Розгадування кросворду

По горизонталі:
1. У Відні І. Франко одержав ступінь доктора… (Філософії)
2. Майже завжди Іван Якович носив вишивану… (Сорочку)
3. Улюблене дозвілля письменника. (Рибальство)
4. Назва села, де народився І. Франко. (Нагуєвичі)
5. Професія батька письменника. (Коваль)
6. Ім’я, з яким зверталася мати до малого Франка. (Ясьо)

VI. Оголошення результатів навчальної діяльності.

VII. Підсумок уроку. Оголошення та мотивація оцінок.

VIII. Домашнє завдання.

Виразно читати поезію «Човен»

ЧОВЕН

Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,

Мов диття, цікава, шепче і розпитує вона:

" Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш?

І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?

І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить:

" Відки взявся я – не знаю; чим прийдеться закінчить

Біг мій вічний – тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,

Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.

Хвилі – то життя, то гріб мій, пестощі і смерть моя;

Понад власним гробом вічно ховзаюсь тривожно я.

Поки лиш живу правдиво, поки гріб той підо мнов:

Вітер гонить, хвиля ломить – і я вже на дно пішов.

Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль!

Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль.

Кажуть, що природа – мати нас держить, як їм там тре,

А в кінці мене цілого знов до себе відбере.

Що ж тут думати? Тримає, то тримає, а візьме,

То візьме – ні в сім, ні в тому не питатиме мене.

Непогідний, несвобідний день мій, вік мій: жий чи гинь –

Все одно! Шукати цілі? Вік борись, плисти не кинь! "

Хвиля весело плюскоче та леститься до човна,

Ніжна, мов дитина, шепче і пришіптує вона:

" Човне-брате, втіх шукати серед смерті, верх могил –

Се ж не горе! Глянь на море, кілько тут несесь вітрил!

Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув;

Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув

І дійшов же до пристані. Та ніде той не дійде,

Хто не має цілі. Човен, як пливеш, то знай же, де!

Таж не все бурхає море, тихеє бува частіш.

Таж і в бурю не всі човни гинуть – тим ся ти потіш!

А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти!

Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!»

«Дивувалась зима…»

Дивувалась зима

Чом се тають сніги,

Чом леди присли всі

На широкій ріці?

Дивувалась зима:

Чом так слабне вона,

Де той легіт бересь,

Що теплом пронима?

Дивувалась зима:

Як се скріпла земля

Наливаєсь теплом,

Оживає щодня?

Дивувалась зима:

Як посміли над сніг

Проклюнутись квітки

Запахущі, дрібні?

І дунула на них

Вітром з уст ледяних,

І пластом почала

Сніг метати на них.

Похилились квітки,

Посумніли, замклись;

Шура-буря пройшла –

Вони знов піднялись.

І найдужче над тим

Дивувалась зима,

Що на цвіт той дрібний

В неї сили нема.