Товар і гроші

1. Натуральна (традиційна) форма організації виробництва.

2. Товарна форма виробництва.

3. Товар і його властивості.

4. Проста і розвинута форми товарного виробництва.

5. Виникнення і розвиток грошових відносин.

6. Сутність та функції грошей, альтернативні теорії.

7. Грошовий обіг та його закони.

8. Еволюція грошової форми вартості та типи грошей.

Натуральне виробництво є історично первинним. Воно базується на низькому рівні розвитку ПС, де, як правило, відсутній суспільний поділ праці. Головною ознакою є те, що продукти праці призначені для власного споживанні всередині економічної одиниці (плем’я, латифундія, маєток). Виробництво і споживання прямо пов’язані, продукти не обмінюються, а розподіляються між членами. Розподіл започаткований на різних засадах:

– на основі рівності;

– в залежності від статі і віку;

– в залежності від місця в ієрархічні структурі економічної одиниці;

– на позаекономічному примусі.

Таким чином, натуральне виробництво – це тип господарства, у якому процес створення матеріальних благ спрямований безпосередньо на задоволення власних потреб виробника.

Характерними рисами є:

– організаційні:

– економічні:

– обмежена мета виробництва (задоволення потреб виробників).

Натуральне виробництво поступається місцем товарному.

Товарне виробництво – це організація суспільного господарювання (економіки), за якої економічні відносини між виробниками виявляються через купівлю-продаж продуктів (через ринок). Продукти праці виробляються не для власного споживання, а для продажу на ринку. Продукт праці набуває товарної форми. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Матеріальною основою виникнення товарних відносин є суспільний поділ праці. Сам по собі він не породжує товарних відносин, їх виникнення з погляду суспільної форми зумовлено економічною відокремленістю виробників. Вона виявляється у тому, що виробник сам привласнює результати своєї праці. Можна сказати, що причинами виникнення є:

– суспільний поділ праці (необхідна умова);

– економічна відокремленість виробників (безпосередня причина).

Економічна відокремленість – це становище, за якого виробники самостійно вирішують питання господарської діяльності: що? як? для кого? Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. У зв’язку з економічною відокремленістю виробників нерозривно пов’язані еквівалентність і відплатність товарних відносин.

Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи

– суспільний поділ праці;

– економічна відокремленість виробників;

– еквівалентність відносин;

– ринковий зв’язок між виробниками і споживачами;

– визнання суспільного характеру праці через ринок;

– здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі–продажу;

– виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду;

– конкуренція.

Основними категоріями є: товар, ринок, гроші, ціна, попит, пропозиція.

Товар – це продукт, що призначений не для безпосереднього споживання, а для обміну чи купівлі–продажу на ринку.

Товар має дві основні властивості – споживчу вартість і вартість (цінність).

Споживча вартість (корисність) – це здатність блага задовольняти ті чи інші потреби.

Вартість – це результат затраченої праці чи факторів виробництва.

Вартість – це праця, уречевлена в товарі.

Формою прояву вартості є мінова вартість, що являє собою кількісне співвідношення, пропорцію, в якій одні товари обмінюються на інші товари певної споживчої вартості: хА = уВ.

Будь-який товар містить суперечність між вартістю і споживчою вартістю.

Двоїстий характер праці: абстрактна і конкретна, що витрачається на виготовлення.

Конкретна – це праця, витрачена у певній формі і визначена певною технологією, засобами, метою та певними результатами (споживною вартістю). З іншого боку праця, втілена в товарі, є абстрактною – це праця взагалі у фізіологічному розумінні слова, як витрата фізичної, розумової, психічної енергії людини. Її результатом є вартість товару.

Таким чином, дві властивості – споживча вартість і вартість – є результатом двоїстого характеру праці, втіленої у товарі.

На величину вартості впливають продуктивність та інтенсивність праці. Продуктивність праці – це результативність, ефективність, що вимірюються кількістю продукції, що виготовлена за одиницю робочого часу. Величина вартості товару визначається його тривалістю і вимірюється робочим часом. Розрізняють індивідуальну і суспільну вартість: індивідуальний час, що затрачений на виготовлення і залежить від кваліфікації, продуктивності; суспільна вартість визначається витратами суспільнонеобхідної праці та вимірюється суспільнонеобхідним робочим часом.

Суспільнонеобхдіний робочий час – це час, який витрачає більшість робітників для виготовлення даних товарів, чи час, за якого вироблено більшість товару. Це час, за якого виготовлено товари при різному ступені уміння, продуктивності і інтенсивності праці.

Основні фактори впливу на величину вартості:

– продуктивність;

– інтенсивність;

– складність;

– рівень кваліфікації.

Із зростанням продуктивності праці, збільшується кількість продукції, вартість одиниці зменшується, а загальна вартість товарної маси залишається незмінною. Продуктивність залежить від знарядь праці, рівня кваліфікації, рівня організації праці, технології тощо.

Інтенсивність – ступень напруженості праці, вимірюється кількістю фізичної, розумової, психічної енергії людини, що витрачається за одиницю часу. Зміна інтенсивності праці прямо пропорційно впливає на величину вартості всієї товарної маси, кількість виготовлених товарів, вартість одиниці товару залишається незмінною.

Складність праці: більш складна праця в одиницю часу створює більшу вартість.

Просте товарне виробництво – це виробництво, за якого товари виготовляються самим власником засобів виробництва. Всі фактори поєднуються безпосередньо.

Розвинуте товарне виробництво – це виробництво, за якого виготовлення товарів відбувається за умов купівлі–продажу робочої сили. Фактори виробництва поєднуються в результаті купівлі–продажу праці.

Метою розвинутого є отримання прибутку, а простого – задоволення потреб.

Відмінність у масштабах виробництва. Спільні риси: просте і розвинуте виробництво – форми товарного виробництва, тому всі риси товарного виробництва характерні і для них.