Глаголиця – ідеографічне письмо

Про глаголицю більше відомостей, чим про кирилицю. Відомо, що святий Ієронім Стридонський (342–419), що був слов’янином і походив з Далмації (нинішня Хорватія), зробив глаголичний переклад Біблії на місцеву мову. «Ми володіємо історичним документом, який доводить, що св. Ієронім ще в 4 ст. користувався глаголицею, його навіть вважали автором цієї абетки» (Лесной Сергей. Откуда ты, Русь? – Ростов н/Д: «Донское слово», «Квадрат», 1995. – 352 с., с. 167). Додамо, що Ієронім також зробив переклад Біблії на латинську мову. Його переклад називається Вульгата (Vulgata) і до сьогодні є офіційним біблійним текстом Римо-католицької Церкви.

Проте Ієронім скористався наявною абеткою, зрозумілою для його земляків-слов’ян. Існують свідчення, що «глаголиця була складена ще задовго до Р. X. якимсь Fenisius’ом з Фригії, що взяв за основу гетські руни. Що це схоже на правду, доводять деякі фінікійські монети, що несуть, напр., глаголичне “Б”» (там же). Тож маємо ще одне підтвердження, що глаголичне письмо – це модифікація більш давнього рунічного письма, яким користувалися ще гети (2 тис. до н.е.), що їх пізніше почали називати готами.

Кожній букві глаголиці відповідає акрофонічна назва і число: Аз – 1, Буки – 2, Веді – 3, Глагол – 4, Добро – 5... Була також буква для позначення «самої української» букви «ї» (Їже – 10), а також м’якого «г» (Герви – 30).

Для позначення числа над буквою ставили риску або розділяли букви крапками, що ставилися між буквами на середині висоти букв. Деякі букви глаголиці є відвертими ідеограмами, тобто символічними зображеннями-нагадуваннями певного поняття.

1. «Аз» (я – втілена божественна сутність) зображується хрестом, який позначає розділення на божественне і земне (горизонталь) та їх поєднання (вертикаль). Тобто перша буква абетки вказує на мету – досягнення стану боголюдини, хреста (від коренів *хр, *кр – хороший, красивий, і *ст – сталий, постійний, міцний, сталевий). Вона також нагадує людину з плечима і руками.

2. «Буки» (букви, книги) зображується як три дощечки, зв’язані шнурком – саме такими були найдавніші дерев’яні книги, звідки англ. book – книга, «боук».

3. «Віді» (пізнав, зрозумів) нагадує очі й ніс людини, звідси прямий зв’язок з поняттями «відати» (знати) і «видіти» (бачити).

4. «Глаголь» (слово, знання, говоріння) нагадує відкриті уста людини в профіль, що промовляють (глаголять, читають, вшановують), будучи спрямованими в небеса.

5. «Добро» (багатство, скарб, добре, корисне) нагадує подвійну (перекидну) торбу – бисаг, сакву – дуже зручну для перенесення вантажу через плече або на коні перед сідлом. Цікаво, що у слові «би-сак» (подвійний сак, подвійний мішок), частина «би» означає число 2. Можливо, що звідси ж і слово «Бик» – дворогий.

6. «Ест» (те, що реально існує) нагадує окреслене напівсферою місце, в якому зроблена позначка – «тут щось є». Число 6, що відповідає цій букві, символізує зміни, що відбуваються тут і тепер. Це вказівка на те, що істина (те що є) завжди конкретна. У глаголиці немає звуку і букви «є», тобто йотованої «е»; це корінна голосна, як то: а, о, у, і, е. Для позначення звуку «є» використовується м’який знак, що ставиться перед «е». Слово «ест» збереглося в латинській мові, яка є похідною від давньої української мови.

7. «Живіте» (живіть!) символізує взаємодію чоловічого і жіночого, що народжують паросток нового, гармонійного життя, адже 7 – це число гармонії (сім енергетичних центрів людського тіла, сім нот звукоряду, сім кольорів райдуги, сім днів тижня). Любов між чоловіком і жінкою – основа життя та його продовження

8. «Дзело» (дуже, сильно, дзвінко, чарівно) нагадує стебло, що росте в горщику – зілля, зело. Це зелене диво, коли тягнеться вгору, спроможне проламувати асфальт і розсувати каміння.

