Футурологічні проекти цивілізаційного розвитку

У другій половині XX ст. у науковій літературі з'явилися масштабні футурологічні проекти цивілізаційного розвитку. З-поміж широкого розмаїття варіантів опанування майбутнього на серйозну увагу заслуговує концепція постіндустріального суспільства Елвіна Тоффлера. У своїх ранніх працях " Футурошок" (1970) та " Екосудома" (1975) цей всесвітньовідомий мислитель висвітлив багатопрофіль-ний характер світової соціальної кризи. У більш наближених до сьо-годення працях вченого " Третя хвиля" (1980), " Передумови та прогнози" (1984), " Зміщення влади" (1990) розкриваються позитивні та негативні риси постіндустріального етапу розвитку цивілізації, який настав, на думку вченого, після того, як себе вичерпали дві перші хвилі — аграрна та індустріальна.

Згідно з підходом Е. Тоффлера, у найближчі десятиріччя пріоритету набудуть знання, розумові здібності людини як символічна, невичерпна форма капіталу. Цей капітал буде доступний величезній кількості людей; головною формою власності виступатиме інформація, отримувана в результаті знань. Учений вважає, що відбудеться кардинальна зміна природи влади, підвищення її якості й дає три характеристики влади:

1) влада низької якості, що ґрунтується на силі, загрозі її застосування, брутальному примусі;

2) влада середньої якості, заснована на багатстві;

3) влада вищої якості — влада знання, яке підпорядковує собі силу й багатство, стає визначальним чинником влади.

Політичне життя в майбутньому, вважає американський вчений, набуватиме нових параметрів. Принцип меншості буде витіснено принципом більшості. Відбудеться поступова відмова від представницької демократії із суб'єктивними поглядами й рішеннями її політиків на користь " напівпрямої", " мозаїчної" демократії, зорієнтованої на окрему людину. Бюрократична система буде витіснена шляхом децентралізації влади й реалізації принципу розподілу відповідальності при ухваленні рішень. У зв'язку з тим, що інформаційні технології знищують попередні принципи поділу праці й спеціалізації, вони сприятимуть у майбутньому створенню нової організаційної антибюрократичної структури.

Тоффлер не абсолютизує своєї концепції, і цим самим вона відрізняється від утопій чи футурологічних позанаукових передбачень. Він вважає, що " третя хвиля" може й не настати внаслідок виникнення нездоланних перешкод на її шляху, таких, як війна, економічний крах, екологічна катастрофа, надактивність протидіючих політичних сил. До останніх він відносить: профашистські політичні об'єднання, головна ідея яких зосереджена в гаслі " Закон і порядок"; політизовані релігійні течії, які вороже налаштовані щодо секуля-ризму й поєднують у своїй ідеології та діяльності тоталітаризм, універсалізм і фанатизм; патологічні форми екологічного руху (" еко-вандалізм", " екотероризм"); націоналістичні сили; екстремістські сили (масонські ложі, противники абортів, переслідувачі сексуальних меншин). Тоффлер стверджує, що саме ці сили, а не комуністичний тоталітаризм, увійдуть у протиборство з демократією у XXI ст.

Концепцію інформаційного суспільства обґрунтував Дж. Нейсбіт у своїх працях " Мегатенденції" (1982), " Нове відкриття корпорації" (1987, у співавторстві з Патрицією Абурден). В останній автори стверджують, що доба " синіх" і " білих" комірців (тобто виконавців ручної та рутинно-організаційної, конторської праці) минає і настає доба " золотих комірців" — людей найвищого рівня кваліфікації, великого обсягу сучасних знань та вмінь. Контроль над їх працею не має сенсу, оскільки вони є самоорганізованими і самодисциплінованими, керуються почуттям співпричетності та особистої зацікавленості у високих результатах праці. Із " золотими комірцями" безглуздо спілкуватися з позиції сили. Для них важливі не лише гроші, а й створення умов доброзичливості та турботи, поваги до людської і професійної гідності.

У. 1990 р. Дж. Нейсбіт і П. Абурден видали книгу " Мегатенденції, рік 2000. Десять нових напрямів 90-х років" про нові імпульси розвитку людини. У передмові до неї автори, зокрема, пишуть: " Ми стоїмо на порозі нової доби... Апокаліпсис чи золотий вік? Вибір належить нам самим. В міру того, як ми наближатимемося до третього тисячоліття, відповідь на це запитання визначатиме й те, що ж означає бути людиною". Розглянемо послідовно сформульовані авторами проблеми. Вони виділяють 10 мегатенденцій:

1) зміцнення міжнародних економічних зв'язків, посилення позицій вільної торгівлі, зростання ролі телекомунікацій у прийнятті економічних рішень, поява нових джерел сировини та ресурсів, пос-лаблення податкового тиску і розширення підприємництва, підвищення ціни інтелектуальної власності;

2) ренесанс мистецтв, розширення свободи вибору для особистості, свободу вибору пріоритетів щодо проведення дозвілля;

3) експерименти задля врятування соціалізму, в тому числі поява нового " гібриду" з ринковими механізмами, приватизацією засобів виробництва, біржами, децентралізацією, допущенням банкрутств, ринковими цінами;

4) космополітизація сучасного світу у взаємозв'язку з відродженням національної культури, традицій, що означатиме створення загального міжнародного стилю життя;

5) продовження процесу приватизації державного сектору економіки за зразками неоконсервативно! революції;

6) зміна геополітичної ситуації у світі, пов'язаної, зокрема, з посиленням Азіатсько-Тихоокеанського регіону;

7) залучення жінок на провідні посади в політиці, економіці, бізнесі;

8) зростання значення біотехнологій. Якщо XX століття увійшло в історію як століття фізики, то XXI, вірогідно, переорієнтується у бік біології;

9) інтенсифікація релігійних рухів, масове поширення нових релігій;

10) тріумф людини і девальвація цінностей колективізму, зростання значущості добровільних співтовариств, виникнення індивідуалізму як етичної відповідальності, спрямованої на створення нової реальності.

Американський професор політології Френсіс Фукуяма у своїй відомій праці " Кінець історії і остання людина" (1992) показує, що, попри всі ідеологічні розбіжності та жорстоке протистояння, практично всі розвинені країни запровадили в себе або намагаються запровадити ліберально-демократичні цінності. А разом з ними й багато інших країн рухаються у напрямі переходу до ринкової економіки та інтеграції у глобальну систему капіталістичного поділу праці. Це означає " кінець історії" як широкої еволюції людських суспільств у напрямі до кінцевої мети — демократичного капіталізму, що став безальтернативною моделлю політичної та економічної організації для розвинених країн Заходу та ідеалом для суспільств, які прагнуть максимально реалізувати свої можливості у боротьбі за гідність людини.

Ідею " кінця історії" можна розглядати по-різному: з одного боку, як наукове обґрунтування прагнення адептів західної цивілізації до світового панування, а з іншого — не лише в парадигмі суто лінійного часу, а й на засадах циклічної концепції, як початок нового глобального соціального циклу. Щодо оптимістичного прагнення Ф. Фуку-ями до ідеалізації однорідного планетарного ліберально-демократичного суспільства за західним зразком, то його оптимізм загалом зрозумілий і має тверду основу. Але слід пам'ятати, що діалектика існує для того, щоб протиставляти одним силам інші. Ніяка однорідна система не має достатньої стабільності, вона уразлива як зовні, так і всередині. Тільки багате внутрішнє розмаїття реально підтримує систему в динамічній рівновазі.

У 2002 р. Ф. Фукуяма видав нову працю " Кінець людини", в якій розкриває небезпечну тенденцію до панування технократії в людському житті.