Сутність та значення пенсійного страхування.

Пенсійне забезпечення у будь-якій державі є найважливішою складовою добробуту громадян, яке демонструє дійсне бажання країни дотримуватись принципів гуманізму щодо тих, хто віддав суспільству працю, інтелект, здоров’я. Забезпечення соціальних гарантій за рахунок страхових виплат є рисою, органічно притаманною ринковій економіці.

За прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, у 2050 р. майже третину населення України становитимуть особи віком 60 років і старші, частка населення працездатного віку сягне 71%. Вже нині у пенсійній системі України на 10 платників внесків припадає майже 9 пенсіонерів. За незмінності рівня участі населення у пенсійному страхуванні досить швидко кількість пенсіонерів зрівнюється з кількістю платників, а до 2050 р. – перевищуватиме її майже на третину. За даними Пенсійного фонду України, станом на 1 липня 2008 р. кількість пенсіонерів, які працюють, становила 2, 7 млн. осіб, або 21% загальної кількості.

Пенсійна система, головний елемент якої – обов’язкове державне пенсійне страхування, є однією з основних гарантій соціально-економічного захисту, завданням якого є підтримка матеріального добробуту громадян та їхніх сімей при виході на пенсію за віком, за інвалідністю чи в разі втрати годувальника. Пенсійна система, створювана на засадах страхування, залежить від багатьох показників соціально-економічного розвитку: від стану ринку праці, рівня та динаміки заробітної плати, дієвості соціальної, податкової, банківської, цінової та інших складових політики держави.

Пенсійне забезпечення в Україні є державною системою, яка є основною складовою системи соціального захисту населення. Міністерство праці та соціальної політики України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпеченням державної політики у сфері пенсійного забезпечення. Управління фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України.

Система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій [1, с.19].

Пенсійна реформа в Україні реалізовується з 2004 року, її суть полягає в тому, що відповідальність за пенсійне забезпечення з держави частково перекладається на самого громадянина, а досягається це завдяки впровадженню трирівневої пенсійної системи.

Перший рівень – це солідарна система загальнообов’язкового державного страхування, іншими словами, та пенсія, яку отримують більшість громадян залежно від трудового стажу та сплачених до Пенсійного фонду України страхових внесків.

Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка також буде обов’язковою для всіх. Громадяни сплачуватимуть внески із зарплати, у підсумку це буде своєрідний депозит. Людина у такий спосіб заощаджує кошти, їх обліковують на рахунку, відповідні компанії інвестують в економіку, на них нараховують відсотки і, коли людина досягне пенсійного віку, із цієї системи отримуватиме ще одну частину пенсії. Розмір залежатиме від накопиченої суми. З цього рахунку при виході на пенсію працівник буде одержувати виплати, розмір яких буде залежати від суми коштів, акумульованих на персональному рахунку разом із виплатами із солідарної системи.

Третій рівень – недержавне пенсійне забезпечення. У нас існують недержавні пенсійні фонди, з якими громадяни укладають відповідні договори та добровільно сплачують внески.

В Україні розрізняють дві форми пенсійного страхування: загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення.

Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування яка входить до системи державного пенсійного страхування в Україні має дворівневу структуру:

- перший рівень – солідарна система, яка базується на засадах солідарності і субсидування та виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду;

- другий рівень – обов’язкова накопичувальна система, яка базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій та одноразових виплат.

Солідарна пенсійна система страхування не витримує демографічних ризиків. Тому для того, щоб компенсувати майбутнім пенсіонерам, які, працюючи, не зможуть забезпечити собі достатній рівень пенсії, і вводиться обов’язкова накопичувальна система як гарантія того, що після досягнення пенсійного віку людина не залишиться без засобів до існування і як одна з форм зменшення ризику пенсійної системи, оскільки солідарна система більш чутлива до демографічних ризиків, а накопичувальна система більш чутлива до фінансових ризиків [3].

Запровадження накопичувальної системи дозволить поліпшити матеріальний стан майбутніх поколінь пенсіонерів, які без запровадження накопичувальної пенсійної системи не змогли б отримувати пенсії в достатньому розмірі винятково за рахунок солідарної пенсійної системи. Зазначені кошти належатимуть тільки застрахованій особі, а у разі її смерті – успадковуватимуться в установленому законодавчому порядку.

Існуючий в Україні сумарний розмір пенсійного збору – 35, 2% - є одним із найвищих у Європі, що пов’язано не лише з високим рівнем старіння населення, а й із «національними особливостями» зайнятості та соціального захисту.

На даний час в Україні функціонує система недержавного пенсійного страхування, яка також передбачає накопичування коштів на старість, але це два різних рівні системи, і функціонують вони окремо один від одного. Обов’язкова накопичувальна система охоплює всі верстви населення, тобто обов’язок сплачувати страхові внески і відрізняє її від недержавного пенсійного забезпечення [2, с. 232].

Отже, на сьогодні в багатьох країнах із перехідною економікою, зокрема в Україні, ще не сформована ефективна система пенсійного страхування та чіткий механізм реалізації соціально-економічних гарантій у сфері пенсійного забезпечення громадян, що викликало низкою об’єктивних факторів: економічних, демографічних, соціально-політичних. Тому, зважаючи на певну неспроможність держави щодо гарантованого забезпечення громадянам реалізації їх основних соціально-економічних прав, надзвичайно важливим та актуальним є пошук шляхів підвищення надійності та ефективності механізмів забезпечення реалізації соціально-економічних гарантій в системі пенсійного страхування.