9. «Земля» зображена у вигляді планети з Місяцем на орбіті – що може бути красномовніше! Наші далекі предки сприймали Землю й Місяць як єдину систему – дуже вірне, цілком сучасне уявлення.

10. «Їже» означає «який», «котрий», «той що». Як бачимо, у глаголиці була буква для позначення характерного для української мови звуку Ї (м’яке довге і).

11, 20. «І» (вісь, центр) – позначає звук [і]. В болгарському абецедарі називається «Isei». Відповідає руні «Іс» (вісь, англ. айс), що зображується вертикальною лінією. Ця буква має порядковий номер 11, а позначає число 20. Зображує землю, що обертається навколо непорушної осі.

12, 30. «Герви» (гори) – позначає характерний для української мови м’який звук [г]. Зображується як дві гори. Від стародавнього «герви» (горби) походить «хорвати» (горвати, хорв. Hrvati) – горяни.

13, 40. «Кано» (вогонь, світло, енергія) походить від руни «кано», що зображується як > або
14, 50. «Лага» – нагадує руну Лагуз (вода). Лага – це дуже давнє арійське слово для позначення води або водного потоку, від якого походять: «лагідний» і «ласкавий» – м’який, податливий; «п ла вати» – рухатися у воді; *lada – слабкість, м’якість, лагідність; «ладія» – човен; брит. Lagy – вода; «лаба» – річка (поширена назва річок в Європі), норвежське lagu – озеро; лат. lacus – озеро, вода, джерело; «Ладога» – назва озера. Зазвичай цю букву називають акронімом «люди». Схоже, він з’явився в пізніші часи, коли слово «лага» вже стало рідкісним і малозрозумілим.

На розглянутих прикладах видно, що букви глаголиці є ідеограмами, створеними на основі рун та стилізованих образів навколишнього світу. Оскільки кожна буква має свою акрофонічну назву, то всі букви абетки разом складають осмислене послання. Так, розглянуті вище букви складають фразу: «я букви пізнав, мовлення є скарбом, живіть дзвінко, земля що є вісь, гори, вогонь, вода».

Дивовижно, що попри свою надзвичайну архаїчність, глаголиця майже ідеально відповідає сучасній українській мові. Якщо відкинути твердий знак, то матимемо 33 букви – як і в сучасній абетці, серед яких букви «ї», «г», «г». Це говорить про те, що за два чи три тисячоліття в основі української мови мало що змінилося. Глаголична абетка – це чітка цілісна система. Порядок букв підтримується акрофонічними назвами, що складаються в осмислене послання, і числами, що відповідають кожній букві.

Глаголиці закидали те, що її букви важко вимальовувати, і в цьому вона поступається кирилиці. Проте завдяки нинішньому масовому застосуванню комп’ютерів і набору текстів на клавіатурі ситуація радикально змінюється: графічна виразність глаголиці надає їй перевагу щодо кирилиці. Але навіть якщо треба писати рукою, то глаголиця добре надається й до скоропису.

Фрагмент молитви «Отче наш», написаний оригінальною глаголицею (зліва) і скорописом.

У будь-якому разі чарівне написання глаголиці можна використати для створення сакрального варіанту сучасної української абетки – письма брахманів. Це буде повернення до старого, але на вищому рівні еволюційної спіралі.

Відомо, що глаголиця широко використовувалася серед слов’ян. Проте після 12 ст. її почала активно витісняти кирилиця, хоча в Хорватії глаголиця застосовувалась в церковних книгах аж до 20 століття. На островах Адріатичного моря є старі люди, які вільно володіють цим письмом.

Глаголицею не тільки писали книги, а й робили написи на камені. Найвідомішим артефактом є «Башська плита», що оповідає про те, які дари приніс церкві хорватський король Звонимир.

Фрагмент плити з глаголичним написом поблизу міста Башка (Хорватія, 11 ст.)