається ділення права на загальне право і право справедливості, незважаючи на те, що в 1873—1875 pp. англійський парламент, як уже наголошува­лося, прийняв ряд спеціальних законодавчих актів, що наказували «об'єднати» право справедливості із загальним правом.

Статутне право, як уже наголошувалося, є сукупністю пра­вових норм, закріплених у законах (статутах), прийнятих англій­ським парламентом, починаючи з 1215 р. (дата ухвалення Великої хартії вольностей) із різних правових питань, а також акти деле­гованого законодавства.

Британський конституціоналізм

Британський конституціоналізм — унікальне правове явище. Старовинне і міцне коріння, традиції парламентаризму, монар­хічна форма правління — усе це формує фактичну і юридично унікальну Конституцію Великобританії.

До цього дня немає як основного закону єдиного писаного нормативно-правового акта. До писаних належать тільки акти, що видаються Парламентом, тобто статути. Судові ж прецеденти, як і конституційні звичаї, англійські вчені відносять до неписаної частини права.

Конституція Великобританії включає джерела, які умовно кла­сифікуються на 4 групи: статути, судові прецеденти, конститу­ційні звичаї і доктринальні джерела.