Господарське право як галузь права

Своєрідність господарських відносин, що становлять предмет правового регулювання, та методів їх регулювання створюють гос­подарське право як особливу галузь права.

Господарське право (як галузь права) — це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійс­нення господарської діяльності та/або керівництва нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулю­вання.

У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господар­ське право як галузь права (що є дискусійним) сформувалися три основні позиції.

Перша з них негативна. її прихильники (С. М. Братусь, Р. О. Халфіна, Г. К. Матвеев, Я. М. Шевченко, А. С. Довгерт та ін.) вва­жають господарське право не самостійною галуззю права, а прос­тим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Однак господарські пра­вовідносини не можна розкласти на цивільно-правові і адміністра­тивно-правові, хоча історичне коріння господарського права ле­жить у сфері і публічного, і приватного права. Крім того, госпо­дарське право має значний за обсягом власний нормативний матеріал, що не належить ні до цивільного, ні до адміністративно­го права. Одним з таких інститутів, що зумовили виділення господарського (торгового, комерційного) права в окрему галузь права, є інститут банкрутства.

Друга позиція щодо господарського права - позитивна (хоча і дещо категорична), полягає у визнанні господарського права само­стійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галу­зями (В. В. Лаптев, В. К. Мамутов, І. Г. Побірченко та ін.). Однак господарське право, хоча і є специфічним явищем, проте пов'язане з іншими галузями права, наприклад:

з цивільним, оскільки, за усталеною думкою, підпорядкову­ється, скажімо, загальним засадам зобов'язального права;

з адміністративним, оскільки використовує, зокрема, такі методи правового регулювання, як метод владних приписів, та правові форми керівництва економікою - управління у вузькому розумінні (видача дозволів, ліцензій, патентів), контроль.

Згідно з третьою точкою зору, яка найбільш відповідає життє­вим реаліям (її прихильниками є Толстой Ю. К., Пушкін О. А., Алексеев С. С., Пронська Г. В.), господарське право є комплекс­ною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галу­зей права, приурочені до одного предмета правового регулюван­ня - господарської діяльності. Проте, слід мати на увазі, що госпо­дарське право, крім запозиченого з інших галузей, має досить об'ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал (інсти­тут внутрішньогосподарських, в тому числі корпоративних, від­носин, інститут банкрутства, інститут антимонопольного регу­лювання господарської діяльності, інститут державного замов­лення і т. ін.).

Становлення господарського права як окремої галузі права на теренах комерційного (торгового) права, частково - муніципаль­ного права було зумовлено зростанням ролі держави у сфері еко­номіки в Німеччині кінця XIX - початку XX ст., а згодом - в Ра­дянському Союзі. Саме зосередження в результаті націоналізації, що здійснювалася на теренах колишньої Російської імперії після Жовтневих подій 1917 р., ¹ в державній власності великого масиву майна (включаючи й майнові комплекси підприємств), посилило прагнення держави контролювати економіку країни в цілому з ме­тою забезпечення реалізації насамперед суспільних та державних інтересів, та їх солідаризації з індивідуальними та колективними інтересами трудящих. Спочатку господарське право розглядали як сукупність нормативних актів, що регулюють сферу господарю­вання, а в середині 30-х років сформувалося кілька точок зору щодо предмета господарського права. Одні науковці вважали, що господарське право має своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство, інші - лише сферу соціалістичного вироб­ництва. Саме перша концепція господарського права була покла­дена в основу Господарського кодексу України, який визначає ос­новні засади господарювання щодо всіх суб'єктів господарювання, хоча і передбачає окремі особливості управління державним та комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси суб'єктів господарювання, які функціонують на базі державного та комунального майна.

Ці події оцінюються по-різному: як соціалістична революція чи як державний переворот.